На тлі довготривалого військового конфлікту в Україні проблема реінтеграції громад та соціальної підтримки населення деокупованих територій набуває особливої значущості. Дослідження має на меті проведення аналізу практичного потенціалу соціальних комунікацій у формуванні векторності соціальної допомоги постраждалому населенню на звільнених українських землях. У статті детерміновано основні труднощі, що виникають внаслідок окупації та включають, окрім матеріальних проблем, порушення резильєнтності та стійкості на тлі негативних соціально-психологічних стереотипів. У дослідженні розглянуто соціологічний вимір успішної реінтеграції громад деокупованих територій, з’ясовано роль цифрового медійного простору та соціальних мереж щодо поширення запитів на підтримку, інформації щодо цільових проєктів, діяльності благодійних фондів тощо. Проаналізовано ефективність діяльності благодійних хабів підтримки, як цільового соціального простору, створеного для сприяння розвитку та самореалізації населення деокупованих територій, розвиток інклюзивних практик адаптації, практичну підтримку реінтеграції, розширення можливостей. Розглянуто можливості сучасних цифрових комунікаційних систем щодо поширення наративів соціальної єдності у суспільстві, залучення ресурсів для практичної підтримки, популяризації контенту, що висвітлює дійсність складних умов життєдіяльності реінтегрованих громад. Проаналізовано актуальні формати соціальних комунікацій, зокрема, інтерв’ювання та подкасти, що позиціонуються ефективним підходом до організації публічної дискусії щодо важливих суспільних проблем: їх ненормативність, принципова відмінність манери подачі інформації від традиційних медіа, викликає в аудиторії довіру до автора, формує емоційний зв’язок із ним і зумовлює високий рівень залучення до надання соціальної допомоги постраждалому населенню

Critical approaches to research on war-affected societies emphasize the necessity for a more empirically grounded approach to the production of knowledge. Presently, research on war-affected societies is undergoing a shift toward localization with a call for more "voices" with local knowledge and expertise. This research is an attempt to analyze the challenges of reliable knowledge production in war-affected societies and their circulation in academia, the policy-making community, and feeding media discourse. The research focuses on the Russian war against Ukraine since 2014 as a prism through which to examine the main challenges for localized knowledge production. We consider several aspects of knowledge production including the problems and issues of framing and wording that define the character of the conflict, challenges of research design and data collection, researchers' positioning dilemmas, participants' responses, differences between policy and academic research, and the role of the media. The purpose of this study is to engage with and attempts to advance the literature on knowledge localization. We argue that a move toward the localization of fieldwork requires a more sensitive and transdisciplinary approach to knowledge production. Based on our own experience of fieldwork during wartime, we point out possible ethical and methodological challenges and offer workable responses to them.

This research challenges the dichotomy between voluntary and involuntary migration, highlighting the role of pre-departure experiences in everyday life and labour market outcomes in the host country. Focusing on a qualitative study among Ukrainians who immigrated to Israel between 2014 and 2020 and comparing experiences of those who moved from war-torn zones and government-controlled areas, the paper emphasizes the impact of displacement on vulnerabilities. It argues that granting citizenship does not shield repatriates from war-torn territories from precarious employment in Israel. Compared with other repatriates, they face significant challenges due to language barriers, lack of pre-arrival capital, and mental health issues stemming from war and displacement. Immigrants from war-torn zones are initially more disadvantaged than others and, without special support, the effects of their initial disadvantage become cumulative. It calls for more inclusive integration policies that address trauma and provide tailored support, including mental health interventions and professional training. Recognizing the unique needs of these repatriates is crucial for their long-term well-being and successful integration.

The paper reveals the role of volunteering in support of internally displaced people in a context with no or few regulations regarding volunteering and when the state and international organisations cannot fulfil the demands for assistance. It argues that ‘pure’ characteristics of volunteering are not applicable in such a context. The paper contributes to the literature by combining the understanding of volunteering as a hybrid phenomenon and a process model of volunteering. Drawing on empirical studies conducted by the authors, the paper explores volunteering in Ukraine through the lens of its individual and situational nature. Volunteering manifested itself in spontaneous actions at the beginning of the war and displacement in 2014 as a reaction to urgent needs for evacuation and humanitarian help, and later in the work of NGOs established to provide further support to internally displaced people (IDPs). The developed volunteering practices have a high capacity to support the post-war reconstruction in Ukraine.

ZMIENIAJĄCA SIĘ RZECZYWISTOŚĆ MIGRANTÓW UKRAIŃSKICH W POLSCE (1991-2021) According to the 2019 survey of migrants from Ukraine to Poland, the causes and prospects of their migration in categories of ‘ejection’ from the donor country and ‘attraction’ to the recipient country are analyzed. It was found that the reasons for relocation do not correlate with the respondents’ assessment of the prospects they had opened in Poland. We assume that this is a consequence of the reactive nature of migration decisions related to the survival values over the values of self-realization.