Метою цього огляду літератури було надати клінічно орієнтовану оцінку прогностичних моделей, шкал, індексів, номограм і онлайн-калькуляторів, які запропоновані для оцінки функції та прогнозу виживаності ниркового трансплантата в різні часові періоди після трансплантації та запропонувати алгоритм їх практичного використання. Методи. Проведено цільовий пошук у PubMed/MEDLINE, Scopus, Embase, Web of Science Core Collection, Cochrane Library та Google Scholar. Перевагу надавали первинним дослідженням з розробки або валідації моделей, клінічно доступним калькуляторам, консенсусним документам та оглядам, у яких оцінювали клінічну ефективність й обмеження прогностичних інструментів. Результати. Прогностичні інструменти доцільно застосовувати відповідно до часової точки: до трансплантації - індекси донора та реципієнта; у періопераційному періоді - маркери ранньої функції й калькулятори ВФТ; протягом першого року - рШКФ, протеїнурію, біопсійні та імунологічні маркери; після першого року - композитні й динамічні моделі. Висновки. Всі запропоновані прогностичні інструменти є допоміжними для прийняття клінічного рішення, яке має створюватись на основі поєднання рутинних маркерів з даними моделювання.
Physical activity (PA) is a non-pharmacological intervention that may improve cardiovascular risk, functional capacity, muscle strength, inflammation, and quality of life in patients with chronic kidney disease (CKD). However, practical use of PA remains limited because exercise prescription should differ according to CKD stage, dialysis status, comorbidity burden, and baseline physical capacity. The aim of this narrative review was to summarize mechanisms linking PA and CKD, evaluate clinical evidence for aerobic, resistance, balance, and low-intensity exercise, and formulate practical recommendations for non-dialysis and dialysis patients. The reviewed evidence supports regular aerobic activity, resistance and balance training, and reduction of sedentary time in clinically stable non-dialysis CKD. Expected benefits include better cardiorespiratory fitness, muscle performance, endothelial function, inflammatory profile, and physical functioning. For dialysis patients and patients with advanced CKD, individualized low-intensity activity, especially a home-based walking program with gradual progression, is a reasonable and safer starting strategy. Exercise should be prescribed as part of CKD care, monitored by symptoms, Borg scale, heart-rate response, gait speed, and the six-minute walk test.
Early post-transplant complications remain a major challenge in kidney transplantation. It reveals an overlap of clinical manifestations and the limited specificity of routine laboratory markers may delay diagnosis. Functional renal scintigraphy provides a quantitative assessment of graft perfusion and function and may improve early detection of allograft dysfunction. Objective. To evaluate the predictive value of scintigraphy, clinical and laboratory parameters for early post-transplant complications in kidney transplant recipients. Methods. This single-center observational study included 65 kidney transplant recipients who underwent 99mTc-DTPA renal scintigraphy within 1-7 days after transplantation. Conventional laboratory markers (serum creatinine, blood urea, white blood cell count, erythrocyte sedimentation rate, platelet count) and scintigraphy indices, including perfusion index (PI), functional index (FI), and glomerular filtration rate (GFR), were analyzed. Patients were classified into stable graft function and complication groups. Statistical analysis included multivariable logistic regression, receiver operating characteristic (ROC) analysis, and principal component analysis (PCA). Results. Thirty-three patients (50.8%) developed early post-transplant complications. Serum creatinine and platelet count were significantly higher in the complication group (p < 0.05). Multivariable regression identified serum creatinine, ESR, PI, FI and GFR as independent predictors of complications, with GFR demonstrating the strongest inverse association (p<0.0001). ROC analysis showed good diagnostic performance for PI (AUC 0.78-0.82), FI (AUC 0.75-0.80), and GFR (AUC 0.73-0.78). PCA demonstrated clustering of scintigraphy indices with markers of graft dysfunction and inflammation, supporting their complementary diagnostic value. Conclusions. Functional renal parameters, particularly PI, FI and GFR, provide significant predictive value for early kidney allograft complications and outperform routine laboratory markers when used in isolation. An integrated approach combining laboratory and scintigraphy assessment may improve early risk stratification and guide timely clinical interventions in the post-transplant period.
