Вугрова хвороба є поширеним дерматологічним захворюванням, що суттєво впливає на якість життя молодих людей у період їхньої найбільшої соціальної активності. Метою дослідження було оцінити ефективність і безпечність системної ретиноїдної терапії із застосуванням різних доз ізотретиноїну у пацієнтів із середньотяжкими та тяжкими формами акне, а також визначити частоту рецидивів після завершення лікування. Обстежено 75 пацієнтів віком 16–35 років, розподілених на три групи, які отримували ізотретиноїн у дозах 0,3; 0,5 та 0,8 мг/кг. Підвищення добової дози прискорювало досягнення клінічного ефекту та зменшувало частоту рецидивів, проте супроводжувалося збільшенням кількості побічних реакцій, таких як ретиноїдний ксероз, хейліт, кератит, дерматит, дифузне порідіння волосся. Оптимальне співвідношення ефективності та безпечності відзначено при застосуванні середніх доз ізотретиноїну. Подовження курсу терапії до досягнення цільової кумулятивної дози забезпечувало стійку ремісію з мінімальними ускладненнями. Отримані результати підкреслюють доцільність індивідуального підбору дози ізотретиноїну при лікуванні акне для оптимізації клінічних результатів і покращення якості життя пацієнтів.
До дослідження було включено 1115 пацієнтів, які отримали невідкладну медичну допомогу в період з 2015 по 2020 рік. Пацієнтів було розділено на дві групи: традиційна група (527 пацієнтів, які отримували стандартну екстрену медичну допомогу у 2015–2018 рр.) та група телемедицини (588 пацієнтів, які, окрім стандартної допомоги, отримували дистанційну консультативну підтримку за допомогою телемедицини у 2018–2020 рр.). Для виявлення ключових предикторів критичних станів та оцінки ефективності телемедицини у веденні пацієнтів застосовувалися методи описової статистики, логістична регресія, ROC-аналіз та критерії порівняння незалежних вибірок. Згідно з результатами, у 496 пацієнтів було виявлено високу ймовірність необхідності телемедичної підтримки. Результати дослідження продемонстрували, що телемедицина істотно покращує ведення критичних невідкладних станів у сільських районах, що призводить до поліпшення клінічних результатів. Отримані дані підкреслюють потенціал телемедицини у трансформації системи екстреної допомоги, особливо в умовах обмежених ресурсів.
Карієс зубів залишається поширеним хронічним захворюванням, що вимагає ефективних стратегій оцінки ризику. Метою дослідження було визначити фактори ризику виникнення та прогресування карієсу у молодих людей. У дослідженні взяли участь 26 студентів-стоматологів віком 19–20 років, розподілених на три групи: без карієсу, з компенсованою та субкомпенсованою формами карієсу. Комплексне обстеження включало оцінку швидкості слиновиділення, в’язкості, рН, давності нальоту з використанням індикаторних пігулок та мікроскопічний аналіз зубного нальоту, забарвленого за Грамом. Результати показали, що швидкість слиновиділення та рН (6,0–7,0) були в межах фізіологічної норми у всіх групах. Однак у пацієнтів з карієсом виявлено підвищену в’язкість слини та переважання зрілого зубного нальоту (>48 годин). Мікробіологічний аналіз виявив домінування грампозитивних коків, морфологічно подібних до видів Streptococcus, у нальоті осіб з активним карієсом. Зроблено висновок, що локальні фактори, такі як в’язкість слини та зрілість біоплівки, є критичними детермінантами ризику навіть за нормальних загальних параметрів слини.
Дослідження генетичних факторів, що впливають на розвиток гіпоксично-ішемічних уражень у новонароджених, є актуальним напрямком сучасної неонатології. У роботі проаналізовано асоціації варіантів генів NOS3 та VDR з клінічними та кардіогемодинамічними показниками у новонароджених, з урахуванням стану здоров’я матерів. При багатофакторному регресійному аналізі встановлено, що генотип CC VDR асоціювався зі зниженням артеріального тиску (β=−8,17; p=0,016). Найбільш значущим предиктором рівня артеріального тиску був pH венозної крові (ВШ=0,61, p=0,004). Генотип TT гена NOS3 асоціювався зі значним підвищенням ризику гіпотензії у новонароджених з ГІУ ЦНС (ВШ=11,7; p=0,043), Виявлені тенденції до змін показників серцевої функції та судинного тонусу свідчать про генетичну детермінованість у формуванні індивідуальної реакції на гіпоксію. Отримані результати розширюють уявлення про патогенез неонатальних порушень та можуть бути використані для стратифікації ризику і персоналізації лікування.
