INTRODUCTION:With the widespread use of human epidermal growth factor receptor 2 (HER2) inhibitors in cancer treatment, cardiovascular diseases induced by these agents have become a significant adverse event. METHODS:We retrieved reports of HER2 inhibitor-induced cardiovascular adverse events (CVAEs) from the FDA Adverse Event Reporting System(FAERS) database, covering the period from the first quarter of 2004 to the fourth quarter of 2024. Disproportionality analyses were conducted using reporting odds ratios and proportional reporting ratios. The signals of HER2 inhibitor-related CVAEs were evaluated at both the standardized MedDRA query and preferred term levels. RESULTS:A total of 12,698 reports associated with CVAEs were identified, with HER2 inhibitors listed as the primary suspected drug, involving 12,398 patients. Most cases were observed in individuals aged 45 years and older, with a notably higher proportion in women. The time to onset of HER2 inhibitor-induced CVAEs showed certain variability. Trastuzumab exhibited higher cardiovascular toxicity compared with other HER2 inhibitors. In general, monoclonal antibodies demonstrated greater cardiovascular toxicity, whereas antibody-drug conjugates and HER2-tyrosine kinase inhibitors displayed comparable and lower effects. CONCLUSION:This pharmacovigilance analysis reveals a strong association between HER2 inhibitors and CVAEs, providing valuable insights for their prevention and clinical management.
INTRODUCTION:The immune landscape of the tumor microenvironment significantly influences the development and prognosis of colorectal cancer (CRC). High intratumoral and stromal expressions of CD3+ and CD8+ T-lymphocytes have been associated with a better prognosis in CRC patients. However, the prognostic role of antigen-presenting cells, such as dendritic cells and macrophages, has less attention. METHODS:In this study, we assessed the impact of CD11c expression and the disease-specific survival (DSS) in CRC patients. Thus, we evaluated the CD11c expression on tissue microarray samples via immunohistochemistry from 516 patients who underwent surgery at Helsinki University Hospital between 2000 and 2005. Samples were categorized as low expression (<5% positive stromal area) and high expression (≥5% positive). Colon and rectal cancer patients were analyzed separately using Cox regression for survival analysis. RESULTS:A lower CD11c expression associated with a worse DSS among rectal cancer patients (p < 0.001) and right-sided colon cancer patients (p = 0.03), but not among left-sided colon cancer patients (p = 0.41). Among rectal cancer patients, results remained consistent regardless of whether the patient received preoperative radiation (p < 0.003 and p = 0.03, respectively). In the multivariable analysis after adjusting for age, sex, stage, grade, and a mismatch repair status, a lower CD11c expression remained an independent prognostic factor among rectal cancer patients (p = 0.009), but not among colon cancer patients (p = 0.15). These results suggest that stromal CD11c expression captures the distinct immunological characteristics of rectal cancer compared to colon cancer. CONCLUSIONS:We conclude that CD11c could serve as a prognostic marker for rectal cancer patients. However, the immunological mechanisms differentiating colon and rectal cancers warrant further research.
INTRODUCTION:We investigated the relationship between neoadjuvant docetaxel, cisplatin, and 5-fluorouracil (DCF) chemotherapy-induced neutropenia and histological tumor response or prognosis to support appropriate postoperative treatment selection in patients with esophageal cancer receiving neoadjuvant DCF. METHODS:Patients with esophageal cancer who underwent neoadjuvant DCF followed by surgery at Showa Medical University Hospital, Japan were retrospectively analyzed. A Cox proportional hazards regression analysis including prognostic factors (chemotherapy-induced neutropenia) was performed to determine progression-free survival (PFS). Survival curves for the histological tumor response grades 0-1b and 2-3, stratified by neutropenia severity, were estimated by Kaplan-Meier analysis, and compared using the log-rank test. RESULTS:Among 53 patients (median age, 66 years [range: 48-78]; median PFS, 21 months), 33 (62.2 %) had clinical stage (cStage) IV disease, and 36 (67.9%) had grade 3/4 neutropenia. Multivariate analysis showed that cStage IVb (hazard ratio [HR]: 3.46, P = 0.004) and histological tumor response grade 0-1b (HR: 6.09, P < 0.001) were independent poor prognostic factors for PFS. In the grade 3/4 neutropenia group, a lower histological tumor response was associated with shorter PFS (median PFS: grade 0-1b, 10.1 months vs. grade 2-3, not reached, P < 0.001). CONCLUSIONS:In this study, cStage IVb and histological tumor response grade 0-1b were poor prognostic factors for PFS in patients with esophageal cancer who received neoadjuvant DCF followed by surgery. The histological tumor response was associated with PFS in patients with grade 3/4 neutropenia.
