Передчасно народжені діти мають високий ризик метаболічних порушень кісткової тканини, зокрема остеопенії, через недостатню внутрішньоутробну мінералізацію кісток і незрілість ентерального всмоктування кальцію й фосфору. Ризик зростає, коли виникає хірургічна патологія шлунково-кишкового тракту, через післяопераційні зміни, тривале парентеральне харчування та мальабсорбцію мінералів і вітаміну D. Мета роботи – оцінити мінеральну щільність кісткової тканини (МЩКТ) у недоношеної дитини з коморбідною патологією кишківника та ознайомити лікарів-практиків із клінічним досвідом. Матеріали і методи. Дитину обстежено в КНП «Міська дитяча лікарня № 5» ЗМР (м. Запоріжжя, Україна). МЩКТ оцінювали за допомогою кількісної ультразвукової денситометрії (QUS) шляхом вимірювання швидкості поширення ультразвуку (SOS, м/с) та Z-score на сонометрі Sunlight Omnisense 9000. Діагноз некротизуючого ентероколіту (НЕК) з перфорацією кишківника та хвороби Гіршпрунга (ХГ) встановлено на основі клінічних, лабораторних, інструментальних даних і результатів лапаротомії з гістологічним підтвердженням. Результати. Протягом 20-місячного спостереження за передчасно народженим хлопчиком (31 тиждень гестації) зафіксовано ускладнений перебіг неонатального періоду: дихальні розлади, легеневі кровотечі та НЕК хірургічної стадії на 16 добу. Інтраопераційно виявлено перфорації клубової кишки та зону звуження; патогістологічно підтверджено ХГ. Після тривалої реабілітації з приводу неонатального сепсису (107 діб) і рецидивних кишкових інфекцій діагностовано тяжкий дефіцит маси тіла. До 17 місяців скорегованого віку відношення маси до довжини тіла досягло рівня нижче середнього (15 перцентиль) при стабільній динаміці росту (-1 до +1 Z-score). За результатами ультразвукової денситометрії у скорегованому віці 6,5–9,0 місяців виявлено суттєве зниження МЩКТ (Z-score від -2,9 до -3,1), що відповідало неонатальній остеопенії. Після двомісячного курсу препарату кальцію визначено нормалізацію МЩКТ (Z-score від +0,3 до +1,7), що свідчить про відновлення темпів мінералізації. Висновки. Передчасно народжена дитина (термін гестації при народженні – 31 тиждень) з коморбідними захворюваннями кишківника (НЕК, ХГ) у віці до 20 місяців мала вкрай сповільнену мінералізацію кісток, а саме ознаки нижчої кісткової маси порівняно з контрольною групою дітей (база даних ультразвукового сонометра Sunlight Omnisense 9000). Згідно з результатами дослідження, передчасно народжені діти з хворобами кишківника потребують особливої уваги педіатрів щодо оцінювання росту та здоров’я кісток.
Мета роботи – порівняти клінічні, мікробіологічні, ехокардіографічні та хірургічні характеристики інфекційного ендокардиту (ІЕ) у військовослужбовців із бойовою травмою та без неї. Матеріали і методи. Проведено ретроспективне одноцентрове дослідження 80 військовослужбовців з ІЕ, госпіталізованих до ДУ «Національний науковий центр серцево-судинної хірургії та спадкової патології імені М. М. Амосова НАМН України» у період з 2022 до 2026 року. Пацієнтів поділили на групи з бойовою травмою (n = 38) та без бойової травми (n = 42). Порівняли клінічні, лабораторні, мікробіологічні, ехокардіографічні та хірургічні показники. Для категоріальних змінних застосовано точний критерій Фішера, розраховано відношення шансів (OR) та 95 % довірчі інтервали (CI). Результати. Нозокоміальний генез ІЕ був значно частішим у пацієнтів із бойовою травмою – 25 (65,8 %) проти 1 (2,4 %) випадку без бойової травми (p < 0,001). Ознаки хронічної ранової інфекції на час госпіталізації виявлені у 16 (42,1 %) пацієнтів із бойовою травмою та не зареєстровані у групі без неї (p < 0,001). Екстрене оперативне втручання виконано у 16 (42,1 %) та 5 (11,9 %) пацієнтів відповідно за групами (OR 5,38; 95 % CI 1,73–16,73; p = 0,004). Гостру серцеву недостатність діагностовано у 7 (18,4 %) та 2 (4,8 %) пацієнтів відповідно за групами дослідження (OR 4,52; 95 % CI 0,88–23,28; p = 0,078). Позитивні результати бактеріологічних досліджень отримано у 47,4 % та 28,6 % пацієнтів відповідно. Госпітальна летальність становила 5,3 % та 2,4 % відповідно за групами (OR 2,28; 95 % CI 0,20–26,18; p = 0,602). Висновки. У військовослужбовців з ІЕ бойова травма асоціюється насамперед із нозокоміальним контекстом захворювання, наявністю ознак хронічної ранової інфекції та більшою потребою в екстреному кардіохірургічному втручанні. Результати дослідження обґрунтовують необхідність ранньої діагностики ІЕ, активного пошуку нозокоміального та ранового джерела інфекції, а також своєчасного залучення кардіохірургічної команди.