Вогнищева склеродермія є доволі поширеним хронічним запальним захворюванням сполучної тканини, але механізми її прогресування залишаються недостатньо з’ясованими, що зумовлює актуальність вивчення метаболічних чинників ризику та пошуку відповідних терапевтичних підходів. Під час дослідження було проведено комплексне обстеження та лікування 78 пацієнтів із вогнищевою склеродермією з оцінкою показників ендотеліальної функції, ендогенної інтоксикації та прооксидантно-антиоксидантного балансу, а також порівнянням ефективності стандартної та запропонованої терапій. Доведено, що у хворих на вогнищеву склеродермію формується несприятливий токсично-метаболічний патерн. На підставі отриманих результатів дослідження розроблено удосконалений спосіб комплексного лікування хворих, а саме: на тлі стандартної терапії пацієнти основної групи додатково отримували ендотеліопротекторний препарат, сорбент, препарат з антиоксидантною дією та ультрафонофорез з гіалуронідазою. Встановлено, що запропонована схема лікування сприяла достовірно більшому зниженню рівнів ендотеліну-1, VEGF-A, VCAM-1, карбонільних груп білків та збільшенню активності супероксиддисмутази, глутатіонредуктази та вмісту відновленого глутатіону. Отримані результати обґрунтовують доцільність включення ендотеліопротекторних і антиоксидантних засобів до комплексних схем лікування для вдосконалення сучасних терапевтичних підходів і оптимізації ведення пацієнтів.
Soft tissue sarcomas are rare but highly heterogeneous mesenchymal tumors. In this study, the clinical-pathological significance of the biomarkers RRM1, MGMT, TUBB3, and PTEN in patients with soft tissue sarcomas was evaluated using a model-based statistical approach. A synthetic cohort of 250 patients was created, and overall survival and progression-free survival were analyzed using Kaplan-Meier and Cox proportional hazard models. According to the results obtained, the hazard ratio for overall survival associated with PTEN loss was approximately 1.9, for progression-free survival associated with high TUBB3 expression 1.7, and for low RRM1 expression in gemcitabine-treated patients 0.53. Thus, biomarkers such as RRM1, TUBB3, and PTEN have considerable potential for planning individualized treatment strategies in patients with soft tissue sarcoma; MGMT methylation may serve as a predictive marker in selected cases.
Метою дослідження було вивчити вплив основних факторів ризику серцево-судинних захворювань на артеріальну ригідність та стан судинної стінки сонних артерій у жінок молодого віку. В дослідження включено 76 молодих жінок (середній вік 28,6±4,3 років), серед яких у 27 жінок визначено нормальний артеріальний тиск (1-ша група) і у 49 жінок – високий нормальний артеріальний тиск (2-га група). Аналіз факторів ризику показав, що надмірну вагу виявлено у 46 %, абдомінальне ожиріння – у 32,9 %, статус куріння – у 48,9 % , дисліпідемію – у 21,1 % осіб. Встановлено, що у жінок з високим нормальним артеріальним тиском у порівнянні з особами з нормальним артеріальним тиском виявлено значне підвищення швидкості пульсової хвилі, причому з найбільшими значеннями у обстежених з надлишковою вагою та курців. Показано, що у жінок молодого віку з високим нормальним артеріальним тиском визначається потовщення комплексу інтима-медіа загальної сонної артерії у порівнянні з особами з нормальним артеріальним тиском незалежно від статусу куріння.
