Актуальність. Сьогодні без фізичної культури і спорту неможливо уявити життя людини, вони є головними засобами збереження і зміцнення здоров’я. Однак сучасний спорт, особливо спорт вищих досягнень характеризується жорсткою, конкурентною, а іноді і безкомпромісною боротьбою, що, звісно, призводить до отримання травм. Травма – порушення цілісності, структури і фізіологічних функцій тканин і органів під впливом зовнішніх агентів. Вони є: механічні, хімічні, електричні, променеві тощо. Механічні травми можуть розглядатися нами як причина спортивного травматизму. У випадках механічного пошкодження травма наноситься предметом, який рухається до людини, а людина в цей час знаходиться у спокої або русі. [2]

ObjectivesThe use of infrapatellar fat pad adipose stem cells (IPFP-ASCs) show an age-independent proliferation and differentiation potential. In addition, the pronounced chondrogenic potential of IPFP-ASCs makes them promising candidates for research for use in other methods of regenerative therapy.MethodsA direct immunohistochemical study was carried out in serial paraffin sections of the stromal-vascular fraction (SVF) of the infrapatellar fat pad (IPFP) and subcutaneous tissue, using monoclonal antibodies. The minimum criteria established by the International Society for Cell Therapy to ensure the identity of MSCs use CD73, CD90 and CD105 as positive markers and CD34, CD31, CD45 as a negative.ResultsAccording to the results of histological, immunohistochemical, morphometric and statistical studies, it was found that in the SVF of IPFP and subcutaneous adipose tissue, the relative number of cells with the profile CD105+ CD73+ CD34+ CD31- CD45- in the standard field of view (x200) the SVF of IPFP was 1.58%, while the SVF of subcutaneous adipose tissue was 6.92 %, which was statistically significantly greater by 4.38 times (p < 0.05).ConclusionThe presence of a sufficient number of mesenchymal stromal cells in IPFP in combination with their topographic relationship with the structures of the joint determines the use of the stromal-vascular fraction of the IPFP for the treatment of diseases of the knee joint.The level III of evidence.

Вступ. У сучасних наукових дослідженнях відзначається обмежена кількість досліджень in vitro, присвячених впливу факторів росту, які виділяються з багатократною тромбоцитарною плазмою (PRP), на функцію стовбурових клітин та їхню співпрацю у відновленні тканин. Вже існують певні результати, що свідчать про потенційну користь PRP у сприянні проліферації та диференціації стовбурових клітин жирового походження, а також можливість впливу на диференціацію хондрогенних клітин. Однак, питання щодо точних молекулярних механізмів взаємодії між генетичними молекулами, виділеними з PRP, та їхнім впливом на модифікацію, міграцію та диференціацію стовбурових клітин залишаються недостатньо вивченими. Дослідження спрямовані на розкриття цих молекулярних шляхів та механізмів, а також на пошук способів продовження дії факторів росту, виділених з PRP, для покращення їхнього впливу на регенерацію тканин. Дане дослідження актуальне і важливе, оскільки стовбурові клітини стають ключовими гравцями в регенеративній медицині і можуть мати велике значення для поліпшення процесу відновлення тканин у людей. Мета дослідження полягає в дослідженні впливу факторів росту на клітинну регенерацію, зокрема мезенхімальних стромальних клітин, що виділені у стромально-васкулярній фракції. Матеріали та методи. Методи та матеріали даного дослідження охоплюють збір і аналіз літературних даних з використання стовбурових клітин жирового походження (ADSCs) у стромальній васкулярній фракції (СВФ) в клітинній терапії. Основні етапи дослідження включали в себе: збір літературних даних, відбір критеріїв включення, аналіз даних, висновки та обговорення імплікації для майбутнього використання ADSCs у клітинній терапії. Методи даного дослідження базувалися на аналізі наукової літератури та бібліометричних даних, щоб дійти до висновків стосовно використання ADSCs у СВФ у клітинній терапії в сучасній медицині. Результати. Використання регенеративних технологій широко поширене в сучасній медицині. Стовбурові клітини жирового походження (ADSCs) у стромальній васкулярній фракції (СВФ) здаються найбільш привабливими для використання в клітинній терапії. Мета цього огляду полягала в тому, щоб проаналізувати та узагальнити доступну літературу, яка стосується фаторів росту, що пливають на мезенхімальні стромальні клітини (МСК) виділенні з СВФ. Результати показали, що всі фактори росту, які можна виділети у плазмі крові чи міжклітинній речовині впливають на МСК, найбільший ефект впливу мають як наступні родини фокторів так й їх окремі представники: BMP-7, BMP-2, TGF-β1, bFGF, IGF, VEGF, PDGF. Висновки. За результатами було зроблено висновок, що різні фактори росту мають різну інтенсивність та якість впливу. Так було відмічено, що BMP-7, BMP-2 мають більшу тропність до кісткової тканини, а тому індукують диференціацію МСК у остегоенний диферон, поряд із синтезом необхідних для кісткової тканини речовин міжклітинного матриксу. Подібна закономірність була помічина й у TGF-β1, лище з відмінністю, що дія спрямована у бік хрящового диферону. Саме ця особливість фаторів росту може бути взята на озброєння для подальших наукових досліджень.

