У статті здійснено порівняльно-педагогічний аналіз систем професійного розвитку арбітрів з баскетболу в Україні та США. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації національної системи спортивного арбітражу відповідно до сучасних міжнародних тенденцій розвитку професійної підготовки спортивних суддів, упровадження принципів безперервного професійного навчання та інтеграції сучасних педагогічних і цифрових технологій у процес професійного розвитку арбітрів. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації, порівняння наукових джерел, нормативно-правових документів і матеріалів спортивних організацій, а також порівняльно-педагогічний метод, структурно-функціональний аналіз і моделювання. Проаналізовано організаційні особливості систем професійного розвитку арбітрів, зміст професійної підготовки, підходи до оцінювання суддівської діяльності, використання цифрових технологій, роль наставництва та механізми безперервного професійного навчання. Встановлено, що українська система професійного розвитку арбітрів має переважно централізований і нормативно-контрольний характер та базується на діяльності Федерації баскетболу України і регіональних суддівських колегій. Американська модель характеризується багаторівневістю, високим рівнем інституційної диференціації, системним використанням менторства, відеоаналізу, цифрових платформ і сучасних технологій оцінювання професійної діяльності арбітрів. Визначено, що у США професійний розвиток арбітрів ґрунтується на компетентнісному підході та концепції lifelong learning. Обґрунтовано перспективні напрями модернізації української системи професійного розвитку арбітрів з баскетболу, зокрема впровадження безперервної моделі професійного навчання, розвитку наставництва, індивідуалізації підготовки та розширення використання цифрових технологій.
This study is aimed at examining the effectiveness of using exploration-enhanced motor games in developing balance, motor coordination, and kinesthetic intelligence among male middle school students aged 12 to 14 years. The researcher hypothesized that adopting exploratory motor games would positively contribute to the development of balance, motor coordination, and kinesthetic intelligence among middle school students. The study adopted an experimental design and included a sample of 48 students, who were divided into two equal groups: a control group and an experimental group. The homogeneity and equivalence of the two groups were verified, and the participants were randomly selected. The statistical results of the study revealed significant differences in favor of the experimental group in all tests related to balance, motor coordination, and kinesthetic intelligence. These findings indicate that the use of exploration-enhanced motor games contributes to improving balance and motor coordination, in addition to demonstrating a clear correlational relationship with kinesthetic intelligence among the participants in the experimental group. Based on the findings of this study, a number of recommendations were made regarding the integration of exploration-enhanced motor games into classroom sessions and school activities; conducting similar field studies using different samples and assessment tools to validate the findings; examining gender differences in the effect of motor games on motor abilities and kinesthetic intelligence; employing active learning strategies that encourage thinking and exploration during motor activities; optimizing the use of available space and resources to maximize students’ engagement and the repetition of motor activities; emphasizing balance, motor coordination, and kinesthetic intelligence within teaching programs and organized children’s activities; promoting exploration-enhanced motor games as enjoyable means for learning motor skills and as a basis for designing more effective educational programs in early developmental stages.
У статті здійснено порівняльний аналіз особливостей вивчення німецької мови у країнах Східної та Західної Європи, а також визначено основні мотиваційні чинники, що впливають на популярність німецької мови у сучасному європейському освітньому просторі. Обґрунтовано значення німецької мови як важливого інструменту академічної мобільності, професійної інтеграції та міжкультурної комунікації. Встановлено, що у країнах Західної Європи мотивація до вивчення німецької мови формується в умовах високого рівня багатомовності та значного поширення англійської мови як основного засобу міжнародної комунікації. Водночас важливу роль у популяризації німецької мови відіграє культурологічний аспект, зокрема інтерес до німецькомовної літератури, філософії, науки, мистецтва та міжкультурної комунікації. Натомість у країнах Східної Європи її вивчення має більш виражений прагматичний характер і пов’язане насамперед із трудовою міграцією, професійною реалізацією та доступом до освітніх можливостей у німецькомовних країнах. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння мотивації у вивченні іноземних мов, зокрема концепції інструментальної та інтегративної мотивації, а також сучасні динамічні моделі мотивації у працях З. Дерньєї, Р. Гарднер, Е. Ушіода та інших дослідників. Визначено, що мотивація до вивчення німецької мови є багатовимірним явищем, сформованим взаємодією освітніх, економічних, культурних і соціальних чинників. Особливу увагу приділено ролі академічної мобільності, цифровізації освіти та міжкультурної взаємодії у формуванні стійкої мотивації до вивчення німецької мови. Зроблено висновок, що популярність німецької мови у сучасній Європі зумовлена не лише економічною та освітньою роллю Німеччини, а й загальними тенденціями розвитку багатомовності та міжнародної інтеграції.