У роботі використано всі медичні свідоцтва про смерть жінок репродуктивного віку (15–49 років) в Азербайджані за 2023 рік. Медичні свідоцтва про смерть були розподілені за днями тижня та місяцями року на основі інформації про дату смерті. У 2023 році середньодобова кількість померлих жінок віком 15–49 років становила 5,63±0,13 (мода 5, медіана 5, мінімальна та максимальна кількість відповідно 0 та 18). В Азербайджані смертність жінок репродуктивного віку варіабельна за календарними днями року (0–18 випадків за добу), по днях тижня (5,21±0,31 по вівторках та 6,40±0,42 по четвергах), по тижнях (3,28±0,56 за 5–11 червня, 8,28±0 за 13–19 лютого) (4,83±0,36 у листопаді, 6,77±0,39 у січні) та за сезонами (5,28±0,23 восени, 6,40±0,26 взимку). Середньодобова кількість випадків смерті значно більша по четвергах. 14 і більше випадків смерті спостерігалися 2 лютого (четвер) та 24 серпня (четвер). Структура причин смертності в ці дні суттєво відрізнялася від такої в інші дні (χ²=2,7; ϑ=11, P=0,01) в основному за рахунок відносно високої частки цукрового діабету (5,9 і 0,7 %) та хронічної хвороби нирок (8,8 і 2,7 %), а також впливу зовнішніх причин (20,6 і 15,8 %). Варіабельність смертності жінок репродуктивного віку за часовими інтервалами в Азербайджані з великою ймовірністю може бути пов'язана з медико-організаційними проблемами, а не з кліматичними умовами.
Протягом останніх десятиліть зниження неонатальної смертності залишається пріоритетним завданням для глобальних систем охорони здоров’я. Сучасні досягнення в неонатології, зокрема створення перинатальних центрів та вдосконалення інтенсивної терапії, сприяли зниженню смертності. Проте ускладнення та довгострокові наслідки серед тих, хто вижив, залишаються серйозною проблемою. У цьому огляді аналізується сучасна література щодо факторів ризику розвитку критичних станів у новонароджених, включаючи передчасні пологи, гіпоксію, інфекційні процеси та вроджені аномалії. Також розглядається, як початкова стабілізація та реанімація у пологовому залі впливають на частоту та наслідки критичних станів, зазначаючи, що поліорганна недостатність, спричинена гіпоксією та системним запаленням, є основним механізмом. Численні дослідження показують, що профілактика та раннє виявлення гіпоксії, вроджених аномалій та інфекцій істотно покращують результати, особливо для недоношених дітей, знижуючи як неонатальну смертність, так і ранню інвалідність. Подальші дослідження, спрямовані на уточнення стратифікації ризику критичних станів у новонароджених, мають важливе значення для поліпшення якості життя новонароджених.
Метою дослідження була оцінка ефективності ультразвукового дуплексного сканування магістральних судин голови та шиї у жінок у період менопаузи з аналізом клінічних проявів та анамнезу. У дослідження було включено 105 пацієнток віком 50–75 років, які не приймали пероральні естрогени та статини. Проводилися вимірювання діаметрів загальних та внутрішніх сонних, хребетних артерій, а також оцінка внутрішніх яремних вен. Реєстрація включала товщину комплексу інтима-медіа, виявлення атеросклеротичних бляшок. Оцінювалися швидкісні показники кровотоку екстракраніальних брахіоцефальних судин та у парних артеріях головного мозку. Результати свідчать, що у багатьох пацієнток спостерігаються вікові зміни судинної стінки, наявність бляшок різної ехогенності та локалізації, зниження швидкості кровотоку. Дослідження продемонструвало високу інформативність та точність виявлення структурних та гемодинамічних порушень. Отримані дані підтверджують, що регулярні ультразвукові спостереження дозволяють своєчасно виявити субклінічні судинні зміни, оцінювати їхню динаміку та вибирати індивідуальні стратегії профілактики та лікування серцево-судинних захворювань. Автори висловлюють, що ультразвуковий моніторинг дозволяє виявити аномалії судинної системи, діагностувати ехографічні ознаки атеросклеротичної ангіопатії та атеросклерозу брахіоцефальних артерій з визначенням ступеня стенозу та фіксацією швидкості кровотоку в досліджуваних судинах.
