
Пацієнти, які надходять із декомпенсованою серцевою недостатністю (ДСН), мають значний ризик смерті та високу частоту ускладнень. Ці несприятливі наслідки можуть бути зменшені завдяки ранньому початку терапії та швидкому титруванню доз препаратів, що модифікують перебіг захворювання. Однак артеріальна гіпотензія, погана перфузія органів і діуретикорезистентність часто перешкоджають впровадженню цієї стратегії.Мета роботи – оцінити ефективність і безпечність застосування інодилататора левосимендану в межах комплексного лікування пацієнтів із ДСН, ускладненою ознаками гіпоперфузії або діуретикорезистентністю, а також дослідити можливість ранньої ініціації квадротерапії в цієї когорти хворих.Матеріали і методи. У проспективне одноцентрове когортне дослідження було залучено 48 пацієнтів із діагнозом ДСН і зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ). Середній вік пацієнтів становив (62,0±11,8) року, серед пацієнтів переважали чоловіки (70,8 %). Ішемічна хвороба серця була первинною етіологією серцевої недостатності у 54,1 % випадків. Лабораторні параметри (N-кінцевий фрагмент мозкового натрійуретичного пропептиду (NT-proBNP), креатинін, швидкість клубочкової фільтрації (CКD-EPI, 2021), С-реактивний білок, кількість лейкоцитів) та ехокардіографічні дані (ФВ ЛШ, глобальна поздовжня деформація, Е/e’, TAPSE) оцінювали на початку і через 72 год після початку інфузії левосимендану.Результати. Інфузія левосимендану привела до значного зниження середніх рівнів NT-proBNP з (8141,2±8224,7) до (3984,0±4402,3) пг/мл (p<0,01). Недостатню ефективність терапії (зниження NT-proBNP < 25 % або його підвищення) спостерігали у 29,2 % пацієнтів, що асоціювалося з вищими вихідними рівнями С-реактивного білка [(14,6±13,9) проти (5,7±6,1) мг/л, p=0,045] і кількості лейкоцитів [(10,3±3,4) проти (8,0±2,3) · 109/л, p=0,039]. Ехокардіографія показала значне покращання ФВ ЛШ [з (28,3±5,8) до (33,9±5,1) %, p=0,002] і глобальної поздовжньої деформації [з –(3,9±1,0) до –(6,4±1,1) %, p=0,048]. Водночас спостерігалося значне зниження співвідношення E/e’ – з 14,9±6,4 до 10,4±3,4 (p=0,035) – разом із позитивною тенденцією до покращання систолічної функції правого шлуночка (TAPSE; p=0,092) та зменшенням системного венозного застою. Посилення діурезу супроводжувалося сприятливим ренальним ефектом, про що свідчило значне зниження рівня креатиніну через 72 год [з вихідного рівня (109,9±31,3) до (99,9±21,6) мкмоль/л; p=0,03]. Клінічна стабілізація сприяла успішному початку квадротерапії перед виписуванням зі стаціонару в 39 (81,3 %) пацієнтів (антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів – 97,9 %, бета-адреноблокатори – 97,9 %, інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу – 93,8 %, блокатори ренін-ангіотензинової системи – 91,7 %).Висновки. Залучення левосимендану до комплексного лікування пацієнтів з ДСН із діуретикорезистентністю або гіпоперфузією є ефективним і безпечним підходом. Він забезпечує потужні гемодинамічні і ренальні ефекти, значно покращує як систолічну, так і діастолічну функцію серця, зменшує застійні явища і створює сприятливе клінічне вікно для безпечного раннього початку квадротерапії відповідно до клінічних настанов.
The aim – to identify independent multidomain predictors of atrial fibrillation (AF) recurrence after first-time catheter ablation in elderly patients and to develop an integrated risk stratification approach based on structural, electrical, biomarker, clinical, and dynamic post-ablation factors.Materials and methods. This prospective multicentre study included 122 patients aged ≥ 70 years undergoing first-time catheter ablation for symptomatic AF. Baseline evaluation included clinical assessment, calculation of the CHA2DS2-VASc score, transthoracic echocardiography with left atrial strain analysis, electrocardiography, 24-hour Holter monitoring, and biomarker testing. Early recurrence during the 90-day blanking period was analyzed as a dynamic predictor. Cox proportional hazards regression analysis was used to identify independent predictors of late AF recurrence. Based on the independent predictors, patients were stratified into low-, intermediate-, and high-risk categories.Results. During 12 months of follow-up, AF recurrence occurred in 53 (43.4 %) patients. Independent predictors of recurrence included heart failure, chronic kidney disease, obstructive sleep apnoea, longer AF duration, elevated NT-proBNP, increased left atrial volume index, reduced left atrial strain, higher premature atrial contraction burden, advanced interatrial block, and early recurrence during the blanking period. Based on these predictors, an integrated multidomain risk stratification model was developed, incorporating structural remodeling, electrical instability, systemic comorbidity burden, biomarker-defined myocardial stress, and dynamic post-ablation recurrence. The model demonstrated good discrimination (C-statistic 0.82) and separated patients into low-, intermediate-, and high-risk categories, with recurrence-free survival of 80.0 %, 56.5 %, and 30.6 %, respectively, at 12 months.Conclusions. AF recurrence after catheter ablation in elderly patients reflects cumulative multidomain atrial vulnerability rather than isolated predictors alone. Integrated assessment of structural remodeling, electrical instability, systemic comorbidities, biomarkers, and early post-ablation recurrence may improve risk stratification and individualized follow-up after catheter ablation.
Серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються провідною причиною смертності в усьому світі, зокрема в Україні, де рівень смертності від ССЗ перевищує середньоєвропейські показники. Зростання поширеності ССЗ зумовлене демографічними змінами, гіподинамією та збільшенням частоти ключових факторів ризику – артеріальної гіпертензії, надмірної маси тіла, ожиріння та цукрового діабету 2-го типу. Наявність атеросклеротичної бляшки сонних артерій є більш специфічним і клінічно значущим маркером серцево-судинного ризику, ніж ізольоване потовщення комплексу інтима–медіа (КІМ), яке сьогодні розглядається переважно як ознака раннього судинного ремоделювання, що передує формуванню бляшки. Ультразвукове дуплексне обстеження сонних артерій з оцінкою товщини КІМ та бляшки залишається доступним неінвазивним інструментом для виявлення субклінічного атеросклерозу. У поєднанні з оцінкою ліпідного профілю ультразвукове обстеження сонних артерій є важливим інструментом для ранньої діагностики, стратифікації ризику та профілактики лікування в пацієнтів із коморбідною кардіоваскулярною патологією.Мета роботи – оцінити вплив поєднання кардіометаболічних факторів на стан судинної стінки сонних артерій. Матеріали і методи. На базі КНП ЛОР «ЛОКДЦ» було обстежено 198 пацієнтів: група 1 – 35 пацієнтів із надлишковою масою тіла (НМТ) або ожирінням (індекс маси тіла [ІМТ] ≥ 25 кг/м2) без артеріальної гіпертензії (АГ); група 2 – 34 пацієнти з АГ та нормальною масою тіла; група 3 – 88 пацієнтів із поєднанням АГ та НМТ/ожиріння; група 4 – 20 пацієнтів з АГ, цукровим діабетом 2-го типу та НМТ/ожирінням. Дослідження охоплювало пацієнтів віком від 29 до 60 років (медіана віку – 49,0 [44,0; 53,0] років; середній вік – (47,9±7,2) року); чоловіки становили 81 %, жінки – 19 %. Групу контролю становила 21 практично здорова особа, в якої за результатами дуплексного ультразвукового дослідження сонних артерій не було виявлено потовщення КІМ та/або атеросклеротичних бляшок, а також клінічних ознак серцево-судинних, ендокринних та інших хронічних захворювань. Усім пацієнтам проводили антропометричне обстеження, оцінку ліпідного профілю, ультразвукове дуплексне обстеження сонних артерій. Вимірювання офісного артеріального тиску проводили за допомогою механічного тонометра Microlife BP AG1-40 з дотриманням усіх вимог до проведення процедури. Статистичний аналіз отриманих результатів виконували за допомогою програмного забезпечення Python. Порівняння груп проводили за допомогою U-критерію Манна – Вітні – Вілкоксона, H-критерію Краскела – Волліса та критерію кореляції. Для оцінки прогностичної значущості проведено ROC-аналіз. Різницю показників вважали статистично значущою при p<0,05.Результати. У пацієнтів середнього віку без метаболічних порушень атеросклеротичні бляшки були відсутні. Наявність одного фактора ризику асоціювалася з виявленням атеросклеротичного ураження у 20,3 % випадків, тоді як поєднання кардіометаболічних чинників (АГ та підвищеного ІМТ) супроводжувалося зростанням частоти виявлення каротидного атеросклерозу до 50,0 % (χ2-критерій Пірсона = 27,18; p<0,001). Шанси виявлення атеросклеротичних бляшок за наявності двох факторів ризику були в 3,93 раза вищі, ніж при ізольованій патології (відношення шансів (OR) 3,93; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 1,91–8,07; p<0,001), тоді як наявність третього чинника (цукрового діабету) не призводила до додаткового статистично значущого збільшення ризику (OR 0,67; 95 % ДІ 0,25–1,79). За даними ROC-аналізу виявлено, що критичним порогом для прогнозування появи бляшок є наявність 2 факторів ризику (AUC 0,689; 95 % ДІ 0,61–0,76; чутливість 78,8 % та специфічність 57,6 %).Висновки. Накопичення кардіометаболічних чинників в осіб середнього віку асоціюється з прискореним судинним ремоделюванням. Наявність двох супутніх факторів ризику (зокрема поєднання АГ та НМТ або ожиріння) є критичним клінічним порогом, що обґрунтовує доцільність виділення цієї категорії осіб у групу підвищеного ризику для скринінгового проведення дуплексного сканування сонних артерій з метою первинної профілактики серцево-судинних катастроф.