This article analyzes the governance of public–private partnership (PPP) in the system of higher education of the People’s Republic of China and outlines possible directions for its adaptation within the Ukrainian context. In the conditions of global transformation of higher education, financial constraints, technological modernization, and increasing expectations regarding graduate employability, universities are required to develop new governance mechanisms that enable effective cooperation between public institutions and private sectors. In this regard, public–private partnership is increasingly considered not only as a financial instrument for infrastructure development but also as an institutional mechanism that strengthens strategic interaction between universities, industry, and the state. The study is based on the theoretical principles of public governance and institutional theory, which emphasize the importance of coordinated interaction among stakeholders in the implementation of long-term development strategies. The concept of policy transfer is also applied to analyze how elements of international experience can be adapted within specific national contexts. The results demonstrate that PPP governance in Chinese higher education is systematically integrated into national modernization strategies, including the “Education Modernization 2035” framework, the Outline of the National Medium- and Long-Term Education Reform and Development Plan, and the policy of deepening industry–education integration. These policy instruments institutionalize enterprise participation in applied educational programs, joint research laboratories, innovation platforms, and digital infrastructure development within universities. The study argues that the Chinese experience may serve as an important reference point for Ukraine in the context of implementing the Strategy for the Development of Higher Education (2022–2032). In particular, the development of sectoral PPP guidelines, strengthening university–industry cooperation, and integrating digital transformation into higher education governance may contribute to modernization and institutional development of Ukrainian universities.
Стаття присвячена аналізу суспільних викликів як чинника трансформації змісту професійної компетентності учителів іноземних мов у Японії. У центрі уваги перебуває вплив соціальних, демографічних, культурних і технологічних трансформацій японського суспільства на зміст професійної діяльності вчителя та на підходи до розуміння його професійної компетентності. Зазначено, що сучасна Японія функціонує в умовах демографічної кризи, старіння населення, депопуляції окремих регіонів, зростання кількості іноземних резидентів, посилення міжкультурної взаємодії, інтернаціоналізації освіти та цифрової трансформації. Такі процеси поступово змінюють соціальний запит до шкільної освіти, розширюють її функції та зумовлюють оновлення вимог до професійної діяльності та компетентності педагогічних працівників, зокрема вчителів іноземних мов. У статті наголошено, що в сучасному японському освітньому просторі професійна компетентність учителя іноземної мови не обмежується лише предметними знаннями, мовною підготовкою чи методичними вміннями. Вона трактується як багатовимірне явище, що охоплює мовну, комунікативну, міжкультурну, цифрову, адаптивну та рефлексивну складові. Обґрунтовано, що в умовах глобалізації та зростання культурної різноманітності в японському суспільстві вчитель іноземної мови дедалі більше постає не тільки як викладач навчального предмета, а й як посередник між мовами й культурами, організатор комунікативного освітнього середовища, а також учасник процесів соціальної інтеграції учнів у сучасному суспільстві. У дослідженні встановлено, що важливим чинником оновлення професійної ролі вчителів іноземних мов у Японії є демографічні зміни, які призводять до скорочення кількості учнів, закриття шкіл і потреби працювати в умовах малокомплектних закладів освіти та обмежених ресурсів. Водночас зростання кількості учнів з іноземним походженням і посилення тенденцій до мультикультурного співіснування актуалізують потребу в розвитку міжкультурної комунікативної компетентності педагогів, їхньої здатності працювати в неоднорідному освітньому середовищі, враховувати культурні особливості учнів і сприяти формуванню відкритості до різноманіття. За таких умов суспільні зміни в Японії впливають не лише на організацію освітнього процесу, а й на зміст мовної, комунікативної, міжкультурної та методичної складових професійної компетентності вчителів іноземних мов.