Травматизм є однією з найважливіших медико-соціальних проблем сучасності для більшості країн світу. Травматизм у всьому світі неухильно зростає, наносячи суспільству величезний соціальний і економічний збиток. Значну частку в його структурі становлять дорожньо-транспортні травми, що належать до найбільш тяжких видів травматизму. Транспортні пригоди є єдиною зовнішньою причиною смерті, що входить у сім провідних причин за критерієм «Глобального тягаря хвороб» (The Global Burden of Disease: 2004 update. — Geneva: World Health Oгganization, 2008). За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі від травм, отриманих у дорожньо-транспортних пригодах (ДТП), кожен день гине в середньому 3 тис. людей, а отримують травми або стають інвалідами близько 40 млн осіб на рік (Всесвітня доповідь запобігання дорожньо-транспортному травматизму. — Женева, 2014). Травматизм у зв’язку з його передбачуваністю є важливим і цілком реальним резервом зниження смертності населення країни. Протягом більше 40 років кафедра травматології, ортопедії та військово-польової хірургії Запорізького державного медичного університету займалася вивченням питань дорожньо-транспортного травматизму. За результатами досліджень зроблено ряд пропозицій щодо профілактики та організації своєчасної кваліфікованої та спеціальної меддопомоги постраждалим при ДТП. Останнім часом ми поставили собі за мету вивчити роль жінки за кермом у структурі дорожніх пригод і дорожньо-транспортного травматизму. За даними нашого аналізу випадків ДТП (12 706) по м. Запоріжжю та ділянкам траси Харків — Сімферополь у межах 240 км по Запорізькій області відзначені найбільш характерні ДТП, що здійснюються водіями-чоловіками і водіями-жінками. Вважається, що найнижча кількість аварій — в Японії, тому що жінок-автомобілістів в цій країні близько 35 %. Японці впевнені, що це і знижує показник аварійності на дорогах. Аналізуючи 12 шкіл і курсів із підготовки водіїв-автомобілістів Запорізької області, ми відзначили, що серед курсантів, за винятком тих, хто претендує на категорію професіоналів, установлене закономірне зростання кількості жінок, які бажають придбати водійські права. Якщо в 1980 році співвідношення чоловіків і жінок на курсах було 10 : 1, то вже у 2000 р. — 10 : 4, а у 2015 р. — 10 : 7. Як відзначають інструктори, жінки освоюють теоретичну частину правил дорожнього руху значно краще, ніж чоловіки, але також значно відстають у засвоєнні практики водіння. Залишається сподіватися, що, коли питома вага жінок за кермом досягне 35 %, як в Японії, кількість і тяжкість дорожньо-транспортних травм знач-но знизяться і в Україні.

This paper investigated the dependence of the stability of the knee joint, when exposed to external rotational load on the lower leg, on the position of the graft of the tendon of the popliteal muscle. Estimation finite-element models of the right knee joint of an adult were constructed, which included the articular ends of the bones that form this joint, as well as its main ligaments. The models reflected a surgery to restore posterolateral angle structures and differed only in the position of the popliteal tendon graft. That position was set by the point of attachment of the graft to the posterior surface of the tibia. At the same time, the fixation point changed both vertically and horizontally, in the frontal plane. In addition, a control model was built in which the hamstring tendon was completely absent. As a result of the calculations, patterns of the distribution of the fields of movement of the points of the finite-element model were obtained. As criteria for assessing the effectiveness of the selected position of the graft, movements of the lower leg model in the horizontal plane were proposed. Analysis of the results of the calculations showed that the greatest movements in all directions were obtained in the control model, in which the hamstring of the popliteal muscle was absent. The magnitudes of the considered movements derived from the control model exceeded the same values in the model with minimal movements by 17, 37, 17, 32, and 16 %. From the point of view of the stability of the tibia under rotational load, the most effective was the fixation of the graft on the posterior surface of the tibia as laterally as possible and closer to its articular surface. This is indicated by the magnitude of the movements, which, in this case, turned out to be the smallest in all directions.

