Necrotizing enterocolitis (NEC) remains a critical neonatal pathology associated with high morbidity and mortality, particularly among premature infants. Although its pathophysiological mechanisms are not fully elucidated, current evidence indicates that NEC develops in response to dietary and bacterial triggers compounded by the immunological and structural immaturity of the infant. Progression may result in intestinal perforation, severe infection, and life-threatening sepsis. This review synthesizes current epidemiological data, risk factors, and clinical diagnostic approaches for NEC. It systematically organizes modern preventive strategies based on etiopathogenetic principles and evaluates the latest therapeutic methods derived from clinical and instrumental findings. Emphasis is placed on early-stage prevention and treatment, including the identification of novel biomarkers and the development of drugs to inhibit disease progression. The article also examines the clinical implementation prospects of these approaches and their existing limitations.
Maternal mental health represents a critical determinant of pregnancy outcomes, childbirth, and child health. Current evidence derived from studies published between 2021 and 2025 demonstrates that maternal depression is associated with an elevated risk of preterm birth, low birth weight, impaired maternal–infant bonding, and increased suicidal behavior. Particular attention has been directed toward evidence-based data concerning the safety profile of antidepressants (ADs), especially selective serotonin reuptake inhibitors (SSRIs). The aim of the study was to systematize evidence-based data regarding the risks and benefits associated with antidepressant therapy during pregnancy and to define clinical recommendations supporting informed decision-making in perinatal care. Materials and methods. The analysis was performed using the PubMed database with the following search terms: pregnant woman, depression and pregnant women, mental state of women during and after childbirth, antidepressants, pharmaceutical care. The literature search covered publications from 2018 to 2025 and included sources published in Ukrainian and English. Results. Findings derived from large cohort studies and meta-analyses demonstrate that the use of ADs during pregnancy does not constitute an independent risk factor for severe neonatal or long-term neurodevelopmental complications, whereas untreated depression is associated with substantially more adverse maternal and fetal outcomes. Nevertheless, certain medications and higher dosages may be associated with transient manifestations of neonatal adaptation disorders, which requires clinical monitoring. Contemporary evidence therefore supports an individualized approach to AD prescribing during pregnancy and confirms the importance of pharmaceutical care as an integral component of mental health support for pregnant women. Conclusion. The findings of the analysis indicate that the use of ADs during pregnancy, provided that appropriate dose adjustment and clinical surveillance are ensured, is clinically justified and is not associated with a substantial increase in fetal risk. The principal consideration remains the balance between the therapeutic benefits of treatment and the risks associated with untreated depression. Current evidence highlights the necessity of individualized treatment strategies, integration of pharmaceutical care, and multidisciplinary management of pregnant women with depressive disorders.
Bradyarrhythmia is an uncommon disorder among fetal arrhythmias, accounting for approximately 3% of cases, and may manifest as fetal heart rate reduction caused by atrioventricular conduction abnormalities, either isolated or combined with impaired myocardial excitability. The aim of the work was to evaluate pregnancy characteristics in cases of fetal bradyarrhythmia and to determine the pathogenetic association between fetal cardiac rhythm disturbances and structural alterations in provisional organs, particularly the umbilical cord. Materials and methods of the study. This prospective study included two groups: the main group comprised 54 pregnant women with singleton pregnancies complicated by diagnosed fetal bradyarrhythmias, whereas the comparison group included 30 somatically healthy women with uncomplicated physiological pregnancies. The diagnostic protocol comprised expert ultrasonography and advanced prenatal assessment; cardiotocography; Doppler ultrasonography with evaluation of cardiovascular structures; infectious screening; placentography; assessment of umbilical cord insertion topography, angioarchitecture, and metabolic abnormalities; and morphological examination of umbilical cord tissue. The study was performed in accordance with the ethical principles of Declaration of Helsinki concerning biomedical research involving human subjects, the Convention on Human Rights and Biomedicine of the Council of Europe, and current Ukrainian legislation, with strict adherence to biomedical ethical standards and confidentiality requirements. Statistical analysis was conducted using Microsoft Excel and STATISTICA 6.0 (StatSoft Inc., USA). Student’s t-test, Pearson’s χ² test, and Fisher’s exact test were applied as appropriate, with statistical significance established at p < 0.05. Associations between variables were evaluated by calculating odds ratios (ORs) with 95% confidence intervals (95% CIs). The findings were obtained during a comprehensive interdepartmental research project conducted at the Department of Obstetrics and Gynaecology of Postgraduate Education of the Ivano-Frankivsk National Medical University, entitled Development of Diagnostic Strategies and Pathogenetic Substantiation of Effective Methods for the Preservation and Restoration of Reproductive Potential and Improvement of Quality-of-Life Indicators in Women with Obstetric and Gynaecological Disorders’ (State Registration No. 0121U109269; 2021–2026). Results of the study. The onset of fetal bradyarrhythmias was most frequently observed during the late second and early third trimesters of pregnancy (53.7%); 25.9% of cases were diagnosed at 36 weeks of gestation, whereas 24.1% were identified at 18–24 weeks of gestation. The studied cohort was characterized by a high prevalence of arterial hypertension (33.3%), thyroid disorders (18.5%), carbohydrate metabolism abnormalities (27.8%), manifestations of antiphospholipid syndrome and autoimmune disorders (24.1%); phenotypic features of undifferentiated connective tissue dysplasia were identified in one-third of cases (33.3%). Acute respiratory infectious diseases were documented in 48.1% of patients, herpesvirus and cytomegalovirus infections in 27.8%, and IgG antibodies to parvovirus B19 were detected in 29.6%. Placental dysfunction and umbilical cord entanglement were identified in 44.4% of cases, whereas true umbilical cord knots and abnormal cord insertion were observed in 16.7A thin umbilical cord was diagnosed more frequently in pregnancies complicated by placental dysfunction and fetal growth restriction (31.5%); an absolutely short umbilical cord was identified in 16.7% of cases, and an increased torsion index in 42.6%. Morphofunctional characteristics of the umbilical cord were systematized. Conclusions. The maternal factors most frequently associated with fetal bradyarrhythmias included arterial hypertension, thyroid disorders, carbohydrate metabolism abnormalities, manifestations of antiphospholipid syndrome, and autoimmune disorders; undifferentiated connective tissue dysplasia was identified in one-third of cases. Placental and umbilical cord factors included placental dysfunction, umbilical cord entanglement, true umbilical cord knots, abnormal cord insertion, deficiency and edema of Wharton’s jelly, and an increased torsion index, all confirmed by morphological examination of umbilical cord tissue. Greater severity of cardiac rhythm disturbances and earlier gestational age at the time of fetal bradycardia diagnosis were associated with an increased risk of nonimmune hydrops fetalis (61.5%; OR = 5.03; 95% CI: 1.23–20.48) and antenatal fetal death (30.8%; OR = 12.44; 95% CI: 1.23–126.18).