The paper examines Collaborative Online International Learning (COIL) as an innovative approach to the internationalization of higher education and the development of intercultural communication competence. The study aims to define the conceptual foundations of COIL, identify its key characteristics, analyze implementation practices in the United States, several European countries, and Ukraine, and determine its pedagogical benefits and challenges. The research is based on a qualitative-analytical methodology involving the review and synthesis of empirical studies and institutional case studies. The theoretical framework integrates constructivist learning theory, collaborative learning theory, and intercultural communicative competence theory. The findings demonstrate that COIL represents a structured model of virtual international collaboration in which instructors from different countries jointly design and deliver academic courses or projects. The approach combines disciplinary learning with the development of intercultural awareness, communication abilities, teamwork and digital literacy skills. The paper highlights successful COIL practices implemented at universities in the United States, the Netherlands, the United Kingdom and Ukraine. The study emphasizes that COIL expands access to international learning opportunities without requiring physical mobility and therefore contributes to inclusive and sustainable internationalization. At the same time, several challenges are identified, including technological barriers, language difficulties, differences in academic calendars and the need for faculty training. Special attention is also paid to collaborative task design and assessment strategies in virtual exchange environments. The author concludes that COIL has significant potential for the modernization of higher education and further development of virtual international collaboration.
The article deals with current trends in teaching English theoretical grammar in higher education within the context of digital transformation, globalization of education, and increasing emphasis on learner-centered teaching. The study focuses on innovative pedagogical practices and analyzes their implementation across different educational contexts, including the United States, the United Kingdom, Germany and Ukraine. Teaching theoretical grammar is viewed not as an isolated study of formal grammatical categories, but as an integrated component of linguistic, communicative, analytical, and professional competence development. The article analyzes six major methodological trends currently shaping grammar teaching in higher education: AI-powered personalization, flipped classroom learning, blended learning and digital integration, inductive and task-based language teaching, multimodal literacy, and gamification. Special attention is paid to the pedagogical potential of artificial intelligence systems, adaptive learning platforms, and intelligent tutoring technologies that provide individualized feedback and support differentiated grammar teaching. The flipped classroom model is examined as a teaching strategy that transfers theoretical input beyond the classroom and creates opportunities for collaborative analytical activities during class sessions. The study also explores comparative educational practices in different regions. European educational systems demonstrate a strong emphasis on bilingual grammatical comparison and academic linguistic analysis, while American universities prioritize communicative application, learner autonomy, and interdisciplinary integration. The findings demonstrate that effective teaching of English theoretical grammar is increasingly characterized by methodological flexibility, integration of digital technologies, contextualization of grammar in authentic discourse, and the combination of explicit and implicit teaching techniques. It is concluded that modern grammar teaching practices contribute to the development of grammatical competence, critical thinking, learner autonomy, and professional language awareness in higher education institutions.
Стаття присвячена порівняльному аналізу систем формальної та неформальної підготовки тренерів-викладачів з кануполо у Великій Британії та Україні в контексті спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки». Дослідження реалізує класичну компаративістську схему: вивчення британського досвіду як модельного прикладу, його зіставлення з вітчизняною практикою та формулювання науково обґрунтованих рекомендацій. Проаналізовано університетські програми підготовки тренерів у провідних британських університетах (Loughborough, Bath, Birmingham, Chichester та ін.) і в українських закладах вищої освіти (Національному університеті фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ), Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського (ЛДУФК), Харківській державній академії фізичної культури (ХДАФК), Українському державному університеті ім. М. Драгоманова, Хмельницькому національному університеті (ХНУ) та ін.) за спеціальностями 017 «Фізична культура і спорт» та 014 «Середня освіта (Фізична культура)» - як об'єктами порівняльного аналізу. Досліджено системи неформальної освіти тренерів: багаторівневу сертифікаційну систему British Canoeing Awarding Body та Paddle UK у Великій Британії і практику Федерації кануполо України. Встановлено, що жодна з проаналізованих університетських програм в обох країнах не здійснює спеціалізованої підготовки тренерів з кануполо, що є загальною рисою двох систем. Водночас виявлено принципові системні відмінності: британські університети інтегрують зовнішні федеральні кваліфікації у навчальний процес, тоді як в Україні університетська освіта та система присвоєння тренерських категорій функціонують паралельно і незалежно. У вимірі неформальної освіти розрив є ще більш разючим: британська система має повноцінну регульовану сертифікацію зі спеціалізованим модулем з кануполо та обов'язковим щорічним оновленням кваліфікації, тоді як в Україні підготовка тренерів з кануполо фактично обмежується одним семінаром федерації на рік без присвоєння будь-якої офіційної кваліфікації. На основі компаративного аналізу сформульовано три прогностичні ідеї для модернізації вітчизняної системи: розробка Федерацією кануполо України власної системи сертифікації тренерів; партнерство між провідними ЗВО та федерацією для взаємного визнання кваліфікацій; запровадження щорічного оновлення та системи наставництва.