Urinary tract infection (UTI) is associated with inflammatory activation involving cytokines and microRNAs (miRNAs). However, the relationship between tumor necrosis factor-alpha (TNF-α), miRNA expression, immune cell profiles, and renal function remains unclear. The present study aimed to evaluate TNF-α, miR-125, and miR-155 expression in women with UTI and assess their association with immune cell profiles and kidney function. Methods. This cross-sectional study included 123 women with culture-confirmed UTI and 40 healthy controls. Hematological and biochemical parameters were measured, and expression levels of TNF-α, miR-125, and miR-155 were assessed using qRT-PCR. Correlation analysis was performed to evaluate associations between molecular markers, immune cell profiles, and kidney function. Results. TNF-α, miR-125, and miR-155 expression levels were all significantly higher in UTI patients compared with controls (all p < 0.05). TNF-α expression was positively correlated with miR-155 (r = 0.515, p = 0.01) and miR-125 (r = 0.459, p = 0.024), while a strong correlation was observed between miR-125 and miR-155 (r = 0.734, p < 0.0001). miR-125 was associated with lymphocytes (r = 0.545, p = 0.0058), eosinophils (r = 0.406, p = 0.049), and monocytes (r = 0.406, p = 0.049), while miR-155 was correlated with lymphocytes (r = 0.462, p = 0.023). No significant correlations were found between TNF-α or miRNAs and renal function markers (p > 0.05). Conclusions. TNF-α is associated with microRNA expression in UTI. microRNAs show stronger relationships with immune cell profiles, while neither TNF-α nor microRNAs is associated with kidney function.
Гостре пошкодження нирок (ГПН) після кардіохірургічних втручань зі штучним кровообігом асоціюється з підвищеною летальністю та тривалішим лікуванням у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ). Оптимальний вибір модальності та режиму ниркової замісної терапії (НЗТ) залишається дискутабельним. Метою дослідження було оцінити частоту ГПН у пацієнтів після кардіохірургічних втручань зі штучним кровообігом та вплив різних методів та режимів НЗТ на перебіг раннього післяопераційного періоду у цієї категорії пацієнтів. Методи. До ретроспективного дослідження було включено 5289 пацієнтів, які перенесли кардіохірургічні втручання із застосуванням штучного кровообігу протягом 2022–2025 роках. ГПН визначали за критеріями KDIGO. Усі дорослі пацієнти, які потребували лікування діалізними методами, були розподілені на групи залежно від модальності та режиму НЗТ: інтермітуючий гемодіаліз (IHD, n=20), повільний низькоефективний діаліз (SLED, n=21) та безперервна ниркова замісна терапія (CRRT, n=17). Первинною кінцевою точкою дослідження була госпітальна летальність. Результати. Із загальної кількості пацієнтів, які перенесли кардіохірургічні втручання, ГПН розвинулося у 1358 випадках (25,7%), в тому числі, у 58 (4,27%) - потребувало лікування методами НЗТ. Групи пацієнтів були репрезентативні за демографічними, лабораторними та інтраопераційними характеристиками. У групі CRRT, порівняно з IHD та SLED, констатовано достовірно швидша нормалізація креатиніну та лактату (p<0,05 на 1–14-ту добу), стабільніший середній артеріальний тиск (p=0,032 – 0,041), нижча потреба у VIS (12,9±5,8 vs 21,3±7,5 у IHD та 18,1±6,8 у SLED; p=0,013) та тривалість ШВЛ (CRRT - 34 [24–60] год vs 68 [42–110] у IHD і 52 [36–88] у SLED; p=0,018). Окрім того пацієнти групи CRRT мали більш короткі терміни перебування у ВІТ (10 [4–15] доби; p=0,048) та загальної госпіталізації (19 [11–29] діб; p=0,028). У групі CRRT госпітальна летальність становила 23,5% проти 45,0% у групі IHD та 38,1% - у SLED (p=0,372), однак у багатофакторному аналізі лікування CRRT достовірно асоціювалося зі зниженням ризику смерті (OR 0,50; 95% ДІ 0,23–0,99; p=0,048). Незалежними предикторами летальності були лактат, MODS, тривалість ШВЛ, сепсис і максимальний VIS. Висновки. Частота ГПН у хворих після кардіохірургічних втручань зі штучним кровообігом склала 25,7%, в коженого четвертого - п'ятого (4,27%) пацієнта з ГПН виникла необхідність проведення НЗТ. Лікування CRRT, порівняно з іншими методами, асоціювалося як і з кращими результатами щодо перебігу раннього післяопераційного періоду, так і щодо зниження ризику летальності після корекції на тяжкість стану, особливо у гемодинамічно нестабільних пацієнтів.