Низька маса тіла при народженні, яка визначається як маса тіла новонародженого менше 2500 грамів, залишається серйозною глобальною проблемою охорони здоров'я, особливо в країнах з низьким та середнім рівнем доходу, де реєструється понад 95 % випадків низької маси тіла при народженні. У цьому огляді узагальнюються сучасні глобальні та регіональні тенденції, оцінки поширеності та пов'язані фактори ризику низької маси тіла при народженні на основі даних ВООЗ, ЮНІСЕФ та наукових досліджень, що рецензуються. Ключовими детермінантами є передчасні пологи, затримка внутрішньоутробного розвитку, недостатнє харчування матері, анемія, соціально-економічний статус та обмежений доступ до якісної допологової медичної допомоги. Незважаючи на досягнення у сфері охорони здоров'я, прогрес у зниженні частоти низької маси тіла при народженні залишається повільним та нерівномірним у різних регіонах світу. В огляді наголошується на необхідності покращення якості даних, розробки цільових втручань та впровадження комплексних стратегій охорони здоров'я матері для зниження смертності та довгострокових ускладнень, пов'язаних з низькою масою тіла при народженні. Посилення перинатальної допомоги, підвищення рівня освіти матерів та усунення соціальних детермінантів здоров'я є важливими кроками на шляху до досягнення глобальних цілей охорони здоров'я дітей.
Дослідження направлено на визначення діагностичної цінності електрофізіологічного обстеження, порівнюючи із ультразвуковим дослідженням та провокуючими компресійними тестами, для підтвердження та встановлення ступеня важкості ураження периферичного нерва, а також прогнозу щодо подальшої тактики лікування на прикладі компресії серединного нерва у карпальному каналі. Обстежено 130 пацієнтів, у яких були виявлені ознаки ушкодження серединного нерва. Усім пацієнтам проводили провокуючі тести (Фалена, Тінеля, Дуркана). Під час проведення електрофізіологічного обстеження оцінювалися такі показники: амплітуда, швидкість, дистальна латентність моторної та сенсорної відповіді. Поперечний переріз серединного нерва на вході в канал при сонографії добре корелює з результатами електродіагностики. Показники електронейроміографії чітко та достовірно визначають помірну та важку ступінь синдрому зап’ястного каналу. Проблемою діагностики є те, що частина пацієнтів з клінічними симптомами синдрому зап’ястного каналу має показники, що статистично не відрізняються від показників у пацієнтів контрольної групи.
Метою дослідження було з’ясування провідних предетермінант розвитку психоневротичних розладів з позицій клінічної патофізіології та диференціальної психофізіології. Систематичний аналіз досліджень з 2020 по 2025 роки, взятих з медичних баз даних PubMed, Google Scholar, Web of Science and SCOPUS, висвітлює основні чотири предетермінанти високого ризику розвитку психо-невротичних розладів – особистісні особливості індивіда (преморбідні своєрідні риси характеру), генетичну детермінацію основних властивостей нервової системи, середовищні фактори та дизрегуляцію нервової, ендокринної та імунної систем. Автори акцентують увагу на необхідності системного та інтегративного підходу для визначення міжіндивідуальної варіативності психологічних ознак з позицій клінічної патофізіології, психогенетики та диференціальної психофізіології. Автори висловлюють, що донозологічна діагностика пограничних психічних станів та визначення ступеня ризику можливого переходу психоневротичних розладів у неврози повинні базуватися на врахуванні детермінант таких розладів, що є перспективним профілактичним напрямком для збереження здоров'я широких верств населення України.
