Серед заходів, що можуть поліпшити якість лікування хворих на туберкульоз (ТБ) легень важливе місце посідає персоніфікація хіміотерапії. Відомо, що фермент CYP2Е1 бере участь у метаболізмі низки ксенобіотиків, імовірно й протитуберкульозних препаратів. Мета дослідження – вивчити значення поліморфізму гена CYP2Е1 для концентрації ізоніазиду та рифампіцину в сироватці крові хворих на ТБ легень під час протитуберкульозної терапії. Для цього за допомогою полімеразної ланцюгової реакції було проведено визначення полімор- фізму гена CYP2Е1 у 90 хворих на ТБ легень, що вперше виявлено. На початку лікування вимірювали вміст ізоніазиду та рифампіцину в крові через 2, 4, 6 і 24 год після введення протитуберкульозних препаратів. Встановлено, що серед 90 хворих на ТБ 80 індивідів (88,9 %) мали генотип *DD, 8 осіб (8,9 %) і 2 особи (2,2 %) мали генотип *CD і *CC відповідно. Протягом доби після введення ізоніазиду в носіїв різних генотипів CYP2E1 вірогідних відмінностей його концентрації в крові хворих не спостерігалося, хоча в носіїв генотипу *DD уміст ізоніазиду був дещо меншим, ніж у носіїв генотипів *CD, *CC. Через 17–18 год після введення концентрація ізоніазиду впала нижче мінімального терапевтичного рівня (0,5 мкг/мл) в обох групах. Загалом через 2 год після введення концентрація рифампіцину становила 11,71 мкг/мл у носіїв генотипу *DD і 12,70 мкг/мл у носіїв генотипу *CD, *CC; через 4 год після введення – 15,65 мг/кг і 16,85 мг/кг; через 6 год – 10,82 мкг/мл і 12,72 мг/кг. Водночас у осіб з генотипами *DD концентрація рифампіцину через 6 год після його введення була на 17,5 % нижчою, ніж у хворих з генотипами *CD, *CC (Р < 0,05; СІ = -3,39...-0,48). Наприкінці доби після застосування в 30 % хворих, які були носіями генотипів *CD, *CC, і в 71,3 % носіїв генотипу *DD відзначалась суб- терапевтична концентрація рифампіцину в крові. Отже, у носіїв варіантних алелей в 2,1 разу рідше спостерігались випадки субефективної концентрації рифампіцину, ніж у хворих з генотипом *DD (Р < 0,05; χ2 = 5,34 при критичному значенні χ2 = 3,84). Таким чином, визначення генотипу CYP2E1 є важливим предиктором вмісту рифампіцину в крові, ефективності лікування, ризику розвитку ураження печінки під час лікування ТБ, а також імовірно ризику виникнення набутої медикаментозної резистентності збудника ТБ.