Patients undergoing hemodialysis have a variety of negative effects on their quality of life, health, and comfort, including physical dysfunction, alterations to their diet, and limits on fluid intake. This study aimed to determine the effects of intradialytic exercise and heat compression on alleviating discomfort and leg cramps in individuals receiving hemodialysis. Methods. A multicenter randomized clinical study was conducted in Iraqi hemodialysis facilities. A total of 205 patients receiving hemodialysis were randomized into four groups: warm compress group (n = 53), stretching exercise group (n = 43), combined warm compress and exercise group (n = 57), and control group (n = 52). The intervention was applied during hemodialysis sessions over four weeks. Comfort was assessed using the Hemodialysis Comfort Scale, while leg cramps were evaluated using the Cramp Questionnaire Chart. Pre- and post-intervention scores were compared using paired-sample t-tests and repeated-measures ANOVA. Results. The combined intervention group demonstrated the greatest improvement in comfort scores, increasing from 61.74 ± 20.24 before the intervention to 100.99 ± 7.21 after the intervention (p < 0.001). The exercise group also showed a significant increase in comfort scores, from 62.30 ± 25.17 to 85.19 ± 3.92 (p < 0.001), whereas no significant change was observed in the warm compress group (66.43 ± 21.20 to 67.38 ± 18.26; p = 0.816) or the control group (61.15 ± 21.88 to 60.62 ± 18.39; p = 0.902). Repeated-measures ANOVA showed significant effects of time, group, and time × group interaction on comfort scores (F = 148.62, 96.13, and 192.39, respectively; p = 0.001; partial η² = 0.64). Cramp scores decreased significantly in the warm compress group (9.23 ± 2.76 to 3.66 ± 4.98; t = 7.567; p < 0.001), exercise group (8.35 ± 3.61 to 5.44 ± 2.67; t = 5.839; p < 0.001), and combined intervention group (9.37 ± 2.46 to 3.68 ± 0.73; t = 17.544; p < 0.001), while no significant improvement was observed in the control group (8.13 ± 2.44 to 8.81 ± 2.42; p = 0.171). Repeated-measures ANOVA confirmed significant time, group, and time × group effects for cramp scores (F = 112.47, 28.90, and 134.21, respectively; p = 0.001; partial η² = 0.57). Conclusions. The combination of warm compresses and stretching exercise was the most effective non-pharmacological nursing intervention for reducing leg cramps and improving comfort among hemodialysis patients. These procedures are safe, non-invasive, cost-effective, and may be incorporated into routine nursing care during hemodialysis. Trial registration: WHO International Clinical Trials Registry Platform / TrialSearch, Main ID: IRCT20240828062892N1.
Peritoneal dialysis (PD) is a widely practiced treatment option for patients with chronic kidney disease (CKD). Patients undergoing PD have lipid abnormalities that pose a significant cardiovascular risk. Elevated Proprotein Convertase Subtilisin/Kexin Type 9 (PCSK9) levels in these patients may worsen their lipid dysregulation. However, limited data are available on PCSK9 concentration in PD patients. The present study aimed to examine the correlation between plasma PCSK9 and serum lipid profile in patients on PD. Methods. In this cross-sectional study, a total of 160 participants were included following the selection criteria. Of them, 80 were CKD patients on PD (Group A) and rest 80 were apparently healthy subjects as controls (Group B). Fasting serum lipid profile, serum albumin, serum creatinine, urinary protein creatinine ratio (UPCR), and plasma PCSK9 levels of all participants were measured. Additionally, PD adequacy parameters (Kt/V urea, creatinine clearance, residual renal function, transport status) were recorded for PD patients. Results. PD patients had significantly high levels of total cholesterol (TC), low-density lipoprotein (LDL) cholesterol, and triglyceride (TG) compared to controls (p<0.001). PD patients exhibited a significantly elevated level of PCSK9 than controls (p<0.001). In PD patients, PCSK9 had a significant positive correlation with TC (r= 0.713, p<0.001) and LDL cholesterol (r= 0.747, p<0.001). TC (>200 mg/dL) and LDL cholesterol (>130 mg/dL) were significant predictors of elevated PCSK9 levels. A cut-off value of PCSK9 >125.3 ng/ml was significantly associated with dyslipidemia in PD patients, with a sensitivity and specificity were 85.0% and 87.5%. Conclusions. Serum TC, LDL cholesterol, and TG levels are considerably higher in PD patients compared to healthy controls. Patients receiving peritoneal dialysis also had significantly elevated plasma PCSK9 levels. Plasma PCSK9 was positively associated with TC and LDL cholesterol. TC and LDL cholesterol were independent predictors of elevated plasma PCSK9 levels in patients undergoing peritoneal dialysis.