У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічної адаптації українських учителів у Польщі в умовах вимушеної міграції в контексті міжсистемної освітньої інтеграції учнів. Актуальність теми пов’язана з трансформаціями освітнього простору, зумовленими війною та зростанням кількості українських учнів у країнах Європи. Емпіричну основу становлять дані анкетного опитування та фокус-групових інтерв’ю, що відображають досвід професійного функціонування українських педагогів у системі освіти країни перебування. Отримані результати дозволяють відтворити особливості включення вчителів у нове освітнє середовище, у якому поєднуються різні освітні практики, норми та комунікативні моделі. Професійна діяльність педагогів набуває комплексного характеру та поєднує освітню, посередницьку й підтримувальну функції. У цьому вимірі вчитель постає як ланка взаємодії між українською та польською освітніми системами, забезпечуючи узгодженість навчального процесу та підтримку учнів. Така роль передбачає гнучке поєднання професійного досвіду з новими освітніми вимогами та нормами взаємодії. Адаптацію українських учителів і учнів репрезентовано як багатовимірний процес, у якому поєднуються професійні, соціальні та психологічні аспекти. Особливого значення набуває збереження освітньої та культурної ідентичності учнів у поєднанні з їхнім включенням у нове освітнє середовище. Проаналізовано чинники, що ускладнюють ці процеси, зокрема мовні бар’єри, інституційні відмінності, особливості організації навчального процесу та умови професійної реалізації педагогів й висвітлено значення підтримувального освітнього середовища, що сприяє стабільності професійної діяльності та ефективності взаємодії з учнями. Акцентовано увагу на значенні системної підтримки українських педагогів як важливого ресурсу забезпечення стабільності та якості освітнього процесу в умовах тривалої міграції, а також як чинника узгодження взаємодії між освітніми системами.
У статті досліджено проблему оцінювання результативності креативних практик професіогенезу здобувачів освіти й викладачів в умовах АІ-підсиленого навчання. Актуальність зумовлена зростанням ролі штучного інтелекту й цифрових технологій в освітньому процесі, що потребує розроблення нових підходів до комплексного вимірювання їх професійного розвитку. Констатовано, що креативні практики професіогенезу спрямовані на формування творчого потенціалу студентів, їх критичного мислення та здатності ефективно використовувати цифрові інструменти у професійній діяльності. Наголошено на важливості комплексного підходу до оцінювання результативності професіогенезу, що передбачає використання кваліметричного інструментарію, інтегральних показників й можливостей АІ-аналітики. Подано узагальнення ключових науковців, які досліджують креативні практики професіогенезу та розвиток творчого потенціалу студентів/педагогів. Компаративний аналіз українських і зарубіжних підходів до оцінювання результативності професійного розвитку засвідчує, що більшість науковців зосереджується на окремих компонентах професійної підготовки, насамперед цифровій компетентності. Особлива увага приділена розробленню кваліметричного інструментарію, що включає систему критеріїв, індикаторів, рівнів результативності, інтегрального показника оцінювання. Підкреслюється, що комплексне поєднання кваліметричного підходу, системи критеріїв АІ-аналітики створюють підгрунтя для об’єктивного моніторингу професійного розвитку здобувачів освіти і викладачів. Визначено можливості застосування запропонованого інструментарію в освітньому процесі, зокрема з використанням анкетування, тестування, експертного оцінювання й АІ-аналітики. Встановлено, що використання інтегрального показника як зваженої суми критеріїв створює можливості для моніторингу професійного розвитку здобувачів освіти і викладачів. Стаття є внеском у розвиток теорії та практики оцінювання результативності професіогенезу в умовах АІ-підсиленого навчання через обгрунтування кваліметричного інструментарію.