Мета роботи – оцінити точність, вирівнювання механічної вісі нижньої кінцівки, індивідуальним інструментом при ендопротезуванні колінного суглоба за допомогою рентгенометрії. Матеріали та методи. Використовуючи рентгенометрию, проведено аналіз ендопротезування колінного суглоба 21 пацієнта, оперованих за допомогою індивідуального інструменту. Вік пацієнтів: середній вік (44-60 років) – 4, похилий вік (60-75 р.) – 12, старечий вік (75-90 р.) – 5, пацієнтів. Чоловіків – 3, жінок – 18. До операції пацієнтам виконували комп’ютерну томограму нижніх кінцівок, а після неї рентгенографію нижніх кінцівок повністю з вертикальним установленням положення стоп. Індивідуальний інструмент виготовляли за оригінальною методикою. Аналіз результатів провели шляхом порівняння рентгенометричних показників до та після операції: 1) положення механічної осі нижньої кінцівки у фронтальній площині на плато великогомілкової кістки у відсотках; 2) медіальний великогомілковий кут спилювання до механічної осі; 3) розміри компонентів ендопротеза (стегновий, великогомілковий і висота вкладиша). Результати. Відхилення у значеннях медіального великогомілкового та латерального стегнового кутів між запланованим та фактично отриманим значенням становили в середньому 0,74%, що можна вважати високим показником точності позиції імплантатів. Позиція механічної осі кінцівки після операції відрізнялася від запланованої трохи більше ніж 2,15 %. Розміри компонентів ендопротеза та висота великогомілкового вкладиша, латерального стегнового кутів між запланованим та фактично отриманим значенням становили в середньому 0,74 %, що можна вважати високим показником точності позиції імплантатів. Позиція механічної осі кінцівки після операції відрізнялася від запланованої трохи більше ніж 2,15 %. Розміри компонентів ендопротеза та висота великогомілкового вкладиша, встановлені пацієнтам, співпали у 100,0% випадків з результатами планування, причому у всіх випадках тибіальна вставка мала висоту 9 мм. Застосування індивідуального інструменту дозволило скоротити час операції, не відкривати кістковомозковий канал стегна, а також провести імплантацію стегнового компонента за наявності металоконструкцій у стегновій кістці. Висновки. Застосування оригінального індивідуального інструменту ендопротезування колінного суглоба забезпечило високу точність встановлення компонентів ендопротеза.

Restoration and strengthening of soft tissue structures of the musculoskeletal system underlie the principles of regenerative medicine to improve treatment results and prevent possible complications. Influencing various parts of the regenerative process, it is possible to correct the recovery time, the morphological properties of the scar, and, as a result, the clinical results of treatment. We have proposed using a polypropylene mesh (PM) impregnated with a metabolitotropic solution to restore damaged and strengthen weakened structures. The work aimed to study the effect of PM with metabolite impregnation on the regeneration process of soft tissues. A series of morphological and biochemical studies were carried out on laboratory animals. The degree of inducible nitric oxide synthase (iNOS) and endothelial nitric oxide synthase (eNOS) mRNA expression was studied as indicators of tissue ischemia and their trophism in correlation with morphological changes in the zone of mesh implantation. Using a PM with a metabolitotrope increases the expression of eNOS mRNA by 10.8 times, and iNOS mRNA - reduces by 3.6 times. Morphologically coated PM causes a pronounced inflammatory effect, followed by a pronounced proliferation of connective tissue fibers around the mesh elements. Particular attention is drawn to the growth of the microvasculature and the increase in the number of anastomoses - 10.3% of the relative area compared to 8.8% in the group using PM without a metabolite. The metabolitotropic impregnation improves oxygenation and trophism of damaged soft tissues, which helps to stimulate regeneration.

Nowadays, the search for new artificial materials to replace damaged tissues and organs is becoming increasingly important. Biodegradable materials occupy an honorable place among medical materials. Depending on the purpose, biodegradable implants should be gradually replaced by living tissue and function over a given period of time, as well as not have a negative impact on surrounding tissues and the body as a whole. Magnesium-based alloys are considered promising. Clinical studies of the dynamics of a number of key biochemical parameters that characterize the reactive response and regenerative processes in the body are of scientific and practical importance. The aim of the research was to study the laboratory - biochemical parameters of blood in patients after BIOS of the tibia using bioinert and biodegradable implants based on magnesium alloy MA-10 Materials and methods. 36 patients with tibial fractures were operated in the traumatology department of MNCE “CH of Emergency and Urgent Medical Aid” in Zaporizhzhia. After closed repositioning, the tibial BIOS was performed using biodegradable alloy screws. Blood sampling for biochemical and cytological studies was performed before and in 2, 4 weeks, 2 and 4 months after surgery. Biodegradable magnesium alloy MA-10 (TU U 24.4-14307794-270: 2018) certified for use in medicine. Results. The study of the total bilirubin dynamics in blood plasma showed that the maximum values of the indicator accompany the acute period of the pathological process. From the second week, slight fluctuations in α-amylase activity were detected, which is most likely due to the energetic support of the inflammatory process and the regeneration of damaged tissues. The use of magnesium alloy for the manufacture of screws showed stable enzyme activity for 4 weeks. In the group of patients who used magnesium alloy implants immediately after surgery, there was a significant (p≤0.05) increase in AST / ALT by 44%, compared with the initial value of the de Ritis coefficient, not by increasing the activity of AST, but by reducing activity ALT. The undulating dynamics of ESR, fibrinogen B and total bilirubin in the blood of patients of both groups reflects the stages of the reparative process. Conclusions. The bioinertness and expediency of using implants made of biodegradable magnesium alloy MA-10 in the dynamic BIOS for diaphyseal fractures of the tibia are substantiated.