Background: Classical Philadelphia-negative myeloproliferative neoplasms (MPNs), including polycythemia vera, essential thrombocythemia, and myelofibrosis, frequently occur in patients with renal, hepatic, cardiovascular, or hematologic comorbidities. These vulnerabilities complicate treatment selection, dose adjustment, and toxicity monitoring. However, patients with advanced kidney disease, dialysis dependence, decompensated cirrhosis, severe cytopenias, or overlapping organ impairment are often underrepresented in prospective trials. Summary: This narrative review presents a practical, organ-adapted framework for selecting MPN therapy in clinically complex patients. We define renal and hepatic impairment, compare commonly used cytoreductive and targeted therapies, including hydroxyurea, busulfan, anagrelide, ruxolitinib, fedratinib, momelotinib, pacritinib, ropeginterferon alfa-2b, and pegylated interferon alfa-2a, and discuss their use in dialysis, decompensated liver disease, cytopenic myelofibrosis, anemia-dominant myelofibrosis, and combined organ vulnerability. The proposed approach prioritizes label-based dose modification when available, cautious dose initiation when evidence is extrapolated, structured early monitoring, and multidisciplinary review for high-risk patients. Key Messages: Management of Philadelphia-negative MPNs in organ dysfunction should be individualized according to disease phenotype, treatment goal, organ reserve, hematologic tolerance, frailty, and label-specific safety restrictions. In renal impairment, hydroxyurea and ruxolitinib may remain feasible in selected patients when dose-adjusted and monitored closely, whereas dialysis and severe renal impairment require conservative initiation and multidisciplinary review because direct evidence remains limited. In myelofibrosis, JAK inhibitor choice should be phenotype-adapted; ruxolitinib remains a common standard when blood counts and organ function permit, momelotinib is attractive in anemia-dominant disease, pacritinib is particularly relevant in severe thrombocytopenia, and fedratinib is useful in selected settings but requires thiamine-focused safety management. In hepatic dysfunction or overlapping organ vulnerability, therapy should prioritize safety, reversible contributors, conservative starting strategies, explicit stopping rules, and early reassessment.
Aim The lymphocyte-to-monocyte ratio (LMR) has emerged as a potential immune-related biomarker; however, its prognostic significance in patients with unresectable hepatocellular carcinoma (HCC) treated with atezolizumab plus bevacizumab (Atezo/Bev) remains unclear. To investigate the prognostic significance of the LMR in patients with unresectable HCC treated with Atezo/Bev. Methods This multicentre study included 941 patients with unresectable HCC treated with Atezo/Bev therapy at 30 institutions in Japan. The optimal LMR cutoff value was determined using time-dependent receiver operating characteristic (ROC) analysis. Multivariate survival analyses were performed for progression-free survival (PFS) and overall survival (OS). The prognostic utility of the LMR was compared with that of the neutrophil-to-lymphocyte ratio (NLR) using integrated discrimination improvement and net reclassification improvement. Results Time-dependent ROC analysis identified an optimal LMR cutoff value of 3.6 based on median OS. The median PFS was 5.6 months in patients with an LMR < 3.6 and 8.9 months in those with an LMR ≥ 3.6 (P<0.01). The disease control rate was significantly higher in the high LMR group (P<0.01). Multivariate analysis identified the LMR as an independent factor associated with prolonged PFS (hazard ratio [HR], 0.94; 95% confidence interval [CI], 0.90-0.98; P<0.01) and OS (HR, 0.90; 95% CI, 0.85-0.96; P<0.01). Compared with NLR, LMR demonstrated a significantly greater improvement in prognostic predictive performance for both PFS and OS (P<0.01). Conclusions The LMR is a simple and clinically useful prognostic biomarker for predicting both PFS and OS in patients with unresectable HCC treated with Atezo/Bev therapy.
