Проведен анализ заболеваемости сифилисом в Луганской области за последние 20 лет. Самый высокий уровень заболеваемости отмечался в 1997 году. С 1998 г. отмечена устойчивая тенденция к снижению заболеваемости. Рост заболеваемости закономерно привел к росту случаев сифилиса у несовершеннолетних, а также раннего врожденного сифилиса. В период роста заболеваемости преобладали манифестные формы, при ее снижении и до конца 2013 года возрастал удельный вес скрытых форм, серорезистентности, нейро- и висцерального сифилиса.
В статье представлен клинический случай острого аппендицита у взрослого пациента, больного корью.
У статті проаналізовані літературні дані щодо розвитку генералізованої форми вітряної віспи в дорослих імунокомпетентних хворих, а також наведено власне клінічне спостереження, що дозволило продемонструвати розвиток вкрай тяжкої генералізованої форми вітряної віспи з ураженням легень, печінки, нирок, міокарда в імунокомпетентної людини.
Актуальність. Частка аденовірусної хвороби в структурі гострих респіраторних вірусних інфекцій є істотною, а дана група інфекцій щороку становить до 30 % від загальної інфекційної морбідності. На сьогодні недостатньо вивчено особливості неспецифічного протиінфекційного захисту у хворих на аденовірусну інфекцію. Мета дослідження: вивчити реактивну відповідь поліморфноядерних гранулоцитів периферичної крові дорослих хворих на аденовірусну інфекцію. Матеріали та методи. У дане дослідження типу «випадок — контроль» за добровільною згодою залучено 37 осіб молодого віку з ознаками гострої респіраторної вірусної інфекції на момент звернення за медичною допомогою (за критеріями уніфікованого протоколу). Аналізували абсолютну та відносну кількість основних популяцій імунокомпетентних клітин периферичної крові, проводили розрахунок імуногематологічних показників, що характеризують реактивну відповідь основних клітин неспецифічного імунітету. Результати. Установлено зростання реактивності нейтрофільних гранулоцитів на 83,92 %, що вказує на активацію цих клітин системою цитокінів у неспецифічному протиінфекційному захисті, а тому його загальна активність зростає на 12,62 %. Запальний процес супроводжується зростанням абсолютної кількості лейкоцитів на 19,76 %, паличкоядерних нейтрофільних лейкоцитів — у 2,18 раза, лімфоцитів — на 30,30 % і моноцитів — на 48,15 %. Висновок. Вищенаведене свідчить про формування різних типів імунної відповіді на аденовірусні антигени. Специфічна імунна відповідь формується пізніше, що підтверджується зниженням індексу імунологічної реактивності організму хворих на 14,86 %. Методику оцінки реактивної відповіді нейтрофілів можна використовувати в практичній роботі лікарів для раннього прогнозування можливих зрушень у системі протиінфекційного захисту організму хворих.
У статті обговорені біологічні властивості рослинних препаратів, що не є настільки широко використовуваними в практичній медицині, тому їх призначення при гнійно-септичних інфекціях не могло спричинити поширеної стійкості до них. Метою роботи було встановлення та порівняння спектра протимікробних властивостей настоянок лікарських рослин для формування резерву нових джерел протимікробних засобів, одними з яких можуть бути екстракти з рослин. Скринінг протимікробних властивостей іn vitro провели для 12 рослинних настоянок на 15 тест-штамах мікроорганізмів. Виявлено наявність протимікробних властивостей у настоянок лікарських рослин, найпереконливіші результати відзначені в настоянок арніки гірської, ехінацеї пурпурової та евкаліпту. Щодо референтних штамів мікроорганізмів, мінімальна інгібуюча та мінімальна бактерицидна концентрації яких коливались від 1 : 128 до 1 : 32, помірна активність відзначена у настоянок м’яти перцевої та софори японської з показниками від 1 : 32 до 1 : 8. У свою чергу, спектр протимікробних властивостей виявився широким до колекційних штамів, що було прогнозованим, але на особливу увагу заслуговують результати, отримані з дослідження впливу на клінічні штами мікроорганізмів, які є поліантибіотикорезистентними. Так, протимікробна активність настоянок рослинного походження зменшувалась на одне розведення щодо кожного чутливого виду, а інколи співпадала, що свідчить про відсутність стійкості до даних препаратів і визначає як рівномірно чутливі референтні колекційні та клінічні штами до екстрактів рослин. Отримані результати продемонстрували, що екстракти рослин є потенційним резервом для формування нових джерел протимікробних засобів, особливо стосовно антибіотикорезистентних клінічних штамів мікроорганізмів, які формуються під постійним впливом синтетичних і напівсинтетичних препаратів.
