Досвід відсічі широкомасштабній збройній агресії російської федерації у 2022–2025 роках підтвердив, що стійкість держави у тривалій війні високої інтенсивності визначається не лише спроможностями Збройних Сил України, а й рівнем розвитку системи національного спротиву та підготовленістю громадян до участі в обороні держави. Водночас чинні підходи до оцінювання стану системи національного спротиву мають переважно описовий характер і не забезпечують кількісного обґрунтування управлінських рішень щодо розвитку її спроможностей в умовах ресурсних обмежень. Метою статті є розроблення методу оцінювання необхідних спроможностей системи національного спротиву та рівня підготовленості громадян з урахуванням прогнозованого рівня воєнних загроз, обґрунтування його призначення, структури, системи показників і математичного апарату, а також апробація запропонованого підходу на основі статистичних даних за 2025 рік. У статті запропоновано метод оцінювання необхідних спроможностей системи національного спротиву та рівня підготовленості громадян з урахуванням прогнозованого рівня воєнних загроз. Сформовано призначення методу, визначено його загальну структуру у вигляді структурно-логічної схеми з контурами зворотного зв’язку, а також формульні залежності для розрахунку показників. Визначено систему показників методу: вхідні показники (статистичні дані, вимоги до спроможностей, вимоги до ефективності, прогнозований рівень воєнних загроз, показники витрат); проміжні показники ефекту, які є інтегральними за напрямами п’яти необхідних спроможностей системи національного спротиву (територіальна оборона, рух опору, підготовка громадян до національного спротиву, інформаційно-психологічна стійкість, всебічне забезпечення та взаємодія); кінцеві показники ефективності розвитку спроможностей системи національного спротиву та рівня підготовленості громадян. Оцінювання здійснюється на основі сформованої шкали з нечіткими оцінками із використанням трапецеїдальних функцій приналежності, що дозволяє коректно враховувати невизначеність вихідних даних воєнного часу. Наведено практичний приклад застосування методу за статистичними показниками 2025 року з оцінюванням ефектів за спроможностями, ефективності за рік та додатковим оцінюванням за критерієм “ефективність-вартість”. Сформульовано практичні рекомендації щодо застосування методу в Збройних Силах України та силах оборони України в цілому. Матеріали статті можуть бути корисними для органів військового управління, органів державної влади та місцевого самоврядування, наукових установ і фахівців у сфері оборонного планування на основі спроможностей.
Статтю присвячено дослідженню підготовки угруповання операції Об’єднаних сил до відсічі широкомасштабній агресії російської федерації у другій половині 2021-го – на початку 2022 року. Актуальність теми зумовлена необхідністю наукового осмислення передвоєнного стану системи оборони України, механізмів переходу від формату локального стримування до ведення широкомасштабної війни та визначення чинників, що забезпечили стійкість оборони у початковий період вторгнення. Метою статті є виявлення й систематизація особливостей підготовки угруповання операції Об’єднаних сил, визначення основних напрямів і заходів цієї підготовки, а також узагальнення висновків щодо її структури, логіки та функціонального призначення. Методологічну основу дослідження становлять історико-хронологічний, проблемно-логічний, структурно-функціональний та порівняльно-аналітичний методи. Дослідження базується на аналізі нормативно-правових актів, офіційних матеріалів органів державної влади, повідомлень оборонних відомств, відкритих джерел та воєнно-історичних праць. У статті встановлено, що підготовка угруповання операції Об’єднаних сил мала комплексний і багаторівневий характер та охоплювала нормативно-правовий, оперативно-управлінський, організаційно-технічний і мобілізаційно-розгортальний напрями. Визначено особливості реформування системи військового управління, проведення стратегічних і командно-штабних навчань, підготовки оборонних рубежів, створення ешелонованої оборони, розвитку територіальної оборони, інтеграції міжнародної військової допомоги та підготовки резерву. Доведено, що поєднання відкритих заходів бойової підготовки з прихованим розгортанням сил і кризовим плануванням дозволило забезпечити збереження керованості військ, уповільнення просування противника та створення умов для розгортання загальнодержавної оборони після початку вторгнення. Практичне значення результатів полягає у можливості використання висновків дослідження для вдосконалення сучасного оборонного планування, розвитку системи територіальної оборони, організації міжвідомчої взаємодії та підготовки сил оборони до дій в умовах широкомасштабної війни.
