Background. Combat gunshot wounds are characterized by massive tissue destruction and significant contamination. Infectious complications are the cause of death of 80 % victims who died late after a combat injury. Therefore, the fight against wound infection is one of the priority tasks in the treatment of combat trauma. The purpose of our study was to determine the changes in the composition of the bacterial microflora of combat gunshot wounds and its sensitivity to antibacterial drugs between 2014 and 2022. Materials and methods. We examined 167 patients with gunshot combat injuries, of which 29 were admitted in 2014, and 138 in 2022. Based on the results of bacteriological examinations of wounds performed upon admission to a third-level hospital, we studied the frequency of wounds colonization, its nature (contamination/infection), the nature of the identified microflora and its sensitivity to antibacterial drugs. Results. Of the bacteriological studies performed in 2014, no growth was found in 27.6 % of cases, in 2022 — in 41.3 % (p = 0.168). Among the positive results in 2014, 30.8 % of pathogens met the criteria for infection (≥ 104 colony-forming units; in 2022, 63.8 % (p < 0.001). In 2014, A.baumannii (21.4 %), S.haemolyticus (19.0 %), gut bacteria (19.0 %) and P.aeruginosa (11.9 %) prevailed among pathogens. In 2022, the Bacillus spp. (28.4 %), A.baumannii (19.6 %), gut bacteria (14.2 %) and K.pneumoniae (10.1 %) were detected most frequently. At the same time, in 71.1 % of cases, the number of Bacillus spp. bacteria met the criteria for infection.

Pelvic fracture is a serious injury that carries a significant risk of mortality. The cause of death in these victims is the formation of a retroperitoneal hematoma and massive bleeding. The article presents a clinical case of a pelvic fracture with a massive retroperitoneal hematoma in a 30-year-old man who was brought to the regional hospital in hemorrhagic shock 5 hours after falling from the 5th floor. Upon admission, computed tomography (CT) showed a rupture of the pubic joint, a multifragmentary fracture of the sacrum, and the presence of a hematoma in the right parts of the pelvic cavity. Despite immobilization of the fracture and massive transfusion, it was not possible to stabilize the patient's hemodynamics and improve the parameters of the patient's general blood analysis. Due to the clinic of active bleeding, the patient repeatedly underwent control ultrasound examinations of the abdominal cavity and pleural sinuses, but the presence of free fluid in the abdominal cavity could be confirmed only after 12 hours of treatment. At the emergency laparotomy, a hematoma was found, which spread through the retroperitoneal space to the level of the diaphragmatic crura and the root of the small-bowel mesentery in a relatively thin layer, which explained the impossibility of its visualization by ultrasound or CT. Despite the intensive care measures, over the next few days the patient's condition gradually worsened, multiple organ failure developed. On the 3rd day after the operation, the patient died due to progressive multiple organ failure. The described case demonstrates the severity of the condition of victims with a traumatic retroperitoneal hematoma and the difficulty of diagnosis and effective treatment using conservative methods.

Patients with traumatic brain injury (TBI) are the largest group of victims at the emergency departments. Up to 20% of patients with severe TBI require endotracheal intubation and prolonged mechanical ventilation. The ventilation parameters choice should be focused on the normal arterial blood gas composition. Hypoxia causes secondary damage to the brain tissue, and hyperoxia carries risks of oxygen toxicity. Hypercapnia leads to cerebral vasodilatation, increased intracranial pressure (ICP) and the risk of cerebral edema. Hypocapnia promotes cerebral vasoconstriction, which reduces cerebral blood flow and ICP, but also leads to cerebral tissue ischemia, so prolonged hyperventilation in TBI is not currently recommended. Patients with TBI often require sedation to synchronize with the respirator. The drugs of choice are propofol and midazolam. Routine use of muscle relaxants is not recommended. The initial ventilation mode should provide a certain respiration rate to achieve normocapnia, while allowing the patient to make breathing attempts. Support ventilation modes are used while weaning from mechanical ventilation. Promising in predicting extubation success is the assessment of the VISAGE score, which includes visual pursuit, swallowing, age, and the Glasgow coma score. Modern principles of respiratory support in severe TBI include: tracheal intubation by Glasgow coma score ≤8 ; early mechanical ventilation; PaO2 80-120 mm Hg (SaO2 ≥95%); PaCO2 35-45 mm Hg; tidal volume ≤8 ml/kg; respiratory rate ≈20/min; PEEP ≥5 cm H2O; head elevation by 30°; sedation in poor synchronization with the respirator; weaning through support ventilation modes; extubation when reaching 3 points on the VISAGE scale; early (up to 4 days) tracheotomy in predicted extubation failure.