Aim: to summarize (including our own research) the experience of clinical diagnosis, cytogenetic assessment, and treatment of acute radiation sickness in victims of the Chornobyl nuclear power plant accident, as well as to determine the significance of the combined use of hematological and cytogenetic methods in biological dosimetry and prognosis of radiation injuries. Results of clinical, hematological, and cytogenetic examinations were performed in individuals exposed to external and internal irradiation following the Chornobyl accident and diagnosed with grade I–III acute radiation sickness were analyzed. It has been demonstrated that combined clinical, hematological, and cytogenetic approaches are effective for diagnosis and retrospective assessment of acute radiation sickness severity. Cytogenetic dosimetry remains one of the most informative methods for biological assessment of radiation exposure.
Стаття присвячена аналізу віддалених біологічних ефектів аварії на ЧАЕС, зокрема проблемі онкологічного ризику. На основі сучасних клінічних та експериментальних даних обґрунтовано високу біологічну активність малих доз іонізуючої радіації, тривалий вплив яких призводить до системних порушень гомеостазу. Особливу увагу приділено ролі імунної системи, яка відіграє ключову патогенетичну роль у розвитку віддалених наслідків. Представлені та проаналізовані ретроспективні дані щодо результатів досліджень, що проводились співробітниками Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, та були присвячені впливу малих доз іонізуючого випромінювання на організм кількох поколінь нащадків тварин різних видів (миші, щури) за різних умов їх опромінення. Досліджені особливості реакції кровотворної та імунної систем за різних дозових навантажень, динаміка імунологічних показників в різних поколіннях тварин постійно опромінюваної популяції (соматичний ефект опромінення), вплив опромінення одного або обох батьків на стан імунної системи їх нащадків (генетичний ефект опромінення), зміни протипухлинної резистентності опромінених тварин та їх нащадків кількох поколінь Метою цього огляду є аналіз можливих механізмів імунологічно опосередкованого впливу малих доз іонізуючого випромінювання на ризик виникнення та особливості перебігу злоякісних пухлинних процесів.
Зростання ризику розвитку лейкемій належить до найбільш значущих віддалених наслідків впливу іонізувального випромінювання. Водночас патогенетичний зв’язок окремих форм гемобластозів з опроміненням залишається остаточно не з’ясованим, що зумовлено гетерогенністю механізмів виникнення тих чи інших форм лейкемій та специфікою клітин-мішеней, які зазнають неопластичної трансформації. У статті представлено аналітичний огляд наукової літератури та узагальнено результати власних досліджень відділу онкогематології ІЕПОР ім. Р.Є. Кавецького НАН України, присвячених вивченню загальної структури виникнення онкогематогічних захворювань у дорослих та дітей, які мешкають на різних за ступенем радіаційного забруднення категорій областей України.
Визначені зміни ряду показників андрогенрезистентних клітин раку передміхурової залози людини (РПЗ), що відбуваються під впливом 4-(діетиламіно)бензальдегіду (DEAB) та його комбінації зі сперміном (Spn) in vitro. DEAB є зворотним інгібітором альдегіддегідрогенази (ALDH) і використовується в біології і медицині. Дана робота продовжує дослідження, які доводять підсилення цитотоксичної і проапоптотичної дії Spn за умови паралельного пригнічення активності ALDH у пухлинних клітинах. Мета: вивчення в культурі андрогенрезистентних клітин РПЗ змін життєздатності, ζ-потенціалу, знаку і величини сумарного поверхневого заряду (СПЗ), цитоморфологічних характеристик, а також – модифікацій профілю основних та ацетильованих поліамінів (ПA), викликаних впливом DEAB або його комбінації зі Spn. Об`єкт і методи: об`єктами досліджень були культури низькодиференційованих андрогенрезистентних клітин РПЗ лінії DU-145. Виживаність клітин визначали з застосуванням трипанового синього, рівень проліферації – кристалічного фіолетового. ζ-потенціал та щільність сумарного поверхневого заряду (СПЗ) при pH 7,4 обчислювали