В умовах сучасного складного сьогодення питання збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я підростаючого покоління набуває особливої актуальності та спонукає до пошуку ефективних шляхів попередження відхилень та вирішення виявлених. Мета дослідження. Комплексний аналіз особливостей харчування дітей шкільного віку в умовах підвищеного негативного впливу мікро та макросоціального середовища. Визначення найбільш вагомих впливових факторів та їх взаємозв’язку з інтегральними складовими комплексного показниками якості життя підлітків. Матеріал і методи. Обстежено 260 школярів Чернівецького регіону віком від 10 до 16 років. Використовували дескриптивний дизайн дослідження з одномоментним зрізом для формування вибірки, аналіз проводили в одній групі пацієнтів. Співвідношення хлопчики:дівчатка склало 1:1,2 середній вік у вибірці становив 12,8 років. Якість життя дітей оцінювали за адаптованими україномовними опитувальниками CHQ-SF та АК-96. Оцінювали такі підрозділи: загальний стан та самооцінка здоров’я, фізичне функціонування, поведінка, психоемоційне функціонування, родинна активність, харчування. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу із використанням пакета комп’ютерних програм Statistica 6.0 for Windows та QuattroPro 12.0 for Windows. Вірогідність різниці оцінювали за критерієм Стьюдента при рівні p<0,05. Комісією з питань біоетики Буковинського державного медичного університету порушень морально-етичних норм при проведенні досліджень не виявлено (протокол засідання № 4 від 18.12.2024 року). Виконана робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини «Буковинський державний медичний університет» «Хронобіологічні й адаптаційні аспекти та особливості вегетативної регуляції при патологічних станах у дітей різних вікових груп», державний реєстраційний номер 0122U002245, термін виконання 02.2022 - 12.2026 рр. Результати. Особливості режиму та якості харчування вивчалися за спеціально розробленою анкетою. Виконано оцінку структури, кількісних і якісних характеристик добового раціону та виявлено кореляції з психосоціальними, поведінковими й соматичними параметрами. Харчування більшості учнів має одноманітний характер із переважанням продуктів зернової та кондитерської груп при недостатньому споживанні м’ясних і молочних страв. Виявлена виражена незбалансованість раціону, що розглядається як один із провідних факторів ризику формування соматичних і психічних порушень у підлітковому віці. Так, збалансованість харчування позитивно корелювала з показниками фізичного функціонування дітей (r = 0,46; p < 0,05), тоді як оптимальне споживання овочів асоціювалося з показниками психоемоційного функціонування (r = 0,24; p < 0,05). У той же час у дітей із низькими значеннями якості життя значно частіше реєструвалися порушення режиму харчування та незбалансованість добового раціону. В свою чергу повноцінний сон має зв’язки із якістю харчування (r = -0,42, p < 0,01) і особливо вживання овочевої їжі (r = -0,30, p < 0,05). У дітей із низьким показником ЯЖ найчастіше реєструються порушення режиму харчування, незбалансованість раціону. Висновки. Встановлено чіткий взаємозв’язок між збалансованістю харчування та фізичним, психоемоційним функціонуванням школярів. Тому активізація профілактичних і просвітницьких заходів, спрямованих на формування у школярів та їхніх сімей правильних харчових звичок є вкрай важливою. Представлені статистичні дані можуть бути використані як доказова база для подальших клінічних досліджень та планування заходів системи громадського здоров’я.
Бронхіальна астма (БА) вражає від 5 до 13 % вагітних жінок, і багато з них потребують щоденної фармакотерапії для досягнення контролю над астмою. Чітке розуміння балансу ефективності та безпеки сучасних препаратів для лікування БА при застосуванні вагітним жінкам допоможе клініцистам збалансувати терапевтичні переваги з потенційною шкодою та забезпечити безпечнішу клінічну практику. Метою даної роботи було проаналізувати сучасні підходи до вибору та фармакобезпеки сучасних бронходилятаційних лікарських засобів для вагітних та лактуючих жінок. Матеріали та методи. Проведений аналіз здійснено із залученням платформи PubMed використовуючи такі пошукові терміни: pregnant woman, bronchial asthma, guidelines, monoclonal antibodies. Пошук літературних джерел був обмежений часовим діапазоном з 2014 по 2026 рік із залученням джерел англійською, французькою та датською мовами. Результати та обговорення. Фармакотерапія вагітних жінок з астмою має бути подібною до лікування БА у невагітних жінок. Інгаляційні кортикостероїди (ІКС) є безпечними та ефективними для запобігання нападам астми під час вагітності та зменшення перинатальних аномалій, що і робить їх базисними препаратами для лікування БА під час вагітності. Також, численні дослідження підтвердили безпеку та ефективність β2-агоністів тривалої дії у лікуванні астми під час вагітності. Профілактування нападів БА комбінацією β2-агоністів тривалої дії з ІКС: будесонід + формотерол або беклометазон + формотерол є кращою терапією 1 лінії в порівнянні з комбінаціями ІКС з β2-агоністами короткої дії, що пов'язано зі зменшенням нападів БА в комплексі із покращенням стану дихальних шляхів. Системні кортикостероїди у вагітних жінок є препаратами виключно для лікування важких нападів астми. Монтелукаст є єдиним препаратом блокаторів лейкотрієнових рецепторів, що використовується, як засіб другої лінії для лікування БА у вагітних. Не виясненими на сьогодні є довгострокові наслідки для здоров'я дітей, народжених матерями з астмою, які до вагітності застосовували біологічні препарати (моноклональні антитіла): омалізумаб та дупілумаб. Висновки. Доцільним є комплексний підхід до вибору сучасного бронходилятаційного лікарського засобу для вагітної на основі діючих гайдлайнів та який враховує динамічні фізіологічні зміни під час вагітності. Ефективність та безпека сучасних біологічних препаратів з метою лікування БА під час вагітності потребують подальших проспективних досліджень.
Розвиток дихальної системи людини охоплює ембріональний, плодовий та постнатальний періоди. Критичні періоди формування трахеобронхіального дерева та альвеол відзначаються високою чутливістю до внутрішніх і зовнішніх чинників, що можуть спричинити тяжкі вроджені патології. Дослідження цих періодів відкриває нові можливості для розуміння механізмів розвитку та регенерації легень, що має важливе значення для удосконалення діагностики, профілактики та лікування захворювань дихальної системи. Метою дослідження було визначити ключові критичні періоди морфогенезу дихальної системи людини, проаналізувати вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на дані процеси та обґрунтувати важливість профілактики морфофункціональних порушень впродовж критичних періодів. Матеріал та методи дослідження. Для дослідження було використано мікропрепарати 20 зародків людини 4,0-13,5 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД) з колекції кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету. Застосували комплекс методів морфологічного дослідження, який включав мікроскопію, морфометрію та статистичний аналіз. Комісією з питань біомедичної етики Буковинського державного медичного університету (протокол № 5 від 19.02.2026 р.) порушень морально - правових норм під час проведення науково-дослідної роботи не виявлено. Дослідження є фрагментом планової науково-дослідної теми кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету «Закономірності морфогенезу, структурно-функціональної організації та анатомічної мінливості органів і утворень різних ділянок тіла і систем організму людини та експериментальних тварин» (державний реєстраційний номер 0126U003125, терміни виконання 01.2026 -12.2030 рр). Результати. Встановлено, що період 4–8 тижнів внутрішньоутробного розвитку є найбільш критичним для формування дихальної системи. Саме в цей період закладаються дихальні шляхи, формується асиметрія бронхіального дерева, відбувається клітинна диференціація, гістогенез, міогенез та ангіогенез. Адже порушення цих процесів під дією генетичних чи тератогенних факторів спричиняє тяжкі вроджені вади, що підвищують ризик неонатальної смертності. Саме тому розуміння закономірностей раннього морфогенезу має практичне значення для пренатальної діагностики, прогнозування респіраторних ризиків та розробки методів лікування. Висновки. 1. Період з 4-го по 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку є визначальним та найбільш критичним етапом морфогенезу дихальної системи, тому що в цей час відбувається закладка дихальних шляхів, формується базова асиметрія бронхіального дерева, розпочинається диференціація клітин та гістогенез тканин стінки бронхів, міогенез та локальний ангіогенез, що закладає основу для подальшого морфофункціонального розвитку легень. 2.Отримані результати розширюють сучасні уявлення ембріології про складні просторово-часові механізми взаємодії між епітеліальними та мезенхімними структурами. Ці процеси виступають ключовою рушійною силою раннього органогенезу, визначаючи напрямки клітинної диференціації та формування морфологічної асиметрії дихальної системи. 3.Детальне розуміння критичних періодів розвитку має фундаментальне значення для перинатології та неонатології, адже порушення нормального перебігу морфогенезу саме на цих етапах, під впливом генетичних чи тератогенних факторів, призводить до тяжких вроджених вад, включно з атрезіями та аномаліями розгалуження бронхіального дерева, що є одними з провідних причин високої неонатальної смертності. 4.Знання закономірностей раннього розвитку дихальної системи необхідне для вдосконалення алгоритмів пренатальної діагностики, точнішого прогнозування респіраторних ризиків у недоношених немовлят, а також для розробки новітніх терапевтичних і регенеративних стратегій. Це відкриває перспективи зниження рівня неонатальної смертності та покращення сучасних підходів до лікування патологій дихальної системи.