Оцінка вираженості порушень роботи нервової системи — важливий індикатор тяжкості критичного стану. Порушення когнітивних функцій є одними з ранніх проявів пригнічення діяльності нервової системи, тому заслуговують на особливу увагу лікарів-інтенсивістів. У клінічній практиці прийнято використовувати різні психофізіологічні тести та їх комбінації. У ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» дослідження когнітивних функцій у хворих, які знаходяться в критичному стані, проводиться вже протягом понад двох десятиліть. У статті описуються деякі результати цих досліджень. Висновок. Оцінка когнітивних функцій у хворих, які знаходяться в критичному стані, — важливий елемент моніторингу його тяжкості. Найбільш прийнятним у практичній анестезіології та інтенсивній терапії є використання шкали MMSE або MoCA в поєднанні з опитувальником CFQ.

Мета дослідження: визначити особливості тяжкості й характеру когнітивних порушень, викликаних пораненням на тлі стресу знаходження в бойовій обстановці, і вплив на них комбінованого препарату з кардіо-, гепато- і нейротропною дією — тіоцетаму. Матеріали та методи. Обстежено 30 постраждалих із бойовою травмою, розділених на контрольну (16 пацієнтів, які отримували стандартну терапію) і основну (14 пацієнтів, які на додаток до стандартної терапії отримували тіоцетам) групи. Для оцінки рівня когнітивних функцій використовувалися опитувальник CFQ і шкала MMSE. Тяжкість травми оцінювали за шкалою ISS. Тяжкість стану при надходженні оцінювалася за шкалою EmTraS. Вираженість реакції на травматичний стрес — за шкалою IES-R. Дані оброблялися з використанням методів параметричної та непараметричної статистики. Результати. В обох групах вихідний рівень когнітивних функцій був у межах вікової норми. За віком і тяжкістю травми групи були порівнянні. На 2-гу добу відзначено вірогідне зниження когнітивних функцій в обох групах щодо вихідного рівня, менш виражене в основній групі. За час лікування когнітивні функції у постраждалих поступово відновлювалися, але до кінця лікування не досягали вихідного рівня. Більша швидкість відновлення відзначена в групі, що одержувала тіоцетам. Через 3 місяці у хворих цієї групи відзначалося практично повне відновлення когнітивних функцій до вихідного рівня, на відміну від контрольної групи, де визначено повторне їх зниження. Психологічна реакція на травму і стрес на момент переведення з відділення інтенсивної терапії виявилася низькою в обох групах. У контрольній групі у віддаленому періоді реакція на стрес, перенесений унаслідок поранення, продовжувала посилюватися. Висновки. Бойова травма викликає зниження когнітивних функцій, яке може досягати рівня виражених когнітивних дисфункцій і зберігатися протягом як мінімум 3 місяців. Застосування тіоцетаму істотно покращує стан когнітивних функцій у хворих із бойовою травмою починаючи з другої доби і протягом усього періоду лікування. Реакція на пов’язаний з травмою стрес має тенденцію протягом перших 3 місяців посилюватися, але її посилення може бути обмежено застосуванням тіоцетаму.