на основі лінійної швидкості руху клітин в електричному полі, знак – за його напрямом. Цитоморфологічні зміни досліджували на фіксованих препаратах клітин, вирощених на покривних скельцях і забарвлених гематоксиліном та еозином. Профіль основних ПA – путресцину (Put), спермідину (Spd), сперміну та їх ацетильованих форм – визначали методом високоефективної рідинної хроматографії (ВЕРХ). Результати: показано, що у випадку застосування сполук у монорежимі ІС50 DEAB = 4,0 мМ, ІС50 Spn = 5,0 мМ; в разі комбінованого впливу ІС50 DEAB = 1,0 мМ, ІС50 Spn = 2,5 мМ. DEAB і Spn, застосовані як окремо, так і в комбінації, викликали інверсію знаку СПЗ з негативного на позитивний. Чистий DEAB знижував ζ-потенціал клітин лінії DU-145 на 68,5%, водночас як чистий Spn – тільки на 21,2%, тому що позитивний СПЗ клітин під дією Spn набував в середньому у 2,5 рази більшої величини, ніж позитивний заряд клітин, які зазнали впливу DEAB. Комбінація DEAB зі Spn в інгібуючих концентраціях повертала величину ζ-потенціалу до контрольних значень. Показано переважну роль Spn у цій комбінації, як це різною мірою притаманне поєднаній дії Spn з іншими інгібіторами ALDH. DEAB справляв цитотоксичну і проапоптотичну дію на клітини лінії DU-145. Одночасне додавання Spn і DEAB мало менш виражений цитотоксичний ефект, але викликало появу більшої кількості клітин з апоптотичними змінами. DEAB у концентрації 4,0 мМ практично не впливав на вміст Put, рівні Spd і Spn зростали на14,5% і 40,9% відповідно. Також відмічалося зменшення вмісту N1-AcSpd та N1-AcSpn на 18–19%. Суміш DEAB та Spn викликала значне зниження рівнів всіх ПА в 1,2–4,0 рази. Висновки: чистий DEAB інвертував знак СПЗ з від`ємного на позитивний, як і його суміш зі Spn. При комбінованій дії даних сполук кількісно більш значущу роль відігравав Spn, конкуруючи з DEAB за ділянки зв`язування з клітинною поверхнею. Чистий DEAB справляв цитотоксичну і проапоптотичну дію на андрогенрезистентні клітини РПЗ. Комбінована дія Spn і DEAB спричиняла менш виражений цитотоксичний і більш виражений проапоптотичний ефекти. Відмічено зростання вмісту Spd і, більшою мірою, Spn на тлі стабільно невисокого рівня Put. Зниження рівнів всіх ПА при комбінованому впливі Spn і DEAB свідчило про пригнічення їх синтезу, що негативно відбивалося на проліферації і виживаності пухлинних клітин. Інгібітори ALDH, зокрема DEAB, можуть бути використані в якості препаратів супроводу при хіміотерапії РПЗ.
Мета: дослідити вікову структуру, частоту та характер супутньої патології, розподіл за стадіями захворювання, ступенем диференціації пухлини, варіанти мезенхімального компонента, проаналізувати хірургічну тактику та види ад’ювантного лікування, а також показники загальної та безрецидивної виживаності пацієнток із карциносаркомою ендометрію (КЕ) для визначення чинників що впливають на ефективність лікування. Об’єкт і методи: проведено ретроспективний аналіз даних 51 пацієнтки з КЕ І–IV стадій, які отримували комплексне лікування у Прикарпатському клінічному онкологічному центрі в 2013–2024 рр. Оцінювали вік пацієнток, наявність супутніх захворювань, анамнез щодо замісної гормонотерапії понад 5 років, тип мезенхімального компонента, ступінь диференціації пухлини, стадію за FIGO-2023, а також обсяг хірургічного лікування та призначення ад’ювантної терапії. Результати: середній вік пацієнток становив 66,3 ± 1,2 року; найбільшу частку (43%) становили жінки віком 61–69 років. Переважали пізні стадії захворювання: ІІІА–ІІІС – 35%, IVА–IVB – 30%. Серед коморбідної патології домінували метаболічний синдром (68%), цукровий діабет ІІ типу (34%) та артеріальна гіпертензія (23%). G3 пухлини було діагностовано у 49%, гомологічний мезенхімальний компонент виявлено у 82% випадків. Ад’ювантну хіміотерапію отримали 53% пацієнток, комбіновану хіміопроменеву терапію – 47%. Загальна виживаність становила 49, безрецидивна – 47 місяців. Висновки: карциносаркома ендометрію характеризується пізнім виявленням, агресивним перебігом і низькими показниками виживаності. Отримані результати підкреслюють необхідність оптимізації методів лікування та поглибленого вивчення прогностичних маркерів.