Был проведен ретроспективный анализ 290 историй болезни детей, госпитализированных в Киевскую городскую детскую клиническую инфекционную больницу в течение 2010–2015 годов с диагнозом «менингит». Среди них 73 истории болезни детей первых трех лет жизни. Установлено, что особенностью течения менингита у детей первых 3 лет жизни было преобладание гнойного менингита менингококковой (33 %) и неустановленной (55 %) этиологии и преобладание в клинической симптоматике общеинфекционного и менингеального синдромов при гнойном менингите и общемозгового синдрома при серозном менингите. Отмечено, что у 85 % детей менингит тяжелой степени тяжести, у 75 % — осложненного течения, в структуре осложнений менингита у детей первых 3 лет жизни превалирует отек головного мозга.
На підставі проведених досліджень встановлена реальна на даний момент кількість видів лікарських рослин родини Apiaceae, що ростуть на території Донбасу. Наведено їх коротка ботанічна характеристика, типові місця зростання, наявність біологічно активних речовин, що визначають лікувальні властивості вивчених таксонів. Вказано, що для більшості рослин характерна наявність ефірного і жирного масел, флавоноїдів, кумаринів, вітамінів і деяких інших речовин. Більшість видів є аборигенними для флори Донбасу, 6 видів — рідкісними і 4 види — адвентивними. Відмічена відсутність спеціалізованих аграрних підприємств з вирощування лікарських рослин.
У статті проведена оцінка впливу бактеріального вагінозу на зниження репродуктивної функції жінок. Встановлено, що наявність бактеріальної інфекції потребує проведення повноцінного комплексного (культуральний посів і метод полімеразної ланцюгової реакції) обстеження для виявлення патогенної мікрофлори та призначення патогенетично обґрунтованої терапії.
Метою дослідження було встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення їм діагнозу «синдром хронічної бактеріальної інтоксикації» (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009–2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Результати. Упродовж 2009–2020 років під наглядом авторів знаходилися 3999 пацієнтів (дорослих — 2047/3999, або 51,2 %, дітей — 1952/3999, або 48,8 %) із лихоманками невстановленого походження, а саме 1578/2047 (77,1 %) дорослих та 1206/1952 (61,8 %) дітей із затяжним субфебрилітетом, 70/2047 (3,4 %) і 25/1952 (1,3 %) відповідно — із фебрильною лихоманкою та 399/2047 (19,5 %) і 721/1952 (36,9 %) — із фебрильними атаками (ФА). У всіх 3999 (100 %) хворих було виявлено вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках. При цьому більше ніж у 2/3 випадків (у 2780/3999, або 69,5 % хворих) був встановлений діагноз локально безсимптомного нефродисбактеріозу без клінічних, загальнолабораторних (включаючи майже нормальний загальний аналіз сечі) та інструментальних ознак запального процесу у нирках. Ще у 960/3999 (24,0 %) випадках було вперше встановлено латентне формування уповільненого клінічно безсимптомного хронічного пієлонефриту. У 259/3999 (6,5 %) хворих був встановлений діагноз хронічного пієлонефриту у стадії клінічного загострення. Як наслідок формування вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках у хворих розвивався моносимптомний (тільки із підвищенням температури) або повносимптомний синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, а саме: у 2024/2784 (72,7 %) дітей та дорослих із затяжним субфебрилітетом були присутні в різних поєднаннях типові клінічні прояви СХБІ, але у 760/2784 (27,3 %) випадках субфебрильна температура мала моносимптомний характер без інших скарг та клінічних симптомів. Діагноз підтверджували бактеріологічним дослідженням теплої сечі (тричі, 3 дні поспіль) та токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон». У всіх 3999 (100 %) хворих із сечі були виділені уринокультури різних бактерій. При цьому у 2205/3999 (55,1 %) хворих було виділено по 1 культурі бактерій, у 1608/3999 (40,2 %) хворих — одночасно по 2 культури