Актуальність. Одностороння спінальна анестезія із застосуванням малої дози гіпербаричного бупівакаїну при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба може призводити до розвитку гемодинамічних ускладнень. Серед методів профілактики гемодинамічних ускладнень важливе місце займають переднавантаження та сонавантаження інфузійними розчинами. Пошук ефективного та безпечного методу профілактики гемодинамічних ускладнень анестезії та затримки сечі, який би забезпечив можливість ранньої виписки із лікарні, продовжується. Мета дослідження: порівняльна оцінка ефективності застосування рестриктивного переднавантаження та рестриктивного сонавантаження 0,9% розчином NaCl при операції односторонньої спінальної анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну при лікувально-діагностичній артроскопії колінного суглоба як методу профілактики гемодинамічних ускладнень, затримки сечі, який би забезпечив можливість ранньої виписки із лікарні в найближчі години. Матеріали та методи. 40 пацієнтів, запланованих на проведення операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну, були розподілені на 2 групи по 20 осіб. У групі 1 для профілактики гемодинамічних ускладнень застосувалось рестриктивне переднавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) за 15 хв до початку спінальної анестезії. У групі 2 застосувалось рестриктивне сонавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) одразу після початку анестезії. Досліджувались показники гемодинаміки, затримка сечі та можливість ранньої виписки із лікарні. Результати. В обох групах не відмічалось артеріальної гіпотензії або брадикардії на всіх етапах спостереження. Показники артеріального тиску між групами відрізнялись при повороті пацієнтів на спину. У групі 1 спостерігалося зниження СистАТ (96,73 ± 3,40 проти 118,70 ± 3,92 мм рт.ст.), ДіастАТ (46,91 ± 4,27 проти 76,44 ± 5,12 мм рт.ст.) та збільшення ПульсАТ (49,82 ± 3,77 проти 42,26 ± 3,85 мм рт.ст., р < 0,05) порівняно з групою 2. На всіх наступних етапах спостереження відмічались стабільні гемодинамічні показники в обох групах; не спостерігалось випадків затримки сечі. У пацієнтів обох груп відмічались подібні показники часу початку ходіння (146,37 ± 6,75 хв порівняно з 148,09 ± 7,12 хв у групі 1 та групі 2 відповідно) та часу можливості ранньої виписки із лікарні (178,26 ± 2,62 хв порівняно з 180,45 ± 2,25 хв у групі 1 та групі 2 відповідно). Висновки. Рестриктивне переднавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) та рестриктивне сонавантаження (5 мл/кг 0,9%розчину NaCl) при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба є ефективними методами профілактики гемодинамічних ускладнень, затримки сечі та забезпечують можливість ранньої виписки із лікарні в найближчі години. Проведення рестриктивного переднавантаження 0,9% розчином NaCl не слід рекомендувати пацієнтам зі зниженими компенсаторними можливостями серцево-судинної системи. Вибір рестриктивного сонавантаження 0,9% розчином NaCl є переважним на підставі забезпечення кращого ступеня гемодинамічної стабільності.