У статті розкрито особливості іншомовної підготовки здобувачів вищої освіти в умовах інтернаціоналізації освітнього простору на прикладі вивчення китайської мови як іноземної. Окреслено значення іншомовної підготовки як стратегічного чинника формування міжкультурної компетентності, академічної мобільності та професійної конкурентоспроможності майбутніх фахівців. Підкреслено, що посилення освітніх, економічних і культурних зв’язків між Україною та Китаєм актуалізує потребу в розширенні програм із вивчення китайської мови у закладах вищої освіти. Встановлено, що специфіка китайської мови (тональна фонетична система, ієрогліфічне письмо, особливості граматичної структури) зумовлює необхідність спеціально організованої методичної системи навчання, яка передбачає поетапне засвоєння мовного матеріалу, розвиток когнітивних стратегій та системне формування мовленнєвих умінь. Ефективність іншомовної підготовки забезпечується поєднанням традиційних, комунікативних та інноваційних (цифрових, інтерактивних, проєктних) методів навчання. Доведено, що використання цифрових освітніх технологій, мобільних застосунків, автентичних ресурсів і платформ змішаного навчання сприяє підвищенню мотивації здобувачів освіти, розвитку їхньої автономності та активізації міжкультурної взаємодії. Важливу роль у цьому процесі відіграє соціокультурна складова, яка забезпечує формування здатності до ефективної комунікації в міжнародному освітньому середовищі. Окреслено досвід організації викладання китайської мови у Хмельницькому національному університеті в межах співпраці з Інститутом Конфуція, що передбачає поетапне формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів освіти. З’ясовано, що перспективами подальших досліджень є поглиблене вивчення дидактичного потенціалу штучного інтелекту в навчанні китайської мови, розроблення адаптивних цифрових освітніх середовищ, а також дослідження моделей змішаного та дистанційного навчання китайської мови в умовах інтернаціоналізації вищої освіти.
This article presents the results of theoretical-pedagogical research, the objective of which was to determine, through a documentary-bibliographic study, the methodical role of art in the pedagogy developed and practiced in New Spain. The study carried out shows that in all pedagogical areas developed in the New World, the compelling impact of art can be observed, in its axiological, intellectual, aesthetic, procedural, and methodological aspects. Regarding the methodology of teaching through the arts, the hybrid (missionary) pedagogy existed. Furthermore, given the linguistic difficulties (the evangelizers did not know the languages of the “new” continent, just as the natives did not speak Castilian, Latin, or other European languages) the friars used drawings, pictograms, dance, theater, and music to teach Christian doctrine to the indigenous people. Thus, the methodical effect of art on education from the beginning of the viceroyalty period is evident. Likewise, professional and technical education held a prominent place in New Spain, and within it, the methodology of teaching the arts played a fundamental role. To train stonemasons, blacksmiths, carpenters, bricklayers, tailors, shoemakers, artisans, sculptors, painters, and other craftspeople, the Schools of Arts and Crafts were established. Among these, the School of San José de los Naturales, founded by Friar Pedro de Gante, and the School of Tiripitío in Michoacán stand out. It was from these schools that the great indigenous builders and artists undoubtedly emerged, contributing significantly to the construction and decoration of nearly two hundred Catholic churches in the 16th century. Although documentary records of the indigenous labor employed in the execution of the architecture, sculpture, reliefs, and paintings of churches and monasteries are lacking, there can be found many pre-Hispanic influences in 16th-century buildings. This leads us to conclude that the friars themselves provided instruction to native artists, building upon the talent of the indigenous people and the skills they had already acquired in pre-Hispanic educational centers.
Стаття присвячена комплексному аналізу ключових характеристик китайської моделі розвитку системи вищої хореографічно-педагогічної освіти в контексті сучасних трансформацій освітньо-мистецького простору. З’ясовано, що система хореографічно-педагогічної освіти в Китаї характеризується інтеграцією національних культурних традицій із глобальними освітніми тенденціями, що забезпечує її динамічний розвиток і адаптивність. Проаналізовано провідні тенденції розвитку хореографічно-педагогічної освіти в Китаї. Встановлено, що вона вирізняється глибоким зв’язком із традиційними мистецькими практиками, філософським підґрунтям педагогічної освіти, орієнтацією на національні традиції та інтеграцією мистецької й педагогічної підготовки майбутніх фахівців. Розкрито концептуальні та організаційно-педагогічні засади підготовки майбутніх педагогів-хореографів, що ґрунтуються на поєднанні традиційних культурних практик і сучасних освітніх інновацій. Особливу увагу приділено філософсько-педагогічним засадам китайської моделі, які базуються на ідеях гармонійного розвитку особистості, поєднанні емоційного та раціонального компонентів у навчанні, а також формуванні професійної ідентичності майбутніх педагогів-хореографів. Окреслено специфіку функціонування системи вищої хореографічно-педагогічної освіти Китаю як складника державної культурної політики, орієнтованої на збереження національної спадщини та інтеграцію у глобальний освітній простір. Проаналізовано сучасні тенденції модернізації, зокрема переосмислення ролі викладача як фасилітатора навчання, посилення студентоцентрованого підходу, впровадження рефлексивних і конструктивістських моделей навчання. Наголошено, що зазначені особливості сприяють формуванню цілісної системи підготовки фахівців, здатних до творчої самореалізації, педагогічної діяльності та міжкультурної взаємодії.
