Інтеграція штучного інтелекту та GIS-технологій у геодезії є одним із найперспективніших напрямів розвитку сучасних геопросторових досліджень. Поєднання можливостей геоінформаційних систем із алгоритмами штучного інтелекту дозволяє автоматизувати процеси збору, обробки, аналізу та візуалізації просторових даних. Це сприяє підвищенню точності геодезичних робіт, скороченню часу виконання завдань та прийняттю більш ефективних управлінських рішень. Сучасні геодезичні проєкти передбачають роботу з великими обсягами просторової інформації, отриманої за допомогою супутникових систем, безпілотних літальних апаратів, лазерного сканування та дистанційного зондування Землі. Традиційні методи обробки таких даних часто потребують значних часових і трудових ресурсів. Використання штучного інтелекту дозволяє автоматично виявляти закономірності, класифікувати об’єкти та виконувати аналіз даних з високою швидкістю і точністю. Особливе значення мають технології машинного навчання та нейронних мереж, які використовуються для автоматичного розпізнавання об’єктів на аерофотознімках і супутникових зображеннях. Завдяки цьому значно спрощується створення цифрових карт, оновлення геопросторових баз даних та моніторинг змін земної поверхні. Такі підходи дозволяють оперативно отримувати актуальну інформацію про забудову територій, стан земельних ресурсів та природні процеси. GIS-технології забезпечують ефективне зберігання, управління та візуалізацію просторових даних, тоді як штучний інтелект розширює можливості їх аналізу та прогнозування. Інтеграція цих технологій дозволяє створювати інтелектуальні геоінформаційні системи, здатні автоматично визначати тенденції розвитку територій, оцінювати ризики та прогнозувати можливі зміни навколишнього середовища. Важливим напрямом застосування штучного інтелекту в геодезії є автоматизація кадастрових робіт та земельного моніторингу. Алгоритми аналізують великі масиви просторових даних, виявляють зміни меж земельних ділянок, факти несанкціонованого землекористування та інші порушення. Це сприяє підвищенню ефективності управління земельними ресурсами та забезпеченню точності кадастрової інформації. Значні перспективи відкриває використання штучного інтелекту для моніторингу інженерних споруд, транспортної інфраструктури та природних об’єктів. Аналізуючи дані геодезичних спостережень у режимі реального часу, інтелектуальні системи здатні прогнозувати деформації, визначати потенційно небезпечні ділянки та своєчасно попереджати про можливі аварійні ситуації. Це особливо важливо для забезпечення безпеки критично важливих об’єктів інфраструктури. Інтеграція штучного інтелекту з GIS-технологіями також активно використовується в міському плануванні та концепціях розумних міст. Геопросторовий аналіз дозволяє оптимізувати транспортні потоки, планувати розвиток інженерних мереж та оцінювати вплив урбанізації на навколишнє середовище. Завдяки цьому органи влади отримують інструменти для прийняття обґрунтованих рішень щодо розвитку територій. Попри численні переваги, впровадження штучного інтелекту в геодезію потребує вирішення питань якості вхідних даних, захисту інформації та вдосконалення алгоритмів аналізу. Подальші дослідження спрямовані на підвищення точності моделей машинного навчання, розвиток автоматизованих систем обробки геопросторових даних та створення нових інтелектуальних сервісів для геодезичної галузі. Таким чином, інтеграція штучного інтелекту та GIS-технологій є важливим етапом цифрової трансформації геодезії. Їх спільне використання дозволяє значно підвищити ефективність геодезичних досліджень, забезпечити якісний аналіз просторових даних та створити нові можливості для управління територіями й розвитку сучасної інфраструктури. Отримано: 13.07.2026; Прийнято: 22.07.2026;
У статті досліджено сучасні теоретичні та методичні засади управління земельними ресурсами та землекористуванням в Україні в умовах післявоєнного відновлення, реформування земельних відносин і трансформації системи землевпорядкування. Проаналізовано еволюцію наукових підходів до трактування поняття управління земельними ресурсами, узагальнено вітчизняний і міжнародний досвід формування багатофункціональних систем управління землею. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційної моделі управління, орієнтованої на окрему земельну ділянку, до новітньої концепції, що базується на просторовому підході та реалізується за принципом «від загального до часткового» – від національного рівня до рівня територіальної громади й окремого землекористування. Визначено ключові функції та управлінські інструменти на різних ієрархічних рівнях, а також роль землевпорядкування як базового механізму реалізації державної земельної політики. Особливу увагу приділено інтеграції інструментів просторового планування, цифрових геоінформаційних технологій, кадастрових систем і сучасних механізмів інформаційного забезпечення управлінських рішень, що забезпечують підвищення прозорості та ефективності управління земельними ресурсами. Показано, що впровадження комплексної багатофункціональної системи управління земельними ресурсами та землекористуванням сприятиме підвищенню ефективності використання земель, забезпеченню їх охорони, розвитку територіальних громад, зміцненню екологічної безпеки, удосконаленню державного управління земельною сферою та створенню умов для сталого соціально-економічного розвитку України. Отримано: 23.07.2026; Прийнято: 01.08.2026;