Система моніторингу стану здоров'я населення є важливою складовою для планування використання ресурсів, особливою частиною є аналіз показників стаціонарної допомоги в країні та регіонах, особливо в періоди надзвичайних ситуацій в суспільстві (епідемій, військових дій та ін.). Мета роботи - проаналізувати показники госпітальної захворюваності дорослого та дитячого населення, регіональні та обласні особливості динаміки у пацієнтів з гострим (ГП) та хронічним (ХП) пієлонефритом протягом останніх 6 років (2018-2023 рр.). Матеріали і методи. Джерелом даних були статистичні збірники для аналізу епідеміологічних показників стаціонарної медичної допомоги хворим на ГП та ХП. Отримані дані розглядались як в цілому по Україні з областями, так і в кожному з 5 регіонів – Західний, Центральний, Північно-Східний, Південно-Східний, Південний - і за областями, що входять до їх складу, а також в м. Києві. Для статистичної обробки за допомогою пакета програм “SPSS for Windows. Версія 11” та “MedStat” використовували критерій хі-квадрат, порівняння долі для двох груп з використанням кутового перетворення Фішера (з поправкою Йейтса); достовірною вважали різницю р<0,05. Результати. Показано, що кількість і дорослих, і дітей на 100 тис. населення, які лікувались в стаціонарах з приводу ГП та ХП, знижується з 2018 р. з мінімумом в 2020-2021 рр., і потім повільно зростає; така само, але зворотня динаміка летальності дорослих (р=0,008), яка в ці два роки підвищується у хворих з ГП на 84%, а з ХП на 100%, і обидва показника не досягають в 2022-2023 рр. початкових рівнів спостереження. Не можна виключати прямий зв»язок цього з піком епідемії COVID-19 та подальшими воєнними діями. Виявлені регіональні особливості числа пролікованих пацієнтів (на 100 тис), які протягом 2018-2023 рр. найбільші в Центральному регіоні, найменші в Південному та Донецькій і Луганській областях, а також Харківській для дорослих та Закарпатській, а також Чернігівській (ХП) для дітей. Рівні госпітального лікування з приводу ГП та ХП у дорослих і дітей достовірно зростають з 2022 р. в Центральному та Західному регіонах за рахунок зменшення у Південно-Східному та Південному, що корелює з початком воєнних дій в Україні, так само як і більш низькі показники кількості пролікованих та більш високі – летальності в 2022-2023 рр. в порівнянні з 2018-2019 рр. Тривалість стаціонарного лікування дорослих і дітей, хворих на ГП та ХП, знижується від 2018 до 2023 рр. в середньому на 20%, а у дітей з ХП – на 30%. У дорослих і дітей найбільша середня тривалість стаціонарного лікування (відповідно, >10 та >12) в Південно-Східному регіоні, звертає увагу сплеск показника в Києві в 2020 р. (у дітей і в 2021 р.) в період епідемії коронавірусної інфекції. Висновки. Виявлена динаміка показників стаціонарної допомоги дорослим і дітям з ГП та ХП, яка корелює з особливостями умов надзвичайних ситуацій в країні (епідемія COVID-19, воєнні дії) дозволяє своєчасно приймати відповідні адміністративні рішення для збереження сучасного рівня ефективної стаціонарної медичної допомоги урологічним та нефрологічним пацієнтам.
Malnutrition is prevalent and strongly predicts adverse outcomes in maintenance hemodialysis (MHD) patients. The Geriatric Nutritional Risk Index (GNRI) is a validated nutritional risk screening tool for this population. This study determined the prevalence of nutritional risk and identified independent factors associated with GNRI scores in Vietnamese MHD patients. Methods. A cross-sectional study enrolled 125 end-stage kidney disease (ESKD) patients on MHD for ≥ 3 months at the Dialysis Unit of the Rehabilitation and Occupational Disease Hospital, Ho Chi Minh City, Vietnam, from January to June 2025. Nutritional risk was assessed using the GNRI, calculated from serum albumin, actual body weight, and ideal body weight, and classified into four categories (no risk: GNRI > 98; low risk: 92–98; moderate risk: 82–<92; major risk: < 82). For binary prevalence reporting, patients were dichotomised as at any nutritional risk (GNRI ≤ 98) versus no risk (GNRI > 98), consistent with the original Bouillanne classification. Univariate analysis used Spearman’s correlation and the Mann–Whitney U test. Multivariable linear regression with backward elimination identified independent factors associated with GNRI scores. Results. The mean GNRI score was 94.74 ± 6.75. Overall, 77 patients (61.6%) had any nutritional risk (GNRI ≤ 98), including 38 (30.4%) with low risk, 32 (25.6%) with moderate risk, and 7 (5.6%) with major risk. Multivariable regression identified five independent associated factors of lower GNRI scores: advanced age (B = −0.142; 95% CI: −0.216, −0.069; p < 0.001), diabetes mellitus (B = −2.229; 95% CI: −4.714, −0.085; p = 0.042), active hepatitis C virus (HCV) infection (B = −3.055; 95% CI: −5.847, −0.263; p = 0.032), higher epoetin alfa dose (B = −0.020; 95% CI: −0.033, −0.006; p = 0.005), and elevated parathyroid hormone (PTH) levels (B = −0.002; 95% CI: −0.003, −0.0001; p = 0.027). The final model explained 32.4% of the variance (adjusted R² = 0.324). Conclusions. Nutritional risk is prevalent in Vietnamese MHD patients, affecting 61.6% of the cohort. Malnutrition severity is independently associated with advanced age, diabetes mellitus, active HCV infection, ESA hyporesponsiveness, and secondary hyperparathyroidism. Targeted interventions, including HCV treatment, optimisation of anaemia management, and mineral-bone disorder control, are essential to improve nutritional outcomes in this population.