Аналіз клінічних випадків COVID-19 підтверджує, що супутні захворювання суттєво погіршують прогноз хвороби. Цукровий діабет визначено як один із провідних чинників несприятливого перебігу, що зумовлює високий рівень госпіталізації та смертності. На сьогодні відсутній єдиний міжнародний протокол проведення антикоагулянтної терапії (АКТ) у пацієнтів із COVID-19, який би враховував тип цукрового діабету (ЦД) та ступінь метаболічних порушень. Мета дослідження. Оцінити перебіг COVID-19 у пацієнтів із ЦД 1 та 2 типу, з акцентом на розвиток коагулопатії та визначення оптимальних програм антикоагулянтної терапії. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 268 пацієнтів із тяжким перебігом COVID-19. Пацієнти були розподілені на групи залежно від наявності ЦД (ЦД1, ЦД2 та без діабету) та режиму АКТ (профілактичні, лікувальні дози НМГ та ескалаційна терапія НМГ+НФГ). Оцінювалися показники СЗР (IL-6, СРБ, феритин) та гемостазу (D-димер, фібриноген). Дослідження проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження схвалено локальним комітетом з біоетики НУОЗ України імені П.Л. Шупика (протокол № 8 від 07.11.2022 р.). Обробка даних проводилася з використанням пакету програм SPSS (v. 26.0). Перевірку на нормальність розподілу кількісних показників здійснювали за допомогою критерію Шапіро-Вілка. У разі нормального розподілу використовували методи параметричної статистики (однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA для порівняння трьох груп). Для показників із розподілом, відмінним від нормального (зокрема, D-димер, IL-6), застосовували непараметричний критерій Крускала-Уолліса. Порівняння категоріальних змінних (наприклад, потреба у ШВЛ, летальність) проводили за допомогою критерію хі-квадрат (χ2) Пірсона. Відмінності вважалися статистично значущими при рівні p < 0,05. Дослідження проводилось в межах науково-дослідницької роботи кафедри анестезіології та інтенсивної терапії з курсом дитячої анестезіології НУОЗ України ім. П.Л. Шупика «Розробка інноваційних технік анестезії та інтенсивної терапії» (№ державної реєстрації: 0122U201473, терміни виконання 2022 - 2026 рр.). Результати. Встановлено, що ЦД 2 типу є найбільш вагомим предиктором несприятливого прогнозу: летальність склала 34,7%, що достовірно вище за ЦД 1 типу (21,4%, p < 0,05). Критична гіперглікемія (12,3 ± 2,5 ммоль/л) у групі ЦД2 корелювала з найвищим рівнем D-димеру (3,6 ± 0,5 мг/л) та IL-6 (112,4 ± 14,5 пг/мл). Найнижча летальність (18,0%) зафіксована при застосуванні лікувальних доз НМГ. Ескалаційна терапія була необхідна при стійкій гіперкоагуляції, проте супроводжувалася 20 % ризиком кровотеч. Висновки. Оптимальною стратегією АКТ при поєднанні COVID-19 та ЦД є застосування лікувальних доз НМГ із можливою ескалацією до комбінації НМГ+НФГ при рівні D-димеру > 3,0 мг/л та глікемії > 12 ммоль/л.
Після гострого коронарного синдрому особливо актуальним є контроль факторів ризику, що лежить в основі вторинної профілактики. Одне з провідних місць серед модифікованих факторів ризику займає паління. Мета дослідження. Оцінити результати клініко-лабораторних та інструментальних показників в залежності від статусу паління, у пацієнтів, що проходять кардіореабілітацію після перенесеного інфаркту міокарда. Матеріали і методи дослідження. В дослідженні прийняли 124 пацієнта після ІМ віком 28 -77 років (Ме = 57, IQR: 48 - 64) .Оцінка результатів пацієнтів виконувалася в 3 етапи: під час стаціонарної реабілітації, через 3-6 місяців та 1 рік після ГКС. Всім пацієнтам, що включені в дослідження, проводили збір анамнезу, анкетування стосовно шкідливих звичок (куріння), загальноклінічні лабораторні обстеження (загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, ліпідограма, визначення PCSK9) та інструментальні дослідження (ехокардіографія, велоергометрія, коронароангіографія). Дослідження схвалено локальною комісією з біоетики. Усі пацієнти підписали інформовану згоду. Статистичну обробку виконано у програмі IBM SPSS Statistics 23. Дані подані як медіана (IQR). Використано непараметричні тести, значущість при p < 0,05. Дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи «Вивчення чинників, що впливають на ефективність реабілітаційних заходів у пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями в умовах воєнного часу», що виконується з грудня 2023 по грудень 2026 року на базі відділу інфаркту міокарда та кардіореабілітації ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска НАМН», шифр ОК17.0000.230.24, УДК: 303.722.2:616-036.8-082.8 - 616.1 «364». Результати дослідження. Було продемонстровано зниження частки курців на 47,6±10,8% в динаміці одного року. У пацієнтів, що курять, спостерігалися вищі показники КСО: 70,0 (61,2-84,00) мл, тоді як КСО некурців становив 52,5 (45,3-61,3) мл U = 113,0, р = 0,003, також у пацієнтів, що покинули курити, не спостерігалася значима різниця по КСО та КСІ у порівнянні з некурцями в динаміці 3-6 місяців (U = 366, р = 0,52) та (U = 530, р = 0,20) відповідно, що показує вищу активність процесів ремоделювання серця у курців. Пацієнти, що не палять та покинули палити характеризувалися покращеними показниками ліпідного обміну: PCSK9 після фізичного навантаження у таких пацієнтів знижувався з 512.0 до 467.5 нг/мл, (W=3.35; р=0.00)1 при 1 візиті, зі збереженням цієї тенденції у динаміці 1 року (W= 2.10;p=0.036), також у річній динаміці пацієнти групи, що покинули палити характеризувалися нижчими показниками ЗХС становивши 3,80 (3,35-4,10) ммоль/л та 4,60 ( 3,73-5,68) ммоль/л для групи курців, (U=225; p=0,03). Показник ХС ЛПНЩ також статистично значуще був вище в групі курців та становив 2,71(2,73 -3,96)ммоль/л у порівнянні з показниками пацієнтів, що покинули палити, 2,07(1,55-2,73) ммоль/л (U=2,17 ; p=0,02). Висновки. Відмова від паління на тлі сучасної терапії ХКС є сприятливим фактором клінічного перебігу хронічного коронарного синдрому у пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда за рахунок статистично значуще більшого зниження показників ЗХС та ХСЛПНЩ, покращення метаболізму ліпідів та утримання прогресування процесів ремоделювання міокарда ЛШ. Пацієнти, що не курили та ті, хто покинув шкідливу звичку, показали кращі показники насосної функції серця, це в свою сергу може вплинути на покращення якості життя, тому потребує більш широкого використання у клінічній практиці.