Щороку в Україні виконується близько 600 ампутацій на рівні стегна, що вимагає подальшої реабілітації у вигляді протезування втраченої кінцівки. Стандартним методом кріплення протеза до кукси стегна є фіксація гільзи протеза навколо кукси. Гільза забезпечує передачу навантаження, стабільність і ефективний контроль над протезом. Однак цей метод фіксації часто згадується як незадовільний через низку ускладнень, таких як виразки і подразнення шкіри, пітливість у гільзі, неможливість ходити по пересіченій місцевості, неналежний контроль над протезом, зниження діапазону рухів стегна і болі в ділянці кукси. Альтернативним рішенням є перкутанне кріплення протеза ноги до стегнової кістки за допомогою остеоінтегрованих імплантатів. Використовувалися інтрамедулярні стрижні з титановим покриттям, поєднані із зовнішнім блоком за допомогою замка, накритого силіконовою прокладкою, що виконує функцію розмежування внутрішнього середовища від зовнішнього, що часто призводило до інфекційно-запальних ускладнень. Пошук матеріалів для вирішення цих проблем зупинився на вуглецевих матеріалах, у тому числі вуглець-вуглецевих композитних матеріалах (ВВКМ), які є відносно новими конструкційними матеріалами в практиці ортопедії. Їх успішно використовують при остеосинтезі та ендопротезуванні кісток завдяки комплексу необхідних фізико-механічних і хімічних властивостей. Метою даної роботи було встановити ступінь інтеграції м’яких тканин і, зокрема шкірного покриву, в ВВКМ. Експериментальним шляхом, із використанням лабораторних тварин, проведено гістоморфологічний аналіз змін тканин в ділянці контакту з імплантатами. Доведено біоінертність матеріалу, а також обґрунтовано перспективність застосування імплантатів із ВВКМ як покриття елементів конструкцій ендо-екзопротезів для застосування в реконструктивній травматології та ортопедії.

Пандемія COVID-19 призвела до запровадження дистанційного формату забезпечення навчального процесу в усіх галузях освіти, в тому числі й медичних закладах вищої освіти. Клінічні кафедри, особливо хірургічних дисциплін, мають певну специфіку забезпечення якісного освітнього процесу, а функціонування студентського наукового товариства є його невід’ємним компонентом у контексті студентоцентрованого підходу до навчального процесу. Мета статті – продемонструвати досвід забезпечення роботи студентського наукового товариства в дистанційному форматі, визначити переваги та недоліки даного формату діяльності, окреслити головні проблеми, що потребували вирішення, та шляхи їх розв’язання, розглянути можливості використання окремих елементів дистанційного формату забезпечення роботи після завершення дії карантинних обмежень. Під час обрання платформи для забезпечення дистанційного проведення освітнього процесу необхідно враховувати можливість використання будь-яким пристроєм незалежно від встановленої операційної системи, зручний та зрозумілий інтерфейс, стабільність роботи. В якості платформи була обрана Teams від корпорації Microsoft, що зарекомендувала себе під час організації дистанційного формату забезпечення освіти. Дане середовище дозволяє безперешкодну комунікацію всіх членів наукового керівництва, обмін навчальними матеріалами, підручниками, посиланнями, аудіо- та відеофайлами, планування засідань тощо. Позитивною практикою виявилося використання матеріалів, отриманих з верифікованих колабораційних порталів та агрегаторів професійного мультимедійного контенту, де у вільному доступі наявні клінічні кейси, записи маніпуляцій та оперативних втручань (виключно моменти оперативного втручання, що мають інтерес, без рутинних етапів), хід оперативних втручань, реабілітаційні заходи тощо. Всі автори верифіковані та є фахівцями у зазначених галузях. Таким чином дистанційний формат функціонування студентського наукового товариства продемонстрував високу ефективність, окремі аспекти використання платформи для забезпечення освітнього процесу он-лайн, сторонні відкриті ресурси були визначені як позитивні практики та мають перспективу інтеграції у звичний режим роботи.