Nephrotic syndrome (NS) is associated with a high risk of thromboembolic complications and activation of inflammatory and profibrotic pathways. The optimal anticoagulation strategy in NS remains uncertain. Objective. To compare the efficacy and safety of apixaban versus warfarin in patients with NS and to explore their effects on inflammatory, profibrotic, and coagulation biomarkers. Methods. In this prospective observational cohort study, 67 adults with biopsy-proven primary glomerulonephritis and newly diagnosed NS were followed for 6 months. Patients received either warfarin (n=33) or apixaban (n=34) for thromboprophylaxis. Primary endpoints were thromboembolic and bleeding events. Secondary endpoints included longitudinal changes in serum and urinary IL-6, TNF-α, TGF-β₁, thrombin, proteinuria, and estimated glomerular filtration rate (eGFR). Results. No thromboembolic events occurred in either group. Bleeding events were more frequent with warfarin (33.3%) than with apixaban (8.7%) (OR 5.17, 95% CI 1.28–20.9; p=0.021); all were minor. Both treatments were associated with reductions in inflammatory and profibrotic markers; however, apixaban demonstrated earlier and more pronounced decreases in serum and urinary IL-6, TNF-α, TGF-β₁, and urinary thrombin (all p<0.05 at 6 months vs warfarin). Proteinuria declined in both groups but was significantly lower in the apixaban group at 6 months (p=0.026). Decline in eGFR was less pronounced with apixaban (p=0.035 between groups). Conclusions. Apixaban provided effective thromboprophylaxis with fewer bleeding events than warfarin and was associated with greater reductions in inflammatory and profibrotic biomarkers, alongside more favorable changes in proteinuria and eGFR. These findings suggest potential beneficial pleiotropic effects for apixaban requiring confirmation in randomized studies.
Escherichia coli is the predominant pathogen in pediatric urinary tract infections (UTIs), yet increasing antimicrobial resistance, virulence gene carriage, and biofilm formation complicate therapeutic success. Probiotic-derived metabolites represent a potential complementary strategy to mitigate persistence of multidrug-resistant (MDR) uropathogens; however, data in pediatric UTIs remain scarce. To determine the antimicrobial resistance pattern, biofilm-forming ability, and virulence gene prevalence among E. coli isolates from pediatric UTIs, and to evaluate the antibacterial and antibiofilm activities of cell-free supernatants (CFS) of Lactobacillus plantarum and Lactobacillus reuteri. Methods. One hundred urine samples from children aged 1 month to 10 years were analyzed. Bacterial identification was performed using culture, biochemical profiling, and VITEK. Antibiotic susceptibility was tested using the Kirby–Bauer method. Biofilm formation was quantified via crystal violet assay, and the fimH and ompT genes were detected by PCR. Antibacterial and antibiofilm activities of probiotic CFS were assessed using agar well diffusion and microtiter inhibition assays. Statistical analysis included χ² testing with significance at p ≤ 0.05. Results. Sixty samples were culture positive (60%), all identified as E. coli. E. coli O157:H7 constituted 11.7% of isolates (p < 0.001). High resistance was recorded to nalidixic acid (88.6%), ceftazidime (86.6%), cefepime (76.6%), cefotaxime (70%), and aztreonam (73.3%). MDR and XDR phenotypes were detected in 45% and 55% of isolates, respectively (p > 0.05). Moderate biofilm formation predominated (59%; p < 0.05), and fimH and ompT virulence genes were detected in 100% of MDR isolates. Probiotic CFS exhibited concentration-dependent antibacterial activity, with maximum inhibition zones at 75 and 100 μg/mL. L. reuteri demonstrated significantly greater inhibition of E. coli O157:H7 compared with L. plantarum (p < 0.05), whereas L. plantarum showed significantly stronger antibiofilm effects against strong biofilm-forming E. coli isolates (p < 0.05). Conclusions. Pediatric UTI isolates exhibited a combined profile of MDR/XDR phenotypes, biofilm formation, and universal carriage of fimH and ompT, underscoring the therapeutic challenge posed by uropathogenic E. coli. The strong antibacterial and antibiofilm activities of probiotic metabolites, particularly L. reuteri against E. coli O157:H7 and L. plantarum against biofilm-producing E. coli, support their potential as complementary agents to improve treatment outcomes and reduce recurrence in MDR pediatric UTIs.
Successful maturation of arteriovenous fistulas (AVFs) remains a challenge for patients with end-stage kidney disease, particularly in resource-limited settings. Handgrip resistance training may enhance vascular hemodynamics and support AVF maturation. This prospective uncontrolled case series evaluated the feasibility, safety, and vascular changes of a four-week home-based handgrip program in patients with new AVFs. Methods. Twenty-eight adults with recent radiocephalic AVF creation performed daily handgrip training for four weeks (three sets of 10 contractions, 10 seconds each with 2-second rests; ~3–5 minutes/day). Adherence was tracked via logbooks and weekly WhatsApp submissions. Feasibility outcomes included adherence, completion, safety, and patient acceptability. Hemodynamic parameters (vein diameter, vein depth, and blood flow volume) were measured using Doppler ultrasonography before and after the intervention. Results. Of 28 participants, 23 (82.1%) completed the program with high adherence (≥85% sessions). No AVF-related adverse events occurred. Significant vascular changes were observed: vein diameter increased from 3.1 ± 0.4 mm to 5.5 ± 0.6 mm (p < 0.001), vein depth decreased from 2.5 ± 0.3 mm to 2.1 ± 0.4 mm (p = 0.002), and blood-flow volume increased from 180 ± 55 mL/min to 565 ± 110 mL/min (p < 0.001). Conclusions. Home-based handgrip training with digital monitoring is feasible, safe, and well accepted in patients with new AVFs. The observed vascular changes suggest this low-cost intervention may support AVF maturation and is suitable for integration into dialysis care in resource-limited settings.