Дослідження було присвячене оцінці впливу терапевтичного комплексу препаратів на показник мікробного забруднення порожнини рота – активність уреази в ротовій рідині пацієнтів після хірургічного видалення пухлин та хіміотерапії. До дослідження було залучено 35 дорослих осіб (віком 25–55 років): контрольну групу здорових осіб, групу порівняння, яка отримувала лише стандартну онкологічну допомогу, та основну групу, яка отримувала стандартну допомогу разом із терапевтичним і профілактичним комплексом. Нестимульовану цільну слину збирали на початку дослідження та через 1, 3, 6 і 12 місяців після операції. Визначали активність уреази. Результати аналізували за допомогою t-критерію Стьюдента (p
Серцево-судинні захворювання залишаються лідерами причин смертності в усьому світі та в Україні. Актуальним напрямком сучасних морфологічних досліджень є визначення змін, що виникають in vivo під впливом сполук кадмію на процеси запліднення, ембріогенез та формування і розвиток серця. Метою експерименту було визначення змін морфогенезу серця та основних показників ембріогенезу за умов хронічного щоденного впливу хлориду кадмію при ізольованому введенні та в комбінації з сукцинатом цинку. Отримані дані продемонстрували складний, залежний від тривалості надходження та дози характер взаємодії хлориду кадмію з есенціальним мікроелементом сукцинатом цинку. У тканинах серця дорослих самиць та у ембріонах щурів знижувався рівень накопичення кадмію при комбінованому надходженні досліджуваних речовин. Також одночасне надходження сукцинату цинку з хлоридом кадмію достовірно знижувало ефекти ембріо- та кардіотоксичності кадмію, що дозволяє розглядати сукцинат цинку як потенціальний протектор або біоантагоніст токсичним властивостям хлориду кадмію в досліджуванних дозах та способі введення в експерименті на щурах.
Метою даного дослідження був порівняльний аналіз результатів комп’ютерної томографії, позитронно-емісійної томографії в поєднанні з комп’ютерною томографією та остеосцинтиграфії в діагностиці метастазів у кістках. Вивчено діагностичну цінність та достовірність цих методів у онкологічних хворих. Результати показали, що позитронно-емісійна томографія в поєднанні з комп'ютерною томографією демонструє вищу діагностичну точність у виявленні метастазів у кістках і дозволяє отримати додаткову інформацію у разі розбіжності результатів. Хоча комп’ютерна томографія корисна для морфологічної оцінки, у деяких випадках її чутливість у виявленні метастазів може бути нижчою. Остеоцинтиграфія, хоча й підходить для широкого скринінгу, може давати неспецифічні результати. На підставі отриманих результатів було запропоновано практичні рекомендації щодо діагностичних висновків.
Хронічний сіаладеніт – одне з найпоширеніших рецидивуючих захворювань слинних залоз у щелепно-лицьовій практиці, лікування якого ускладнюється тривалим перебігом та частими загостреннями. Метою дослідження стала оцінка клініко-лабораторної ефективності комплексної терапії, що поєднує традиційне лікування з місцевою імунотерапією аутологічними лейкоцитами, стимульованими синтетичним імуномодулюючим пептидом. Обстежено 45 пацієнтів: контрольна група отримувала традиційне лікування, основна група додатково отримала три внутрішньопротокові введення стимульованих лейкоцитів. Комплексне лікування призвело до швидшого регресу симптомів, поліпшення показників слини, нормалізації цитокінового профілю та зниження частоти рецидивів (12 % проти 35 %).
Хіміотерапевтично-індукована периферична нейропатія є одним із найпоширеніших дозолімітуючих ускладнень при застосуванні цисплатину та паклітакселу. Метою дослідження було охарактеризувати ультраструктурні зміни сідничного нерва щурів та їхню часову динаміку при окремому та комбінованому введенні цих препаратів. Дослідження виконано на статевозрілих самцях білих інбредних щурів, розподілених на чотири групи: інтактний контроль, паклітаксел (сумарно 8 мг/кг в/о), цисплатин (сумарно 16 мг/кг в/о) та група одночасного введення. При одночасному введенні тварини отримували цисплатин у дозі 2 мг/кг та паклітаксел у дозі 5 мг/кг один раз на тиждень протягом шести тижнів. Обрана схема забезпечувала кумулятивне дозове навантаження, співмірне зі стандартними клінічними режимами паклітакселу 175 мг/м² і цисплатину 75 мг/м² при перерахунку за площею поверхні тіла. Ультраструктуру нерва вивчали методом трансмісійної електронної мікроскопії на 1, 7, 60, 90 та 120 добу після початку введення препаратів із морфометричним визначенням товщини базальної мембрани ендоневральних капілярів. Цисплатин викликав ранні та виражені ендотеліосудинні ушкодження (потовщення базальної мембрани до 255±30 нм, мікропіноцитоз, стаз, периваскулярний набряк). Паклітаксел переважно уражував аксонально-гліальну ланку (периаксональні вакуолі, розшарування мієліну, мітохондріальна дегенерація у шванівських клітинах). Одночасне введення спричиняло синергічну деструкцію всіх компонентів нейро-гліо-судинного комплексу з максимальною товщиною базальної мембрани 280±33 нм на 90-ту добу. На 120-ту добу відзначали лише часткове відновлення з ознаками хронічної аксональної атрофії та стійкого потовщення базальної мембрани. Встановлено, що саме порушення роботи ендотелію запускає й визначає подальший розвиток ушкоджень при хіміотерапевтично-індукованій периферичній нейропатії. Отримані дані обґрунтовують необхідність ранніх нейропротекторних стратегій, спрямованих на стабілізацію гемато-нервового бар’єра та мітохондріального гомеостазу.