З’ясування хронології та послідовності появи закладок, їх синтопічних змін в процесі органогенезу сечостатевої системи в ранньому періоді внутрішньоутробного розвитку людини забезпечить наукове підґрунтя для удосконалення діагностичних алгоритмів норми та сприятиме розробці нових ефективних методів хірургічної корекції уродженої патології органів сечової системи. Узагальнення результатів дослідження згідно стадій Карнегі дозволяє екстраполювати результати в розділ порівняльної морфології, яка зараз набула актуальності у зв’язку з бурхливим розвитком регенеративної медицини та ксенотрансплантології. Мета роботи. Визначити особливості морфогенезу та хронологічну послідовність топографо-анатомічних перетворень мезонефроса людини. Матеріал і методи. Досліджено препарати 18 зародків та передплодів людини. Застосовано комплекс методів морфологічного дослідження, який включав мікроскопію, тривимірне реконструювання, морфометрію та статистичний аналіз. Періодизацію пренатального розвитку проводили за стадіями Карнегі (CS). Комісія з біомедичної етики Буковинського державного медичного університету встановила, що дослідження відповідає основним положенням GСР (1996 р.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (від 04.04.1997 р.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2013 рр.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. (протокол №5 від 19.02.2026 р.). Робота є фрагментом НДР кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету «Закономірності морфогенезу, структурно-функціональної організації та анатомічної мінливості органів і утворень різних ділянок тіла і систем організму людини та експериментальних тварин» державний реєстраційний номер: 0126U003125, терміни виконання - 01.2026-12.2030 рр.). Результати. На препаратах ембріонів людини CS 12 спостерігаються 32 ділянки генерації нефронів, які знаходяться на різних етапах зрілості. Краніально розташовані нефрони вже знаходяться в стадії везикул, а в каудальному відділі структурно зберігається мезонефрична хорда. У ембріонів CS 13 в каудальній частині мезонефроса з’являються нефрони ранньої стадії розвитку. З мезонефричної хорди в каудальній частині сформовані компактні ділянки клітин меншого розміру, які в дорсальній частині контактують з бічною поверхнею мезонефричної протоки. На гістологічних препаратах ембріонів людини CS 14 визначається 36 закладок нефронів. Формується система збиральних трубочок нефронів, які мають S-подібну форму. Їх епітелій представлено стовпчастими клітинами з гранулами в апікальній частині цитоплазмі. Збиральні трубочки нефронів мають конічну форма та спрямовані латерально до мезонефричної протоки. В каудальній частині цієї протоки утворюється випин у вигляді бруньки, оточеної ущільненою мезенхімою, з якого формується сечоводи та метанефрос. На гістологічних препаратах та 3D-реконструкціях ембріонів людини CS 18 візуалізуються 32–33 нефрони. Шість краніальних зачатків нефронів мезонефроса демонструють ознаки регресії – у них відсутні сформовані клубочки. Нефрони каудальної частини мезонефроса мають диференційовані клубочки, петлю Генле та збиральні трубочки. На препаратах ембріонів людини CS 20 візуалізується 26 нефронів. Відбулась повна регресія краніально розташованих нефронів – відсутні структури клубочків нефрону. У ембріонів людини CS 23 будова клубочків і канальців нефронів каудального відділу мезонефроса наближена до дефінітивної. Висновки. 1. Використання шкали Карнегі для оцінки хронологічної послідовності топографо-анатомічних перетворень мезонефроса дає змогу уніфікувати дані досліджень та екстраполювати результати в порівняльну морфологію. 2. Для описання онтогенезу мезонефроса людини можна ввести термін «хвиля морфогенезу» – процес ембріогенезу протікає в краніокаудальному напрямку. 3. На підставі даних дослідження можна виділити критичні періоди морфогенезу структур мезонефроса, тератогенна дія під час яких може призвести до розвитку природжених вад. На CS 12 – CS 13 можуть виникати порушення формування нефронів – полікістоз та мультікістоз нирок. На CS 18 – CS 20 може реалізуватись вплив на розвиток структур придатку яєчка. 4. Для регенеративній медицини та трансплантології найбільш перспективним є дослідження каудальної частини мезонефроса на CS 14 – CS 18 та його взаємодії з метанефросом.
Збереження життя та здоров’я дитячого населення в умовах надзвичайних ситуацій та воєнних конфліктів є пріоритетним завданням системи охорони здоров’я, оскільки діти належать до найбільш уразливих категорій постраждалих. Зростання частоти бойової травми, необхідність надання невідкладної медичної допомоги та особливості перебігу травм у дітей зумовлюють потребу у підготовці лікарів-педіатрів до роботи в умовах в умовах надзвичайних ситуацій та воєнних конфліктів. Саме це спонукало колектив кафедри хірургії інституту стоматології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця до впровадження та викладання вибіркової дисципліни «Основи військової хірургії» для здобувачів 3-го року навчання за спеціальністю «Педіатрія». У статті представлено досвід кафедри щодо розробки програми та впровадження у навчальний процес освітньо-методичного забезпечення зазначеної дисципліни. У дослідженні взяли участь 255 студентів 3-го року навчання, які навчались на кафедрі протягом 2024-2025 та 2025-2026 навчальних років. З метою оцінки ефективності викладання проведено добровільне анонімне анкетування здобувачів освіти та здійснено статистичну обробку отриманих результатів. При виконанні цього дослідження автори дотримувались усіх відповідних етичних норм. У дослідженні не використовувались особисті дані пацієнтів, не залучались тварини. Результати дослідження показали високий рівень зацікавленості студентів дисципліною, що підтверджує переважання індивідуальної мотивації при її виборі (53,0 %). Встановлено статистично значущий зв’язок між типом мотивації та результатами навчання (χ 2 = 128,7; р < 0,001), при цьому студенти внутрішньо мотивовані демонстрували значно вищі академічні результати. За даними проведеного анкетування, 93,7 % здобувачів освіти оцінили рівень отриманих теоретичних знань і практичних навичок як достатній, а 95,6 % — визначили актуальною тематику дисципліни. Результати проведеного аналізу показали високу ефективність викладання дисципліни «Основи військової хірургії» та її практичну спрямованість у формуванні професійних компетентностей майбутніх лікарів-педіатрів. Впровадження дисциплін військово-медичного спрямування є обґрунтованим підходом до удосконалення підготовки медичних фахівців та доцільним для широкого впровадження у навчальний процес закладів вищої медичної освіти України.
