Мета. Дослідження спрямоване на аналіз пластичних прийомів формування декоративної структури етикетки в сучасному дизайні упаковки, їх систематизацію та виявлення взаємозв’язку з навчальними практиками формотворення у дизайн-освіті. Особлива увага приділяється визначенню ролі матеріалу як активного елемента композиції та засобу підвищення візуальної виразності упаковки в умовах сучасного ринку. Методологія. У дослідженні застосовано комплексний підхід, що включає аналіз наукових джерел, порівняльний аналіз сучасних зразків дизайну упаковки, а також метод систематизації пластичних технік за способом трансформації матеріалу. Використано принципи формотворення, композиційного аналізу та узагальнення навчально-методичних практик у галузі графічного дизайну. Результати. Визначено та класифіковано основні пластичні прийоми формування декоративної структури етикетки, зокрема перфораційні, рельєфні, трансформаційні, модульні техніки та вирізання орнаменту як окрему групу. Встановлено, що їх використання сприяє створенню багатошарових композицій, ефектів глибини, світлотіні та тактильності, що підсилює комунікативні властивості упаковки. Доведено, що подібні прийоми активно застосовуються у професійному дизайні та мають безпосередній зв’язок із базовими навчальними вправами, які формують у студентів просторове мислення, відчуття ритму, фактури та композиційної рівноваги. Наукова новизна. Полягає у систематизації пластичних прийомів формування декоративної структури етикетки з виокремленням вирізання орнаменту як самостійної формотворчої категорії, а також у встановленні взаємозв’язку між академічними вправами з паперопластики та сучасними практиками дизайну упаковки. Практична значущість. Отримані результати можуть бути використані у викладанні дисциплін з композиції, формотворення та дизайну упаковки, а також у професійній діяльності дизайнерів. Доведено, що студенти здатні інтегрувати набуті навички використання технік вирізання орнаменту, відгинання, відтиску та модульного компонування у власні проєкти. Особливої актуальності набуває застосування цих прийомів для інтерпретації українських орнаментальних мотивів у сучасному дизайні упаковки, що формує нові підходи до осмислення національної візуальної традиції.
Мета. Дослідження має на меті простежити еволюцію багатописьменного друку в Європі XVI–XIX ст. крізь призму поліглотних видань Біблії та проаналізувати роль нелатинських шрифтових систем – арамейської, єврейської, сирійської, грецької та арабської – у формуванні цієї традиції. Окрема увага приділяється впливу поліглотної спадщини на сучасний дизайн орієнтальних гарнітур і практику багатомовної типографіки. Стаття розглядає не лише безпосередній контекст появи поліглот, а й глибші передумови – розвиток друкарства та рукописної культури в середньовічній Європі та на Близькому Сході. Методологія. Дослідження базується на зборі та систематизації колекцій східних шрифтів із друкарень Європи і Близького Сходу. Проведено порівняльний опис п’ятнадцяти поліглотних видань з урахуванням особливостей їхнього друку, редакторських концепцій і науково-богословських засад. Різні багатописемні Біблії зіставляються методом індукції та системного дизайнерського аналізу. Для опису морфології шрифтів використовуються каліграфічні та палеографічні принципи, сформульовані Герритом Ноордзієм у теорії штриха, що дозволяє застосовувати єдині аналітичні критерії до писемностей різного походження. Результати. Встановлено, що поліглоти XVI–XIX ст. стали унікальною лабораторією мультискриптової типографіки: саме тут вперше на практиці вирішувалися питання гармонізації шрифтів різних писемних традицій в межах одного видання. Простежено, як друкарі послідовно вдосконалювали якість орієнтальних гарнітур від перших грубих ксилографічних спроб до витончених металевих шрифтів Ґранжона, Каслона і Бодоні. Виявлено зворотний вплив поліглотних видань на рукописні традиції самаритян та інших східних спільнот. Показано, що попри принципові відмінності між графемами орієнтального та латинського письма, друкарі різних національних шкіл шукали спільні каліграфічні підстави для гармонізації тексту, спираючись на логіку руху пера та структуру літери. Наукова новизна. Вперше в українській науці здійснено комплексне дослідження феномена багатомовних біблійних видань крізь призму шрифтового дизайну та типографіки. Вперше проведено системний огляд п’ятнадцяти поліглот з позицій дизайнерського аналізу – з урахуванням морфології шрифтів, верстки багатоколонного тексту та еволюції орієнтальних гарнітур. Запропоновано методологію опису нелатинських шрифтів на основі каліграфічних і палеографічних принципів Ноордзія, яка відкриває можливості для компаративних досліджень різних писемних традицій і може бути перенесена на сучасні проєкти мультискриптових гарнітур. Практична значущість. Результати дослідження безпосередньо застосовні в сучасній практиці шрифтового дизайну та книжкового видавництва. Запропоновані аналітичні методи дають дизайнерам інструментарій для роботи над багатописемними виданнями, де необхідно узгодити шрифти різних абеток – зокрема для наукових видань, що поєднують латинський, грецький і семітські тексти. Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальних курсах з типографіки, історії книги та нелатинського шрифтового дизайну, а також у розробці цифрових гарнітур для інтернет-платформ і мобільних застосунків, що підтримують мови Близького Сходу.