У статті досліджено теоретико-методологічні засади формування алгоритму системного оцінювання та стратегічного планування у сфері національної безпеки в умовах зростання багатовимірних загроз і високої невизначеності безпекового середовища. Стаття має на меті розробити механізм комплексного оцінювання й перспективного планування в галузі національної безпеки шляхом поєднання новітніх методологій, аналізу ризиків, узгодження дій між відомствами та гнучкого менеджменту. В основу дослідження покладено системний, ризик-орієнтований, інституційний, сценарний та адаптивний підходи, які дозволяють комплексно аналізувати безпекове середовище, взаємозв’язки між загрозами, спроможностями держави та механізмами стратегічного управління, причому системний підхід трактує національну безпеку як взаємопов’язану систему політичних, військових, економічних, інформаційних, соціальних, кібернетичних та інфраструктурних компонентів, ризик-орієнтований підхід використовується для ідентифікації, класифікації та пріоритизації загроз на основі ієрархічного аналізу ризиків, оцінювання ймовірності реалізації загроз, масштабу їх наслідків, швидкості ескалації та рівня вразливості системи, а принцип адаптивного управління забезпечує постійне оновлення рішень, коригування цілей і ресурсів залежно від змін безпекового середовища, що в сукупності формує комплексний, міждисциплінарний та доказовий підхід до розробки алгоритму системного оцінювання та стратегічного планування у сфері національної безпеки. Обґрунтовано необхідність переходу від фрагментарного реагування на окремі виклики до комплексного, адаптивного та доказового стратегічного управління. Визначено сутність понять “оцінювання”, “системне оцінювання” та “стратегічне планування”, а також розкрито їх взаємозв’язок у межах єдиного управлінського циклу. Доведено, що системне оцінювання виступає інформаційно-аналітичною основою стратегічного планування, забезпечуючи своєчасне виявлення загроз, оцінювання ризиків, аналіз спроможностей держави та підтримку процесу ухвалення управлінських рішень. На основі аналізу сучасних наукових підходів, міжнародного досвіду та ризик-орієнтованих методів запропоновано алгоритм системного оцінювання й стратегічного планування у сфері національної безпеки. Алгоритм охоплює послідовність взаємопов’язаних кроків: ідентифікацію проблеми, вивчення стратегічного середовища, збирання і верифікацію даних, оцінювання загроз і ризиків, встановлення зацікавлених сторін, аналіз їх центрів тяжіння, формування стратегічних цілей і показників результативності, оцінювання ресурсів, критичний аналіз спроможностей, розроблення та вибір стратегічних альтернатив, планування реалізації, застосування стратегії, моніторинг, оцінювання та адаптивне коригування рішень. Особливу увагу приділено використанню сучасних аналітичних інструментів, зокрема SWOT-аналізу, сценарного моделювання, PESTLE-, STEEPLEMS-, CoG-аналізу, багатокритеріального оцінювання, ризик-аналізу та DIME-підходу. Визначено роль міжвідомчої координації, ситуаційної обізнаності, стратегічних комунікацій і цифрових технологій у забезпеченні стійкості сектору безпеки й оборони. Наголошено на важливості інтеграції штучного інтелекту та прогнозної аналітики у процеси оцінювання ризиків і підтримки ухвалення стратегічних рішень. Запропонований алгоритм дозволяє забезпечити цілісність стратегічного управління, підвищити ефективність використання ресурсів, покращити адаптивність державної політики та посилити спроможність держави реагувати на сучасні гібридні загрози.