Мета: визначити оптимальний МСКТ-денситометричний поріг малігнізації легеневих вузлів на основі аналізу показників контрастного підсилення та оцінити його діагностичну ефективність. Об'єкт і методи: проаналізовано 148 верифікованих випадків новоутворень легень (95 злоякісних, 53 доброякісних). Вимірювався приріст рентгенівської щільності (ΔHU) в артеріальну та венозну фази сканування мультиспіральної комп’ютерної томографії (МСКТ) органів грудної клітини. Статистичний аналіз проведено з використанням критерію Манна-Уїтні та ROC-аналізу (Receiver Operating Characteristic). Результати: встановлено статистично значущу різницю в накопиченні контрасту між групами (p < 0,001). Площа під ROC-кривою склала AUC = 0,89 (95% ДІ: 0,81–0,96); z = 9,8. Оптимальним порогом відсікання визначено ΔHU > 22,5, що забезпечує чутливість 88,3% та специфічність 86,8%. Висновки: кількісна МСКТ-денситометрія є високоінформативним методом диференціації об'ємних утворень легень. Використання порогу 22,5 HU дозволяє об'єктивізувати діагностичний процес та мінімізувати кількість необґрунтованих інвазивних втручань.
Мета: дослідити вплив гормонів стресу на обмін кальцію, міді та цинку в злоякісно трансформованих клітинах (in vitro) та у тварин з модельним пухлинним процесом (in vivo). Об’єкт і методи: in vitro визначення в клітинах раку передміхурової залози людини ліній LNCaP та DU-145 вмісту міді та цинку з використанням флуоресцентних зондів Coppersensor 3 та ZnAF-2F, відповідно, проводили на планшетному флуориметрі Synergy HTX. In vivo: введення адреналіну та дексаметазону (0,5 мг/кг) протягом 12 днів щурам лінії Wistar – інтактним та з перещепленою карциномою Герена. Визначення вмісту мікроелементів у плазмі периферичної крові проводили за допомогою автоматичного біохімічного аналізатора з використанням стандартних наборів. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакету Statistiсa 12.0. Результати: в клітинах лінії Du-145 під впливом дексаметазону in vitro відбувалося підвищення рівня Zn (на 15%), незначне зниження рівня Cu та зменшення співвідношення Cu/Zn, що є прогностично сприятливим фактором. Суттєвого впливу адреналіну на вміст Zn та Cu не виявлено. Клітини лінії LNCaP виявилися резистентними до впливу обох гормонів стресу. У системі іn vivo хронічний стрес призводив до суттєвого порушення мінерального гомеостазу. На 7-му добу експерименту адреналін і дексаметазон спричиняли підвищення в периферичній крові вмісту Cu і Са та зниження рівня Zn, що може бути пов’язано зі змінами у транспорті мікроелементів. На 14-ту та 21-шу доби під впливом обох гормонів зберігалося зростання вмісту Cu та Са при одночасному суттєвому зниженні вмісту Zn. Висновок: гормони стресу та пухлинний процес спричиняють суттєвий дисбаланс мікроелементів. In vitro дексаметазон підвищує рівень цинку в клітинах DU-145 що може знижувати агресивність пухлини, тоді як адреналін не виявляє прямого впливу на вміст металів у клітинах. In vivo показано, що хронічний стрес в процесі росту пухлини призводить до збільшення рівнів міді та кальцію на тлі дефіциту цинку.
20 травня 2026 року вшановуємо 100-річчя від дня народження Калерії Павлівни Ганіної – видатного вченого-онколога, патоморфолога, яка все життя присвятила науковому пошуку у вирішенні проблем експериментальної та клінічної онкології. К.П. Ганіна започаткувала визначальні наукові напрями, що й досі залишаються ядром сучасної онкології.