Актуальность. Современные хирургические методики для устранения передней нестабильности коленного сустава обеспечивают достаточно высокий удельный вес (75–91 %) отличных и хороших функциональных результатов лечения данной группы пациентов. Однако существует достаточно большая группа пациентов — до 25 % — с остаточной ротационной нестабильностью после реконструкции передней крестообразной связки (ПКС). Целью нашей работы было улучшение результатов лечения пациентов с повреждением передней крестообразной связки путем выработки дифференцированных показаний к восстановлению переднелатеральной связки коленного сустава. Материалы и методы. В исследование вошли 119 пациентов, которые были разделены на две группы: группа исследования — 63 пациента (52,9 %), которым производилось восстановление ПКС и переднелатеральной связки, и группа сравнения — 56 пациентов (47,1 %), которым выполняли восстановление только ПКС. В раннем послеоперационном периоде оценивали показатель визуально-аналоговой шкалы (ВАШ) и срок восстановления угла сгибания в коленном суставе более 90°. В срок 12 месяцев после операции оценивали стабильность коленного сустава (тест Лахмана и Pivot-shift тест), использовали субъективную и объективную шкалу IKDС и шкалу Lysholm. Результаты. Уровень болевого синдрома по ВАШ статистически достоверно выше начиная с первого дня послеоперационного периода в группе исследования. К 3-й неделе у 57 пациентов (90,4 %) группы исследования и 49 пациентов группы сравнения (87,5 %) уже было восстановлено сгибание в коленном суставе более 90°. Через 12 месяцев после операции в группе исследования результаты тестов стабильности статистически достоверно лучше: тест Лахмана отрицательный у 83,6 %, тогда как в группе сравнения — у 67,4 % (р < 0,05); отрицательный Pivot-shift тест был отмечен у 83,6 % пациентов группы исследования и 69,6 % лиц из группы сравнения (р < 0,05). При детальном анализе результатов лечения больных, у которых были отмечены положительные тест Лахмана и Pivot-shift тест, мы отметили корреляционную связь с наличием у пациентов признаков гипермобильности. Результаты по субъективной шкале IKDC, шкале Lysholm в группе исследования были статистически достоверно лучшими, чем в группе сравнения. Выводы. При сравнении двух групп пациентов можно отметить, что мы получили статистически значимые лучшие результаты в группе больных, у которых восстанавливали как переднюю крестообразную, так и переднелатеральную связку коленного сустава. Также нужно отметить, что дополнительное восстановление переднелатеральной связки не увеличило травматичность операции и послеоперационного ведения пациентов. Проведя анализ результатов лечения пациентов, мы определили некоторые показания для восстановления переднелатеральной связки коленного сустава при повреждении ПКС.

Актуальність. Пошкодження задньої хрестоподібної зв’язки (ЗХЗ) відноситься до найбільш тяжких пошкоджень у колінному суглобі. Точне знання анатомії, біомеханіки і механізмів пошкодження колінного суглоба і його зв’язкового апарату — неодмінна умова при постановці діагнозу, реконструкції та подальшому лікуванні. Дані про випадки пошкодження ЗХЗ дуже варіабельні. Такі пошкодження зустрічаються набагато частіше, ніж гадають. Це пояснюється тим, що розриви ЗКС рідко спостерігаються в клінічній практиці, тому часто пропускаються, і пацієнти лише через роки звертаються з приводу болю в стегні і надколіннику, а також больових відчуттів у медіальному компартменті коліна. Методом вибору реконструкції ЗХС є відновлювальні операції з використанням одно­ або двухпучкового трансплантату. Незалежно від обраної техніки реконструкції для функціонального результату вирішальним найбільш впливовим фактором є позиціонування трансплантату ЗХЗ. Дискусія щодо методу пластики ЗХС обумовлена відсутністю консенсусу з найбільш прийнятною методикою і малою питомою вагою результатів з повним відновленням стабільності колінного суглоба. Мета: на основі аналізу функціональних і радіологічних результатів, а також ускладнень оцінити ефективність пластики задньої хрестоподібної зв’язки автотрансплантатом із сухожиль згиначів гомілки транстибіальним методом. Матеріали та методи. За період з 2004 по 2015 рік було прооперовано 47 пацієнтів (38 чоловіків і 9 жінок) з приводу гострої або хронічної нестабільності ЗХЗ. У дане дослідження включені як ізольовані реконструкції ЗХЗ, так і комбіновані мультилігаментарні реконструктивні операції. Ревізійних операцій не було. У 7 (14,89 %) випадках були ізольовані розриви ЗХЗ, а в 40 (85,11 %) — комбіновані пошкодження. У 23 (48,94 %) випадках розрив зв’язок стався внаслідок спортивних травм, у 12 (25,53 %) — у результаті автодорожніх пригод і в 12 (25,53 %) випадках — через інші причини. Операції виконувалися артроскопічно за допомогою звичайної техніки свердління каналів: стегновий — через антеролатеральний портал і великогомілковий — транстибіально. Використовували трансплантат із полусухожильного і ніжного м’язів (один пучок). Якщо мало місце комбіноване ушкодження ЗХЗ з розривом задньолатерального кута колінного суглоба, то ми використовували методику R. LaPrade. П’ятеро пацієнтів (10,64 %) раніше перенесли операції на колінному суглобі: у 2 випадках (4,46 %) їм відновлювали передню хрестоподібну зв’язку (ПХЗ), 1 пацієнту (2,13 %) — ПХЗ, ЗХЗ і медіальну коллатеральну зв’язку, у 2 випадках (4,46 %) — ЗХЗ. Результати. Суб’єктивна оцінка показала наступні позитивні результати. Задоволені результатом лікування 23 пацієнти з 27, обстежених у віддаленому періоді, переважна кількість хворих не мали суттєвого болю за даними візуально­аналогової шкали, і 81,15 % хворих були задоволені результатом і готові були прооперуватися ще раз на разі потреби. Об’єктивні дані функціональних шкал: Lysholm і Gillquist — у середньому 76,75 ± 17,18 (38–100), Tеgner — у середньому 5 (1–9), KOOS — 78,14 ± 19,78 (0–100), IKDC — A — 2 (12,5 %), B — 8 (50 %), C — 4 (25 %), D — 2 (12,5 %) — свідчать про істотне поліпшення функції колінних суглобів. Рентгенологічна оцінка показала прогресування остеоартрозу. Висновки. Оперативне лікування ушкоджень ЗХЗ автотрансплантатом із сухожиль згиначів гомілки транстибіальною технікою свердління каналу в великогомілковій кістці є ефективним методом, що дозволив отримати позитивні результати лікування пацієнтів.

