The article addresses the challenge of automatic metaphor identification, one of the most complex tasks in natural language processing (NLP). Based on the principles of cognitive linguistics, which define metaphor as a fundamental mechanism of thinking (Lakoff & Johnson, 1980), the role of metaphor as a powerful framing tool in political and media discourse is explored. Although the ability to analyse metaphorical patterns at scale is crucial for identifying manipulative technologies, the process of recognising them is complicated by contextual dependence, creativity, and the need for encyclopaedic knowledge. One of the main issues addressed in this article is the assessment of the potential of modern large language models (LLMs) for solving the task of automatic metaphor identification. The paper compares two key approaches: using the so-called ‘innate’ knowledge of models without additional tuning (the ‘zero-shot’ approach) and their specialised adaptation through fine-tuning. The effectiveness of the latest models (as of July 2025) from leading developers was investigated: OpenAI (GPT-4o), Google (Gemini 2.5 Pro, Gemini 2.5 Flash), and Anthropic (Claude Sonnet 4). Special attention was paid to the methodology of the experiment. The analysis was based on the NAACL 2020 Shared Task on Metaphor Detection corpus, and standard binary classification metrics were used to evaluate the performance of the models: precision, recall, and the F1-score. The article describes the fine-tuning procedure and identifies practical limitations associated with varying levels of tool availability in leading artificial intelligence ecosystems. The results of the study showed that the baseline models demonstrate low and unbalanced performance, while the finetuning procedure significantly improves their output (F1-Score increases by 24-29%). A comparative analysis of the retrained models revealed that GPT-4o achieves a better balance between recall and precision (F1-Score 64.20%), while Gemini 2.5 Flash retains a slight advantage in precision. The article makes an important contribution to the study of the capabilities of LLMs for analysing figurative language, demonstrating that fine-tuning is an extremely important method for adapting them to complex linguistic tasks.
Social media have become essential channels for retail communication, shaping how consumers express purchase intent and how brands respond to these signals. Understanding the mechanisms of communicating purchase intent is important both for linguistic research in discourse and pragmatics and for online retail practice. This study examines modes of expressing purchase intent and brand responses in English-language Facebook retail discourse, focusing on customer-brand interactions on the official page of the American retailer Macy’s, a chain of department stores known for regular large-scale promotions. The research analyzes syntactic constructions, lexical choices, and discourse markers in combination with pragmatic functions, focusing on how customers explicitly declare purchase intent, articulate their needs and desires, and demonstrate readiness to buy. Using a qualitative discourse-pragmatic approach, ten principal modes of expressing purchase intent were identified, forming a continuum from direct statements to indirect, context-dependent signals. The findings indicate that customers use statements of intent, emotional expressions, and indications of forthcoming actions, which, under the influence of social and situational factors, convey varying degrees of certainty, emotionality, and commitment. Brand responses often mirror customer tone, confirm product availability, or provide guidance, facilitating audience engagement and supporting a positive consumer experience. Factors such as brand reputation, seasonal promotions, and the nature of the customer–brand relationship influence both the expression and interpretation of purchase intent. These results enhance understanding of communication dynamics in online retail and highlight directions for further research into how sectoral specificity and platform features affect the translation of purchase intent into actual sales.
У статті представлено спробу новітнього тлумачення базових понять наративу, пропаганди, ідеології, маніпулятивних технологій та гібридної інформаційної війни, у контексті їх змін за останні 3 роки, з точки зору лінгвістики і медіа-науки в цілому. Предметом розгляду стал а контекстна та ідіоматична вербалізація медіа-образу України та російсько-української війни, починаючи з 2014 року, у німецьких періодичних виданнях «Die Frankfurter Allgemeine Zeitung», «Die Tageszeitung» та «Der Spiegel». Особливу увагу звернуто на потенційні можливості та реальні вербальні засоби маніпулювання читацькою аудиторією для створення спотвореного образу реальності. На матеріалі німецьких пресових джерел 2014–2022 років, проаналізовано еволюцію пропагандистських наративів агресора, у часовому проміжку від початку російського вторгнення у 2014 році до початку повномасштабної загарбницької війни у 2022 році. З цією метою ідентифіковано часто використовувані мотиви, образи, кліше, прецедентні текстові алюзії і медійні стереотипи України, які представлені у проаналізованих пресових джерелах. Запропоновано їх класифікацію на експліцитні та імпліцитні, за допомогою кількісного та контент-аналізу проілюстровано маргіналізацію перших та якісні зміни у других. Виявлено особливо стійкі та консеснусні імпліцитні пропагандистські наративи, які зберігають високий ступінь вживаності у німецьких медіа, незважаючи на факти й історичні події, через інерцію вживання, самоцензуру та табуювання слововжитку. Встановлено типові труднощі ідентифікації маніпулятивного пропагандистського наративу, особливо імпліцитного, зі сліпим використанням та імітаційним дотриманням стандартів свободи слова і журналістської неупередженості. Основним чинником стійкості пропагандистського наративу визначено здатність до евфемізації, непрямої номінації та інфляційну частотність вживання. Спрогнозовано появу нових, більш витончених наративів непрямої дії та обґрунтовано необхідність їх подальшого вивчення.