різних бактерій, тобто ще 3216 штамів, у 186/3999 (4,7 %) — по 3 культури (558 штамів). Тобто загалом було виділено 5979 штамів різних бактерій, що розглядали як діагностичне підтвердження наявності у всіх 3999 пацієнтів із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ або із фебрильними атаками вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках. Головними чинниками виникнення порушень температурного режиму на тлі СХБІ виявилися ентерококи (2471/3999 штам від 61,8 % хворих), кишкова паличка (Escherichia coli) — 1495/3999 штамів (від 37,4 % хворих), а також стафілококи (Staphylococcus aureus та Staphylococcus haemolyticus — від 572/3999, або 14,3 % хворих) та стрептококи (Streptococcus pyogenes — від 124/3999, або 3,1 % хворих): сумарно 696/3999 штамів (від 17,4 % хворих). У всіх 818 (100 %) хворих, які були обстежені за системою «Токсикон», усі без винятку показники цитолітичної активності токсичних протеомів, що були перевірені, суттєво перевищували норму (p < 0,001). У переважної більшості хворих (у 664/818, або 81,17 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 140/818 (17,11 %) — середньої тяжкості і тільки у 14 (1,71 %) — легкого ступеня. Усі 3999 хворих із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ та ФА були проліковані бактеріальними автовакцинами, виготовленими з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Один цикл складався із 2–3 курсів імунізації бактеріальними вакцинами. Один курс включав 10 або 12 підшкірних ін’єкцій у наростаючому дозуванні упродовж 19–21 дня. Між курсами витримували інтервал від 3 до 4 тижнів. Цикл лікування загалом тривав від 70 до 110 днів залежно від кількості курсів. Інтервали між циклами лікування зазвичай витримували упродовж 3 місяців. Ефективність такого лікування становила 71,2 % після першого циклу, 92,8 % — після другого та 99,2 % — після третього з повним відновленням втрачених під час хвороби працездатності та емоційного рівня особистого життя. Висновки. Встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебрильних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву «нефродисбактеріоз» та пов’язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендотоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.
Грипп и острые респираторные вирусные инфекции (ОРВИ) являются одной из наиболее актуальных медицинских и социально-экономических проблем страны. Это обусловлено значительной распространенностью заболеваний, высоким риском смертности и возникновением тяжелых осложнений. Авторами проведен статистический анализ заболеваемости и смертности от гриппа и ОРВИ в эпидемическом сезоне 2015–2016 гг., предоставлена этиологическая расшифровка летальных случаев, определены уязвимые группы населения (по возрасту, полу или наличию факторов риска), оценен вакцинальный статус умерших. Обоснованы вопросы вакцинопрофилактики как наиболее эффективного средства предотвращения тяжелого течения болезни, осложнений и смерти от гриппа.
Негоспітальна пневмонія залишається однією з найбільш актуальних проблем бронхолегеневої патології серед військовослужбовців. Групою ризику є новосформовані військові колективи, де відбуваються спалахи інфекційних захворювань, зокрема гострих респіраторних, на тлі яких виникають спалахи захворюваності на негоспітальну пневмонію. Незважаючи на те, що досягнуті вагомі успіхи в діагностиці і лікуванні негоспітальної пневмонії та профілактиці її ускладнень, з одного боку, відбулася значна еволюція в поглядах на розуміння патогенезу інфекційного процесу, з іншого — зберігається тенденція зростання показників захворюваності та смертності у всьому світі. Було досліджено окремо 50 хворих на негоспітальну пневмонію, які проходили лікування у квітні 2015 року. З них у 44 (88 %) хворих було виявлено вірусний агент: аденовірус — у 34 пацієнтів, риновірус — у 14, грип А — у 3, парагрип — в 1, коронавірус 229Е — в 1, коронавірус ОС43 — в 1; не виявлений вірусний агент у 6 хворих.