The aim of the study. To improve the effectiveness of pain syndrome management in the postoperative period in patients after knee arthroplasty with radiofrequency neuroablation (RFNA). Materials and methods. A prospective, open, randomized study on the treatment result analysis of 93 patients with knee joint osteoarthritis of the III–IV stage was conducted. Patients were divided into two groups: the study group (n = 44) and the comparison group (n = 49). The study group patients underwent arthroplasty of one knee and RFNA of the genicular and cutaneous nerves in the preoperative period. The comparison group patients underwent only knee arthroplasty. Assessment of pain intensity, functional status and quality of life of patients was performed using the VAS, WOMAC, KOOS questionnaires before treatment, 1.5, 3 and 6 months after surgery, taking into account the overall quality of life according to the SF-36 questionnaire and the possibility of developing neuropathic pain component according to the PainDetect questionnaire. Results. The result analysis obtained with the VAS showed pain reduction in both groups in 6 months after total knee arthroplasty (TKA), in the study group – 2 (2; 2) points, in the comparison group – 3 (2; 3) points. The results assessed with the WOMAC questionnaire showed greater improvement in treatment outcomes among patients who underwent knee arthroplasty in combination with RFNA – 32 (28; 34) points after 6 months. In the comparison group, there was also an improvement in functional status on examination in 1.5 months after surgery, but with less effective reduction of pain and physical recovery, which was seen on the examination in 6 months – 33.0 (28.5; 37.0) points. The analysis using the KOOS questionnaire showed a positive increase in postoperative indicators in both groups of patients, and it was 41.88 (37.20; 44.79) points in the comparison group and 47.67 (40.63; 50.51) points in the study group during a 6-month follow-up after arthroplasty. The SF-36 result analysis in 6 months after surgical treatment showed nearly identical restore of the psychological component of health in both patient groups – 56.63 (55.83; 59.03) points in the comparison group and 58.96 (54.24, 60.35) points – in the study group. The study group demonstrated better restoration of the physical component of health. The neuropathic component of pain was not detected among the examined groups of patients using the PainDetect questionnaire. Conclusions. RFNA of the genicular nerves and additional ablation of cutaneous nerves reduces the intensity of pain in the postoperative period after knee replacement and allows patients more quickly and easier restore functional activity and improve quality of life.

Summary. Modern medicine widely uses artificial materials to replace damaged tissues and organs. Biodegradable implants should be gradually replaced with living tissue and stay functioning within a specified period, don’t have any negative impact on surrounding tissues and a human body in general. Clinical studies of biochemical values specifying the intensity of inflammatory response to IM nailing with biodegradable implants are of clinical and scientific interest. Task of the study: to substantiate of the use of implants made of biodegradable magnesium alloy MS-10 in the dynamic IM nailing for diaphyseal fractures of the tibia. Materials and methods. The study involved 34 patients with diaphyseal tibial fractures, which resembled surgical treatment (IM nailing). Cannulated intramedullary titanium nails served as a blocking pin. The treatment included closed reposition followed with IM nailing of a tibia. To lock the nail, a screw made of magnesium alloy MS-10 was inserted in a static (round) hole in 16 patients. In 18 patients, a screw made of titanium was inserted into a static hole. The both groups passed blood sampling for studies, before and after the surgery, 2 and 4 weeks, 2 and 4 months after surgery. Biochemical blood tests were to determine the concentration of fibrinogen-monomer complexes in the blood plasma (β-naphthol test). Results. The study of the activity of AST and ALT found it lower (19 and 29%) in patients with biodegradable screws, compared to the group of patients with IM nailing locked with bioinert screws. The situation was similar with ESR, fibrinogen B and total bilirubin in the blood of patients in both groups. Conclusions. The study convincingly proves the expediency of the use of biodegradable material (magnesium alloy MS-10) to produce implants for the IM nailing for the patients with long bones’ fractures.