Проблема народження малих для гестаційного віку плодів (SGA - Small for Gestational Age) на сьогодні є глобальною: її частота варіює від 11 % навіть у країнах із високим рівнем доходу. Диференційна діагностика між конституційно малим плодом та патологічною затримкою його зростання залишається одним із ключових завдань сучасної перинатології. Мета роботи оцінити клінічний перебіг вагітності та патоморфологічні зміни посліду і, на основі клініко-морфологічних паралелей, запропонувати критерії диференційної діагностики між конституційно малими новонародженими та істинною затримкою росту плода. Матеріали та методи дослідження. Досліджена когорта 80 вагітних (основна група), де передбачувана маса плода була нижче 10-го перцентилю до гестаційного віку (SGA - Small for Gestational Age) у терміні 34 тижні гестації, а параметри доплерометрії не демонстрували відхилень від референтних значень. Комплексна оцінка даних проведена у двох досліджуваних групах: перша група (33 пацієнтки із SGA), вагітність яких завершилася у терміні 38-40 тижнів народженням дітей та ускладненим раннім неонатальним періодом; у другу групу увійшли 41 жінка із SGA та вчасними пологами і народженням плодів, де ранній неонатальний період не демонстрував відхилень. Контрольну групу представили 30 умовно здорових вагітних жінок, з фізіологічними пологами та народженням плодів з вагою у діапазоні між 10-м та 90-м процентиля. Поряд з оцінкою клініко-анамнестичних особливостей та даних доплерометрії проведено морфологічне дослідження 32 зразків плацентарної тканини. Клінічні та експериментальні етапи роботи організовано відповідно до вимог Гельсінської декларації, стандартів GCP ICH (1996 р.), Конвенції Ради Європи з прав людини та чинного законодавства України з дотриманням біоетичних норм і конфіденційності даних (протокол № 119/21 від 24.02.2021 р.). Статистичну обробку первинних даних здійснювали з використанням пакету прикладних програм Microsoft Excel з використанням пакету STATISTICA 10.0 (StatSoft Inc., США), використовували інтервал (М±m): середня арифметична величина (Mean) ± стандартна похибка (Standard error). Статистична обробка якісних (категорійних) даних проводилася шляхом обчислення частоти окремих ознак на 100 обстежених (%), а достовірність їх різниці між групами порівняння встановлювалась за результатами обчислення критерію хі-квадрат (χ2, Chi-squared test) з поправкою Йєйтса (Yate`s correction for continuity). Зв’язок між змінними за допомогою відношення шансів (Odds Ratio, OR) з визначенням 95% довірчого інтервалу (95% CI). Дослідження виконано в межах міжкафедральної науково-дослідної роботи кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету: «Розробка діагностичної тактики та патогенетичне обґрунтування ефективних методів збереження та відновлення репродуктивного потенціалу та покращення параметрів якості життя жінки при акушерській та гінекологічній патології» (№ державної реєстрації 0121U109269), де автори є безпосередніми співвиконавцями зазначеної НДР. Результати. Проведене дослідження дозволило виокремити предиктори формування маловагових плодів, де поряд з існуючим факторами ризику істинної FGR у окрему групу увійшли такі чинники, як юний він жінки, низький індекс маси тіла, низький ріст жінки, гіпокалорійна харчова поведінка, короткий інтервал між пологами, гіпотонія вагітної, паління, залізодефіцитна анемія та і сформувати скринінг програму імовірності формування варіанту SGA з метою розширення діагностичних заходів. Отримані нами дані щодо перебігу раннього неонатального періоду демонструють зростання частки у пацієнток з SGA ураження нервової системи (18,2 %), порушення адаптації (33,3 %), гіпоглікемії (27,3 %), серцево-судинної дисфункції (21,2 % ), у 12,1 % випадках постанатально констатовано істинний варіант затримки росту плода (FGR). Гістологічні висновки морфологічного дослідження тканини посліду верифікували в більшості випадків материнську мальперфузію з характерними патоморфологічними змінами, які вказували та плацентарну гіпоперфузію, у 14 зразках із 22 відібраних (63,6 %). Висновки. Впровадження оцінки сонографічних особливостей екстраембріональних структур у першому триместрі вагітності, церебро-плацентарного співвідношення у терміні 37-38 тижнів вагітності та гістологічне дослідження посліду є критично важливими для точної диференціації конституційно малих плодів та затримки росту плода.
Некротизуючий ентероколіт (НЕК) залишається значущою патологією неонатального періоду з високим рівнем захворюваності та летальності, особливо в популяції недоношених немовлят. Патофізіологічні механізми НЕК ще не повністю з'ясовані, проте поточна парадигма передбачає, що хвороба виникає як відповідь на вплив харчових та бактеріальних тригерів в умовах імунологічної та структурної незрілості організму дитини. Прогресування захворювання може призводити до перфорації кишечника, тяжкої інфекції та розвитку небезпечного для життя сепсису. У цьому огляді представлено стислий виклад актуальних епідеміологічних даних, чинників ризику, а також підходів до клінічної діагностики та проявів НЕК. Проведено систематизацію сучасних профілактичних стратегій залежно від етіопатогенетичних факторів, розглянуто новітні методи терапії на основі клінічних та інструментальних даних. Особлива увага приділяється запобіганню та лікуванню НЕК на початкових стадіях, включаючи ідентифікацію нових біомаркерів та розробку препаратів для стримування прогресії хвороби. У статті також обговорюються перспективи клінічного впровадження цих підходів та існуючі обмеження.
Тяжка асфіксія при народженні та гіпоксично-ішемічна енцефалопатія (ГІЕ) залишаються основними причинами госпіталізації до відділень інтенсивної терапії. На сьогодні лікувальна гіпотермія (ЛГ) є «золотим стандартом» нейропротекторної терапії, що дозволяє знизити летальність та ризик інвалідизації на 25–30%. В Україні дозволено використання як апаратних сервоконтрольованих систем (АЛГ), так і неапаратних методів (НАЛГ) за умови суворого моніторингу. Мета. Клінічне співставлення перебігу неонатального періоду у новонароджених дітей, які народилися в стані тяжкої асфіксії та отримували апаратну або неапаратну лікувальну гіпотермію. Матеріали і методи. Дослідження проводилися на базі відділення інтенсивної терапії та реанімації новонароджених, відділення постінтенсивного догляду та виходжування новонароджених КНТ "Регіональний медичний центр родинного здоров’я" ДОР (м. Дніпро) (багатопрофільний заклад надкластерного рівня) у період з 2022 по 2026 рр. Проведено порівняльний аналіз апаратної (АЛГ, n=12) та неапаратної (НАЛГ, n=15) лікувальної гіпотермії у 27 новонароджених з тяжкою асфіксією. Статистична обробка результатів проводилась з використанням методів оцінки ефекту при альтернативній формі результату реакції (точний критерій Фішера, двосторонній), оцінки відмінностей між двома незалежними вибірками за рівнем будь-якої ознаки, виміряної кількісно, між малими вибірками (критерій Манна-Уітні). Дослідження було виконано в рамках НДР кафедри педіатрії 3 та неонатології Дніпровського державного медичного університету «Підходи до діагностики та лікування хвороб дитячого віку з позиції безпеки пацієнта», № держреєстрації 0121U114304, зі збереженням принципів біоетики. Результати. Отримані результати свідчать, що апаратна ЛГ асоціювалася з більш стабільною системною перфузією, вищими показниками систолічного артеріального тиску та частоти серцевих скорочень порівняно з НАЛГ. У фазі зігрівання в групі АЛГ відзначено суттєве зниження індексу резистентності (IR) до 0,691, тоді як при НАЛГ він залишався вищим (0,751), що вказує на ефективніше відновлення судинного тонусу при сервоконтролі. Автоматизований контроль сприяв кращій підтримці діурезу (1,77 мл/кг/год при АЛГ проти 1,61 мл/кг/год при НАЛГ). Середня тривалість ШВЛ була достовірно нижчою в групі АЛГ 5,75 доби проти 7,4 доби у групі НАЛГ. Показники летальності були ідентичними (по 1 випадку в кожній групі). Загальна тривалість перебування в стаціонарі суттєво не відрізнялася: 20,8 доби (АЛГ) проти 19,4 доби (НАЛГ). Висновки. Апаратна ЛГ є безпечнішим та ефективнішим методом завдяки точному підтриманню температурного режиму та кращій адаптації систем життєзабезпечення. Проте, за умови обмежених ресурсів та суворого дотримання протоколів, неапаратна ЛГ є дієвою альтернативою. На момент виписки 20 % дітей мають структурні зміни мозку (за даними НСГ), що потребує подальшого мультидисциплінарного супроводу.
