У статті проведено комплексний філософсько-правовий аналіз інституту свободи совісті в Україні як фундаментального природного та невідчужуваного права людини. Розкрито його онтологічні, антропологічні й аксіологічні засади, обґрунтовано розмежування внутрішнього і зовнішнього вимірів свободи совісті. Досліджено еволюцію державно-церковних відносин від антагоністичної до коопераційної моделі, виявлено проблеми чинного законодавства та необхідність його узгодження з міжнародними стандартами. Обґрунтовано значення свободи совісті для забезпечення людської гідності, світоглядного плюралізму та демократичного розвитку України
У статті досліджується життя, служіння та богословські акценти американського теолога та пастора Герберта Густава Шмідта в період його діяльності на території Західної України в 1928–1939 роках. Особливу увагу приді- лено його участі у формуванні богословської освіти та практики в середовищі Церкви християн віри євангельської, а також його ролі в подоланні крайніх форм релігійного фанатизму, екзальтації та неконтрольованих харизматич- них проявів у богослужбовому житті. Попри значний вплив на розвиток п’ятидесятницького руху, Г. Г. Шмідт уни- кав публічності, віддаючи перевагу служінню через освіту та богословську публіцистику. Його статті, опубліко- вані в журналі «Примиритель», стали важливим орієнтиром для кількох поколінь п’ятидесятницьких служителів. Дослідження ґрунтується на аналізі монографій, мемуарних матеріалів і періодичних видань. У статті подано біо- графічний нарис богослова, розглянуто його викладацьку діяльність у біблійній семінарії міста Данцига й участь у роботі журналу «Примиритель», а також укладено бібліографію його публікацій за 1930–1939 роки.
Стаття присвячена аналізу витоків біблійної ідеї соціальної справедливості та її богословського значення. Зауважено масив досліджень таких богословів, як: Джон Голдінгей, Крістофер Райт, Волтер Брюггеман, інших, які зосереджують увагу на аналізі ключових біблійних понять ідеї соціальної справедливості, у статті сфокусовано увагу на П’ятикнижжі, як витоці біблійної ідеї соціальної справедливості, зміщено фокус із класичного аналізу окремих понять до аналізу ключового словосполучення (гендіадісу), а саме: “ṣəḏāqāh ū-mišpāṭ/ mišpāṭ ū-ṣəḏāqāh”, що передає сенс соціальної справедливості в біблійній оповіді. Такий підхід більше відповідає дослідницьким акцентам Моше Вейнфельда. Дослідження питання соціальної справедливості в рамках старозавітних текстів методологічно ґрунтується на наративному аналізі ключових текстів Тори (передусім Бут. 18–19; Вих. 1–12), у яких вперше окреслюється ідея справедливості. У статті показано, що практика соціальної справедливості в біблійному контексті невіддільна від таких понять, як «милосердя», «вірність завіту», «турбота про вразливих», формування спільноти як розширеної «родини» та запобігання зловживанням владою політичною елітою. У богословському вимірі соціальна справедливість постає не лише як етичний імператив, а як системоутворювальний принцип спільнотного життя, який поєднує милість і суд, спрямований не тільки на справедливе покарання гнобителя, але й на відновлення стосунків, гідності та можливості трансформації як для жертви, так і для кривдника.
У статті проведено аналіз стану вічного спасіння в контексті релігійно-містичної культури та документальних свідчень релігійного й нерелігійного характеру. Матеріалом дослідження слугують тексти Вед, Авести, Трипітаки, Дао де цзін, Тори, Біблії, Корану, а також наявна документальна література. Обґрунтовано, що в різних культурно- релігійних традиціях стан вічного спасіння осмислюється передусім як особливий стан людини, а не як суто потойбічна реальність. Показано, що в релігійно-містичній культурі й документалістиці цей стан постає як момент творчих трансформацій, пов’язаний із розпадом застарілих, хибних або недосконалих уявлень і форм людського буття. Доведено, що процес руйнування застарілого та непотрібного є сутнісною характеристикою стану вічного спасіння. Такий розпад може набувати характеру усунення людських недоліків і виконувати компенсаторну функцію, за якої негативні якості нейтралізуються їхніми протилежностями. У цьому контексті стан вічного спасіння інтерпретується, з одного боку, як момент осяяння, натхнення та творчого оновлення, а з іншого – як процес компенсації і внутрішнього очищення. Особливу увагу приділено апофатичному містицизму, в якому стан вічного спасіння представлений найбільш послідовно й глибоко – як завмирання людини, тимчасову втрату спонукань і бажань. Водночас показано, що навіть у цьому стані зберігається глибинне прагнення до спасіння, що підтверджується реакцією людини на зовнішню загрозу. У підсумку стан вічного спасіння визначається як компенсаторне осяяння, характерне як для релігійно-містичної культури, так і для позарелігійної документальної традиції
Досліджено соціально-психологічну та політико-правову трансформацію релігії крізь призму духовно- культурних, суспільно-політичних і безпекових виявів, які визначають сучасний стан і перспективи розвитку України на найближчий період. Проаналізовано зміни в релігійній ідентичності й визначено специфіку взаємодії релігійних інститутів із державними структурами, їхній вплив на формування національної свідомості та культивування морально-етичних цінностей. Головну увагу сфокусовано на релігієзнавчій об’єктивації ключових факторів ревіталізації релігії (зростання ролі релігійних організацій та інституцій, відновлення їхньої життєздатності й посилення впливу на суспільно- політичне та духовно-культурне життя українського народу, вибір його морально-духовних імперативів тощо). Обґрунтовано закономірність зростання потенціалу релігії (Церкви) на індивідуальному і колективному рівнях, що значною мірою зумовлено російсько-українською війною та детермінованими нею багатьма викликами в різних сферах нашого суспільного буття. Здійснено спробу верифікації місця релігійних організацій, зокрема православних церков, їхніх позицій, ідейно-ціннісних орієнтирів, наративів і участі в сучасних державотворчих процесах, а також їхньої готовності дати відповідь на постматеріалістичні тенденції і політичні трансформації, що особливо виразно проявляються під час серйозних загроз, воєнних конфліктів і збереження на цьому ґрунті національної духовно-культурної ідентичності, забезпечення соціальної стабільності та безпеки