Arteriovenous (AV) fistula is the gold standard for long-term haemodialysis, yet bleeding complications remain frequent, causing anemia, treatment interruption, and hospitalizations. Despite its clinical importance, research on AV fistula bleeding is fragmented across disciplines. This study provides the first global bibliometric analysis exclusively focused on AV fistula bleeding, offering a consolidated view of research trends and gaps. The present study aimed to map global research output, thematic clusters, and emerging trends in AV fistula bleeding over the past two decades. Methods. Publications from 2000–2025 were retrieved from Scopus and PubMed using predefined keywords via Publish or Perish. After duplicate removal and title/abstract screening, 127 English-language articles met the eligibility criteria. Data were analyzed with VOSviewer (v1.6.19) to create density, network, and overlay visualizations with a minimum threshold of five term occurrences. Results. From an initial 3,085 records, annual output increased steadily after 2010. The United States, the United Kingdom, and China were the most productive countries, and the Journal of Vascular Access was the leading source. Thematic mapping identified four clusters: (1) clinical complications (hematoma, vascular events), (2) diagnostic and interventional strategies (angiography, embolization), (3) anatomical considerations (vein selection, puncture site), and (4) outcome-based evaluations (patency, safety, quality). Density maps showed persistent focus on hematoma and vascular complications, while overlay maps indicated a post-2020 shift toward patient-centered outcomes and methodological rigor. Conclusions. Research on AV fistula bleeding has progressed from technical and anatomical themes to patient-safety and quality-of-care priorities. These findings underpin the need for standardized bleeding-management protocols and multidisciplinary collaboration to improve prevention and clinical outcomes.
Інтрадіалізна гіпоксемія (ІГ) є поширеним, але недостатньо охарактеризованим явищем серед хворих на хронічну хворобу нирок V, які лікуються методом гемодіалізу (ГД). Її зв’язок з клінічним профілем пацієнтів, та короткостроковими наслідками в умовах реальної клінічної практики залишаються недостатньо визначеними. Метою цієї роботи було оцінити клінічний профіль ІГ у пацієнтів з ХХН V ГД та визначити її прогностичне значення щодо частоти госпіталізацій та однорічної виживаності пацієнтів. Методи. У проспективне одноцентрове дослідження включено 120 ГД пацієнтів. ІГ визначали за критеріями: середнє SpO₂ <94%, SpO₂ <94% ≥10% тривалості процедури та/або PaO₂ <70 мм рт. ст. Пацієнтів розподілено на групу з ІГ (n=26) та без ІГ (n=94). Оцінювали газообмін (PaO₂, PaCO₂, HCO₃⁻), SpO₂, спірометрію, лабораторні показники та частоту госпіталізацій. Виживаність аналізували методом Каплана-Майєра. Результати. Пацієнти з ІГ мали нижчий PaO₂: 68,1±5,4 мм рт. ст. проти 87,3±7,2 мм рт. ст. у групі без ІГ (p<0,0001), нижче середнє SpO₂: 92,1±1,8% проти 96,4±1,2% (p<0,001), більшу тривалість десатурації (SpO₂ <94%): 62,6% часу процедури проти 5,1% (p<0,0001), нижчий рівень альбуміну: 34,2±4,8 г/л проти 38,5±3,9 г/л (p<0,001). Супутня інтрадіалізна артеріальна гіпертензія (ІАГ) частіше визначалась у пацієнтів з ІГ: 34,6% проти 11,8% (p=0,0078). Частота госпіталізацій була статистично значущо вищою у групі ІГ: 1,7-2,1 госпіталізації на пацієнта на рік залежно від наявності ІАГ, порівняно з 1,2–1,6 у групі без ІГ (U=2359,0; p=2,01×10⁻¹⁹). Аналіз однорічної виживаності хворих демонстрував тенденцію до зниження у пацієнтів з ІГ: 81,62% проти 91,49% (log-rank p=0,06). Висновки. ІГ у ГД пацієнтів асоціюється з більш вираженими порушеннями оксигенації, нутритивно-запальними змінами та значно вищою частотою госпіталізацій. Спостерігається тенденція до зниження однорічної виживаності. ІГ може розглядатися як маркер підвищеного клінічного ризику, а рутинний моніторинг SpO₂ - як ефективний інструмент ранньої стратифікації ризику.