Одним з найперспективніших шляхів розробки потенційних лікарських препаратів залишається спрямований синтез нових сполук, у тому числі серед похідних амінометансульфонової кислоти (АMSA). Мета дослідження – оцінка потенційної біологічної та фармакологічної активності низки похідних АMSA за допомогою комп’ютерної системи PASS. Розрахунок потенційної біологічної активності похідних AMSA проводили за допомогою PASS (Prediction of Activity Spectra for Substances). Показник (імовірності) Ра від 0,7 до 1,0 свідчить про високу ймовірність активності. Були досліджені: N-(2-гідроксиетил)-AMSA (HEAMSA), N-(пропіл)AMSA (PrAMSA), N-(бутил)-AMSA (BuAMSA), N-(трет-бутил)-AMSA (tBuAMSA), N-(гептил)-AMSA (HpAMSA), 4-(N-феніламінометил)феніл-AMSA (PhAMPhAMSA), N-(бензил)-AMSA (BzAMSA). За результатами дослідження в чотирьох сполук (HEAMSA > BzAMSA > PrAMSA > tBuAMSA; Pa = 0,702…0,822) передбачається здатність пригнічувати глікозилфосфотидилінозитол фосфоліпазу D, що вказує на можливість пригнічувати ріст пухлинних і стовбурових клітин. Сполуки HEAMSA, PrAMSA, BuAMSA, tBuAMSA, HpAMSA виявили здатність пригнічувати екзорибонуклеазу ІІ, що зумовлює наявність противірусної активності. Практично всі досліджувані сполуки ймовірно пригнічують активність ферментів ендоглюкозилцерамідази та цукор-фосфатази, що може зумовлювати гіпоглікемічну активність. При цьому за останньою активністю Ра = 0,732…0,815, а за силою дії сполуки розташувались наступним чином: HpAMSA > BuAMSA > PrAMSA > HEAMSA > tBuAMSA > BzAMSA. У всіх досліджених похідних АМSA, крім BzAMSA, прогнозується антигіпоксична активність, за силою якою сполуки розташувались наступним чином: BuAMSA > HpAMSA > HEAMSA > PrAMSA > tBuAMSA > PhAMPhAMSA (Pa = 0,705…0,814). Сполуки HEAMSA і PrAMSA можуть викликати анксіолітичну дію, сполука tBuAMSA – аналгетичну дію, PhAMPhAMSA – антипіретичну дію, сполуки BuAMSA, HpAMSA можуть пригнічувати про-опіомеланокортин (РОМС) конвертуючий фермент. РОМС є прогормоном, з якого утворюються адренокортикотропний і меланоцит-стимулюючий гормони, а також бета-ліпотропін і бета-ендорфін. Тому пригнічення процесу лізису РОМС може впливати на ендокринну й антиноцицептивну системи. Таким чином, наведені дані свідчать про перспективність доклінічного дослідження нових похідних амінометансульфонової кислоти.

У статті зроблено акцент на важливості покращення якості освіти згідно з новим законом України «Про вищу освіту».

Aim of research: to detect the peculiarities of primary pulmonary tuberculosis (TB) course during in-patient treatment according to polymorphism of cytochrome P-450 2C9 (CYP2C9) genotype. Analysis of medical histories of 83 patients with primary pulmonary tuberculosis at the end of the hospital treatment in Odessa regional antituberculosis dispensary was conducted with consideration of CYP2C9 genotype in 2012 year. At the beginning of the treatment TB-patients with genotype *1/*1 almost in two times more had signs of pulmonary destruction than carriers of *1/*2, *1/*3 genotype. At the discharge from the hospital the best results of anti-TB treatment can be seen in carriers of *2/*3, *3/*3 genotype that associated with slow metabolism of isoniazid and rifampicin. Multidrug resistant tuberculosis more frequently developed in patients with *1/*1 genotype. Thus, detection of CYP2C9 genotype in TB-patients can be useful as predictor of the course and outcomes of TB-treatment.

Устатті викладено15-річний досвідвикладання студентам-іноземцяманглійською мовоюі відображеноактивнуміжна- родну діяльність науково-педагогічного складу університету з інтеграції медичної освіти України у Світовий освітній простір.

У статті викладено багаторічний досвід використання науково-педагогічним складом університету нових технологій підготовки майбутніх лікарів на теоретичних і клінічних кафедрах та на післядипломному етапі.

The aim of present work was to investigate CYP2С9 polymorphism in the south of Ukraine in TB-patients and comparing with the same data of control group by the example of Odessa region. Gene CYP2С9 polymorphism was studied with the help of PCR (polymerase chain reaction) and endonuclease analysis. The blood samples were obtained from patients with new cases of pulmonary TB from Odessa regional antituberculous dispensary and healthy donors in Odessa district station of blood transfusion in the year 2010-12. According to genotype of CYP2C9 of 55 TB-patients, 67,3% persons were the carriers of homozygote wild gene CYP2C9*1/*1, 21,8 and 3,6% heterozygote genes CYP2C9*1/*2 and CYP2C9*1/*3. Only 7,2% individuals belonged to carriers of slow metabolizers genotype CYP2C9*2/*2, *2/*3, *3/*3. In general, the mutated alleles CYP2C9*2 and CYP2C9*3 in TB-males were observed by 1,8 times more frequently than among healthy donors of the same gender. TB-patients older than 30 years more frequently had mutated allele CYP2C9*2, almost by 3 times than individuals from control group.