The article examines the role of the academic discipline “The History of the English Language” (HEL) as an effective pedagogical tool for developing intercultural competence (IC) of students majoring in English philology. The relevance of the study is determined by the growing demands of the European educational space and Ukraine’s European integration, which require philological education to move beyond purely linguistic training towards the cultivation of culturally aware, critically reflective, and interculturally adaptive professionals. Drawing on international comparative experience from Ukrainian, Spanish, Polish, British, and global research contexts, the study reveals significant cross-national similarities and differences in how historical linguistic knowledge is conceptualised and operationalised for intercultural education. The study is based on the theoretical frameworks proposed by Byram, Kramsch, Liddicoat, and Hammer and synthesises data from recent empirical studies. The study defines the HEL course as a multi-layered platform that simultaneously develops linguacultural awareness, socio-historical empathy, and cross-cultural communicative competence through the study of etymological strata, language contact phenomena, and the social history of the English language. It is argued that each major period of English history – from the Old English assimilation of Germanic, Scandinavian, and Latin influences, through the profound intercultural encounter of the Norman Conquest and its lasting sociolinguistic consequences, to the globalisation of Modern English and the emergence of World Englishes – constitutes a rich pedagogical resource for IC formation. A comparative analysis of international pedagogical models, including IC development in English philology programs in Spain, the staged intercultural pedagogy model in Ukraine, and globally-inclusive English language instruction informed by Crystal and Jenkins, reveals that integration of the diachronic perspective of language history into IC-oriented instruction significantly enhances students’ ability for intercultural dialogue and identity negotiation. The article proposes a structured four-stage pedagogical framework for implementing the HEL course as an intercultural learning environment in Ukrainian philological education. The findings carry concrete implications for curriculum design, materials development, and teacher professional training.
У статті здійснено комплексний аналіз організації самостійної та науково-дослідницької діяльності майбутніх фармацевтів в університетах Великої Британії як важливого компонента їхньої професійної підготовки. Обґрунтовано, що сучасна фармацевтична освіта у Великій Британії ґрунтується на студентоцентрованому підході, інтеграції теоретичної підготовки, клінічної практики та дослідницької діяльності, а також орієнтації на доказове навчання («evidence-based learning»). Визначено, що самостійна діяльність студентів виступає системоутворювальним елементом освітнього процесу та становить у середньому 50–70% навчального навантаження. Охарактеризовано зміст самостійної діяльності, який включає роботу з науковими джерелами, аналіз клінічних кейсів, виконання індивідуальних і групових завдань, а також реалізацію дослідницьких проєктів. З’ясовано, що організація самостійного навчання базується на принципах конструктивного узгодження, саморегульованого навчання та поступового зростання автономії студентів упродовж навчання. Проаналізовано ефективні освітні технології, зокрема «problem-based learning», «team-based learning» та «research-based learning», які забезпечують розвиток критичного мислення, аналітичних і дослідницьких умінь, а також формування професійної автономії майбутніх фармацевтів. Доведено, що дослідницько-орієнтоване навчання є ключовим механізмом інтеграції освітнього процесу з науковою діяльністю та сприяє підготовці студентів до професійної діяльності на засадах доказової практики. Обґрунтовано доцільність використання британського досвіду в системі фармацевтичної освіти України з метою підвищення якості професійної підготовки фахівців, розвитку їхньої самостійності та інтеграції дослідницької діяльності в освітній процес.