Малочисельною у групі фетальних аритмій є брадиаритмія (близько 3 %), яка може бути представлена зниженням частоти серцевих скорочень, як наслідок порушень атріо-вентрикулярної провідності, або їх поєднанням з розладами збудливості міокарду. Метою роботи стало – оцінити особливості перебігу вагітності при фетальній брадиаритмії та встановити патогенетичний зв’язок між порушеннями серцевого ритму плода і структурними змінами у провізорних органах (пуповинному канатику). Матеріали та методи дослідження. Дане дослідження є проспективним. Сформовано дві групи: основна група - 54 вагітних з одноплідною вагітністю й діагностованими фетальними брадиаритміями та група порівняння - 30 соматично здорових пацієнток із фізіологічним перебігом вагітності. Діагностична програма включала: експертне ультразвукове дослідження та поглиблену пренатальну діагностику; кардіотокографію; доплерографію з оцінкою структур серцево-судинної системи; інфекційний скринінг; плацентографію; топографію прикріплення, ангіоархітектоніки та метаболічних аномалій пуповини; морфологічне дослідження тканини пуповинного канатику. Дослідження проведено з урахуванням принципів Гельсінської декларації з біометричних досліджень та повноважень (1996), Конвенції Ради Європи про права людини та відповідних законів України, згідно з біометричними нормами з дотриманням принципів конфіденційності та етики. Статистичну обробку первинних даних здійснювали з використанням пакету прикладних програм Microsoft Excel з використанням пакету STATISTICA 6.0 (StatSoft Inc., США) та за t-критерієм Стьюдента, χ2 Пірсона або точним критерієм Фішера, де статистично значущими вважали відмінності при p < 0,05. Зв’язок між змінними - за допомогою відношення шансів (Odds Ratio, OR) з визначенням 95% довірчого інтервалу (95% CI). Результати представлені як фрагмент міжкафедральної комплексної науково-дослідної роботи кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету «Розробка діагностичної тактики та патогенетичне обґрунтування ефективних методів збереження та відновлення репродуктивного потенціалу та покращення параметрів якості життя жінки при акушерській та гінекологічній патології» (№ державної реєстрації 0121U109269, терміни виконання 2021-2026 роки), Результати дослідження. Маніфестація фетальних брадиаритмій припадала на кінець II – початок III триместру вагітності (53,7 %), у 25,9 % – у терміни 36 тижнів вагітності і у 24,1 % у 18-24 тижні вагітності. У досліджуваної категорії домінували артеріальна гіпертензія (33,3 %), тиреоїдопатії (18,5 %), порушення вуглеводного обміну (27,8 %), прояви антифосфоліпідного синдрому та аутоімунні стани (24,1 %), у третині випадків (33,3 %) відмітили фенотипічні ознаки недиференційованої дисплазії сполучної тканини. Значною була частка гострих інфекційних респіраторних захворювань (48,1 %), герпесвірусної та цитомегаловірусної інфекції (27,8 %) та верифікації Іg G до парвовірусу В19 (29,6 %). Плацентарна дисфункція і обвиття пуповини встановлені у 44,4 %, істинний вузол пуповинного канатику та патологія прикріплення – у 16,7 %. «Тонка пуповина» частіше діагностована у випадку плацентарної дисфункції та затримки росту плода (31,5 %), у 16,7 % - абсолютно коротка пуповина, у 42,6 % - підвищений індекс скручування. Проведена систематизація морфофункціональних констант пуповини. Висновки. Серед материнських факторів у випадку брадиаритмій домінували артеріальна гіпертензія, тиреоїдопатії, порушення вуглеводного обміну, прояви антифосфоліпідного синдрому та аутоімунні стани, у третині випадків – недиференційована дисплазія сполучної тканини. Серед плацентарних чинників – плацентарна дисфункція і обвиття пуповини, істинний вузол пуповинного канатику та патологія його прикріплення, дефіцит та набряк вартонових драглів та підвищення індексу скручування, що підтверджено морфологічними особливостями тканини пуповинного канатику. Чим більше виражені порушення серцевого ритму та чим менший гестаційний термін діагностики фетальної брадиаритмії, тим більший ризик розвитку неімунної водянки плоду (61,5 %; ОR=5,03; 95% СІ:1,23–20,48) та антенатальної загибелі (30,8 %; ОR=12,44; 95% СІ:1,23–126,18).
У сучасному розумінні істмоцеле або ніша - це ятрогенний карманоподібний дефект стінки матки в ділянці рубця після перенесеного жінкою кесаревого розтину. За даними літератури частота істмоцеле зустрічається у 25-70% жінок після оперативного розродження і збільшується з кожним наступним кесаревим розтином. Якщо настає маткова вагітність, то пацієнтки з «нішею» міометрія належать до групи високого ризику. Мета дослідження - вивчення особливостей аномальної маткової кровотечі як клінічної прояви істмоцеле у пацієнток після кесаревого розтину на прикладі клінічного випадку. Матеріали та методи. Досліджений клінічний випадок, проведений авторами статті, пацієнтки М., яка надійшла до гінекологічного відділення зі скаргами на кров’янисті виділення зі статевих шляхів впродовж менструального циклу. Вважає себе хворою з 2025 року після других пологів (в анамнезі пологи у 2023 та 2024 році шляхом операції кесарів розтин) стали турбувати аномальні маткові кровотечі. Отримано згоду пацієнтки на публікацію медичної інформації зі збереженням персональних даних. Робота виконувалась згідно плану НДР кафедри акушерства та гінекології №2 ХНМУ: «Удосконалення діагностично-лікувальних заходів та профілактики ускладнень вагітності та гінекологічних захворювань у жінок з екстрагенітальною патологією (№ державної реєстрації 0124U002218), термін виконання 2024-2026 роки. Результати: Під час трансвагінального ультразвукового дослідження по передній стінці матки визначається післяопераційний рубець, у ділянці рубця візуалізується ніша глибиною до 6 мм, товщина міометрія в ділянці рубця 4 мм, шириною 2 мм, товщина резидуального міометрія складала 4 мм. У порожнині ніші візуалізувався гіперехогенний вміст. За результатами обстеження та проведеного консиліуму виставлений діагноз: істмоцеле, злуковий процес органів малого таза. Рекомендовано оперативне лікування в плановому порядку в обсязі: гістерорезектоскопія, біопсія ендометрія, висічення країв істмоцеле. При гістероскопії виявлено, що порожнина матки трикутникової форми, деформована за рахунок наявності ніші по передній стінці матки в ділянці післяопераційного рубця після кесаревого розтину (істмоцеле). В порожнині ніші велика кількість крові та слизу, має місце виражений судинний рисунок. Виконано гістерорезектоскопію. Проведена біопсія ендометрія. Гістологічне заключення: мікроскопічно у надісланому матеріалі фрагменти фіброзної тканини, склероз стінки судин міометрію, ендометрій у фазі проліферації. Через 3 місяця після проведеного хірургічного лікування: скарги на кров’янисті виділення з піхви поза менструацією відсутні з моменту операції, жінка відзначає покращення якості життя. При трансвагінальному УЗД істмоцеле не визначалося, рубець на матці спроможний, товщиною 5 мм. Необхідно акцентувати увагу патоморфологів при проведенні гістологічного дослідження, отриманого при гістерорезектоскопії істмоцеле морфологічного матеріалу, бо в окремих випадках лікарі отримують висновок щодо наявності залозисто-фіброзного поліпу шийки матки або інших не відповідних діагнозу заключень. Висновок. Вивчення особливостей аномальної маткової кровотечі у пацієнток з істмоцеле, вибір оптимального методу обстеження жінок після кесаревого розтину, особливо зі скаргами на порушення менструального циклу та об’єму оперативного лікування, сприяє значному покращенню якості життя хворих, зникненню аномальних маткових кровотеч, нормалізації менструальної та репродуктивної функції. В свою чергу, адекватна корекція істмоцеле може знижувати ризики акушерських ускладнень при наступних вагітностях.