Метою дослідження була демонстрація особливостей менеджменту ізольованого вогнепального кульового наскрізного поранення шиї з ушкодженням глотки, дефектом бокових стінок глотки та надгортанника. Клінічний випадок стосується пацієнта С., 48 років, який отримав вогнепальне поранення в бронежилеті та шоломі під час стрілкового бою. Знаходився на позиції протягом 7 діб після поранення, під час яких надавалася лише домедична допомога. На сьому добу доставлений до медичного тимчасового формування, де було проведено обробку рани. Через 2 год доставлений до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону. Встановлено ізольоване вогнепальне кульове наскрізне поранення ІІ зони шиї з проникаюче у глотку, дефектами бокових стінок глотки, ушкодженням надгортанника; дефектом м`яких тканин шиї. Виконана операція: вторинна хірургічна обробка ран шиї, гастростомія за Вітцелем. На другу добу після надходження пацієнт був переведений на наступний рівень надання медичної допомоги. Виконано було трахеостомію, вторинну хірургічну обробку ран передньої поверхні шиї, некректомію, ревізію гортані, тампонаду рото-гортаноглотки. На шиї було виконано оперативне втручання в обсязі: мінілапаротомія, гастростомія по Вітцелю для харчування пораненого. На другу добу після надходження пацієнт був переведений на наступний рівень надання медичної допомоги. Клінічний випадок демонструє вкрай рідкісне вогнепальне поранення ІІ зони шиї з практично повною руйнацією глотки. Якісне проведення домедичної допомоги протягом 7 діб в тактичних умовах розвиток ранової інфекції, аспірації та асфіксії. Автори висловлюють стосовно адекватності та своєчасності хірургічної тактики на третьому рівні надання медичної допомоги задля збереження власних тканин для подальшої пластики та операцій, що запобігають розвиткові тяжких ускладнень.
Мітральна регургітація є одним із найпоширеніших захворювань клапанів серця у літніх пацієнтів, а складність будови мітрального клапана та різноманітність механізмів регургітації вимагають точної мультимодальної візуалізації. На тлі незмінної ключової ролі ехокардіографії, комп’ютерна томографія все впевненіше посідає центральне місце в передопераційній оцінці кандидатів на транскатетерну заміну мітрального клапана, забезпечуючи точне вимірювання мітрального кільця, оцінку субвальвулярних структур та прогнозування нового вихідного тракту лівого шлуночка. Метою цього огляду було узагальнити сучасні дані щодо можливостей КТ в анатомічній оцінці мітрального клапана та плануванні транскатетерної заміни мітрального клапана, включаючи методологічні підходи провідних експертних груп, що охоплюють моделювання кільця (сідлоподібна та D-подібна конфігурації), динаміку анулярного апарату та особливості, пов'язані з конкретними пристроями. КТ забезпечує високу просторову роздільну здатність та відтворюваність, однак у міру розвитку технологій транскатетерної заміни мітрального клапана подальша стандартизація методів моделювання кільця та прогнозування нового вихідного тракту лівого шлуночка залишаються дуже важливими аспектами.