The renovation of urban parks and squares is often carried out through ad hoc, localized selection of amenities and landscaping elements without a unified system of comparable indicators, which results in conflicts between shading provision, pedestrian-level wind conditions, accessibility, wayfinding, and the resource implications of design decisions. This paper proposes an indicators-first parametric protocol for designing public-space amenities, in which environmental quality indicators constitute the primary problem model, while digital tools and algorithms are derived from requirements for measurability and reproducibility. Purpose. To develop an indicators-first, indicator-oriented parametric approach for the renovation and re-equipment of public space, in which environmental quality indicators constitute the primary problem model and design algorithms are subordinated to the requirements of measurability and reproducibility. Methodology. The method includes criteria-based indicator selection in terms of controllability by design decisions, measurability, data availability, sensitivity to parametric changes, and cross-variant comparability; development of indicator “passports” as an interface between analysis and design (definition, units, spatio-temporal framing, assumptions, expected trade-offs, and linkage to controllable parameters); parametric generation of configuration and placement variants for shading structures, pavilions, and modular furniture within realistic ranges; and solution comparison through indicator normalisation and trade-off analysis by identifying a set of mutually non-worse variants. Results. A core set of environmental quality indicators was established, covering outdoor thermal comfort in stay areas, solar exposure and shading, pedestrian-level wind conditions, barrier-free route performance, geometric visibility metrics relevant to safety, and the resource intensity of elements as a proxy for material intensity. The approach was demonstrated on a case study of a selected fragment of Dukivskyi Garden in Odesa, enabling reproducible derivation of renovation and amenity-design rules with explicit representation of trade-offs among key environmental quality requirements. Scientific novelty. The paper formalises an indicators-first approach through standardised indicator passports and an explicit mapping between environmental quality indicators and controllable parameters of design solutions. Practical relevance. The study provides a transparent decision-making procedure for design teams and municipal stakeholders, ensuring cross-variant comparability, explicit control of assumptions, and structured handling of trade-offs at early stages of public-space renovation design.
У статті розглянуто інструменти формування сучасного культурно-естетичного та функціонального середовища вестибюлів студентських гуртожитків. Розглянуто цілісні моделі інтер’єрних просторів вестибюлів, у яких вдало поєднується художня виразність та ергономічна доцільність проєктних рішень. Сформовано основні вектори трансформації середовища, які разом із функціональною організацію простору направлені на створення максимально комфортного середовища. Автори приділяють особливу увагу функціональній організації простору, яка впорядковує простір візуально. Такий підхід створює безпечний і комфортний простір для комунікації. Використання сучасного програмного забезпечення дасть змогу змоделювати оптимальні сценарії зонування, меблювання й візуалізації, що сприяють трансформації вестибюлів студентських гуртожитків у сучасні центри соціальної активності молоді. Мета. Обґрунтувати інструменти формування сучасних культурно-естетичних і функціональних середовищ вестибюлів студентських гуртожитків, спрямованих на трансформацію в комфортні й затишні соціальні хаби. Методологія. Методологічна база дослідження ґрунтується на системному підході, що поєднує аналітичне моделювання, нормативний аналіз і методи візуально-естетичного проєктування, метод соціокультурного аналізу. Обґрунтовано оптимальні сценарії зонування, меблювання й візуалізації просторів, що дало змогу поєднати естетичну привабливість із технічною досконалістю. Результати. Структуровано цілісні моделі інтер’єрних просторів вестибюлів, які базуються на принципах ергономічності й естетичної цінності. Визначено ключові вектори оновлення середовища, де головним інструментом трансформації є функціональне зонування. Такий підхід впорядковує середовище візуально та створює умови для комфортної комунікації й спільної діяльності студентської спільноти у вестибюлях студентських гуртожитків. Наукова новизна. Уперше запропоновано новий підхід до перетворення типових вестибюлів студентських гуртожитків на відкриті соціальні простори студентської активності. Отримало новий зміст розуміння соціально-комунікативного простору, що реалізується через архітектурно-дизайнерські рішення, орієнтується на створення безпечного й адаптивного простору для студентів. Практична значущість. Результати дослідження можуть бути реалізовані в планувальних рішеннях і візуалізаціях; при проєктуванні або модернізації інтер’єрів вестибюлів студентських гуртожитків, що належать до матеріальних ресурсів закладів вищої освіти. Запропоновані підходи закладають фундамент для інтеграції сучасних соціокультурних просторів у типову забудову студентських містечок.
Метою дослідження є обґрунтування та систематизація об’ємно-просторових методів формування нових об’ємів у історично складеному середовищі на основі параметричного підходу, а також визначення принципів їх параметризації через виокремлення та формалізацію ключових морфологічних, геометричних і композиційних характеристик середовища. Методологія. Дослідження базується на системному підході, в межах якого історично складене середовище розглядається як багатокомпонентна морфологічна система. Застосовано методи аналізу, синтезу, порівняння та морфологічного дослідження для виокремлення характеристик середовища і принципів інтеграції нових об’ємів. Ключовим інструментом виступає параметричне та генеративне моделювання, що дозволяє формалізувати геометричні, просторові та композиційні характеристики у вигляді змінних і обмежень, що забезпечує можливість системного формування та порівняння варіантів об’ємно-просторових рішень у межах визначених параметричних умов. Результати. Визначено та систематизовано об’ємно-просторові методи формування нових об’ємів у історично складеному середовищі, зокрема метод лінійного замикання, метод об’ємного включення, метод просторового доповнення та метод фасадної інтеграції, для яких встановлено характер просторового втручання та принципи взаємодії з існуючою забудовою. Виокремлено ключові групи параметрів, що визначають процес формування архітектурної форми, включаючи просторово-планувальні, габаритні, композиційні характеристики та параметри формотворення окремих елементів (атріумів, пасажів, накриттів тощо). Показано, що їх параметризація забезпечує формалізацію процесу інтеграції та дозволяє розглядати формування нових об’ємів як керований варіативний процес, у якому зазначені методи виступають як взаємопов’язані сценарії в межах єдиного параметричного підходу. Наукова новизна. Обґрунтовано підхід до формування нових об’ємів у історично складеному середовищі як системи об’ємно-просторових методів на основі параметричної логіки. Розвинено принцип параметризації морфологічних і композиційних характеристик середовища як керованих змінних формоутворення. Практична значущість. Результати дослідження можуть бути використані для обґрунтування проєктних рішень при формуванні нових об’ємів у історично складеному середовищі. Запропоновані підходи слугують основою для розроблення алгоритмічних інструментів проєктування.
