В статті розкрито сутність автономії університетів та доведена необхідність її активізації в сучасних умовах господарювання. Виокремлено основні види автономії університетів: фінансову, кадрову, академічну та організаційну, для оцінки рівня кожної з них систематизовано ключові показники. Проаналізовано практику реалізації свобод в окремих країнах, її особливості та можливості. Проведена оцінка організаційної автономії університетів європейських країн дозволила ранжувати їх за рівнем окремих форм прояву свобод. Аналіз рівня академічної автономії університетів дозволив виявити кілька моделей в залежності від можливостей приймати рішення щодо кількості студентів та рівня стандартизації навчання. Останнє приводить до формування певного пакету знань, навичок і умінь, якими повинен володіти фахівець, але при цьому ці стандарти можуть ставати рамками в обмеженні автономії. Кадрова автономія стосується свободи найму персоналу та правил щодо можливостей набору, звільнення, стимулювання, покарання і винагороди. В статті здійснено ранжування європейських країн за рівнем кадрової автономії. Фінансова автономія передбачає свободу вищого навчального закладу використовувати фінансові кошти на свій власний розсуд. Найбільші обмеження стосуються державного фінансування, що потребує великого обсягу звітної документації, наявності певних правил використання цих коштів та критеріїв ефективності. Гроші, отримані від бізнесу, також переважно мають цільове призначення: підготовка кадрів, виконання певних робіт, дослідження конкретних процесів чи явищ. Оцінка фінансової автономії європейських університетів виявила найбільші розбіжності в окремих країнах. Проведений аналіз різних видів автономій дозволив виявити співвідношення свобод університетів в окремих країнах. У кожному конкретному випадку співвідношення регулюючих механізмів і свобод може бути істотно різним, що формує різний рівень автономії закладу вищої освіти. Відповідно до цього виділено такі основні моделі: мінімальної, часткової або повної автономії. Модель мінімальної автономії передбачає організацію діяльності бюджетних освітніх установ, повністю підпорядкованої завданням власника (засновника). У цій моделі мають місце мінімальні можливості закладів вищої освіти приймати самостійні рішення в господарській діяльності. В рамках моделі часткової автономії університети мають певні самостійні повноваження у фінансовій сфері, але при цьому їм встановлені контролюючі механізми використання ресурсів. Модель повної автономії передбачає відсутність організаційної або майнової підпорядкованості. Проведений аналіз дозволив виявити внутрішні загрози для розвитку університетів та їх автономії, а також запропонувати окремі рішення, спрямовані на забезпечення стабільного розвитку університетів в Україні.

The article analyzes the theoretical and methodological approaches to the definition of “human potential”. Grounded its features as a prerequisite for the development of the economy. We characterize global approaches to identify and evaluate the human potential through the assessment of the level of development and social development. The features of intellectualization of modern society and specific trends of intellectual capital.

У статті виокремлено актуальність дослідження передумов формування конкурентоспроможності економік на сучасному етапі розвитку світу, що пов’язана із зміною ресурсів, які лежать в основі економіки. Завданням дослідження є визначення основних параметрів інтелектуального лідерства країн в умовах становлення інформаційного суспільства. Вивчення особливостей та факторів розвитку суспільства завжди було об’єктом уваги великої кількості вчених. Проблеми становлення постіндустріального суспільства досліджували-ся у працях Дж. Белла, В. Іноземцева, М. Кастельса, А. Коротаєва, Г. Малинецького,І. Матюшенко, Р. Поліщука, А. Філіпенко, Фукуями та багатьох інших. Фактори розвитку країн світу в умовах глобалізації знайшли своє відображення у працях Л. Антонюк, Д. Лук’яненко, Ю. Козака, О. Білоруса та ін. Разом з тим, багато аспектів цієї складної проблеми ще потребує свого дослідження. Активізація чинників формування та зміцнення інтелектуального потенціалу розвитку передбачає і необхідність вивчення основних параметрів, які його характеризують, в міжкраїновому аспекті.Відповідно до поставленого завдання у статті проаналізовано основні детермінанти формування інтелектуального лідерства. Проаналізовано рівень фінансування науководослідних та дослідно-конструкторських робіт у країнах-лідерах та країнах-аутсайдерах. Здійснено аналіз патентної активності країн, що підтверджує формування зон накопичення та використання інтелектуального капіталу. Відповідно до цього розглянуто глобальний інноваційний індекс країн, який визначається великою кількістю факторів. Визначено, що накопичення інтелектуального капіталу веде до зміни структури економіки та форм її реалізації. Так, у країнах з високим рівнем інтелектуального капіталу в структурі зовнішньої торгівлі досить вагома частка високотехнологічної продукції. При цьому в цих країнах високий рівень доступу до інформаційно-комунікаційних технологій. Аналізуючи розвиток країн світу на сучасному етапі, варто відмітити, що формування глобального лідерства зумовлене впливом великої кількості факторів. Такими факторами стали ті сфери розвитку суспільства та економіки, які відносяться до наукоємних. Розвиток технологій, випередження економічного розвитку, домінування в глобалізованому світі ґрунтуються на знаннях, які формують конкурентоспроможність економік. детермінанти; інтелектуальне лідерство; конкурентоспроможність; глобалізація; інтелектуальний капітал