Сучасні збройні конфлікти, зокрема широкомасштабна війна росії проти України, засвідчили критичну залежність ефективності бойових дій від швидкості та якості управлінських рішень. Зростання обсягів і різнорідності даних від сенсорів, засобів розвідки та автоматизованих систем управління військами ставить перед науковою спільнотою завдання створення інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень, які будуть здатні забезпечити повний контур оброблення – від мультимодальних джерел до пояснюваного варіанта дій. При цьому обов’язково збереження остаточного рішення за людиною, що відповідає сучасним принципам відповідального застосування штучного інтелекту у сфері оборони. Метою статті є розроблення концептуальної архітектури інтелектуальної систем підтримки прийняття рішень військового призначення, ядром якої виступає модифікований ієрархічний трансформер із механізмом самоуваги та матрицею когнітивних впливів, обґрунтований автором у попередній публікації. Методологічну основу дослідження становлять системний аналіз, архітектурне проєктування інформаційних систем, класичні моделі злиття даних та побудови систем підтримки прийняття рішень, а також апарат нечітких когнітивних карт. Основним результатом є концептуальна архітектура, що охоплює сім функціональних шарів. Це забезпечує наскрізний контур оброблення – від мультисенсорних джерел через модифікований ієрархічний трансформер з матрицею когнітивних впливів до інтерфейсу командира з модулем пояснюваності. Замкнений зворотний зв’язок між базою когнітивних карт та трансформером дозволяє адаптивно коригувати параметри моделі на основі рішень командира, що забезпечує пояснюваність, простежуваність та керованість системи. Практична значущість полягає у формуванні теоретичної основи для побудови цілісної інтелектуальної систем підтримки прийняття рішень, яка поєднує аналітичні можливості нейронних мереж із структурованими експертними причинно-наслідковими знаннями в єдиному контурі автоматизованої системи управління військами.
Сучасні збройні конфлікти дедалі більше зміщуються зі сфери фізичного протиборства у сферу людської свідомості, а російська федерація однією з перших серед держав пострадянського простору перетворила когнітивний вплив на окремий, інституційно оформлений напрям воєнної діяльності. У статті здійснено комплексний аналіз розвитку, інструментарію та інституціоналізації російської системи когнітивного впливу, а також особливостей її застосування у війні проти України. Простежено періодизацію становлення системи від латентного етапу (спадщина радянських “активних заходів” і теорія рефлексивного управління) до тотального етапу широкомасштабного вторгнення, коли когнітивні операції набули глобального характеру з інтеграцією штучного інтелекту, дипфейків і ботоферм. Розкрито доктринальні засади російського підходу, у якому воєнна доктрина не розмежовує кібератаки та пропаганду, трактуючи їх як єдиний простір “інформаційного протиборства”, а свідомість противника визначається як головна ціль впливу. Реконструйовано ймовірну структуру та систему управління спеціальних Військ інформаційних операцій, офіційно визнаних у 2017 році, показано центральну роль структур Головного управління Генштабу, зокрема військової частини № 54777 та мережі регіональних і кіберпідрозділів, а також розмежування зовнішнього (війська інформаційних операцій) і внутрішнього (Головне військово-політичне управління, 2018) контурів. Проаналізовано сучасні кампанії проти України, зокрема операцію клонування медіа “Doppelgänger (Двійник)” та “точкову пропаганду”, і показано, що відносно успішна когнітивна операція 2014 року в Криму контрастує з переважною невдачею російської моделі на міжнародному рівні у 2022 році. Основним результатом статті є обґрунтування висновку про те, що росія сформувала цілісну, централізовано керовану систему когнітивного впливу, ядром якої є структури воєнної розвідки, а отже Україна зобов’язана сформувати симетричну, а точніше асиметрично-адекватну відповідь, що ґрунтується на демократичній моделі когнітивної стійкості, основою якої є правда, прозорість і довіра. Матеріали статті можуть бути корисними для військових, аналітиків, фахівців із безпеки, науковців і стратегів, які займаються захистом інформаційного й когнітивного простору держави. Перспективними напрямами подальших досліджень є розроблення доктрини когнітивної безпеки України, формування повноцінних сил інформаційних і когнітивних операцій та створення технологічних систем раннього виявлення ворожих наративів і дипфейків.