Повоєнне відновлення в Україні пов’язано не лише з технічними та економічними проблемами, а й з невідкладним завданням відродження та збереження національної культурної ідентичності. Архітектура та дизайн відіграють у цьому процесі важливу роль, виступаючи посередниками між культурною спадщиною, громадськими ініціативами та технологічними інноваціями. У статті розглядається, як супутникові системи (навігації, зв’язку, дистанційного зондування) та цифрові технології (цифрові двійники, 3D-сканування, фотограмметрія, мюонна томографія) можуть бути інтегровані у практику архітектурного дизайну для повоєнного відновлення країни із збереженням її культурної самобутності. Мета. Метою статті є визначення дизайнерської концепції післявоєнної реконструкції, що базується на етнокультурних цінностях, можливостях супутникових та цифрових технологій, а також інтеграції технологічних інновацій у практики архітектурного дизайну. Методологія. Дослідження базується на порівняльному аналізі, міждисциплінарному синтезі та вивченні українського й міжнародного досвіду. Використано емпіричні джерела: проєктну документацію, конкурсні заявки, досьє окремих проєктів («Housing for Ukraine», RE:Housing, «Yakusha Design», «Backup Ukraine» та ін.), а також матеріали громадських ініціатив та експертів з культурної спадщини. Результати. Показано як супутникові системи (навігації, зв’язку, дистанційного зондування) та цифрові технології (цифрові двійники, 3D-сканування, фотограмметрія, мюонна томографія) можуть функціонувати не лише як інструменти документування, а й як посередники соціальних процесів: управління спадщиною, залучення місцевих громад, формування політики відбудови. Виокремлено два аспекти: 1) «Technologies of Seeing and Knowing» – роль систем візуалізації та картування у реконструкції на основі фактичних даних; 2) «Дизайн, вернакулярність і участь локальних спільнот» – оцифрування народної архітектури, використання місцевих матеріалів та досвід переміщених чи повернених мешканців. Наукова новизна. Отримані результати демонструть можливості інтеграції технологічних інновацій у соціокультурні рамки реконструкції, що дозволяє поєднати технократичні рішення з етнокультурними принципами та забезпечити просторову справедливість. Практична значущість. Запропонований дизайн-концепт може стати основою для практичних проєктів відбудови, орієнтованих на благо громади, збереження культурної ідентичності та розвиток соціальної справедливості.
Стаття спрямована на виявлення того, яким чином особистий екзистенційний досвід архітектора (утрата, самотність, загроза, духовна напруга) перетворюється на філософію простору й визначає архітектурну мову початку ХХ століття. Методологія. Застосовано історико-архітектурний аналіз у поєднанні з філософсько-антропологічним підходом, компаративним зіставленням трьох авторських моделей та інтерпретацією просторових категорій через форму, колір, матерію і деталювання. Методологічним принципом є відмова від прямого біографізму на користь аналізу механізму трансформації пережитого в просторову логіку. Результати. Обґрунтовано, що архітектура початку ХХ століття постає як філософська практика, де простір є носієм світоглядних смислів. Показано три різні траєкторії «переростання болю»: у Р. Штайнера – біль як джерело духовної відповідальності й простору внутрішнього розвитку; в А. Ґауді – біль як смиренне служіння сакральному порядку світу, де органіка й матерія стають мовою віри; у Ф.Л. Райта – біль як етичний імпульс створення дому-захисту, де масштаб, горизонталь і житловий ритуал відновлюють людську гідність. Наукова новизна. Запропоновано інтерпретаційну модель, у якій особисте переживання розглядається не як «пояснення стилю», а як генератор філософії простору; систематизовано три авторські парадигми персоналізації архітектури (антропологічна, сакрально-космологічна, етично-побутова) і виявлено їх просторові маркери (форма/колір/деталь; органіка/матерія/символ; масштаб/ горизонталь/ритуал). Практична значущість. Результати можуть бути використані в теорії та практиці дизайну й архітектури для формування гуманістичних принципів проєктування, у навчальних курсах з історії архітектури та в методології аналізу авторських концепцій, де простір трактовано як інструмент роботи з людським досвідом.