The problem of anterior cruciate ligament (ACL) reconstruction of the knee joint remains relevant, despite of significant number of designed surgical techniques for its reconstruction. Repeated ruptures of the restored ACL are recorded in 3–15 % of cases. Objective: to determine the morphological features of the knee joint tissues rearrangement in rabbits after implantation of a polypropylene mesh (PM) into the capsule defect. Methods: the study was performed on 50 rabbits weighing (694 ± 27) g. A capsule defect was formed on the right knee joint between the patellar ligament and the medial collateral ligament. In the experimental group (25 rabbits), the defect was repaired using PM, in the control group (25) — the edges of the defect were tightened and sutured with vicryl. A modified Vanderbilt University scale was used to assess the scarring process. Morphological analysis was performed. Results: no significant clinical differences in the state of the operated knee joint in the postoperative period were found between the groups. In the control group, from the 7th day after the surgery, the formation of dense connective tissue (scar) was observed. In animals of the experimental group, against the background of the formation of connective tissue around the PM, a significant thickening of the capsule and ligaments was observed at the points of contact with it. In 21 days after PM implantation, 51–75 % of its area showed ingrowth of connective tissue, after 45 — 75–100 %. After 2 months after the surgery, the relative area of dense connective tissue in the experiment was (68.12 ± 2.74) % versus (51.68 ± 4.22) % in the control.Conclusions: implantation of PM into the area of the knee joint capsule defect of rabbits between the patellar ligament and the medial collateral led to the formation of a larger volume of dense connective tissue at the final follow-up period (2 months). Ingrowth of connective tissue between cells and fibers of PM promotes the formation of a tight connection with the surrounding tissues, thereby strengthening area of traumatic injury.

Relevance. Dislocation of the femoral component of the endoprosthesis is one of the most frequent complications in the total hip joint endoprosthesis (THJE). There are many factors for the development of dislocations. The best option to "treatment" a dislocation in THJE is to prevent the development of primary instability. Of particular relevance to the restoration of the capsule-ligament apparatus is for people with obesity. Careful restoration of soft tissue structures or the preservation of these structures using modified accesses significantly reduces the incidence of dislocations. Currently developed many ways to strengthen and restore the posterior structures of the hip joint capsule. In this paper, we study a method for restoring and strengthening the posterior structures of the hip joint capsule using polypropylene-based mesh implants. Purpose: to evaluate the effectiveness of using a polypropylene mesh to close a defect in the hip joint capsule. Materials and methods. The study was carried out in a software package based on the finite element method. For the rational use of computer resources, a computational model was built, which consisted only of the capsule model and the endoprosthesis head model. The dimensions of the elements of the computational model corresponded to the actual dimensions of these objects. In this paper, two ways of capsule suturing were investigated: interrupted sutures and polypropylene mesh. Also, an additional control model of the same dimensions was constructed, but in which the incision was not sutured. Results and its discussion. As a result of the calculations, pictures of the distribution of the stress-strain state in the "head-capsule" system were obtained. To assess the effectiveness of the method of closing the capsule, as the main characteristics, the values of the opening of the incision, as well as the stresses arising in the joint capsule, were chosen. An additional characteristic is selected stresses in the head. Conclusions. The obtained calculation results indicate that with the considered options for fixing the cut, both in terms of rigidity and strength, the model of fixing the defect with a mesh is more effective.

The operation of anterior cruciate ligament reconstruction is one of the most frequently performed in orthopedics. However, the proportion of failures remains at the level of 5–15 %, and the percentage of full recovery of physical activity of patients is 60–85 %. Actually, there are two main reasons for unsatisfactory results: damage to the graft with the formation of chronic instability and the development of post-traumatic arthrosis.Objective is to determine the effect of the period of recovery of anterior cruciate ligament on the risk of developing post-traumatic gonarthrosis.Methods: the long-term results of treatment of 527 patients operated 2 to 16 years ago were analyzed, according to the IKDC scale — in 367 (69.64 %). The progression of arthrosis was evaluated on the basis of the Kelgren-Lawrence classification in 225 patients (42.69 %). Variation-statistical analysis was performed using the software Statistica, version 13 (TIBCO Software Inc., License JPZ804I382130ARCN10J).Results: in patients operated during the first 2 months after injury, the results of treatment by the IKDC scale turned out to be better (group A is fully normal — 68.9 % assigned). In persons whose reconstruction of the anterior cruciate ligament was carried out in a period from 2 months to 2 years after injury, the rate on the IKDC scale was 8 % less (p < 0.01). And among patients who were operated in 2 and more years after injury, only 48.6–50.0 % of cases were assigned to group A on the IKDC scale (p < 0.01). In the group of patients to whom anterior cruciate ligament was restored up to 2 months from the moment of injury, the minimum progression of gonarthrosis was determined (20.4 %); from 2 months up to 1 year — 39.1–40.6 %; more than a year — 57.1–68.8 %. The dependence of the progression of gonarthrosis on the period from the moment of injury to the surgical reconstruction of the anterior cruciate ligament is statistically proven.Conclusions: the progression of gonarthrosis depends on the time elapsed from the moment of the injury to the surgical treatment anterior cruciate ligament reconstruction. Patients operated during the first 8 weeks after injury have a significantly lower probability of progression of gonarthrosis.