Актуальність. Післяопераційні когнітивні розлади є предиктором розвитку стійкої когнітивної дисфункції й підвищують ризик розвитку деменції. Випереджувальна нейрозахисна терапія набуває суттєвого практичного значення для запобігання пошкодженню нейронів або корекції когнітивної дисфункції. Мета: визначення впливу перенесеного оперативного втручання на когнітивні функції, оцінка ефективності окремих методів фармакологічної профілактики та лікування післяопераційних розладів когнітивних функцій. Матеріали та методи. У дослідження включені 62 пацієнти обох статей віком від 55 до 75 років, яким проводилося планове оперативне втручання на органах черевної порожнини в умовах атаралгезії. Пацієнти були рандомізовані в три групи дослідження: контрольну (19 осіб), першу дослідницьку (22 особи, які отримували тіоцетам) і другу дослідницьку (21 особа, яка отримувала меглюміну натрію сукцинат). Усім хворим проводився комплекс стандартного періопераційного клініко-лабораторного обстеження, інтраопераційного моніторингу. Когнітивні функції досліджувались за допомогою тесту «Прогресивні матриці Равена». Обстеження проводилося на семи етапах: 1) до операції; 2) інтраопераційно; 3) у кінці операції; 4) через 1 добу після операції; 5) на 5-ту добу; 6) на 14-ту добу; 7) на 30-ту добу. Результати. Показники соматичного стану хворих на всіх етапах обстеження були у вікових референтних межах, або їх відхилення не мали клінічного значення. Порівняння показників соматичного стану хворих досліджуваних груп показало відсутність значного впливу меглюміну натрію сукцинату й тіоцетаму на показники кисневотранспортної та серцево-судинної систем. Когнітивні функції хворих контрольної групи на 5-ту добу знизилися на 22,2 % від вихідного рівня, що свідчило про розвинення післяопераційної когнітивної дисфункції (ПОКД). Проте вже на 14-ту добу зниження когнітивних функцій було лише на 3,87 % від вихідного, що свідчило про відсутність ПОКД. Але на 30-ту добу у хворих контрольної групи намітилася чітка тенденція повторного погіршення когнітивних функцій. При застосуванні меглюміну натрію сукцинату вдалося запобігти погіршенню когнітивних функцій нижче від межі ПОКД на 5-ту добу і повторному погіршенню на 30-ту. При застосуванні тіоцетаму навіть на 5-ту добу не визначалося зниження когнітивних функцій, а на наступних етапах виявлене подальше поступове їх зростання. У контрольній групі на 5-ту добу когнітивна дисфункція виникала у 89,5 % хворих (CER = 0,89), на 14-ту добу її прояви залишилися в 36,8 % хворих (CER = 0,37), але на 30-ту добу кількість хворих із проявами когнітивної дисфункції зросла до 52,6 % (CER = 0,53). У групі меглюміну натрію сукцинату частота ПОКД становила 38,0 % (EER = 0,38), а в групі тіоцетаму — 22,7 % (EER = 0,23). Різниця між групами меглюміну натрію сукцинату й тіоцетаму на 14-ту добу була більш суттєвою. Так, частота події в групі тіоцетаму була лише 5 % (показник EER = 0,05), тоді як у групі меглюміну натрію сукцинату — 14 % (EER = 0,14). Проте на 30-ту добу в обох групах частота виявлення когнітивної дисфункції була приблизно однаковою і на 88–89 % нижчою за контрольну групу. Висновки. У хворих похилого віку після оперативного втручання на органах черевної порожнини, виконаного в умовах анестезіологічного захисту методом атаралгезії, у післяопераційному періоді відзначається хвилеподібне погіршення когнітивних функцій із первинним погіршенням у перші 5 діб, повторним погіршенням на 30-ту добу та частковим відновленням на 14-ту добу. Застосування меглюміну натрію сукцинату дозволяє запобігти пригніченню когнітивних функцій у ранньому і віддаленому післяопераційних періодах. Комбінований препарат тіоцетам не тільки запобігає погіршенню, а й поліпшує когнітивні функції у хворих похилого віку протягом як раннього, так і віддаленого післяопераційного періоду.