У статті узагальнено сучасні уявлення про молекулярно-генетичні та метаболічні ефекти канцерогенно небезпечних продуктів розпаду амонійвмісних і нітроорганічних речовин в умовах забруднення довкілля, зумовленого техногенними чинниками та воєнними діями. Показано, що детонація й постдетонаційна деградація високоенергетичних матеріалів супроводжуються утворенням оксидів азоту, нітритів, нітратів та вторинних N-нітрозосполук, які здатні тривалий час персистувати в ґрунті, воді та повітрі й формувати хронічну низькодозову експозицію населення. Проаналізовано основні маршрути надходження цих сполук в організм, особливості їх токсикокінетики, а також механізми включення екзогенного пулу азотовмісних дериватів у ендогенні NO-залежні сигнальні мережі. Особливу увагу приділено синергії реактивних форм азоту й кисню, формуванню нітрозативно-оксидативного стресу, утворенню пероксинітриту, індукції ДНК-ушкоджень, геномної нестабільності, епігенетичних змін і метаболічної дезадаптації клітин. Обґрунтовано, що вторинне нітрозування є ключовим механістичним містком між екологічною контамінацією вибуховими дериватами та їх потенційною канцерогенністю. Зроблено висновок, що хронічна експозиція продуктів розпаду амонійних вибухових сполук може розглядатися як важливий фактор довготривалого біомедичного ризику, який потребує подальших міждисциплінарних досліджень на стику молекулярної токсикології, екології та експериментальної онкології.
Мета: провести імуноцитохімічне дослідження сумісної експресії тиреоїдної пероксидази (ТПО) та цитокератину-17 (ЦК-17) в пунктатах доброякісних та злоякісних новоутворень щитоподібної залози (ЩЗ). Об’єкт і методи: імуноцитохімічні дослідження з використанням моноклональних антитіл до ТПО та ЦК-17 проводили на матеріалі тонкоголкових аспіраційних пункційних біопсій 23 доброякісних та 28 злоякісних новоутворень ЩЗ (верифікованих гістологічно), які були отримані у пацієнтів обох статей віком від 17 до 45 років. Статистичне опрацювання виконували, використовуючи непараметричний метод Wald-Wolfowitz. Результати: в пунктатах гістологічно верифікованих доброякісних пухлин ЩЗ експресію ТПО виявляли в 73–100% тиреоцитів; експресія ЦК-17 була відсутня в 91% випадків, а в 9% випадків вміст ЦК-17+ клітин фолікулярного епітелію не перевищував 2%. В той же час, в пунктатах злоякісних новоутворень експресія ТПО була відсутня в 71,5% випадків; в 28,5% випадків кількість ТПО+ клітин коливалася від 2 до 50%. В той же час, експресія ЦК-17 виявлена в 98% тиреоцитів та була відсутня лише в 1 із 28 випадків. Підтверджена статистично достовірна різниця за показниками експресії ЦК-17 та ТПО між доброякісними утвореннями та папілярними карциномами ЩЗ (р < 0,001). Висновки: вперше проведено імуноцитохімічне виначення сумісної експресії ТПО та ЦК-17 в пунктатах гістологічно веріфікованих доброякісних та злоякісних новоутворень ЩЗ. Про злоякісність новоутворень свідчить вісутність експресії ТПО та експресія ЦК-17 в більше, ніж 2% тиреоцитів пунктатів. Перевищення експресії ТПО > 73% та вісутність експресії ЦК-17 в тиреоцитах пунктатів свідчать про доброякісність новоутворень ЩЗ.
Досліджені морфологічні зміни клітин раку передміхурової залози людини (РПЗ) in vitro при комбінованому застосуванні сперміну (Spn) та інгібітора альдегіддегідрогенази (ALDH) рослинного походження силібініну (Sil). Мета: вивчити модифікації цитоморфологічних ознак клітин РПЗ, викликані дією Sil окремо та при поєднанні його зі Spn. Матеріал і методи: об`єктами досліджень були високодиференційовані андрогенчутливі клітини лінії LNCaP та низькодиференційовані андрогенрезистентні – лінії DU-145. Цитоморфологічні зміни досліджували за допомогою оптичного мікроскопа на фіксованих препаратах, забарвлених гематоксиліном та еозином. Результати: Sil продемонстрував антипроліферативну та проапоптотичну дію на клітини LNCaP, пропорційно залежну від його концентрації. Комбінований вплив Sil і Spn викликав морфологічні зміни, що свідчили про порушення клітинного циклу та мітозу: збільшення розмірів клітин та мультиядерність. У клітин DU-145 під впливом Sil спостерігалося порушення мітотичної активності і зупинка клітинного циклу, з`являлися апоптотичні, двоядерні та гігантські клітини. Під комбінованим впливом Sil і Spn значна частина клітин DU-145 входила в апоптоз, а решта перебувала на початкових його етапах. Висновки: в андрогенчутливих клітинах LNCaP чистий Sil реалізував свій ефект переважно через активацію апоптотичних шляхів, в той час як у DU-145 – через порушення клітинного циклу та цитокінезу. Інгібітор ALDH Sil та екзогенний Spn при комбінованому впливі як на андрогенчутливі, так і на андрогенрезистентні клітини РПЗ навзаєм підсилювали власні цитотоксичний та проапоптотичний ефекти. Комбінована дія була максимально вираженою в андрогенрезистентих клітинах DU-145.