The preferred treatment for severe chronic kidney disease (CKD) is kidney transplantation. However, delayed graft function and acute graft dysfunction resulting from acute tubular necrosis, rejection, cyclosporine toxicity, urine leak, hematoma, blockage, lymphocele, and renal artery stenosis are frequent post-transplant complications. Renal biopsy remains the gold standard for diagnosis, but it is invasive and associated with complications and sampling errors, underscoring the need for accurate non-invasive alternatives. Renal scintigraphy (RS) is a non-invasive nuclear imaging technique that uses radiopharmaceuticals to evaluate renal structure and function. It has demonstrated value in diagnosing complications such as acute tubular necrosis, acute allograft rejection, urine leakage, urinoma formation, and vesicoureteral reflux. Importantly, baseline RS performed in the early postoperative period may also provide prognostic information on long-term graft survival. Although several reviews have addressed the diagnostic role of RS in transplantation, less attention has been given to its prognostic applications, its integration with emerging techniques such as radiolabeled antibodies and hybrid imaging, and its potential to reduce reliance on invasive biopsies. This review, therefore, aims to synthesize current evidence on both the diagnostic and prognostic value of RS in kidney transplantation, with emphasis on recent innovations and future perspectives that distinguish it from earlier literature.
Стаття є першою частиною серії оглядів, присвячених сучасним уявленням про нефропротекцію в контексті кардіоренально-метаболічної коморбідності та плейотропні ефекти інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (іSGLT2). У цій частині систематизовано патофізіологічні основи кардіоренально-метаболічного континууму, який поєднує артеріальну гіпертензію, цукровий діабет 2-го типу, хронічну хворобу нирок, ішемічну хворобу серця та ожиріння в єдину систему взаємопов’язаних механізмів. Основними чинниками ураження органів-мішеней є інсулінорезистентність, глюко- та ліпотоксичність, оксидативний стрес, системне запалення, ендотеліальна дисфункція та гемодинамічна нестабільність клубочкової мікроциркуляції, які формують замкнене коло, що прискорює прогресування ниркової та серцевої недостатності. В огляді висвітлено молекулярні та клітинні механізми нефропротекції, зумовлені дією інгібіторів SGLT2: відновлення тубулогломерулярного зворотного зв’язку, зниження внутрішньоклубочкового тиску, модифікація енергетичного метаболізму через кетоновий «зсув», зменшення оксидативного стресу та запалення, а також пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Окремо розглянуто роль біомаркерів оксидативного стресу, зокрема 8-оксо-2′-дезоксигуанозину, як потенційного інструмента ранньої діагностики уражень органів-мішеней і моніторингу ефективності терапії. Особливу увагу приділено дисфункції жирової тканини, дисбалансу адипокінів та саркопенічному ожирінню як чинникам інсулінорезистентності та судинного старіння. На цьому тлі інгібітори SGLT2 розглядаються не лише як фармакологічні засоби, а й як метаболічні модифікатори, здатні відновлювати функціональну взаємодію між нирками, серцем, судинами та метаболізмом. Розуміння єдності цих механізмів формує основу персоналізованих терапевтичних стратегій і закладає підґрунтя для другої частини огляду, присвяченої мультиомним підходам до індивідуалізованого захисту органів.
Dialysis-dependent acute kidney injury (AKI-D) in elderly patients with chronic comorbidities is typically associated with poor renal prognosis. Reports of repeated recovery after multiple AKI-D episodes are rare. In this case, we describe a 75-year-old woman with hypertensive nephropathy who experienced three distinct episodes of AKI-D over five years. The first episode occurred in 2021 in the setting of a hypertensive crisis with oliguria and severe azotemia, requiring eight sessions of hemodialysis. The second episode followed COVID-19 vaccination and excessive use of nonsteroidal anti-inflammatory drugs (NSAIDs), leading to 14 sessions of hemodiafiltration. The third episode developed in 2025 after a COVID-19 infection and concomitant antibiotic and NSAID therapy, again requiring temporary kidney replacement therapy. Remarkably, in each instance, the patient regained sufficient kidney function to discontinue hemodialysis, with recovery documented at serum creatinine levels of 97 µmol/L, 115.8 µmol/L, and a current value of 147.3 µmol/L, corresponding to an estimated glomerular filtration rate of 32 mL/min/1.73 m². At discharge after the first episode of AKI, the condition was assessed as CKD stage 5 (eGFR 13 mL/min/1.73m²), and an arteriovenous fistula was created, but kidney function fully normalized within the next two weeks. Vascular access was complicated by aneurysmal dilation of an arteriovenous fistula, necessitating surgical closure. This case highlights the potential for renal recovery even in elderly patients with comorbidities and raises important considerations regarding prognostic evaluation, nephrotoxic medications, and vascular access management.