Актуальність. Дослідження впливу бойового стресу на вираженість порушення когнітивних функцій у ранньому періоді після перенесеної тяжкої травми має істотне практичне значення в плані підвищення якості життя поранених та їх швидшої і повноцінної адаптації у віддаленому посттравматичному періоді. Мета даного дослідження — визначення відмінностей когнітивних дисфункцій у поранених внаслідок бойових дій і постраждалих із травмами, отриманими поза бойової обстановки, у посттравматичному періоді. Матеріали та методи. Використано шкали RTS, ISS і TRISS, шкалу оцінки впливу травматичної події (IES-R). Соматична реакція на травму і пов’язаний із нею стрес оцінювалися за допомогою індексу Кердо і глюкозо-лейкоцитарного індексу. Оцінка когнітивних функцій проводилася з використанням методики FAB і шкали MMSE. Результати. За шкалою IES-R у 1-шу добу після травми було виявлено статистично значуще перевищення загального значення в групі ІІ за рахунок показників субшкали «вторгнення» і особ­ливо субшкали «фізіологічна збудливість». При цьому показники субшкали «уникнення» у поранених були вірогідно нижчими, ніж у постраждалих від небойових травм. Стан когнітивних функцій під час надходження в лікарню в постраждалих із небойовою травмою і поранених із травмою, отриманою під час бойових дій, характеризується насамперед зниженням уваги та короткочасної пам’яті. У міру віддалення від моменту травми вираженість когнітивних порушень поступово знижувалася. Висновки. Тривалий стрес, пов’язаний із бойовими діями, викликає в поранених більш виражені когнітивні порушення, ніж травма, отримана в небойових умовах. Найбільшою мірою з усіх когнітивних функцій у хворих обох груп страждали увага і короткочасна пам’ять, відзначалися також труднощі, пов’язані з вибором. Найбільший ступінь пригнічення когнітивних функцій спостерігався на 7-му добу після травми.

Расширение зрачков традиционно считается одним из основных признаков клинической смерти и смерти мозга. Однако в клинической практике нередко даже после наступления биологической смерти диаметр зрачка остается средним. Оценка диаметра зрачков не входит в современные протоколы сердечно-легочной реанимации и диагностики смерти мозга.

Актуальность. Травматические повреждения остаются одной из ведущих причин смерти и инвалидизации, что обусловливает высокую социальную и медицинскую значимость этой патологии. Цель: определение структуры политравмы, демографических и клинических особенностей и летальности пострадавших с политравмой на этапе оказания третичной медицинской помощи в отделении интенсивной терапии областной больницы. Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ 785 историй болезни пострадавших, в течение первых суток поступивших в областную больницу в период с 2008 года по 2012 год. Анализировались диагнозы, степень тяжести травмы по шкале ISS, тяжесть состояния пострадавших при поступлении в больницу по шкале Emergency Trauma Score (EmTraS), выживаемость на 28-е сутки. Статистическая обработка и анализ полученных данных проводились с использованием LibreOffice и статистического онлайн-калькулятора Social Science Statistics (https://www.socscistatistics.com). Результаты. Более 55 % пострадавших были людьми в возрасте ≤ 40 лет, свыше 25 % — от 41 до 60 лет. Средний возраст мужчин составлял 38,9 ± 13,0 года, женщин — 41,3 ± 15,6 года. Во всех возрастных группах преобладали мужчины. Средняя летальность в течение исследуемого периода составила 17,45 % без достоверной разницы между больными по полу. Статистически достоверную значимость с p < 0,05 относительно риска летального исхода имели: травма органов брюшной полости (относительный риск (ОР) = 1,932), травма грудной клетки (ОР) = 1,578) и внутричерепное кровоизлияние (ОР) = 1,526). Значимость открытой черепно-мозговой травмы была меньшей и статистически недостоверной (ОР = 1,351, p > 0,05). Наименьший риск летального исхода был у пациентов, получивших скелетно-мышечную травму (ОР = 1,149), закрытую черепно-мозговую травму (ОР = 0,914) и позвоночно-спинномозговую травму (ОР = 0,510). Среднее значение исходного уровня по ISS у выживших больных — 23,47 ± 0,43 балла, у умерших — 48,80 ± 0,72 балла (p < 0,00001). По шкале EmTraS исходная тяжесть состояния у выживших составляла 3,14 ± 0,10 балла, у умерших — 7,50 ± 0,08 балла. Уровень 50% выживаемости, рассчитанный для показателя тяжести травмы по шкале ISS, составил 32,94 балла, а для показателя тяжести состояния по шкале EmTraS — 5,57 балла. Выводы. Наибольший риск летального исхода при поступлении в больницу третичного уровня оказания помощи имеют пострадавшие с внутрибрюшными и внутриторакальными травмами, а также с внутричерепными кровоизлияниями. Показатель тяжести травмы по шкале ISS, равный 32,94 балла, и показатель тяжести исходного состояния по шкале EmTraS, равный 5,75 балла, являются границей выживания и могут использоваться в качестве прогностического маркера при поступлении больного в больницу третичного уровня оказания медицинской помощи в первые сутки после получения травмы.