Aim: to study the complex effect of the metformin and B. animalis subsp. lactis BB-12 or L. rhamnosus GG application on the polarization of peritoneal macrophages. Object and Methods: the studies were conducted on female Balb/c mice. Ehrlich adenocarcinoma (EAC) was used as an experimental tumor. Tumor-bearing animals were administered metformin or metformin in combination with B. animalis subsp. lactis BB-12 or L. rhamnosus GG for 20 days. The parameters of macrophages’ (Mph) functional activity were determined by the levels of NO and reactive oxygen species (ROS) production, arginase (Arg) activity, phagocytic and cytotoxic activity, and the production of TNF-α and IL-10 cytokines. Results: Metformin administered as single treatment caused a binary effect on the polarization state of Mph: it positively influenced Mph cytotoxic activity, a high NO/Arg ratio, and ROS production (characteristics of M1 Mph), while simultaneously increasing phagocytic activity (a sign of M2 Mph) and having a weak effect on cytokine production. At the same time, when combined with bacterial preparations, metformin synergized with the influence of bacteria on Mph polarization. Due to the decreased NO/Arg ratio and cytotoxic activity concomitantly with the increased phagocytic activity, and the spectrum of produced cytokines metformin in combination with B. animalis subsp. lactis BB-12 supported Mph polarization toward one of the M2 subtypes. In contrast, the combined administration of metformin and L. rhamnosus GG promoted M1-type Mph polarization, as indicated by the prolonged preservation of Mph cytotoxic activity, their ability to produce high levels of NO, ROS, and TNF-α, while decreasing phagocytic activity and IL-10 production. Combined administration of metformin with bacterial preparations (but not metformin alone) contributed to tumor growth inhibition by 56.2% (B. animalis + metformin) and 62.0% (L. rhamnosus + metformin). Tumor volume inversely correlated with NO/Arg ratio or Mph cytotoxic activity (r equals to -0.785 and -0.742, respectively, p < 0.05 in both cases). Conclusion: combining metformin with bacterial preparations did not significantly alter the effect of the latter on macrophage (Mph) polarization, while demonstrating a pronounced antitumor effect. These findings highlight the potential of this combination for targeted immunocorrection, overcoming tumor-mediated immunosuppression, and enhancing the efficacy of cancer treatment.
Collagen matrix remodelling is one of the key processes determining the progression of malignant tumours and the development of an aggressive tumour phenotype. This review summarises current data on the role of collagen degradation and cross-linking enzymes in the progression of malignant tumours. It is shown that an imbalance between the processes of degradation and stabilisation of collagen fibres contributes to increased tissue stiffness and the activation of signalling pathways associated with invasion and metastasis. The review focuses on matrix metalloproteinases, cathepsins, meprins, lysyl oxidases and enzymes of the procollagen-lysine family, 2-Oxoglutarate 5-Dioxygenases (PLODs) as enzymes involved in extracellular matrix remodelling, regulation of the epithelial-mesenchymal transition, and the progression of malignant tumours. The results of recent studies demonstrating the link between abnormalities in the expression of collagen-modifying enzymes and the aggressiveness of the tumour process in patients with various types of cancer have been analysed.