Мета роботи – дослідити особливості ремоделювання ворсинчастого хоріона після перенесеної коронавірусної хвороби (COVID-19) на 19–25 тижнях гестації при народженні живого доношеного плода та при антенатальній загибелі. Матеріали і методи. Досліджено плаценту після народження живих немовлят (І група, n = 92) та при антенатальній загибелі плода (ІІ група, n = 12) у жінок, які перенесли COVID-19. Дослідили також плаценти групи порівняння: при живонародженні (n = 54) та при антенатальній загибелі плода (n = 53), де розрізняли підгрупи І-А – з ішемічною дисфункцією плаценти (n = 40) та ІІ-А – з плацентитом (n = 13). COVID-19 у вагітних було підтверджено позитивним результатом полімеразної ланцюгової реакції на наявність РНК вірусу SARS-CoV-2. Застосовано мікроскопічний, імуногістохімічні методи з використанням моноклональних антитіл проти CD31 та гладком’язового актину (α-SMA), морфометричні та статистичні методи. Результати. У групі ІІ, підгрупах І-А та ІІ-А термін гестації був нижчим щодо групи І та групи порівняння (p < 0,001). У плацентах І, ІІ груп та підгрупі І-А виявлено збільшення частки стовбурових і напівстовбурових ворсин – 33 (23; 46); 36 (25; 50); 30 (22; 48) відповідно, а також зменшення кількості термінальних ворсин хоріона – 17 (15; 18); 8 (7; 8); 10 (9; 14) відповідно (p < 0,001). У стінці капілярів термінальних ворсин груп І та ІІ виявлено α-SMA-позитивні перицити, що свідчило про набуття міофібробластоподібних властивостей. У групі І ремоделювання судинної стінки стовбурових ворсин виявлено за проліферацією гладком’язових клітин та їх переходом до синтетичного фенотипу. У групі ІІ та підгрупі І-А визначено дегенеративні зміни гладком’язових клітин артеріол стовбурових ворсин і патологічну неоваскуляризацію облітерованих судин. Плаценти при COVID-19 мали ознаки набряку строми термінальних ворсин, проліферативних змін судинної стінки (група І), для них характерна велика щільність облітерованих судин і фіброзування строми стовбурових ворсин (група ІІ). Висновки. Ремоделювання ворсинчастого хоріона при COVID-19 у вагітних на 19–25 тижнях гестації характеризувалося затримкою розвитку. Структурні зміни судинного та стромального компонентів ворсин асоціювалися з трансформацією фенотипових характеристик гладком’язових клітин і перицитів. COVID-19 у вагітних на 19–25 тижнях гестації спричиняв формування окремих морфологічних змін, подібних до таких при ішемічній дисфункції плаценти.