У роботі зроблено акцент на важливості проведення значної низки форумів різного рівня для спілкування та обмінудосвідом науковців на новому етапі впровадження кредитно-модульної технології.

Відомо, що цитохром-450 (CYP) 2С19 бере участь у метаболізмі омепразолу, клопідогрелю, теродоліну тощо, причому значні варіації метаболізму пов’язані з поліморфізмом гена CYP2С19 . Разом з тим, літературі дані щодо поширеності поліморфізму гена CYP 2 C 19, включаючи хворих на туберкульоз, в Україні відсутні. Тому метою даної роботи було дослідити поліморфізм генотипу CYP2С19 на півдні України у хворих на туберкульоз і порівняти з аналогічними показниками контрольної групи на прикладі Одеського регіону.

Кресюн В.И., Антоненко Е.А., Годован В.В., Антоненко П.Б. Определение изониазид - устойчивости возбудителя туберкулеза . Матер. III съезда фармакологов России. Психофармакол биол наркол 2007 Спец Вып; 7 (Ч 1, А–Л): 1-1748–1-1748 (Тез 339 ) Согласно литературным данным, туберкулез (TБ) остается наиболее распространенным инфекционным заболеванием. Начиная с 1995 года, в Украине зарегистрирована эпидемия туберкулеза. Ситуация осложняется увеличением распространенностилекарственной мультирезистентности (ЛМР) штаммов Mycobacterium tuberculosis , которая определяется как нечувствительность к рифампицину (R) и изониазиду (H). Рост числа пациентов, являющихся носителями ЛМР штамов, увеличивает риск для здоровых людей быть инфицированными этими штаммами. Во всем мире микроскопический и бактериологический методы играют основную роль в диагностике туберкулеза. В то же время молекулярно-генетические методы диагностики ТБ становятся все более востребованными. В литературе описан простой и доступный метод определения мутации в гене katG , которая обусловливает львиную долю устойчивости к изониазиду (Н) среди штаммов M. tuberculosis , с помощью мультиплексной аллель-специфической полимеразно-цепной реакции (МАС-ПЦР) [Мокроусов И. и др., 2003]. Цель данного исследования состояла в оценке возможности быстрого и относительно недорого определения изониазид-устойчивости клинических изолятов M. tuberculosis из культур, полученных от 72 пациентов с различными формами диагностированного ТБ легких. Все пациенты находились на лечении в Одесской областной туберкулезной клинике. Экстракция ДНК проводилась методом лизиса с последующей депротеинизацией хлороформом. Последующую амплификацию и электрофорез проводили согласно Мокроусову И. (2003) с модификацией. Согласно культуральным данным из 72 изолятов 40 (55,6 %) были резистентны к изониазиду, а 32 изолята (44,4 %) были чувствительны. Также было обнаружено, что из 72 изолятов 41 (56,9 %) имел мутацию в гене katG , а 31 изолят (43,1 %) такой мутации не имел. Среди 40 изолятов, устойчивых к изониазиду по данным культурального метода, 34 изолята (85,0 %) имели мутацию в гене katG , в то время как 15%, или 6 изолятов, такой мутации не обнаруживали. Также среди 41 изолята, имеющего мутацию в гене katG , 34 изолята, или 82,9%, были устойчивы к изониазиду по данным культурального метода и 7 изолятов, или 17,1%, оставались чувствительными к изониазиду. Полученные результаты свидетельствуют о высокой распространенности мутации в гене katG среди штаммов M. tuberculosis . Среди изолятов, которые были устойчивы к изониазиду по данным культурального метода, 85% изолятов являлись носителями такой мутации. В то же время 15% резистентных штаммов не имели такой мутации. Возможно минимумдва объяснения — либо наличие еще другой мутации формирует устойчивость (например, ген inhA ), либо мы имеем дело с погрешностью культурального метода. Метод МАС-ПЦР может быть использован для определения устойчивости к изониазиду в клинических лабораториях в районах с высоким уровнем распространенности ЛМР штамов M. tuberculosis .