У статті наведено методи інгаляційної фітотерапії таких ускладнень гострих респіраторних захворювань, як гострий риніт, гострий фарингіт, гострий бронхіт у дітей і дорослих. Виділено показання і протипоказання до проведення інгаляційної фітотерапії при ускладненнях гострих респіраторних вірусних захворювань. Відзначаються правила призначення інгаляцій лікарськими рослинами дітям і дорослим. У статті наведені збори лікарських трав для інгаляцій при лікуванні гострих ринітів, гострих фарингітів, гострих бронхітів, правила приготування відварів для інгаляцій, частота використання дорослим і дітям інгаляцій на день, тривалість курсу інгаляційної терапії. Також в статті наведені запобіжні заходи при використанні різних методів інгаляційної терапії. Стаття містить рекомендації щодо використання зборів лікарських трав для інгаляцій при сухому і вологому кашлі при гострих бронхітах у дітей і дорослих. Окремо виділені рекомендації щодо використання інгаляційної терапії для вагітних в разі захворювання на гострі вірусні інфекції та ускладнення. Дано рекомендації щодо лікарських трав, що категорично протипоказані вагітним, а також вказані збори трав, що рекомендуються вагітним.
У статті наведена повна характеристика таких паразитарних захворювань, як криптоспоридіоз та амебіаз. Згідно з рейтингом ризику зараження харчовими паразитами, який опублікували Всесвітня організація охорони здоров’я та Продовольча сільськогосподарська організація ООН у 2014 році, ці паразитози займають 4-те та 5-те місце. Дається історичний нарис даних захворювань, а також особливості патогенезу, клініки, діагностики та лікування криптоспоридiозу й амебiазу.
Обследованы и пролечены 472 больных гриппом, из них у 72 пациентов рентгенологически диагностирована пневмония, 69 из которых были госпитализированы в отделение реанимации и интенсивной терапии киевской городской клинической больницы № 4. Проведен анализ клинико-лабораторных данных больных гриппом, вызванным вирусом гриппа А (H1N1). Пневмония — одно из самых частых осложнений гриппа, которое существенно влияет на прогноз. Показано, что прогностически неблагоприятными критериями являются: позднее обращение за медицинской помощью (5–6-е сутки заболевания), развитие острого респираторного дистресс-синдрома, повышение или снижение лейкоцитов в крови и наличие тяжелой сопутствующей патологии.
В работе приведены данные о состоянии иммунизации против основных вакциноконтролируемых инфекций в международном и региональном субнациональном аспектах. Определены некоторые факторы ухудшения эпидемиологической ситуации в Украине и роль вакцинации в системе эпиднадзора над инфекциями, которые контролируются средствами специфической иммунопрофилактики. Освещены особенности и причины антивакцинального движения и возможные пути противодействия ему.
У статті наведено власне клінічне спостереження успішного лікування фульмінантної форми гострого гепатиту В із застосуванням глюкокортикостероїдів та аналогів нуклеозидів. Особливістю клінічного випадку виявився розвиток аспергільозу легень, що потребувало хірургічного лікування. З урахуванням зникнення антигенних маркерів гепатиту В, появи серoконверсії anti-HBs у високому титрі (через 6 та 12 місяців) пацієнтка, як реконвалесцент гострого гепатиту В, була знята з диспансерного обліку.