Актуальность. Боевые сочетанные травмы протекают тяжелее, чем политравма мирного времени, из-за разницы в поражающих факторах, условиях получения травмы, сроках оказания помощи пострадавшим, массовости поражений. Цель исследования: провести сравнительный анализ тяжести состояния пострадавших с мирной и боевой политравмой при поступлении в стационар III уровня. Материалы и методы. Обследовано 79 пострадавших с политравмой мирного времени и 65 раненых из зоны АТО. Изучались изменения сознания по шкале комы Глазго, показатели гемодинамики, потребность в вазопрессорной поддержке и искусственной вентиляции легких, перистальтика кишечника, показатели общего анализа крови, печеночный и почечный комплекс, коагулограмма, показатели кислотно-основного и газового состава крови, уровень цитокинов (IL-6, IL-10) в сыворотке крови. Результаты. При мирной политравме достоверно чаще встречались черепно-мозговые травмы и торакоабдоминальные травмы, при боевой — травмы мягких тканей. Среди причин мирной политравмы преобладали дорожно-транспортные происшествия и высотные травмы, боевой — минно-взрывная травма. Раненые на 12,2 % чаще требовали ургентных оперативных вмешательств. Нарушения сознания в группе боевой травмы чаще были связаны с седацией, а мирной — непосредственно с черепно-мозговой травмой. Гипотензия и тахикардия при боевой травме были менее выражены за счет проведенных ранее противошоковых мероприятий и вазопрессорной поддержки. При боевой травме были более выражены гипоальбуминемия, гипокоагуляция и почечная дисфункция. В проявлениях цитолитического синдрома при боевой травме преобладало повышение уровня аспартатаминотрансферазы (АсТ), что, вероятнее всего, также объяснялось разрушением больших массивов тканей. Воспалительная реакция от характера травмы не зависела и ассоциировалась только с тяжестью и локализацией повреждений. Частота ­осложнений составила 41,8 % при мирной травме и 47,7 % — при боевой, летальность — 8,9 и 13,8 % соответственно. Выводы. Таким образом, при аналогичной тяжести травмы и объеме кровопотери боевая травма отличается от мирной по своей структуре и сопровождается более выраженными системными расстройствами, в основном печеночной, почечной и гемокоагуляционной дисфункцией. Это приводит к более высокой частоте осложнений и летальности.

Предотвращение прогрессирующего роста числа заболеваний почек, приводящих к гемодиализу и трансплантации, является актуальной проблемой современной медицины. Необходим междисциплинарный подход по вопросам профилактики прогрессирования заболеваний почек и почечной недостаточности в оперативной урологии с совместным участием анестезиологов, урологов, нефрологов и кардиологов. На основании анализа данных литературы и собственного опыта в КУ «Днепропетровская областная клиническая больница им. И.И. Мечникова» (главный врач — д.м.н., проф. Рыженко С.А.) совместно с кафедрами анестезиологии (зав. кафедрой — д.м.н., проф. Кобеляцкий Ю.Ю.) и урологии (зав. кафедрой — д.м.н., проф. Стусь В.П.) ГУ «Днепропетровская государственная медицинская академия МЗ Украины» на базе отделений урологии № 1 и № 2, отделения анестезиологии с койками интенсивной терапии № 3 для больных урологического профиля разработана концепция периоперационной нефропротекции, которая включает хирургическую тактику, анестезиологическую и периоперационную нефропротекторную интенсивную терапию.

Мета дослідження: вивчити вплив холіну альфосцерату на стан когнітивних функцій у гострому періоді у хворих з політравмою, що не обтяжена тяжким внутрішньочерепним пошкодженням. Матеріали та методи. Обстежено 52 постраждалих (по 26 у контрольній і основній групі, хворі якої отримували холіну альфосцерат). Тяжкість травми і вихідного стану при надходженні оцінювали за шкалами ISS, EmTraS, SAPS II. Рівень когнітивних функцій до травми оцінювався за опитувальником CFQ на 2-гу — 3-тю добу після травми і в телефонному режимі через 3 місяці після виписки; шкалу MMSE застосовували на 2-гу добу у відділенні інтенсивної терапії, при переведенні із відділення і перед випискою. Виразність реакції на травматичний стрес оцінювали за шкалою IES-R. Дані оброблялися з використанням методів параметричної та непараметричної статистики. Результати. В обох групах вихідний рівень когнітивних функцій був у межах вікової норми. За віком і тяжкістю травми групи були порівнянні. У ранньому посттравматичному періоді відзначено вірогідне зниження когнітивних функцій в обох групах щодо вихідного рівня. Протягом лікування пригнічення когнітивних функцій зменшувалося. При цьому показники когнітивних функцій в групі, що одержувала холіну альфосцерат, були трохи вище і на етапі виписки досягали статистичної значущості відмінностей p = 0,01. Через 3 місяці показники когнітивних функцій в обох групах дещо знижувалися щодо рівня, який був під час виписки з лікарні. Психологічна реакція на травму і стрес на момент знаходження у відділенні інтенсивної терапії була низькою в обох групах. Через 3 місяці реакція на стрес в обох групах посилилася. Крім того, виявлено зворотний кореляційний зв’язок рівня реакції на стрес, обумовлений травмою, зі ступенем пригнічення когнітивних функцій.

Цель. На основе анализа современных научных публикаций, посвященных когнитивным расстройствам, обусловленным критическими состояниями, сформулировать базовые принципы профилактики этих нарушений и восстановление когнитивных функций в группе больных. Материалы и методы. Исследование проведено с привлечением электронных библиотек, поисковых систем и репозитариев научных работ: Google Scholar, PabMed, Wiley Online Library, Elsevier, Researchgate.net, Springer, Cochrane Library, Национальная библиотека им. В.И. Вернадского, eLIBRARY.RU, Medi.ru, CYBERLENINKA.ru, mydisser.com и других. Выводы. Современное состояние изучения проблемы дает возможность сформулировать базовые принципы профилактики когнитивных расстройств и восстановления нормальной работы когнитивных функций, применение которых должно улучшить исход больных после критических состояний и качество их жизни в отдаленном периоде.

Приведен клинический случай диагностики и лечения больного с выраженной гипонатриемией, имитирующей острый коронарный синдром с нестабильной гемодинамикой при онкоурологической патологии.

International scientific and practical conference «New trends and unresolved issues of preventive and clinical medicine» : Conference proceedings, September 25–26, 2020. Lublin : Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2020. 428 pages.