В сучасних умовах особливо актуальним є засвоєння практичних навичок у лікарських спеціальностях, пов’язаних із наданням невідкладної медичної допомоги, зокрема в акушерстві та гінекології. Кваліфікований лікар повинен не лише володіти теоретичними знаннями, але й демонструвати високий рівень клінічного мислення, швидкість прийняття рішень та відпрацьовані мануальні навички. У зв’язку з цим у післядипломній освіті лікарів дедалі більшого поширення набувають практично-орієнтовані методи навчання, зокрема симуляційне навчання та майстер-класи, причому все частіше освітні заходи проводяться безпосередньо на робочому місці лікаря. Мета дослідження. Порівняти ефективність практично-орієнтованого навчання лікарів акушерів-гінекологів у форматі майстер-класів, проведених безпосередньо на робочому місці, із традиційним навчанням на кафедрі, з урахуванням суб’єктивної оцінки курсантів щодо якості освітнього процесу. Матеріали та методи. Проведено анкетування 60 лікарів акушерів-гінекологів, які були розподілені на дві групи: основна група (n=30) – навчання на робочому місці (on-site тренінг), контрольна група (n=30) – традиційна форма навчання на кафедрі. Групи були співставні за віком, статтю та стажем роботи. Оцінювання здійснювали у формі зворотного зв’язку від курсантів за допомогою Google-форми, що, зокрема, включала такі параметри, як рівень задоволеності навчанням, реалістичність клінічних сценаріїв, ефективність взаємодії з ментором, достатність відпрацювання практичних навичок. У процесі проведення дослідження автори дотримувались всіх належних етичних норм. Порівняння результатів проводили за допомогою онлайн-калькулятора «Comparison of Proportions», розробленого фірмою «MedCalc», Inc. Результати. Встановлено статистично значущу перевагу навчання на робочому місці за такими досліджуваними показниками: максимальна задоволеність навчанням – 93,33 % в основній групі (28 відповідей з 30) vs 73,33 % у контрольній групі (22/30), p<0,05, максимальна реалістичність клінічних ситуацій – 90 % в основній групі (27/30) vs 66,67 % у контролі (20/30), p<0,05, максимальна ефективність взаємодії з ментором – 96,67 % в групі, де проводилось on-site навчання (29/30) vs 76,67 % у контрольній групі (23/30), p=0,024, а також повна достатність відпрацювання практичних навичок –90% в основній групі (27/30) порівняно з 66,67 % у контрольній групі (20/30), p<0,05. У жодній з груп не було негативних відгуків. Висновок. Проведення симуляційних майстер-класів з акушерства та гінекології з лікарями-курсантами на їхньому робочому місці є перспективним напрямком сучасної медичної освіти, що підтверджується враженнями самих курсантів.
Хронічний соціальний стрес у дитячому віці супроводжується змінами регуляторних механізмів організму, що проявляються порушеннями нейроендокринної, вегетативної та метаболічної адаптації. Тривалий вплив стресових факторів може призводити до дисбалансу обмінних процесів і зниження ефективності адаптаційних реакцій зростаючого організму. Важливим компонентом цих змін є мікроелементне забезпечення, зокрема рівні заліза та магнію, які беруть участь у процесах тканинного дихання, енергетичного метаболізму, регуляції нейромедіаторного обміну та забезпеченні функціонування центральної нервової системи. Порушення їх рівнів можуть відображати напруження метаболічних процесів та особливості адаптаційної відповіді організму дитини в умовах хронічного соціального стресу. Мета. Оцінити особливості мікроелементного статусу (залізо, магній) у дітей віком 1–8 років в умовах хронічного соціального стресу. Матеріали та методи. Обстежено 186 дітей віком 1–8 років, які були розподілені на три групи залежно від умов проживання: основна група (n=80) — діти, які перебувають в умовах високої інтенсивності стресового впливу, пов’язаного з воєнними подіями, постійно проживали у м. Харкові та Харківській області в умовах регулярних повітряних тривог, ракетної небезпеки та тривалого психоемоційного напруження; група порівняння (n=65) — діти з відносно стабільного соціального середовища, які проживали у західних регіонах України; контрольна група (n=41) — діти, обстежені у довоєнний період. Досліджували рівні заліза та магнію у сироватці крові стандартними лабораторними методами. Статистичний аналіз проводили з використанням параметричних та непараметричних критеріїв при рівні значущості p<0,05. Проводили порівняльний аналіз частоти зниження рівнів заліза та магнію, оцінку середніх значень показників (M±SD) та визначення статистично значущих міжгрупових відмінностей у дітей різних вікових категорій залежно від інтенсивності хронічного соціального стресу. Дослідження проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації, вимог належної клінічної практики (ICH GCP, 2016) та чинного законодавства України. Витяг з протоколу №2 засідання комісії з питань етики та біоетики ХНМУ від 12 жовтня 2022 року. Отримано інформовану згоду батьків або законних представників дітей. Робота виконана у межах комплексної науково-дослідної роботи кафедр педіатричного профілю Харківського національного медичного університету «Медико-біологічні аспекти адаптації дітей з соматичною патологією в сучасних умовах», № державної реєстрації 0123U101768, терміни виконання 2022-2026 рр. Результати. У дітей, які перебувають в умовах хронічного соціального стресу, встановлено більш високу частоту зниження рівнів заліза та магнію порівняно з дітьми групи порівняння та контрольної групи. У дітей віком 1–3 роки, які проживали в умовах високої інтенсивності стресового впливу, зниження рівня заліза визначалося у 42,5% (n=17) випадків проти 9,5% (n=2) у контрольній групі (p=0,009), а зниження рівня магнію — у 40,0% (n=16) проти 8,0% (n=2) у групі порівняння (p=0,005). У дітей віком 4–8 років зниження рівня заліза визначалося у 45,0% (n=18) випадків проти 7,5% (n=3) у групі порівняння (p<0,001), а зниження рівня магнію — у 40,0% (n=16) проти 10,0% (n=4) відповідно (p=0,004). Психосоматичні прояви у вигляді порушень сну (труднощі засинання) визначалися у 22,5% (n=9) дітей віком 4–8 років основної групи проти 5,0% (n=2) у групі порівняння (p=0,048). Виявлені зміни були більш вираженими у дітей старшого віку та супроводжувалися більшою варіабельністю показників у дітей основної групи. Отримані результати свідчать про взаємозв’язок між порушенням мікроелементного статусу та напруженням адаптаційних механізмів у дітей в умовах хронічного соціального стресу. Висновки. Порушення мікроелементного статусу у дітей в умовах хронічного соціального стресу відображають напруження адаптаційних метаболічних процесів та особливості метаболічної відповіді організму на тривалий стресовий вплив. Отримані результати обґрунтовують доцільність включення оцінки рівнів заліза та магнію до комплексного клініко-лабораторного обстеження дітей в умовах хронічного соціального стресу.