Актуальність дослідження зумовлена активною цифровізацією аудіовізуального виробництва та зростанням складності світлових шоу, що потребує підвищення точності реалізації дизайнерських рішень в умовах інтеграції художніх і технологічних процесів. Використання цифрових інструментів превізуалізації трансформує традиційні підходи до сценічного проєктування, однак їх вплив на якість матеріалізації творчого задуму потребує наукового осмислення. Мета дослідження полягає у виявленні впливу цифрових інструментів превізуалізації на точність реалізації дизайнерського задуму світлових шоу та обґрунтуванні їх значення як базового інструмента художньо-технологічного проєктування в сучасному аудіовізуальному виробництві. Методологія. У дослідженні застосовано методи аналізу та узагальнення наукових і професійних джерел, системно-структурний підхід для визначення місця превізуалізації у виробничому циклі світлового шоу, порівняльний аналіз цифрового моделювання і сценічної реалізації, а також метод теоретичного моделювання для формування критеріїв оцінювання точності втілення дизайнерського задуму. Результати. Досліджено еволюцію функцій цифрової превізуалізації у світловому продакшені. Встановлено, що превізуалізація виконує роль інтегрованого середовища узгодження творчих і технічних рішень. Визначено критерії оцінювання точності реалізації дизайнерського задуму, що охоплюють просторові, світлотехнічні, часові та композиційні параметри. Виявлено науково-практичні проблеми застосування цифрового моделювання, пов’язані з відмінностями між віртуальним і реальним сценічним середовищем, технологічними обмеженнями програмних систем та особливостями взаємодії творчо-технічних команд. Наукова новизна полягає в концептуалізації цифрової превізуалізації як інструмента параметричної верифікації дизайнерського задуму та у формуванні системи критеріїв оцінювання точності реалізації світлових шоу, що поєднує художні й інженерні підходи до аналізу сценічного результату. Практична значущість дослідження визначається можливістю використання запропонованих підходів для оптимізації виробничих процесів світлових постановок, зменшення технологічних ризиків, скорочення часу підготовки шоу й підвищення стабільності візуального результату в умовах різних сценічних майданчиків і форматів аудіовізуального виробництва.
Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та практичній апробації інноваційної методики викладання спеціального рисунка для майбутніх графічних дизайнерів в умовах стрімкої цифровізації мистецької освіти. Мета. Метою статті є наукове обґрунтування ефективності застосування методологічної тріади «Аналіз – Інтерпретація – Трансформація» як когнітивного фундаменту підготовки дизайнерів, здатної подолати «цифровий розрив» між академічними навичками та сучасним програмним інструментарієм. Методологія. Дослідження базується на комплексному підході, що поєднує принципи класичної академічної школи Одеської державної академії будівництва та архітектури з концепціями візуального мислення Р. Арнхейма та пропедевтики Й. Іттена. Застосовано методи структурної деконструкції форми, полігонального аналізу об’ємів та цифрової конвергенції ескізних напрацювань у графічному середовищі “Adobe Creative Cloud”. Результати. Встановлено, що впровадження тріади забезпечує поетапне формування професійних компетенцій: від розуміння тектоніки об’єкта до створення авторського концептарту. Проаналізовано шість етапів практичного курсу, де кожне завдання (від аналізу черепа до асоціативного пейзажу) інтегроване з вимогами сучасного ринку дизайну. Доведено, що використання методу «коробки» та архітектонічного моделювання є критично важливим для майбутньої роботи з 3D-графікою та складними інтерфейсами. Цифрова фіналізація традиційних рисунків дає змогу зберегти «живу» лінію, підвищуючи конкурентність дизайнера в епоху штучного інтелекту. Наукова новизна. Вперше артикульовано методику спеціального рисунка для дизайнерів через призму архітектурної логіки ОДАБА, де рисунок розглядається не як копіювання натури, а як інтелектуальна система проєктного моделювання. Запропоновано модель безшовної інтеграції ручної графіки в растровий та векторний робочі процеси. Практична значущість. Запропонована методика може бути впроваджена у навчальні плани закладів вищої освіти художньо-проєктного спрямування. Результати дослідження сприяють підвищенню якості підготовки фахівців, здатних до глибокого візуального аналізу та створення оригінальних інтелектуальних продуктів візуальної комунікації.
Розглянуто об’єкти міської вернакулярної культури, що є результатом використання знань та умінь місцевих жителів. Вони поєднують у собі традиційні (народні) технології та локальний досвід повсякденного життя у конкретному архітектурному ландшафті. Більшість імен творців подібних об’єктів найчастіше залишаються невідомими. Висвітлено питання авторської анонімності через призму постмодерних студій, місцевих субкультур та концепцій 1990-х років, методів формування семіотичних та знакових систем для виділення візуальної репрезентації міської ідентичності, а також крізь вирішення завдань повоєнної української реконструкції. Мета: виявити особливості формування анонімного українського дизайну та визначити його роль у процесі повоєнної реконструкції міських просторів. Методологія. Використано культурно-географічний та урбаністичний аналіз, порівняльне вивчення вернакулярних та професійних практик, а також інтерпретацію сучасних архітектурних проєктів та міжнародних виставкових кейсів. Результати. Встановлено, що анонімний дизайн в Україні є результатом самоорганізації міських спільнот та відображає демократизацію архітектурного середовища. У повоєнний період він відбуватиметься у двох формах: традиційній, що спирається на етнічній спадщині і локальних будівельних практиках, та екстреній, що пов’язана з відновленням житла у прифронтових регіонах. Аналіз прикладів тактичного урбанізму, сквоттерських ініціатив та креативних хабів демонструє, що анонімний дизайн стає інструментом культурної адаптації та соціальної інтеграції. Він сприяє формуванню нової ідентичності міста, що ґрунтується на колективній участі, використанні місцевих матеріалів та гнучкій архітектурній логіці. Наукова новизна: систематизовано феномен анонімного дизайну як ключового елемента української урбаністики періоду післявоєнної реконструкції. Практична значущість. Результати можуть бути використані у розробці стратегій відновлення міст України, інтеграції вернакулярних практик у професійний дизайн та формуванні сталої архітектурної політики.