Background. Combat multiple injuries are more severe than civilian ones due to the difference in the adverse factors, trauma circumstances, medical aid timing, number of injuries. The purpose was to conduct a comparative analysis of civilian and combat trauma patients’ status upon admission to a level III hospital. Materials and methods. Seventy-nine victims with civilian multiple trauma and 65 wounded persons from the ATO zone were included in the study. We studied consciousness (Glasgow coma scale), hemodynamics, need for vasopressor support and mechanical ventilation, intestinal peristalsis, general blood count, hepatic and renal parameters, coagulogram, acid-base balance and blood gases, serum cytokine levels (interleukins 6, 10). Results. In civilian multiple trauma, traumatic brain injuries and thoraco-abdominal trauma were more common, while combat trauma patients more often had soft tissue injuries. Road accidents and catatrauma were the main causes of civilian multiple trauma, while in combat trauma, blast injuries prevailed. Urgent surgical interventions rate was 12.2 % higher in combat trauma. In combat trauma, impaired consciousness was associated with sedation, in civilian — directly with traumatic brain injury. Hypotension and tachycardia were less severe in combat trauma due to prior resuscitation and vasopressor support. Hypoalbuminemia, hypocoagulation and renal dysfunction were more severe in combat trauma. With cytolytic syndrome manifestations in combat trauma, AST increase prevailed, which was most likely explained by massive tissue destruction. Inflammatory reaction did not depend on the nature of injury and was associated only with its severity and localization. Complications rate was 41.8 % in civilian trauma and 47.7 % in combat trauma, mortality rate — 8.9 and 13.8 %, respectively. Conclusions. Despite similar severity of injury and blood loss, combat wounds have different injury patterns and result in more severe systemic disorders, such as hepatic, renal and hemocoagulation dysfunction. This leads to the higher complications and mortality rates.

The article describes an important component of the medical process which should be paid a special attention: the preparation of a young doctor - the communication between the physician and the patient and his relatives. Distinctive features of a modern patient: the tendency to control the state of his own health with simultaneous irresponsible attitude towards it; when revealing a disease, he/she is looking for the worst in himself/herself; the reduction of the moral character against the background of a decline in the morals of society, which affects the culture of the patient's behavior, makes him/her more aggressive; a modern patient is more lenient to himself/herself with an extremely demanding attitude to the doctor. Several interrelated functions of communication are distinguished: informational, interactive, perceptual, emotive (affective-commutative). The levels of communication are distinguished: social-role (ritual); business; intimate-personal. There are three types of communication: imperative; manipulative; dialogical (based on equal partnership). In the process of communication of the physician with patients, depending on the circumstances, two systems of communication can be used: verbal and nonverbal. In the relationship "patient-physician" R. Witch identifies 4 models: paternalistic, technocratic, collegian, and contractual. Each patient needs an individual approach, individual forms of communication and measures of physician's psychotherapeutic influence, especially in the communication of the doctor with so-called "difficult" patients, as well as at the risk of conflict situations. Causes of conflict situations are: insufficient attention to the patient; characteriological features of a doctor and a patient; unreliable information about the state of health of the patient from the part of junior and middle medical personnel; lack of patient's information consent for treatment; lack of coordination of the actions of different medical specialists; defects in the maintenance of medical records; professional incompetence.

Objective: to investigate the state of cognitive functions in victims with combat trauma on the background of reamberin using. We studied 37 patients, injured simultaneously in different parts of the body during fighting, divided into treatment and control groups. The severity of the injury was determined by the ISS and EmTraS scales. The severity of the condition – according to generally accepted clinical and laboratory indicators, as well as by SAPS II scale. Cognitive functions were determined by the CFQ questionnaire (retrospectively the condition before the trauma and 3 months after was determined), MoCA (on day 2, when trans­ferred from the intensive care unit and at discharge from the hospital). Results: It was established that by the severity of the injury and the incoming severity of the somatic state two groups did not differ statistically. The state of cognitive functions before wound in the wounded of both groups was not statistically different and was not beyond the norm. On the second day in the control group, the cognitive functions decreased to the level of dysfunction (82.7±5.0%), while in the main one they did not cross the control limit of 10% of the baseline level (89.0±2.2%). Further dynamics in the reamberin group confirmed its protective properties with respect to cognitive functions, but this effect was not prolonged after the end of therapy. Conclusion: The use of reamberin in the complex intensive care of severe combat trauma can prevent a significant decrease of cognitive functions in the early post-traumatic period, but this effect is of short aftereffect time, therefore, its prolonged usage is necessary for the stable recovery of cognitive functions.