This review systematizes current methodological approaches and critically analyzes experimental models used to investigate the direct and indirect effects of hormones on microorganisms, as well as the role of the microbiota in the neuroendocrine regulation of the host. The article reviews in vitro and in vivo experimental models, approaches for elucidating the molecular mechanisms underlying microbial responses to hormonal signals, methodologies for investigating the contribution of microbial communities to the gut–brain axis, and the integration of multi-omics technologies, including metagenomics, metatranscriptomics, and metabolomics. Particular attention is given to the application of germ-free animal models, epithelial cell–macrophage co-culture systems, gene expression analysis, assessment of biofilm formation, and the characterization of microbially derived neuroactive metabolites. For each methodological approach, typical study designs, essential control conditions, principal analytical endpoints, and limitations affecting data interpretation are discussed. The analysis demonstrates that integrating conventional microbiological techniques with high-throughput omics technologies enables a comprehensive evaluation of hormone–microbiota interactions and the contribution of the gut microbiota to the host's neuroendocrine regulation. Such integrated approaches provide a robust framework for establishing causal relationships between hormonal signaling, structural and functional alterations in microbial communities, and host phenotype.
Background. Gastrointestinal disorders in children may be accompanied by alterations in the oral microbial community. Characterizing the qualitative and quantitative composition of the oral microbiota may provide insight into microbial patterns associated with functional and inflammatory gastroduodenal disorders. Objective. To characterize the qualitative and quantitative composition of the cultivable oral microbiota in children with functional dyspepsia, gastritis, and gastroduodenitis compared with a control group and to assess microbial diversity using Simpson’s index. Materials and Methods. This prospective observational study included 68 children aged 9–18 years. The functional dyspepsia group comprised 20 children, the gastritis/gastroduodenitis group included 33 children, and the control group consisted of 15 children. Microorganisms were isolated using culture-based methods, followed by the determination of detection frequency and colonization levels expressed as colony-forming units per milliliter (CFU/mL). Species-level identification was performed using matrix-assisted laser desorption/ionization time-of-flight mass spectrometry (MALDI-TOF MS). Simpson’s dominance and diversity indices were calculated to characterize the structure of the microbial communities. Results. In the control group, the most frequently detected microorganisms were Streptococcus mitis -33.33% and Streptococcus parasanguinis -20.00%. In children with functional dyspepsia, the highest detection frequencies were observed for Neisseria elongata -35.00% and Rothia aeria -30.00%, whereas Streptococcus mitis, Neisseria flavescens, and Debaryomyces hansenii were each detected in 25.00% of participants. In the gastritis/gastroduodenitis group, Neisseria sicca and unidentified strains were each detected in 21.21% of children, Streptococcus mitis and Rothia mucilaginosa in 18.18%, and Lactobacillus fuchuensis and Candida albicans in 15.15%. Simpson’s dominance index was 0.052 in the control group, 0.045 in the functional dyspepsia group, and 0.043 in the gastritis/gastroduodenitis group. The corresponding Simpson’s diversity index values were 0.948, 0.955, and 0.957, respectively. Conclusions. The oral microbiota of children in all study groups was characterized by high taxonomic diversity and the absence of absolute dominance by any single taxon. Streptococcus mitis was detected most frequently in the control group, Neisseria elongata and Rothia aeria in children with functional dyspepsia, and Neisseria sicca, Streptococcus mitis, Rothia mucilaginosa, and unidentified strains in children with gastritis or gastroduodenitis. Simpson’s diversity index was 0.948 in the control group, 0.955 in the functional dyspepsia group, and 0.957 in the gastritis/gastroduodenitis group. The observed between-group differences indicate an association between gastrointestinal disorders and variations in the structure of an oral microbiota; however, owing to the observational study design, these findings do not establish a causal relationship.
Мета. Визначити поширеність регулярного тютюнокуріння та гострої алкогольної експозиції серед пацієнтів зі спонтанними крововиливами у задню черепну ямку й інтерпретувати отримані спостереження з урахуванням сучасних причинно-наслідкових та епідеміологічних доказів. Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано дані 312 послідовних пацієнтів віком від 15 років із нетравматичними крововиливами у мозочок, стовбур головного мозку або субарахноїдальні простори задньої черепної ямки, які лікувалися у двох нейрохірургічних центрах третинного рівня в Києві впродовж 1991–2009 років. Випадки класифікували як гіпертензивний крововилив унаслідок хвороби дрібних судин, розрив мішкоподібної артеріальної аневризми, артеріовенозну мальформацію або кавернозну мальформацію. Статус куріння та вживання алкоголю на момент крововиливу визначали за структурованим анамнезом, зібраним при госпіталізації. Категоріальні дані наведено як абсолютні значення і частки зі стандартною похибкою частки; двобічне значення p<0,05 вважали статистично значущим. Аналіз мав описовий характер через відсутність зовнішньої контрольної групи та багатофакторного моделювання. Результати. Гіпертензивна хвороба дрібних судин була причиною 170 випадків (54,5%±2,8%), розрив аневризми – 98 (31,4%±2,6%), артеріовенозна мальформація – 24 (7,7%±1,5%), кавернозна мальформація – 20 (6,4%±1,4%). Пацієнти віком до 60 років становили 92,9%±1,4% когорти. Чоловіки переважали над жінками: 176 (56,4%±2,8%) проти 136 (43,6%±2,8%); p<0,05. Регулярне куріння задокументовано у 78% чоловіків і 26% жінок. У 40% чоловіків крововилив виник безпосередньо після вживання алкоголю; 125 пацієнтів (40% усієї когорти) на момент госпіталізації перебували у стані гострого алкогольного сп’яніння. Висновки. Тютюнокуріння та гостра алкогольна експозиція були поширеними в цій історичній нейрохірургічній когорті, однак неконтрольований ретроспективний дизайн не дає змоги встановити причинність. Сучасні дані підтверджують тютюнокуріння як причинний фактор формування та розриву внутрішньочерепних аневризм, а зловживання алкоголем – як важливий чинник гіпертензивної хвороби дрібних судин і тяжкості крововиливу. Систематична оцінка цих експозицій та підтримка відмови від них мають доповнювати контроль артеріального тиску після внутрішньочерепного крововиливу.