The importance of using ecological approaches in designing the exterior design of residential complexes is analyzed. The main stages of the evolution of the exterior of residential buildings are structured. Approaches to designing the exterior of buildings are studied and the role of the ecological approach is determined, on the basis of which methods of applying the ecological approach in the design of the exterior of buildings are proposed. Purpose. Study and analysis of ecological approaches to designing the exterior of residential complexes; to investigate methods of applying the ecological approach in exterior design in order to better understand practical use.. Methodology. Analytical and structural approaches and a comparative- historical method were used, which allowed us to trace the stages of the evolution of designing houses in the natural environment. To determine the methods of designing ecological exteriors of residential complexes, a visual-analytical method of artistic-compositional analysis was used. Results. The evolution of the development of house design in the natural environment is structured. It was studied that in the exterior design of residential complexes, such ecological design methods as facade landscaping, green roofs and green pockets are used. The main principles of designing residential complexes are highlighted: utilitarian, where the main function is utility, utilitarian-aesthetic, based on stylistic creative composition, where the design is based on the human life cycle, and aesthetic, which is reflected through social self-expression, forming a work of art. The role of the ecological approach in the design of the exterior of buildings is determined, on the basis of which a design scheme for the design and development of the exterior of residential complexes is developed. Scientific novelty. The possibilities of using ecological approaches in the design and development of the exterior of residential complexes are clarified, the features of their application in practice are revealed. Methods of applying the ecological approach in exterior design are determined and principles for the design of residential complexes are developed. Practical relevance. The results of the study can be useful both for the development of new methods and structures of design and planning, as well as in other areas of research design for students, teachers and architects.
Мета дослідження полягає у проведенні типологічного аналізу логотипів закладів вищої освіти (ЗВО), як елементів візуальної ідентичності, узагальненні характерних візуально-графічних рішень і кількісних закономірностей їх використання, а також у науково обґрунтованому проєктуванні логотипу кафедри дизайну та індустрії моди Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Методологія. Для досягнення поставленої мети застосовано візуально-аналітичний метод, порівняльно-типологічний аналіз та елементи контент-аналізу. Об’’єктом дослідження стала вибірка із 100 логотипів українських і європейських ЗВО. Аналіз виконано за структурним поділом логотипів (текстові, символьні, комбіновані), а також за такими критеріями: читабельність, композиційна цілісність, рівень деталізації, масштабованість, адаптивність до цифрових форматів, відтворюваність у кольорі і монохромному варіанті. Результати. У результаті проведеного типологічного аналізу 100 логотипів закладів вищої освіти встановлено кількісний розподіл видів: 44% – текстові, 40% – комбіновані, 16% – символьні. Домінування текстових і комбінованих логотипів свідчить про їхню поширеність у формуванні візуальної ідентичності. Результати узагальнено та візуалізовано у вигляді діаграми й прикладів логотипів за видами. На основі отриманих даних виконано проєктування логотипу кафедри дизайну та індустрії моди Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. У проєкті використано шрифт Exotc350 Bd BT та кольорову палітру #EF7F1A і #1A87F0. Адаптивність логотипу забезпечено можливістю використання в цифрових середовищах і поліграфічній продукції, уу кольоровому та монохромному варіантах. Наукова новизна.. Наукова новизна дослідження полягає у виконанні порівняльного типологічного аналізу логотипів українських та європейських ЗВО із визначенням кількісного співвідношення текстових, символьних і комбінованих видів, а також у застосуванні отриманих результатів для проєктування логотипу кафедри дизайну та індустрії моди Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля з урахуванням вимог цифрової адаптивності. Практична значущість. Отримані результати можуть використовуватись для проєктування та модернізації логотипів ЗВО та їхніх підрозділів, а також для формування методичних рекомендацій щодо застосування айдентики в цифровому середовищі (соціальні мережі, офіційні вебсторінки, презентаційні матеріали, тощо) і поліграфічній продукції. Запропонований підхід може бути інтегрований у навчальний процес підготовки здобувачів вищої освіти за освітніми програмами В2 «Дизайн. Графічний дизайн», В2 «Графічний дизайн і фешн-індустрія», а також використаний у практичній діяльності дизайнерів
Досліджено комплекс факторів, що визначають сучасний стан та перспективи розвитку ландшафтного дизайну паркових територій правобережної частини Києва в умовах інтенсивної урбанізації та кліматичних змін. Систематизовано сім груп факторів впливу. Встановлено, що протягом 2010–2024 років площа озеленених територій загального користування на правобережжі скоротилася на 12 % внаслідок точкової забудови. Мета. Метою дослідження є комплексний аналіз сучасного стану ландшафтного дизайну паркових територій правобережної частини Києва та обґрунтування перспектив їх розвитку в умовах урбанізаційної трансформації і кліматичних змін. Методологія. Методологічну основу дослідження становить комплекс теоретичних і емпіричних методів, зокрема аналіз наукових джерел, систематизація факторів впливу, порівняльний аналіз сучасних підходів до організації міських паркових просторів, класифікація функціональних і просторових характеристик територій. Результати. У дослідженні систематизовано сім груп факторів, що впливають на розвиток ландшафтного дизайну паркових територій: урбанізаційні, соціокультурні, географічні, кліматичні, архітектурно-ландшафтні, історичні та нормативно-правові. Встановлено скорочення площі озеленених територій загального користування на правобережжі Києва на 12% у період 2010–2024 років, що зумовлено інтенсивною забудовою. Наукова новизна. Наукова новизна полягає у комплексному підході до оцінювання факторів розвитку ландшафтного дизайну правобережних парків Києва через виявлення дуальності їхнього впливу – як можливостей, так і обмежень. Практична значущість. Практична значущість дослідження полягає у можливості застосування отриманих результатів у проєктуванні та реконструкції міських паркових територій, розробленні стратегій управління зеленими зонами та впровадженні інклюзивних і екологічно адаптивних рішень.