Urinary tract infections (UTIs) are prevalent among individuals with urolithiasis. Bacterial pathogens are commonly associated with UTIs; however, fungal infections are increasingly recognised, particularly in patients with pre-existing urological abnormalities. The present cross-sectional study aimed to investigate the relationship between UTIs caused by Candida species (Candida spp.) and selected interleukins (ILs) and complement component 2 (C2) and 4 (C4) in patients with urolithiasis. Methods. One hundred urine samples were collected from patients with urolithiasis and twenty urine samples from healthy individuals (controls). Candida spp. were detected in 47% of the urine samples from patients (versus none in the control group), based on growth characteristics on Sabouraud dextrose agar (SDA) and staining with Gram stain and lactophenol cotton blue (LPCB). Urine levels of IL-6, IL-17, IL-22, C2, and C4 were measured using commercially available ELISA assay kits. Results. The most common species was Candida albicans (C. albicans) (59.5%), while the least common was Candida krusei (C. krusei) (6.3%). Levels of IL-6, IL-17 and IL-22 were significantly increased (P < 0.05) in urolithiasis patients (19.6 ± 2.4 pg/ml, 77.8 ± 16.34 pg/ml and 93.5 ± 11.9 pg/ml, respectively) compared with the control group (11.5 ± 3.7 pg/ml, 22.5 ± 6.41 pg/ml and 38.6 ± 9.4 pg/ml, respectively). Levels of C2 were significantly reduced (P < 0.05) in patients compared with the control group (51.03 ± 9.44 ng/ml vs. 195.21 ± 13.8 ng/ml). Conclusions. The obtained data indicate that Candida-associated UTIs in patients with urolithiasis are accompanied by a pronounced local immune response and may worsen the course of the underlying disease. Measurement of urinary levels of IL-6, IL-17, IL-22, and C2 may be useful as additional biomarkers of Candida infection and the intensity of the inflammatory process. These markers could potentially improve diagnosis and risk stratification of complications in this patient population.
Дефіцит придатних донорських органів і зростання частки донорів за розширеними критеріями (extended criteria donors) та донацією після зупинки кровообігу (donation after circulatory death) зумовлюють необхідність максимально можливої оцінки якості донорської нирки незалежно від її походження. Адекватна оцінка донорської нирки для трансплантації залишається недостатньо об’єктивізованою, оскільки прогнозувати глибину післятрансплантаційних ішемічно-реперфузійних пошкоджень та перспективи відновлення функції трансплантованої нирки на підставі стандартних підходів неможливо. Метою цього огляду є оцінка біомаркерів якості донорської нирки до трансплантації та прогностичне значення цих показників для ранньої та довгострокової функції трансплантата. У роботі розглянуті біомаркери якості донорської нирки (кров, сеча, біоптати і перфузат) та маркери гострого пошкодження (NGAL, KIM-1, IL-18, CXCL10 тощо), поруч з «репараційними» маркерами (уромодулін, остеопонтин), протеомікою та молекулярними підписами транскриптоміки. Проаналізовано їх прогностичне значення відтермінованої функції трансплантата (delayed graft function), первинної нефункції (primary non-function), гострого відторгнення та довгострокового виживання трансплантованої нирки. Отже, найбільш ефективним є мультипараметричний підхід оцінки якості донорської нирки- поєднане застосування традиційних методів оцінки і прогнозування за новітніми біомаркерами.
To investigate urinary thrombin levels in patients with glomerulonephritis (GN), evaluate their relationship with the morphological type of GN, disease activity, and assess the diagnostic value of thrombinuria. Methods. A cross-sectional study was conducted in 72 patients with biopsy-proven GN and 40 healthy controls. Serum and urinary concentrations of thrombin, IL-6, TNF-α, and TGF-β1 were measured using ELISA. Clinical data and renal biopsy findings were analyzed. Statistical methods included correlation and group comparison tests. Results. Urinary thrombin was markedly elevated in GN patients compared with controls (median 9.4 vs. 0.38 ng/ml; p = 0.013), while serum thrombin showed no significant difference. Thrombinuria was detected in 80.6% of patients and correlated positively with daily proteinuria (r = 0.514), urinary IL-6 (r = 0.438), and urinary TNF-α (r = 0.372). An inverse correlation was observed with urinary TGF-β1 (r = –0.534) and the chronicity index (r = –0.783), suggesting that thrombinuria characterizes active inflammatory phases, while its decline accompanies fibrotic remodeling. No significant associations were found between serum thrombin and systemic inflammatory markers. Conclusions. Thrombinuria may reflect local activation of coagulation–inflammation pathways. It demonstrates associations with proteinuria, pro-inflammatory cytokines. These results suggest that thrombinuria could serve as a potential non-invasive biomarker of disease activity in GN; however, due to the cross-sectional design and limited sample size, the findings should be interpreted with caution and confirmed in larger longitudinal studies.
