Структура природних насаджень заповідних територій Українських Карпат та оцінка стовбурового запасу вуглецю

Представлено результати досліджень просторової структури старовікових деревостанів на території природного заповідника «Горгани» та національного природного парку «Сколівські Бескиди» зі встановленням запасу вуглецю стовбурової деревини за вертикальними горизонтами. Дослідження просторової структури деревостанів природного походження є актуальними з погляду з’ясування можливостей адаптації лісів до зміни клімату, а також здатності лісових екосистем протидіяти абіотичним і біотичним збуренням. Основними лісоутворювачами у старовікових деревостанах заповідних територій є аборигенні деревні види – бук лісовий, ялиця біла та ялина європейська. Диференціація дерев за ступенями товщини описується бімодальним розподілом. Спостережено високу мінливість за діаметром та висотою, що вказує на гетерогенність ознак обстежених насаджень. Розподіл запасу за висотними горизонтами нерівномірний: у верхньому ярусі зосереджено до 80% загального запасу та до 40% – загальної кількості дерев на 1 га. У старовікових деревостанах заповідної зони НПП «Сколівські Бескиди» за кількістю дерев домінує верхній ярус (до 60%), нижній ярус вміщає до 30%, середній ярус – до 20% дерев. У старовікових деревостанах ПЗ «Горгани» кількість дерев у верхньому та середньому ярусах є дуже подібною – тут зосереджено до 30% дерев, а у нижньому ярусі – до 40%. Для старовікових насаджень заповідних територій властивий групово-випадковий тип розміщення дерев. Щільність вуглецю стовбурової деревини у досліджуваних деревостанах є найвищою у першому ярусі і може змінюватися від 110 до 220 т/га.