У статті досліджується концепція просторової ідентичності як фундаментальної складової процесу регенерації житлового середовища, зведеного у період 1970–1990-х років. Висвітлено проблему деградації прибудинкових територій, зумовлену втратою територіальності, нівелюванням масштабу людини та розмиванням соціальних сценаріїв у районах масової типової забудови пізнього модернізму. Проаналізовано природу «залишкових» просторів, що виникли внаслідок упровадження принципів вільного планування та генерують стан placelessness – відчуженості мешканця від власного середовища проживання. Мета. Виявити теоретичні засади та сформулювати конкретні принципи архітектурно-планувальної регенерації прибудинкового середовища на основі відновлення та цілеспрямованого підсилення його просторової ідентичності. Методологія. Робота спирається на комплексний аналіз морфології житлової забудови, методах когнітивного картографування простору за К. Лінчем, феноменологічному підході до архітектурного середовища (Норберг-Шульц), концепції захищеного простору (Ньюман), а також на системному аналізі теоретичних праць, присвячених ідентичності місця (place-identity), територіальності та якості публічного простору в житловому середовищі. Результати. Визначено ключові чинники деструкції просторової ієрархії у кварталах пізнього модернізму, зокрема гіпертрофований масштаб відкритих територій та «візуальну ентропію» масової типової забудови. Сформульовано теоретичну модель регенерації, що охоплює фізичний, сенсорний та соціальний рівні втручання. Запропоновано концепцію «мікроідентичностей» та чотирирівневу структуру просторової ієрархії (поріг – двір – бульвар – межа). Доведено, що відновлення територіальності та чітке розмежування зон приватності є необхідною умовою формування стійкої, усвідомленої та довготривалої ідентичності конкретного місця. Наукова новизна. Обґрунтовано динамічний характер просторової ідентичності в умовах типової забудови та розкрито роль «мікроідентичностей» як ресурсу для регенерації. Запропоновано авторське бачення принципів ієрархізації та контекстуальності в оновленні середовища. Додатково уточнено зміст поняття «залишкового простору» в структурі сучасного міста. Практична значущість. Результати дослідження можуть бути впроваджені в практику містобудування та архітектурного проектування при розробці стратегій оновлення деградованих житлових територій, програм комплексного благоустрою, а також у контексті повоєнного відновлення та реабілітації міського середовища України, зокрема при формуванні сучасних стандартів комплексного оновлення житлових кварталів.
У статті досліджується роль типографіки як складової професійно-архітектурної графіки та її значення у формуванні візуальної культури архітектора в умовах сучасних трансформацій архітектурної освіти й проєктної практики. Обґрунтовано, що шрифт у структурі архітектурного проєкту виконує не лише функцію технічного носія текстової інформації, а виступає важливим елементом візуальної мови, що впливає на читабельність проєктної документації, сприйняття просторових рішень і загальну якість професійної комунікації. Типографіка розглядається як інтегральний компонент графічної культури архітектора, який формує стандарти подання інформації, дисциплінує композиційну організацію матеріалів і сприяє виробленню єдиного стилістичного образу проєктної продукції. Мета. Метою дослідження є обґрунтування ролі типографіки як складової професійно-архітектурної графіки та визначення її значення у формуванні візуальної культури архітектора в умовах сучасних трансформацій архітектурної освіти й проєктної практики. Методологія. Методологічну основу становлять методи теоретичного аналізу та узагальнення наукових джерел з архітектурної графіки, типографіки та візуальної комунікації, структурно-композиційний аналіз архітектурних матеріалів, порівняльний аналіз використання шрифтів у різних видах графіки (робочі креслення, технічна документація, презентаційні матеріали, конкурсні проєкти), а також оцінювання впливу цифрових технологій (CAD/BIM-середовищ) на формування сучасної типографічної культури. Результати. У статті обґрунтовано, що шрифт у структурі архітектурного проєкту виконує не лише функцію технічного носія текстової інформації, а виступає важливим елементом візуальної мови, який впливає на читабельність документації, сприйняття просторових рішень і якість професійної комунікації. Типографіка розглядається як інтегральний компонент графічної культури архітектора, що формує стандарти подання інформації, дисциплінує композиційну організацію матеріалів і забезпечує стилістичну цілісність проєктної продукції. Показано, що вибір типографічних рішень визначає структуру візуальної ієрархії елементів, логіку «читання» графічних матеріалів і ступінь доступності інформації для різних категорій реципієнтів. Встановлено, що цифровізація проєктування стандартизувала типографічні процеси, проте водночас створила ризики формалізації та втрати індивідуального стилю подання. Наукова новизна. Наукова новизна полягає у комплексному розгляді типографіки як структурного чинника професійно-архітектурної графіки та складової формування візуальної культури архітектора. Уточнено її функції в організації інформаційної ієрархії архітектурного планшета та креслення, а такожобґрунтовано необхідність інтеграції типографічної компетентності до системи фахової підготовки майбутніх архітекторів. Практична значущість: полягає у можливості використання його результатів для вдосконалення методики викладання дисциплін з архітектурної графіки, розроблення рекомендацій щодо шрифтового оформлення проєктних матеріалів, підвищення рівня візуальної грамотності студентів та якості професійної проєктної комунікації.