У статті здійснено порівняльний аналіз лінгвістичної підготовки фахівців з прикладної лінгвістики в університетах України та Європи з метою визначення спільних та відмінних рис, а також досвіду, який може бути використаний для оптимізації такої підготовки в Україні. У дослідженні систематизовано освітні компоненти програм з прикладної лінгвістики та окреслено педагогічні підходи та методи викладання, що підвищують ефективність лінгвістичної підготовки у вищій освіті. Проаналізовано ОП «Прикладна лінгвістика» у 5 університетах України (Національному університеті «Острозька академія», Ужгородському національному університеті, Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Хмельницькому національному університеті). З’ясовано, що забезпечення якісної лінгвістичної підготовки у них ускладняється низкою проблем, які умовно можна поділити на структурні, освітні, кадрові та технологічні. З метою вирішення цих проблем і оптимізації професійної підготовки прикладних лінгвістів в університетах України проаналізовано відпповідний досвід європейських університетів (університету Гільдесгайма (Німеччина), Антверпенського університету (Бельгія), університету Європи Атлантико (Іспанія), університету Свонсі (Англія) та університету імені Адама Міцкевича в Познані (Польща). Визначено загальні характеристики лінгвістичної підготовки студентів в межах таких програм (міждисциплінарність; формування дослідницьких та методологічних навичок; професійна орієнтація лінгвістичної підготовки; багатомовний фокус; прикладний характер лінгвістичної підготовки; міжкультурна компетентність; практична спрямованість навчання. Європейські ОП з прикладної лінгвістики включають три взаємопов’язані блоки ОК:1) теоретичні лінгвістичні; 2) прикладні лінгвістичні дисципліни; 3) мовні та професійної практики. Визначено переваги лінгвістичної підготовки студентів у європейських ЗВО (ширша міждисциплінарність, фокус на дослідженнях та доступ до ресурсів; інтернаціоналізація та мобільність; забезпечення професійної інтеграції та працевлаштування; використання європейських стандартів та рамок). Проаналізовано організаційні та методичні засади лінгвістичних дисциплін в Європі, методи та засоби навчання. На основі цього сформульовано рекомендації щодо модернізації програм прикладної лінгвістики в Україні (концептуальна переорієнтація; перепроєктування лінгвістичних дисциплін; інтеграція емпіричних та корпусних методів; посилення багатомовного та порівняльного компонентів; практико-орієнтоване навчання та оцінювання).
У статті обґрунтовано можливості використання прогностичних ідей британського досвіду професійної підготовки бакалаврів з програмної інженерії для модернізації ІТ-освіти в Україні. Дослідження виконано у межах порівняльної педагогіки з опорою на компетентнісний підхід, результативно-орієнтоване проєктування освітніх програм та концепцію практико-інтегрованого навчання. Емпіричну основу дослідження становив аналіз офіційних матеріалів 10 українських і 10 британських університетів, а також рамкових і професійних документів. Встановлено, що британські програми характеризуються вищою модульною гнучкістю, сильнішою інтеграцією індустріального середовища в освітній процес, системним використанням автентичного оцінювання, а також чітким поєднанням фундаментальної комп’ютерної підготовки з командними та проєктними практиками. Водночас українські програми демонструють міцну нормативну й фундаментальну основу, проте вони частіше зберігають жорстку структурну логіку, менш розгорнуту практико-орієнтовану траєкторію та слабшу інституціалізовану взаємодію з роботодавцями на рівні дизайну й оцінювання програм. На цій підставі сформульовано прогностичні ідеї для України: перехід до багаторівневого проєктування змісту підготовки, упровадження наскрізної проєктної траєкторії, розбудова екосистеми автентичного оцінювання, інституціалізація партнерства з ІТ-індустрією, гнучка профілізація освітніх програм та посилення зовнішньої професійної валідації результатів навчання. Доведено, що британський досвід доцільно розглядати не як готову модель для перенесення, а як джерело окремих організаційно-педагогічних рішень, які можуть бути адаптовані до українського стандарту, ресурсів конкретного ЗВО та реальних запитів ІТ-ринку. Визначено перспективи подальших досліджень, що полягають у розробленні інструментарію для системного узгодження результатів навчання з професійними ролями, профілями компетентностей та типовими робочими сценаріями сучасної програмної інженерії.
This article examines the implementation of energy efficiency policies in German vocational education and training (VET) and explores prospects for their adaptation in Ukraine. Drawing on sustainable development theory, competence-based education, and policy transfer models, it analyses how German VET institutions systematically integrate energy efficiency through curriculum design, dual education structures, strong industry collaboration, and alignment with national and European sustainability policies, including the EU Green Deal objectives. Literature review, document analysis, and comparative analysis reveal that Germany’s approach equips learners with technical knowledge, practical skills, problem-solving abilities, digital literacy, environmental responsibility, and ecological awareness, fostering sustainable professional practices and preparing the workforce for a green, low-carbon economy. The article identifies key opportunities for Ukraine, including the development of competence-based curricula, modernisation of educational infrastructure, teacher upskilling, establishment of long-term public-private partnerships, and enhanced collaboration among policymakers, educators, industry stakeholders, and civil society actors. Effective adaptation requires careful consideration of Ukraine’s socio-economic, cultural, and institutional conditions, as well as alignment with national energy strategies and sustainable development priorities, to ensure successful and context-sensitive implementation. The findings provide actionable recommendations for policymakers, educational leaders, and VET institutions and outline directions for further research, including evaluating the impact of energy efficiency initiatives on learner competence, professional readiness, curriculum effectiveness, teacher training, institutional capacity, and the scalability and sustainability of reforms across different regions of the country. Further research needed to examine the practical implementation of these recommendations in Ukrainian VET institutions is outlined.