У статті досліджено художню репрезентацію образу «іншого» в романі M.-Ф. Клер «Неймовірна подорож» крізь призму імагологічного підходу. Акцент зроблено на багатофункціональності цього образу, який одночасно виконує роль сюжетного рушія, психологічного каталізатора та інструмента культурної рефлексії. «Інший» у романі постає через систему фізичних, культурних, мовних і поведінкових відмінностей, що створюють атмосферу відчуження, екзотизації та культурного шоку. Водночас ці риси не обмежуються простим протиставленням, а слугують основою для критичного осмислення стереотипів, переосмислення соціальних норм і відкриття нових форм взаємодії. Крім того, образ «іншого» постає як багатовимірний і динамічний феномен, що визначає сюжет та психологічну еволюцію персонажів: через зустрічі з «чужими» герої проходять процес самопізнання, розширюють межі власного сприйняття та вчаться критично оцінювати стереотипи та упередження, властиві їхньому суспільству. Автор показує, що незнайоме не є загрозливим, а навпаки, стимулює емпатію та культурне збагачення, формуючи глибоке розуміння взаємозалежності спільнот. При цьому «інший» виступає як соціальний конструкт, що відображає культурні, мовні та поведінкові відмінності, створюючи контраст із «своїм» і допомагаючи героям усвідомити власну ідентичність через порівняння. Цей образ змінюється залежно від досвіду та спостережень персонажів і стає інструментом критики соціальних стереотипів і ієрархій, відкриваючи шлях до міжкультурного діалогу, гармонії та більш гнучкого сприйняття світу. Особлива увага приділяється тому, як образ «іншого» сприяє процесу самопізнання головного героя, відкриваючи для нього нові виміри ідентичності та формуючи здатність до емпатії. Взаємодія з «іншими» персонажами не лише демонструє культурні бар’єри, а й поступове їх подолання, що трансформує внутрішній світ героя та сприяє гуманізації образу чужого. У цьому контексті роман M.-Ф. Клер розглядається як літературна платформа для вивчення соціокультурних механізмів формування ідентичності та переосмислення уявлень про «чужого».
У пропонованій роботі зроблено спробу окреслити головні риси індивідуального стилю видатного українського майстра слова початку ХХ століття – П. Г. Тичини (на матеріалі збірки «Замісць сонетів і октав»). Здійснено комплексний лінгвостилістичний аналіз книги як цілісного поетичного організму, що поєднує риси поезії в прозі та архітектоніку «книги-поеми» (пролог, одинадцять строф і відповідні антистрофи). Виявлено жанрову специфіку збірки як експериментального модерністського тексту з емоційно-філософською логікою розгортання наративу. Охарактеризовано мовну організацію твору: редукцію прикметникової лексики й відповідно епітета при водночас високій метафоричній насиченості; індивідуально-авторські порівняння із синестетичним ефектом; антитезу як домінантний прийом репрезентації суперечностей доби; повтори, що формують внутрішню динаміку емоцій та наскрізні лейтмотиви. Простежено, що епітети нечисленні, проте надзвичайно функціонально значущі: вони уточнюють авторські неологізми, локалізують сценічний простір, створюють символічне тло. Метафора постає провідним механізмом філософської символізації та багатозначності образів. Порівняння розкривають синестетичне мислення митця, який поєднує зорові, слухові й емоційні враження в єдиний художній комплекс. Синестезії, хоч і поодинокі, підсилюють інтермедіальний характер стилю, демонструючи тяжіння до музикальності та живописності слова. Повтори забезпечують композиційну єдність збірки й фіксують поступову психологічну градацію станів ліричного героя – від піднесення до розпачу. Виявлено, що індивідуальний стиль Павла Тичини у збірці «Замісць сонетів і октав» відзначається багатовимірністю, інноваційністю та філософською глибиною. Його поетика ґрунтується на поєднанні модерністських пошуків у сфері жанру, мови й поетичного образотворення з національною традицією. Зроблено висновок, що ідіостиль митця постає як цілісна система, де музикальність, новаторський словотвір, символізм і поліфонізм тексту формують унікальний художній універсум, важливий для розуміння розвитку українського модернізму першої третини ХХ століття.