Метою роботи є наукове обґрунтування комплексу естетико-ергономічних чинників проєктування медичної захисної маски як об’єкта сучасного дизайну та визначення принципів її формоутворення у взаємозв’язку з антропометрією обличчя, вимогами функціонального захисту й візуально-образною репрезентацією в структурі повсякденного й комунікативного образу людини. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному поєднанні методів дизайн-аналізу й ергономічного підходу. Застосовано морфологічний і композиційно-пропорційний аналіз форми виробу з урахуванням закономірностей гармонізації та принципів пропорційності, зокрема апеляції до пропорційних співвідношень обличчя; естетико-семантичний аналіз маски як елемента образу й носія комунікативних значень у постпандемічному соціокультурному контексті. Елементи ергономічної оцінки спрямовані на зіставлення вимог комфортності носіння, щільності прилягання, стабільності фіксації та збереження захисної функції з вимогами візуальної виразності й цілісності силуетно-лінійної побудови. Результати. Виявлено, що проєктування медичної захисної маски в системі сучасного дизайну має спиратися на узгодження трьох взаємопов’язаних контурів: функціонального – захист, щільність прилягання, гігієнічність; ергономічного – комфорт, керованість посадки, стабільність під час мовлення та міміки; естетико-композиційного – гармонізація з пропорціями обличчя, ритміко-лінійна організація, візуальний баланс. Обґрунтовано доцільність трактування маски як об’єкта формотворення, а також систематизовано дизайн-чинники, що підвищують естетичну інтеграцію маски в образ відповідно до контексту використання. Наукова новизна полягає в комплексному визначенні медичної захисної маски як об’єкта сучасного дизайну, для якого естетико-ергономічні параметри є не додатковими, а системоутворювальними чинниками проєктного рішення. Уточнено принципи гармонізації форми маски з пропорціями обличчя в логіці композиційно-пропорційного підходу й окреслено взаємозалежність між ергонмічною адекватністю виробу та його візуальною коректністю в структурі костюмного образу. Практична значущість результатів полягає в можливості застосування сформульованих положень для формування дизайн-вимог до проєктних рішень медичних масок, розроблення серійних та індивідуалізованих моделей, а також для експертної оцінки наявних зразків за критеріями ергономіки й естетичної інтегрованості в образ користувача.
Стаття присвячена дослідженню можливостей інтеграції принципів пермакультури в проєктування терапевтичних садів у контексті сучасного дизайну середовища. Автори акцентують увагу на проблемі домінування фрагментарних і переважно декоративних підходів до озеленення відновлювальних просторів та обґрунтовує необхідність переходу до системного проєктування, що поєднує екологічну стійкість середовища з його психоемоційним і терапевтичним потенціалом. Метою статті є дослідження архітектурно-дизайнерських і методологічних аспектів проєктування терапевтичних садів на основі інтеграції пермакультури, біофільного дизайну та evidence-based design з метою формування стійких і ефек- тивних відновлювальних середовищ. Методологія: у дослідженні застосовано структурно-аналітичний метод, порівняльний аналіз, а також принципи evidence-based design. Ключовим інструментом є п’ятирівнева модель, що дозволяє системно пов’язати контекстуальні умови формування терапевтичного саду з проєктними рішеннями та сценаріями відновлення користувачів. Результати обґрунтовано, що інтеграція інфраструктурно-екологічної основи пермакультури з людиноорієнтованим підходом біофільного дизайну забезпечує формування терапевтичних садів, здатних поєднувати експлуатаційну стійкість із вираженим відновлювальним ефектом. Запропонована структурно- аналітична модель дозволяє формалізувати взаємозв’язки між ресурсним каркасом середовища та каркасом відновлення, підвищуючи прогнозованість і ефективність проєктних рішень. Наукова новизна полягає у розробленні інтегративного методологічного підходу до проєктування терапевтичних садів, який поєднує принципи пермакультури, біофільного дизайну та evidence-based design у межах єдиної структурно-аналітичної моделі. Визначено логіку трансляції екологічних і людиноорієнто-ваних принципів у конкретні просторові засоби та прийоми. Практична значущість. Отримані результати та запропонована модель можуть бути використані в практиці проєктування терапевтичних, інклюзивних і реабілітаційних просторів у медичних, освітніх і громадських закладах, а також при розробленні концепцій стійкого розвитку ландшафтних і відновлювальних середовищ.