Обґрунтовано важливість самостійної роботи студентів спеціальності «Міжнародні відносини» у процесі їх професійної підготовки у ЗВО Великої Британії. З’ясовано, що лише близько 20 % навчального навантаження студентів становлять аудиторні заняття, решта 80 % - самостійна робота, яка спрямована на поглиблення загальних та професійних знань, а також розвиток організаційних навичок (раціонального використання часу та планування); навичок аналітичного читання та рефлексійних навичок. Проаналізовано особливості самостійної роботи студентів-міжнародників у провідних університетах Великої Британії, зокрема Королівському коледжі Лондона, Ланкастерському університеті, Манчестерському університеті, університеті Бірмінгема, Кента, Лондона, Редінга, Суссексу. Визначено, що основними формами самостійної роботи є: опрацювання літературних джерел; підготовка презентацій; підготовка до іспитів; курсові проєкти; виконання аналітичних письмових завдань (аргументовані есе, метод case study тощо); дослідницькі проєкти; критичні огляди; дипломна робота. Університети Великої Британії пропонують окремі модулі для самостійної роботи студентів під супервізією викладачів для написання дипломної роботи, а також для формування навичок роботи з програмним забезпеченням SPSS (Statistical Package for the Social Sciences) для статистичного аналізу, управління даними та їх візуалізації, розвитку аналітичних навичок та методів кількісного аналізу. Окреслено два основних вектори самостійної роботи студентів-міжнародників: самостійне дослідження у рамках офіційно затвердженої університетської теми; самостійна робота в рамках самоосвіти. З’ясовано, що британські університети пропонують різні ресурси для самостійної роботи студентів, такі як відкриті навчальні онлайн-курси, онлайн-платформи MIT's OpenCourseWare, OpenLearn, репозитарії тощо. Самостійна робота студентів ОП «Міжнародні відносини» часто носить міждисциплінарний характер і передбачає дослідження з суміжних галузей (антропології, економіки, соціології та політології). Проаналізовано методи навчання студентів-міжнародників, які базуються переважно на самостійній роботі: перевернутий клас; «мисленнєві експерименти»; цифровий сторітеллінг; креативні проєкти (створення політичної радіопрограми або подкасту); моделювання кризових ситуацій. На особливу увагу заслуговує самостійна робота студентів-міжнародників у формі виконання індивідуального дослідницького проєкту в рамках інноваційного модуля, який передбачає застосування сучасної теорії до реальних проблем міжнародної політики з використанням інноваційних методів навчання.
In today’s era of global digitalisation, specialists in electronic communications and radio engineering must function effectively in multilingual and multicultural professional environments, where English is the primary language of technical documentation, scientific research, and innovation. Ukrainian higher education faces a challenge: while students often possess strong technical knowledge, their limited English proficiency restricts access to international publications, participation in global projects, and academic mobility. This article analyses European practices that integrate English language development with engineering education, including Content and Language Integrated Learning (CLIL), English-Medium Instruction (EMI), project- and task-based learning (PBL/TBL), and blended and flipped learning approaches. Case studies from Austria, the Czech Republic, Norway, and Poland demonstrate that combining these methods enhances students’ technical understanding, professional communication, and intercultural competence. Embedding English within technical curricula, engaging students in authentic engineering tasks, and employing digital tools and virtual labs fosters active use of English in context, strengthens domain-specific vocabulary, and improves reporting and presentation skills. Adapting such practices in Ukrainian programmes requires teacher training, curriculum redesign, institutional support, and partnerships with international universities and industry. A coordinated, multi-method approach can significantly boost students’ employability, readiness for global collaboration, and ability to meet European engineering standards. For Ukrainian higher education, adopting these practices represents a critical opportunity to close the linguistic gap that currently limits students’ academic mobility, employability, and international engagement. Further research could explore the long-term effectiveness of integrated methods and the role of digital tools and international projects in enhancing professional English skills and technical competence in Ukraine.