Судинний ендотелій відіграє ключову роль у підтримці судинного гомеостазу, а ендотеліальну дисфункцію (ЕД) визначено як першочерговий, функціональний і потенційно зворотний етап атерогенезу. Зважаючи на те, що фундамент серцево-судинних захворювань закладається в дитинстві, рання верифікація субклінічних судинних порушень у педіатричній практиці є критично важливою, проте потребує застосування високочутливих і неінвазивних методів. Мета роботи – систематизувати та критично проаналізувати еволюцію лабораторних, інструментальних і функціональних методів діагностики ендотеліальної дисфункції у дітей за період з 2016 до 2026 року. Матеріали і методи. Проведено системний аналіз наукових публікацій, виданих у період з 2016 до 2026 року. Інформаційний пошук здійснили у міжнародних електронних базах даних PubMed / MEDLINE, Scopus, Web of Science та Google Scholar за такими ключовими словами та їх комбінаціями: «ендотеліальна дисфункція», «педіатрія», «діти», «біомаркери», «мікровезикули», «штучний інтелект», «методи діагностики». Застосовано бібліосемантичний метод, контент-аналіз, методи системного й порівняльного аналізу, систематизації та узагальнення даних. За критеріями відповідності меті дослідження до остаточного аналізу залучено 57 оригінальних та оглядових робіт. Результати. За останнє десятиліття відбувся парадигмальний зсув у діагностиці ЕД. У лабораторній практиці акцент змістився з класичних сироваткових маркерів на оцінку продуктів деградації ендотеліального глікокаліксу, профілювання ендотеліальних мікровезикул (EMVs), аналіз епігенетичних сигнатур (мікроРНК) і впровадження мультиоміксних підходів (ліпідоміка, транскриптоміка). В інструментальній діагностиці ключовими інноваціями стали інтеграція алгоритмів штучного інтелекту для автоматизованого трекінгу під час ультразвукового оцінювання потокозалежної вазодилатації (FMD), адаптація периферичної артеріальної тонометрії (EndoPAT), а також застосування відеокапіляроскопії високої роздільної здатності (NVC), оптичної когерентної томографії (OCT) та близько-інфрачервоної спектроскопії (NIRS) для прижиттєвої оцінки мікроциркуляції. Висновки. Синтез молекулярної діагностики з передовими цифровими технологіями візуалізації забезпечує безпрецедентну точність оцінювання судинного статусу. Імплементація цих інновацій формує науковий базис для ранньої стратифікації кардіоваскулярного ризику та розробки персоналізованих превентивних стратегій у педіатрії.
The vascular endothelium plays a pivotal role in maintaining vascular homeostasis, and endothelial dysfunction (ED) is recognized as the primary, functional, and potentially reversible stage of atherogenesis. Given that the pathophysiological processes underlying cardiovascular disease may begin in childhood, early verification of subclinical vascular alterations in pediatric practice is crucial and requires highly sensitive and non-invasive methods. Aim. To systematize and critically analyze the evolution of laboratory, instrumental, and functional methods for diagnosing endothelial dysfunction in children over the period 2016–2026. Materials and methods. A systematic analysis of scientific publications for the period of 2016–2026 was performed. Information search was conducted in international electronic databases including PubMed / MEDLINE, Scopus, Web of Science, and Google Scholar using the following keywords and their combinations: “endothelial dysfunction”, “pediatrics”, “children”, “biomarkers”, “microvesicles”, “artificial intelligence”, “diagnostic methods”. Bibliosemantic method, content analysis, methods of systematic and comparative analysis, systematization, and data generalization were applied. Based on the criteria of relevance to the study objective, 57 original and review papers were included in the final analysis. Results. The last decade has witnessed a paradigm shift in ED diagnostics. In laboratory practice, the focus has moved from classical serum markers to the assessment of endothelial glycocalyx degradation products, profiling of endothelial microvesicles (EMVs), analysis of epigenetic signatures (miRNAs), and the implementation of multi-omics approaches (lipidomics, transcriptomics). In instrumental diagnostics, key innovations included the integration of artificial intelligence algorithms for automated edge tracking in ultrasound assessment of flow-mediated dilation (FMD), the adaptation of peripheral arterial tonometry (EndoPAT), and the application of high-resolution nailfold videocapillaroscopy (NVC), optical coherence tomography (OCT), and near-infrared spectroscopy (NIRS) for in vivo microcirculation assessment. Conclusions. The synthesis of molecular diagnostics with advanced digital imaging technologies provides unprecedented accuracy in assessing vascular status. The implementation of these innovations forms the scientific basis for early cardiovascular risk stratification and the development of personalized preventive strategies in pediatrics.