Purpose. The purpose of the paper is to develop and substantiate an approach to the optimal design of steel–reinforced concrete floors in elevator working towers subjected to dynamic loads generated by grain-cleaning machines. The study aims to formulate a mathematical model of the optimization problem, define a system of generalized design parameters, and establish a methodology for their rational selection under strength and serviceability constraints. Particular attention is given to the application of the Hooke–Jeeves direct search method in combination with limit state design principles for optimizing key structural parameters, including slab thickness, floor beam spacing, stud connector characteristics, and reinforcement configuration. The research also focuses on accounting for dynamic effects arising from different operating modes of separator machines within the overall design framework of composite floor systems. Methodology. The research is based on a combined approach that integrates limit state design calculations with the Hooke–Jeeves direct search method for optimizing the structural configuration of steel–reinforced concrete floors. A mathematical model of the optimization problem is formulated, including an objective function based on bending stresses and constraints defined by nonlinear equilibrium equations, strength conditions, and permissible ranges of design parameters. The set of generalized design variables includes slab thickness, floor beam spacing, stud connector diameter, and reinforcement characteristics, while key geometric parameters of the structure are treated as fixed inputs. The optimization procedure involves iterative variation of individual parameters with subsequent evaluation of the structural response under combined permanent, variable, and dynamic loads generated by grain-cleaning machines operating in different modes. Results. The application of the proposed optimization methodology enabled the formulation of a structured procedure for determining rational parameters of steel–reinforced concrete floors in elevator working towers. A base point of the optimization process was established, along with permissible ranges for variation of the main design parameters, including slab thickness, floor beam spacing, stud connector diameter, and reinforcement characteristics. Scientific novelty. The scientific novelty of the study lies in the development of an integrated approach to the optimal design of steel–reinforced concrete floors in elevator working towers, which combines limit state design principles with the Hooke–Jeeves direct search optimization method. A distinctive feature of the proposed approach is the explicit consideration of dynamic loads generated by grain-cleaning machines operating in different modes, which are incorporated into the optimization framework. This allows for a more accurate representation of real operating conditions compared to conventional static design methods. The study also establishes a structured procedure for parameter variation and search direction identification within the design space, forming a basis for further development of optimization techniques for composite steel–reinforced concrete systems. Practical relevance. The proposed approach can be applied in the design of steel–reinforced concrete floors in elevator working towers and similar industrial structures subjected to dynamic loads from technological equipment. The developed methodology provides engineers with a systematic tool for selecting rational design parameters, including slab thickness, beam spacing, stud connector characteristics, and reinforcement layout, in accordance with strength and serviceability requirements. Its implementation enables a more reliable consideration of dynamic effects during the design stage, contributing to improved structural safety, durability, and operational performance. The approach can be integrated into existing engineering practice and adapted for use in numerical modeling environments, facilitating more efficient decision-making in the design and modernization of grain processing facilities.
Мета. Обґрунтувати роль скульптурної практики як чинника тактильного формоутворення та її вплив на розвиток просторового мислення у процесі проєктування інтер’єру. Методологія. У дослідженні застосовано аналітичний метод для виявлення теоретичних засад формоутворення, порівняльний – для зіставлення традиційних скульптурних практик із цифровими технологіями, а також феноменологічний підхід для осмислення тактильного досвіду як когнітивного механізму просторового мислення. Залучено теоретичні положення візуальної перцепції (Р. Арнхайм), тілесного пізнання (М. Вілсон, М. Джонсон-Гленберг), хаптичного сприйняття архітектурного середовища (Й. Палласмаа) та дослідження скульптурних засобів у формуванні предметно-просторового середовища (С. Брильов). Результати. Виявлено значення скульптурної практики як інструменту формування просторового мислення у дизайні інтер’єру. Досліджено зв’язок тактильного формоутворення з розвитком просторового сприйняття на основі концепції тілесного пізнання (embodied cognition). Запропоновано модель формоутворення, що включає роботу з базовими об’ємами, їх трансформацію, рельєфні структури, об’ємне моделювання та інтеграцію у просторове середовище. Встановлено взаємозв’язок між традиційними скульптурними техніками та цифровими інструментами моделювання (Blender, ZBrush, 3ds Max). Наукова новизна. Вперше систематично обґрунтовано роль тактильного формоутворення як когнітивного механізму розвитку просторового мислення у дизайні інтер’єру. Запропоновано авторську модель формоутворення, що базується на взаємодії скульптурної практики та цифрових технологій. Практична значущість. Отримані результати можуть бути застосовані у практиці формоутворення в дизайні інтер’єру, зокрема для оптимізації поєднання традиційних скульптурних технік і цифрових засобів моделювання у процесі проєктування.
Стаття присвячена архітектурній еволюції та соціокультурному значенню монументальних каплиць в Україні від XVI ст. до сьогодення, з акцентом на ключові приклади у Львові (каплиця Трьох Святих, Кампіана, Боймів, Личаківський цвинтар, костели XIX–XXI ст. ст.), їх типологічні трансформації, стилістичні особливості та роль у духовно-культурному контексті. Мета дослідження – дослідити етапи формоутворення монументальних каплиць як сакральних споруд, проаналізувати їх архітектурно-просторові, стилістичні та семантичні характеристики в історичному розвитку України, а також визначити сучасні тенденції реставрації та 3D-моделювання. Методологія. Використано комплексний підхід: історико-архітектурний аналіз архівних джерел і візуальних матеріалів, порівняльний метод типологізації (від Ренесансу до модерну), візуальний та семіотичний розбір конкретних об’єктів, а також вивчення сучасних реставраційних проєктів (2020–2025 рр.). Результати. Систематизовано еволюцію монументальних каплиць України (XVI–XXI ст. ст.) з фокусом на львівські зразки, як-от каплиця Трьох Святих (1527), Кампіана (1584), Боймів (1609–1615), Личаківський цвинтар та пізніші костели. Виявлено типологічні трансформації від ренесансу до модерну, стилістичні закономірності та соціокультурну роль у контексті реставрації. Запропоновано підходи до збереження сакральної спадщини через реконструкції та інтеграцію в сучасний урбаністичний ландшафт. Наукова новизна. Вперше систематизовано типологію монументальних каплиць України з акцентом на львівські зразки XVI–XXI ст. ст., виявлено закономірності їх еволюції в контексті соціокультурних трансформацій, запропоновано нові інтерпретації ролі каплиць у збереженні сакральної традиції через 3D-реконструкції та урбаністичну інтеграцію. Практична значущість. Результати можуть застосовуватися в реставрації культурної спадщини, проєктуванні сучасних сакральних просторів, освітніх програмах з архітектурної історії та підготовці проєктів для міжнародних виставок.