Insufficient attention to the structures of posterolateral knee corner in case of PCL injury can lead to unsatisfactory results. Objective: to improve the results of treatment patients with posterior cruciate ligament injury by determining the indications for restoration of posterolateral knee corner structures. Methods: there were 68 patients without clear signs of rotation instability by Dial and Varus stress tests. But in all cases we observed asymmetry of these tests compare to contralateral leg. Patients were divided into two groups, homogeneous by gender and age: the main group (36 patients, 52.94 %) — restoration of the PCL and the posterolateral structures, comparison group (32 patients, 47.06 %) — only PCL restoration. The results of treatment were evaluated with VAS and IKDS scales. Results: а subjective assessment of patient’s satisfaction was obtained from 36 (100.00 %) patients in the main group and 30 from the comparison group (93.75 %). It was found out that 25 (37.88 %) patients were very satisfied with the early outcome of treatment (6 weeks), 34 (51.52 %) — satisfied, 5 (7.58 %) — partially satisfied, 2 (3.03 %) — not satisfied. Long-term followup results were assessed in 31 (86.11 %) patients of the main group, 24 (75 %) — of comparison group. 30 (96.78 %) patients of the main group and 21 (91.3 %) of comparison group would agree to repeat surgery again. According to the subjective IKDC scale excellent and good results of treatment were found in 87.5 % of the main group, and only 47.37 % in the comparison group; unsatisfactory — at 4.15 and 15.79 % respectively. Conclusions: in all patients with PCL injury who had minor signs of rotational instability, restoration of the PCL and posterolateral structures allowed to get higher rate of excellent and good results after treatment. In patients with PCL injury and asymmetry of external rotation test, it is necessary to reconstruct the PCL and structures of osterolateral corner.

Today, a number of factors have been identified that theoretically increase the risk of anterior cruciate ligament (ACL) graft rupture. An increased posterior tibial slope is considered one of the potential risk factor. Objective: to investigate the influence of posterior tibial slope angle on the loading forces in the ACL. Methods: the research was made in the program complex for the design and calculation of building structures LIRA-SAPR 2013 R5. The main aim of our study was to determine the loading forces in the ACL according to various angles α (0°, 5°, 10°, 15°). For maximum simplification of the model, the joint was depicted as two planes that correspond to the cross-sections of femoral and tibial bones at the level of ligaments attachment. Two variants of loading were assumed: 1) the movement of the femoral fragment in the horizontal plane in the direction «forward-backward » was set, the displacement amount was 10 mm; 2) when the conditions of the 1-st task were fulfilled, vertical (axial) movement of the femur was also determined in the direction of physiological loading, with value of 5 mm. Results: with an increase of angles α, loading forces in ACL also increase both in calculations with no vertical displacement and with its account. The smallest forces were obtained at the angle α = 0°. The greatest forces were obtained in the model with a slope angle α = 15°: 6.1 kN for the first type of calculation, which is 6.83, 4.27 and 1.84 % more than at α = 0°, 5°, 10°, respectively; 5.9 kN for the second type, by 14.56, 9.26 and 4.24 %, respectively. With increase of posterior slope angle, the differences in loading forces obtained in the first and second types of calculations are reduced. Conclusions: in all angles of posterior tibial slope (0°, 5°, 10°, 15°), the increase in loading forces didn’t exceed 15 %. The forces are higher in the model without axial displacement. The proposed mathematical model is quite effective in studying the loading in ACL, however, it is necessary to expand the modifiable components of this model to approach the biomechanics of the human knee.

Dislocation of the femoral component of the endoprosthesis is one of the most common complications after hip total arthroplasty. The best way of prevention is to prevent the development of primary instability. Even with the proper positioning of endoprosthesis components, there are dislocations associated with the weakness or defect of the capsular-connective structures of the joint. Today, a lot of ways have been developed to strengthen and restore the posterior structures of the capsule of the hip joint with the help of auto and allomaterials, differing in the method of fixation and physical and chemical characteristics.The paper proposes a method of restoring and strengthening the posterior structures of the capsule using polypropylene mesh implants. Objective: to construct a model of the hipjoint capsule after capsulotomy with the help of the specialized software program and to determine the hardness of the defect closed with a polypropylene mesh. Methods: the study was made in a software complex based on the finite element method. A calculation model was constructed consisting of capsule and endoprosthesis femoral head. Two methods of sewing the dissected capsule were studied: seam thread and polypropylene mesh. In the control model, the capsule was not fixed. Results: pictures of the distribution of stress-strain state in the system «endoprosthesis – joint capsule» were obtained. Conclusions: underthe conditions of the kinematic loading of the model, the smallest sizes of the capsule cut opening are in case of its closure with the mesh. In the case of thread, they were 8.5 % higher. The values of equivalent stresses in the model with the mesh were the largest: in the capsule of the joint by 23.8 %, the endoprosthesis head — by 60.4 % compared with the thread fixation. The obtained results indicate that the mesh model is more rigid.