У статті розглянуто особливості проведення інвентаризації земель природно-заповідного фонду на прикладі Карпатського національного природного парку (КНПП). Обґрунтовано значення інвентаризації як інструменту забезпечення достовірності відомостей Державного земельного кадастру, встановлення юридично визначених меж земельних ділянок та підвищення ефективності управління земельними ресурсами природоохоронних територій. Проаналізовано нормативно-правові засади виконання робіт із землеустрою щодо інвентаризації земель та визначено основні етапи їх реалізації. Наведено порядок використання вихідних кадастрових, картографічних і геодезичних матеріалів, результати GNSS-вимірювань та особливості застосування програмного забезпечення Digitals під час формування цифрової картографічної основи, створення електронного обмінного XML-файлу та розроблення технічної документації із землеустрою. За результатами дослідження сформовано земельну ділянку природно-заповідного фонду площею 2035,1825 га, підготовлено технічну документацію та забезпечено державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Встановлено, що використання сучасних геоінформаційних технологій, GNSS-обладнання та автоматизованих засобів опрацювання просторових даних дозволяє підвищити точність визначення меж земельних ділянок, скоротити тривалість камеральної обробки матеріалів і забезпечити відповідність документації чинним нормативним вимогам. Отримані результати можуть бути використані під час інвентаризації земель інших об'єктів природно-заповідного фонду України. Отримано: 22.07.2026; Прийнято: 00.00.2026;
В умовах загострення кліматичних викликів та деградації агроландшафтів в Україні на перший план виходять агролісомеліоративні заходи як важливі інструменти адаптації і пом’якшення наслідків зміни клімату. У статті обґрунтовано актуальність розвитку мережі полезахисних лісових смуг і агролісомеліоративних програм в межах аграрного виробництва. Наведено аналіз найновіших досліджень у сфері лісомеліорації, які свідчать про підвищення стійкості ґрунтів та збільшення врожайності сільгоспкультур завдяки захисним насадженням. Метою дослідження є комплексна оцінка функціонування системи захисних лісових смуг у частині території Курісовської ОТГ Одеської області як прикладу агролісомеліоративної адаптації. Використано картографічні матеріали, статистичні дані врожайності та витрат на створення лісосмуг. Результати показали, що існуюча площа полезахисних насаджень в досліджуваній території (загальна площа 3991,77 га, з яких орні землі 3888,68 га) забезпечує захист близько 2220,44 га ріллі, водночас незахищені угіддя становлять 42,90 %. Обчислено економічний ефект від створення нових полезахисних смуг площею 43,88 га (48,76 км): сумарні капітальні витрати проєкту становлять 5,158 млн грн, а додатковий щорічний урожай зернових культур зростає на 4 ц/га (озимої пшениці – на 4-5 ц/га) порівняно з незахищеними ділянками. З урахуванням ставки дисконту визначено реальну вартість майбутніх грошових потоків (доходів) та сукупних витрат (операційних і капітальних) на модельній території, які за 50 років склали 124,51 млн грн і 18,78 млн грн відповідно. За 50-річний період чистий прибуток проєкту склав 105,72 млн грн (середнє значення майже 27,50 тис. грн/га), що вказує на довгострокову економічну окупність за встановлених умов. На основі аналізу отриманих даних сформульовано висновки щодо посилення агролісомеліоративної політики задля підвищення ефективності кліматичної адаптації агросектору. Отримано: 01.07.2026; Прийнято: 07.08.2026;
У статті досліджено проблему фрагментарної ідентифікації нерухомості в Україні та обґрунтовано потребу переходу від сукупності відомчих ідентифікаційних ключів до єдиного уніфікованого ідентифікатора об'єктів нерухомого майна. Актуальність теми зумовлена тим, що різні державні інформаційні системи описують один і той самий економічний і правовий об’єкт через різні первинні ключі: Державний земельний кадастр – через кадастровий номер земельної ділянки, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – через реєстраційний номер об'єкта та пов'язані атрибути, Єдина державна електронна система у сфері будівництва – через власний ідентифікатор об'єкта будівництва. Метою дослідження є формування правової та технічної моделі уніфікованого ідентифікатора, здатного забезпечити однозначний зв'язок «земельна ділянка – будівля (споруда) – частина будівлі – адреса – права та обмеження». Методологічну основу становлять формально-юридичні, системно-структурні, порівняльно-правові, логіко-семантичні та інформаційно-модельні методи. Розкрито історичну еволюцію ідентифікації нерухомості в Україні, детально проаналізовано структуру кадастрового номера земельної ділянки, ідентифікатора об'єкта будівництва, ідентифікаторів адресного середовища та реєстраційного номера об'єкта нерухомого майна. Доведено, що чинна модель інтероперабельності переважно транспортує дані між реєстрами, але не створює спільної онтології об'єкта. Запропоновано багаторівневий уніфікований ідентифікатор нерухомого майна, в основі якого лежить кадастровий номер земельної ділянки, а також спеціальні режими для об'єктів без сформованої земельної ділянки та для комплексних багатокомпонентних об'єктів. Наукова новизна полягає у поєднанні принципів та методичних підходів кадастрового зонування з принципами багатоступеневих цифрових ідентифікаторів. Практичне значення результатів полягає у можливості створення наскрізної системи ідентифікації прав, обмежень, обтяжень, оподаткування та управління у сфері земельних відносин, містобудування і державної реєстрації. Отримано: 28.04.2026; Прийнято: 06.05.2026;