Мета: провести оцінку загальної та безрецидивної виживаності пацієнток із раком яєчника (РЯ) ІІІ–ІV стадії та визначити ключові фактори, що впливають на безпосередні й віддалені результати лікування хворих цієї когорти. Об’єкт і методи: одноцентрове ретроспективне когортне дослідження 247 пацієнток із РЯ стадій III–IV, пролікованих у КНП «ПКОЦ ІФ ОР» у 2017–2023 роках. Залежно від проведеного лікування сформовано чотири групи: I–II — первинна циторедуктивна операція з подальшими шістьма ад’ювантними циклами поліхіміотерапії (ПХТ) (групи I та II відрізнялися за вихідним індексом перитонеального канцероматозу (PCI)); III — три неоад’ювантні цикли ПХТ, інтервальна циторедукція, ад’ювантна ПХТ; IV — шість циклів ПХТ. Усі пацієнтки отримували паклітаксел + карбоплатин у 21‑денному режимі. Первинні кінцеві точки: загальна та безрецидивна виживаність; оцінка відповіді — за RECIST 1.1; платинова чутливість класифікована як рефрактерна, резистентна або чутлива за стандартними часовими порогами. Результати: із 247 пацієнток із РЯ ІІІ–ІV стадій нечутливими до препаратів платини були 51: платинорефрактерні рецидиви спостерігали у 16 (5,5%), платинорезистентні – у 35 (14,2%), переважно з дебютом у черевній порожнині. Трирічна загальна виживаність становила: група ІІ — 39%, ІІI — 41%, ІV — 18%. Трирічна безрецидивна виживаність: група ІІ — 21%, ІІІ — 20%, ІV — 6%. В якості негативних прогностичних факторів визначені вихідний PCI, радикальність операції (R0/R1/R2) і чутливість до препаратів платини, p < 0,05 (за відношенням шансів). Висновки: рекомендовано всім хворим на РЯ стадій ІІІ–ІV проводити компʼютерну томографію з визначенням індексу перитонеального канцероматозу, залежно від рівня останнього приймати рішення щодо першого етапу терапії (хірургічне лікування чи неоад’ювантні курси хіміотерапії). Призначення 3 циклів неоад’ювантної ПХТ знижує PCI в 1,29 раза, скорочує тривалість проведення циторедукції без втрати радикальності та без збільшення інтра-/післяопераційних ускладнень, забезпечує у 92,4% випадків часткову відповідь або стабілізацію за RECIST 1.1 без погіршення якості життя та дає змогу ідентифікувати платинорефрактерних пацієнток.
Мета: вивчення характеру структурних і функціональних змін у щитоподібній залозі (ЩЗ) у хворих на рак молочної залози (РМЗ), які постраждали від аварії на ЧАЕС, до та після проведення неоад’ювантної поліхіміотерапії. Об’єкт і методи: обстежено 96 хворих на РМЗ, які зазнали дії іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на ЧАЕС. Використовували клінічні, рентгенологічні, інструментальні, морфологічні, імуногістохімічні, біохімічні методи дослідження при встановлені діагнозу та в результаті проведення неоад’ювантної хіміотерапії. Результати: структурні зміни в ЩЗ у пацієнтів хворих на РМЗ, що вважаються потерпілими від аварії на ЧАЕС діагностовано у 81,2%. Структура виявлених патологічних змін: 53,1% – вузлові зміни, 9,4% із них вузловий зоб в поєднанні з ХАІТ, 9,4% – багатовузловий зоб, 34,4% – вузловий зоб, 5,9% – кістозні зміни, 7,3% – дрібні гідрофільні та дрібні фібрознозмінені ділянки, 1,04% – хронічний тиреоїдит, 6,2% – ХАІТ, 4,2% – гіперплазія прищитоподібної залози, 3,1% – дифузний зоб, 1,04 % – раніше перенесені оперативні втручання в об’ємі розширеної резекції лівої частки ЩЗ. Зміни показників, що характеризують функціональний стан ЩЗ виявлені у 27,1% хворих на РМЗ, які постраждали від аварії на ЧАЕС. Збільшені відносно норми показники вільного тироксину відмічені у 1,04% хворих, ТТГ – у 8,3%, АТПО – у 18,7 %. Показники Кі-67 у хворих з підвищеним рівнем тироксину становили 30%, з підвищеним рівнем ТТГ в середньому становили 47,5%, з підвищеним рівнем АТПО – 30,8%. Після проведення лікування структурні зміни в ЩЗ відмічено у 7,3% хворих, функціональні зміни діагностовано у 5,2% хворих. Висновки: доброякісні захворювання ЩЗ та зміни тиреоїдного статусу впливають на різні рівні регуляції функціонального і морфологічного стану молочних залоз, а гормони ЩЗ відносяться до факторів ризику розвитку РМЗ. Вивчення характеру структурних і функціональних змін в ЩЗ у хворих на РМЗ взагалі і, особливо, у хворих, які постраждали від аварії на ЧАЕС, є сучасним і актуальним питанням.