Довгий час у клінічній практиці пізні недоношені діти (ПНД) помилково сприймалися як «майже доношені» через їхні антропометричні показники (маса тіла та зріст), що часто наближаються до норми. Проте, ака візуальна подібність є оманливою, оскільки функціональна зрілість органів ПНД суттєво поступається доношеним немовлятам. Це стало причиною того, що рівень захворюваності та частота повторних госпіталізацій у ПНД у 3–7 разів вищі, ніж у дітей, народжених у термін. Незрілість легеневої, нервової, травної та імунної систем призводить до підвищеного ризику ранніх і пізніх ускладнень, зростання показників перинатальної та неонатальної смертності, а також потреби в повторних госпіталізаціях. Частота вроджених вад розвитку в 4 рази вище ніж у доношених малюків. Захворюваність пізніх недоношених дітей у 3,5 разів вища, ніж у доношених, а рівень смертності вищий у 4,6 разів Частота повторної госпіталізації у даної категорії дітей в 2 – 3 рази вища у порівнянні з доношеними немовлятами. Відзначається більш високий ризик захворюваності і смертності. Синдром раптової смерті (1,4 / 1000 у порівнянні з 0,7 / 1000 для доношених). Таким чином, проблема є не лише медичною, а й соціально-економічною, оскільки догляд і лікування цієї категорії дітей вимагають значних ресурсів. Мета роботи. Метою роботи було узагальнити основні ризики, клінічні прояви та принципи догляду за ПНД для підвищення ефективності профілактики й лікування ускладнень, а також для покращення довгострокових результатів розвитку. Матеріали та методи. Аналіз сучасних наукових публікацій, міжнародних клінічних рекомендацій (WHO, AAP, ESPGHAN), протоколів неонатальної допомоги, а також власного досвіду спостереження за даною категорією дітей, які перебували протягом 10 років (2016-2025р.р.) у відділеннях неонатального центру КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» ВОР. Стаття написана з урахуванням існуючих етичних норм і стандартів. Висновки: Враховуючи, що пізні недоношені діти зовні подібні до доношених, вони становлять групу високого перинатального ризику. Своєчасна діагностика, адекватний моніторинг, мультидисциплінарний індивідуальний підхід до кожної дитини із залученням родини забезпечать значне зниження ризиків, покращення прогнозу та підвищення якості життя цих дітей у довгостроковій перспективі.
Стан психічного здоров’я вагітних жінок є одним із ключових чинників, що визначає перебіг вагітності, пологів та здоров’я дитини. Проведений аналіз сучасних наукових досліджень (2021–2025 рр.) свідчить, що депресія у вагітних асоційована з підвищеним ризиком передчасних пологів, низької маси тіла новонароджених, порушенням материнсько-дитячого зв’язку та збільшенням частоти суїцидальної поведінки. Особливу увагу приділено даним доказової медицини щодо безпеки застосування антидепресантів (АД), зокрема селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Мета дослідження. Систематизувати доказові дані щодо ризиків і переваг застосування антидепресантів під час вагітності та визначити клінічні орієнтири для прийняття обґрунтованих рішень у перинатальній практиці. Матеріали і методи дослідження. Проведений аналіз здійснено із залученням платформи PubMed використовуючи такі пошукові терміни: pregnant woman, depression and pregnant women, mental state of women during and after childbirth, antidepressants, pharmaceutical care. Пошук літературних джерел був обмежений часовим діапазоном з 2018 по 2025 рік із залученням джерел українською та англійською мовами. Результати дослідження. Результати масштабних когортних досліджень і мета-аналізів показують, що використання АД у вагітних не є незалежним фактором ризику серйозних неонатальних або довгострокових нейророзвиткових ускладнень, тоді як нелікована депресія має значно більш негативні наслідки для матері і плода. Водночас окремі препарати та високі дози можуть бути пов’язані з транзиторними проявами порушень неонатальної адаптації, що потребує клінічного моніторингу. Таким чином, сучасні дані підтверджують доцільність індивідуалізованого підходу до призначення АД під час вагітності та необхідність фармацевтичної опіки як складової системи підтримки психічного здоров’я вагітних. Висновок. Отримані результати аналізу свідчать, що застосування АД під час вагітності, за умови належного контролю дозування та клінічного моніторингу, є виправданим і не супроводжується істотним зростанням ризиків для плода. Найважливішим є баланс між користю лікування та ризиками нелікованої депресії. Сучасні дослідження підкреслюють потребу індивідуалізації терапії, інтеграції фармацевтичної допомоги та мультидисциплінарного підходу до ведення вагітних із депресивними розладами.
Cerebral palsy (CP) represents a multi-etiological disorder where immunological mechanisms, specifically T- and B-cell immunity, contribute significantly to pathogenesis. TREC and KREC, molecular markers of thymic and bone marrow lymphocyte production, facilitate immune status assessment in this patient category. Objective. To analyze immunohematological and immunogenetic parameters within a general cohort of patients with CP and across gender subgroups, while examining the correlations between these variables. Materials and Methods. This prospective study enrolled 210 patients with CP (U.K. Kurbanov Republican Children's Psychoneurological Hospital, 2022–2025). TREC and KREC levels were quantified via real-time PCR (ROSSAmed PID kit, ROSSA LLC, Uzbekistan; BioRad system), immunoglobulin levels were measured through immunoturbidimetry, and hematological indices were determined using an automated analyzer. The study protocol was approved by the Local Bioethics Committee of the Bukhara State Medical Institute, and the research was conducted in accordance with the Declaration of Helsinki (2013 revision), with written informed consent obtained from the parents or legal representatives of all participants. Statistical analysis utilized Student’s t-test, the Mann–Whitney U test, and correlation analysis, with the significance threshold set at p < 0.05. Data processing was conducted using SPSS Statistics version 26.0. This research was conducted as part of the Bukhara State Medical Institute research plan entitled "Clinico-immunological and genetic aspects of the pathogenesis of cerebral palsy" (2022–2026). Results. No significant sex-related differences were observed in TREC, KREC, or lymphocyte levels (p > 0.05). TREC and KREC concentrations in males nevertheless exceeded those in females by 44% and 58%, respectively. Immunoglobulin levels and hematological parameters similarly demonstrated no statistically significant intergroup differences, although a trend toward elevated IgM concentrations was noted in females. Correlation analysis identified seven significant associations, including positive correlations for IgA/IgM (r = +0,74), IgA/TREC (r = +0,65), IgA/KREC (r = +0,68), alongside inverse relationships for Hb/Plt (r = −0,72), WBC/IgG4 (r = −0,61), Hb/IgG2 (r = −0,72), and ESR/IgG2 (r = −0,68). Conclusions. Reduced TREC and KREC values in a subset of patients with CP suggest potential immune system pathology underlying the disease pathogenesis. Primary immunohematological indices lack significant sex-related differences; however, the observed trends necessitate verification in larger cohorts