The aim – to identify laboratory-pathophysiological phenotypes of chronic heart failure (CHF) using unsupervised cluster analysis of plasma levels of myoglobin (Myo), N-terminal pro-B-type natriuretic peptide (NT-proBNP), superoxide dismutase 1 (SOD1), haem oxygenase-1 (HO-1), soluble transferrin receptor 1 (sTfR1), and vasodilator-stimulated phosphoprotein (VASP), without using predefined grouping variables, and to assess the association of the identified phenotypes with clinical-etiological patient cohorts.Materials and methods. This prospective, single-center observational study included 123 patients with CHF of various etiologies, including combined and isolated aortic and mitral regurgitation, non-valvular CHF, and postoperative thromboembolic complications. Biomarker concentrations were measured using enzyme-linked immunosorbent assays. Following appropriate logarithmic transformation, the data were standardized as Z-scores. Hierarchical cluster analysis using Ward’s method and squared Euclidean distance, together with k-means clustering, was performed. Agreement between the clustering solutions was assessed using the adjusted Rand index.Results and discussion. Four laboratory-pathophysiological phenotypes were identified: the Myo–NT-proBNP injury and hemodynamic-overload phenotype (n=28), the antioxidant-adaptive phenotype (n=32), the low multimarker-burden phenotype (n=47), and the VASP–sTfR1 vascular-metabolic signaling phenotype (n=16). Agreement between Ward’s method and k-means clustering was moderate (ARI=0.434). The distribution of clinical-etiological cohorts across the phenotypes was statistically significant (Pearson’s χ2 = 79.371; df=12; Monte Carlo exact p<0.001; Cramer’s V = 0.464), but did not correspond to a «one etiology – one phenotype» model. The strongest association was observed between non-valvular CHF and the Myo–NT-proBNP injury and hemodynamic-overload phenotype: 22 patients from this cohort belonged to the injury and hemodynamic-overload phenotype. The hypothesized distinct thrombotic-injury profile was not confirmed.Conclusions. In CHF, myoglobin should be assessed not in isolation but as part of a multimarker panel reflecting hemodynamic stress, antioxidant response, tissue iron availability, and vascular-metabolic signaling. The etiology of CHF is associated with biomarker profiles but does not uniquely determine them. These pilot findings support the potential of multimarker phenotyping for personalized risk stratification in patients with CHF and require external validation.
Мета роботи – дослідити частоту і спектр порушень серцевого ритму та визначити предиктори їх персистенції на основі вивчення структурно-функціонального стану лівого передсердя (ЛП) та лівого шлуночка (ЛШ) у хворих із запальною і дилатаційною кардіоміопатією. Матеріали і методи. У дослідження залучено 55 хворих зі зниженою фракцією викиду (ФВ) ЛШ ≤ 40 % та серцевою недостатністю (СН) ІІ функціонального класу і більше: 1-шу групу становили 32 пацієнти із запальною кардіоміопатією (ЗКМП), до 2-ї групи увійшли 23 пацієнти з дилатаційною кардіоміопатією (ДКМП). Усім пацієнтам проводили добове моніторування ЕКГ з метою визначення частоти і спектра аритмій, ехокардіографію та спекл-трекінг ехокардіографію для оцінки структурно-функціонального стану ЛП та ЛШ, а також магнітно-резонансну томографію серця з відстроченим контрастуванням.Результати. Хворі із ЗКМП характеризувалися менш значущим порушенням структурно-функціонального стану ЛП порівняно з пацієнтами із ДКМП, при якій спостерігали збільшення індексу об’єму на 17,2 % та зменшення показника систолічної деформації ЛП на 23,4 %, а також збільшення об’єму його фібротичного ураження майже вдвічі згідно з результатами магнітно-резонансної томографії серця, що асоціювалося з частішими пароксизмами фібриляції передсердь. Також за результатами магнітно-резонансної томографії серця у пацієнтів із ЗКМП порівняно з пацієнтами із ДКМП виявляли зменшення на 13,1 % індексу кінцеводіастолічного об’єму та збільшення показників поздовжньої та циркулярної деформації ЛШ відповідно на 23,8 та 23,6 %, а також зменшення кількості уражених сегментів на 23,4 % та показника фракції позаклітинного об’єму ЛШ на 24,9 % . За допомогою багатофакторного регресійного аналізу у хворих як із ЗКМП, так і з ДКМП, було встановлено граничні значення показників структурно-функціонального стану серця, що були незалежними чинниками персистенції пароксизмів нестійкої шлуночкової тахікардії та фібриляції передсердь.Висновки. Хворі із ЗКМП характеризувалися менш тяжким порушенням структурно-функціонального стану ЛП та ЛШ порівняно з пацієнтами з ДКМП, що асоціювалося із меншою частотою виявлення порушень серцевого ритму. У хворих із запальною та дилатаційною кардіоміопатією встановлено незалежні чинники, асоційовані з наявністю фібриляції передсердь та пароксизмів нестійкої шлуночкової тахікардії.