Ацинетобактерна інфекція залишається однією з провідних причин тяжких госпітальних ускладнень, особливо в умовах бойової травми та лікування у військових шпиталях. Здатність A.baumannii розвивати механізми стійкості до антибіотиків та інших біоцидів дозволяє йому добре існувати в госпітальних умовах, зберігатися на медичному обладнанні та при бактеріоносійстві серед особового складу. Це явище ґрунтується на здатності більшості клінічних штамів утворювати біоплівки. Мета дослідження - оцінити інтенсивність біоплівкоутворення та показники антибіотикорезистентності шпитальних штамів A.baumannii і визначити ступінь їх взаємозалежності. У роботі використовували 16 шпитальних штамів A.baumannii, виділених з різних біотопів пацієнтів військового шпиталю. Для вивчення біоплівкоутворення штамів використовувався метод мікротитрування, запропонований G.D.Сhristensen у модифікації Романової Ю.В.. Чутливість до антибіотиків визначалася диско-дифузійним методом та методом розведення відповідно до рекомендацій Європейської Комісії EUCAST 2025. Обчислення результатів здійснювали відповідно до загальноприйнятих методів біостатистики, використовуючи програму MS Excel 2019, достовірність розбіжностей оцінювали за критерієм Стьюдента. Для встановлення зв’язку між двома показниками ( біоплівкоутворенням та антибіотикорезистентністю) визначався коефіцієнт кореляції Спірмена ( rs ). з використанням усереднених показників . В експериментальному дослідженні було показано, що близько 80,0% штамів A.baumannii утворювали біоплівки, з яких більше половини - 56,3% мали високі показники оптичної щільності (ОЩ), 25,0% - середні, 18,7% - не утворювали біоплівки. Вивчені шпитальні штами були найбільш чутливими до колістину , амікацину та тобраміцину . Кількість штамів , резистентних до цих антибіотиків, складала відповідно 12,5 % , 31,3 та 37,5 %. До решти антибіотиків показники стійкості коливались від 56,3 % до 75,0 %. Формування панрезистентності , було достовірно більшим серед штамів A.baumannii, які володіли одночасно високими показниками біоплівкоутворення.Порівняльний аналіз отриманих результатів засвідчив, що близько 80% клінічно значимих антибіотикостійких грамнегативних неферментуючих штамів-збудників (A.baumannii та P.aeruginosa) відрізнялись інтенсивним біоплівкоутворенням, що можна вважати основною причиною їх широкої антибіотикорезистентності і здатності до персистенції у якості нозокоміальних штамів. Висновки. Встановлено, що більшість шпитальних штамів A.baumannii (81,3%) характеризуються здатністю до біоплівкоутворення, з домінуванням сильних продуцентів серед 56,3% штамів. Проведений кореляційний аналіз ( за Спірменом) показав наявність прямого позитивного зв’язку між інтенсивністю біоплівкоутворення ( ОЩ від 0,2 – до 4,5 ) та рівнем антибіотикорезистентності шпитальних штамів А. baumanni ( від 33,3 % до 77,8 % ) (rs = 1,0), що свідчить про їх патогенетичну взаємозалежність. Штами з високим рівнем біоплівкоутворення характеризуються значно більшою частотою панрезистентних варіантів. Найбільш ефективними антибіотиками відносно A.baumannii залишаються колістин, амікацин та тобраміцин, що обґрунтовує їх використання як препаратів вибору. Вивчення даного напрямку досліджень має особливе значення, оскільки штами вилучали від поранених, які, при евакуації від передової до шпиталю, вже отримували антибіотикотерпію різними препаратами. Це могло сприяти швидкому формуванню антибіотикорезистентності з різним механізмом , тому кореляція між показниками антибіотикорезистентності і плівкоутворенням штамами саме в умовах воєнного шпиталю, може мати свої особливості, що вказує на доцільність подальших досліджень у цьому напрямку
В статті було розглянуто актуальність грипу як глобальної проблеми охорони здоров’я та особливості генетичної мінливості вірусів. Описано антигенний дрейф і шифт та їх значення для появи нових варіантів вірусу. Було приділено увагу впливу генетичних змін на ефективність лабораторної діагностики та необхідність оновлення діагностичних систем та складу сезонних вакцин.