Серед персистуючих внутрішньоклітинних агентів провідне місце за поширеністю посідає група герпесвірусів. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) застерігає світове співтовариство про небезпеку прихованої пандемії герпетичної інфекції. За даними ВООЗ, від 70 до 90 % населення світу інфіковано одним або декількома типами вірусу герпесу і у 50 % з них через відсутність стійкого імунітету щорічно спостерігаються рецидиви захворювання. До родини герпесвірусів, що виявлені у людини, належать віруси простого герпесу 1-го і 2-го типів, герпесу Zoster, цитомегалії, Епштейна — Барр, герпесу людини 6, 7, 8-го типів. Так, у патогенезі герпетичної інфекції 1-го і 2-го типів виділяють чотири основні фази: проникнення в клітини епітелію → проникнення в нервові закінчення і паравертебральні ганглії → елімінація вірусу з тканин і органів → реактивація вірусів простого герпесу і його переміщення до воріт інфекції. Герпетична і цитомегаловірусна інфекція, що належить до групи TORCH-інфекцій, є найпоширенішою причиною інфікування плода, що може спричинити народження дитини з вадами розвитку. Герпесвірусні інфекції зараховують до групи інфекцій, асоційованих із синдромом імунодефіциту людини, вважають частою причиною ураження центральної нервової системи і внутрішніх органів в осіб зі вторинним імунодефіцитом. Практично всі відомі зараз герпесвіруси людини здатні спричиняти ураження нервової системи. У зв’язку з цим герпесвірусні інфекції стали однією з провідних медико-соціальних проблем і набувають загальнодержавного значення.
Метою дослідження було встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення їм діагнозу «синдром хронічної бактеріальної інтоксикації» (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009–2020 років зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Результати. Упродовж 2009–2020 років під наглядом авторів знаходилися 3999 пацієнтів (дорослих — 2047/3999, або 51,2 %, дітей — 1952/3999, або 48,8 %) із лихоманками невстановленого походження, а саме 1578/2047 (77,1 %) дорослих та 1206/1952 (61,8 %) дітей із затяжним субфебрилітетом, 70/2047 (3,4 %) і 25/1952 (1,3 %) відповідно — із фебрильною лихоманкою та 399/2047 (19,5 %) і 721/1952 (36,9 %) — із фебрильними атаками (ФА). У всіх 3999 (100 %) хворих було виявлено вогнище хронічної бактеріальної інфекції в нирках. При цьому більше ніж у 2/3 випадків (у 2780/3999, або 69,5 % хворих) був встановлений діагноз локально безсимптомного нефродисбактеріозу без клінічних, загальнолабораторних (включаючи майже нормальний загальний аналіз сечі) та інструментальних ознак запального процесу у нирках. Ще у 960/3999 (24,0 %) випадках було вперше встановлено латентне формування уповільненого клінічно безсимптомного хронічного пієлонефриту. У 259/3999 (6,5 %) хворих був встановлений діагноз хронічного пієлонефриту у стадії клінічного загострення. Як наслідок формування вогнища хронічної бактеріальної інфекції в нирках у хворих розвивався моносимптомний (тільки із підвищенням температури) або повносимптомний синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, а саме: у 2024/2784 (72,7 %) дітей та дорослих із затяжним субфебрилітетом були присутні в різних поєднаннях типові клінічні прояви СХБІ, але у 760/2784 (27,3 %) випадках субфебрильна температура мала моносимптомний характер без інших скарг та клінічних симптомів. Діагноз підтверджували бактеріологічним дослідженням теплої сечі (тричі, 3 дні поспіль) та токсикологічним дослідженням крові за діагностичною системою «Токсикон». У всіх 3999 (100 %) хворих із сечі були виділені уринокультури різних бактерій. При цьому у 2205/3999 (55,1 %) хворих було виділено по 1 культурі бактерій, у 1608/3999 (40,2 %) хворих — одночасно по 2 культури різних бактерій, тобто ще 3216 штамів, у 186/3999 (4,7 %) — по 3 культури (558 штамів). Тобто загалом було виділено 5979 штамів різних бактерій, що розглядали як діагностичне підтвердження наявності у всіх 3999 пацієнтів із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ або із фебрильними атаками вогнища хронічної бактеріальної інфекції у нирках. Головними чинниками виникнення порушень температурного режиму на тлі СХБІ виявилися ентерококи (2471/3999 штам від 61,8 % хворих), кишкова паличка (Escherichia coli) — 1495/3999 штамів (від 37,4 % хворих), а також стафілококи (Staphylococcus aureus та Staphylococcus haemolyticus — від 572/3999, або 14,3 % хворих) та стрептококи (Streptococcus pyogenes — від 124/3999, або 3,1 % хворих): сумарно 696/3999 штамів (від 17,4 % хворих). У всіх 818 (100 %) хворих, які були обстежені за системою «Токсикон», усі без винятку показники цитолітичної активності токсичних протеомів, що були перевірені, суттєво перевищували норму (p < 0,001). У переважної більшості хворих (у 664/818, або 81,17 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 140/818 (17,11 %) — середньої тяжкості і тільки у 14 (1,71 %) — легкого ступеня. Усі 3999 хворих із затяжним субфебрилітетом, ЛНГ та ФА були проліковані бактеріальними автовакцинами, виготовленими з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Один цикл складався із 2–3 курсів імунізації бактеріальними вакцинами. Один курс включав 10 або 12 підшкірних ін’єкцій у наростаючому дозуванні упродовж 19–21 дня. Між курсами витримували інтервал від 3 до 4 тижнів. Цикл лікування загалом тривав від 70 до 110 днів залежно від кількості курсів. Інтервали між циклами лікування зазвичай витримували упродовж 3 місяців. Ефективність такого лікування становила 71,2 % після першого циклу, 92,8 % — після другого та 99,2 % — після третього з повним відновленням втрачених під час хвороби працездатності та емоційного рівня особистого життя. Висновки. Встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебрильних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром хронічної бактеріальної інтоксикації, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву «нефродисбактеріоз» та пов’язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендотоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.
Актуальність. Однією з основних причин виникнення синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) може бути ахлоргідрія будь-якого походження. Дані про цю проблему суперечливі, ряд дослідників заперечують зв’язок тривалого прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП) з розвитком СНБР. Мета. Вивчення клінічних проявів та оцінювання стану мікробіоценозу верхніх відділів тонкої кишки у дітей, хворих на хронічний гастрит (ХГ) зі зниженою кислотоутворюючою функцією шлунка. Матеріали та методи. Обстежено 65 дітей, хворих на ХГ, віком 7–18 років. Методи дослідження включали: езофагогастродуоденоскопію, щиткову біопсію слизової оболонки шлунка на H. рylori, pH-метрію; ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Морфологічні зміни слизової оболонки оцінювали за візуально-аналоговою шкалою. Для верифікації СНБР усім пацієнтам проводився водневий дихальний тест (ВДТ) із використанням аналізатора Gastrolyzer та навантаженням лактулозою. Результати представлялися: кількістю спостережень, середніми значеннями показників, їх стандартними відхиленнями та помилками (М ± m для р < 0,05), відносними частотами (%). Результати. Серед 65 обстежених дітей, хворих на ХГ, виділено 27 осіб, у яких встановлено зниження кислотоутворюючої функції шлунка; середній показник pH становив 4,7 ± 0,4. У 17 дітей, хворих на ХГ, виявлено гастроезофагеальний рефлюкс (ГЕР). В обох групах хворих домінували симптоми діареї і метеоризму, проте в групі пацієнтів із ГЕР на тлі прийому ІПП частота і вираженість симптомів наростала зі збільшенням тривалості терапії. Встановлено, що інфекція H. рylori реєструвалася у 42 (64,6 %) серед усіх дітей, хворих на ХГ. За результатами ВДТ у більше ніж третини (44,4 %) пацієнтів виявлено СНРБ. У дітей, хворих на ХГ у поєднанні з ГЕР, позитивний ВДТ зареєстровано у 41,1 %. Відзначено, що частота виявлення СНБР у цих пацієнтів збільшується зі збільшенням тривалості прийому ІПП. Висновки. У дітей, хворих на ХГ із пониженою кислотопродукувальною функцією шлунка та у хворих дітей із ГЕР, які тривалий час отримували ІПП, відзначається висока частота скарг, пов’язаних із розвитком СНБР. Наявність СНБР у пацієнтів із ХГ і пацієнтів, які тривалий час отримували ІПП, підтверджується результатами ВДТ (44,4 і 41,1 % відповідно).
