У зв'язку зі зростанням загроз кібербезпеці, особливо для критичної інфраструктури держави, виникає необхідність у розробці та впровадженні ефективних методів оцінювання рівня кіберзахисту. Критична інфраструктура держави (енергетика, транспорт, медичні установи тощо) все більше стає залежною від інформаційних технологій. Порушення безпеки цих технологій може призвести до серйозних наслідків для життя та здоров'я громадян, а також економічних втрат. Багато країн встановлюють різні регулятивні вимоги стосовно кіберзахисту, наприклад, GDPR в Європейському Союзі або NIST у Сполучених Штатах. Це змушує організації, що управляють критичною інфраструктурою, активно шукати та впроваджувати ефективні методи оцінювання рівня кіберзахисту. Швидкий технологічний прогрес призводить до появи нових методів атак, для захисту від яких необхідно залучати різні ресурси (фінансові, людські, часові тощо) для створення нових більш ефективних засобів для підвищення стану кіберзахисту. Оцінка рівня такого стану в подальшому дасть можливість оцінити ефект від вкладених в безпеку ресурсів. Розроблений метод оцінки підвищення рівня кіберзахисту об'єктів критичної інфраструктури держави ґрунтується на моделі системи характеристик, спрямованої на оцінку стану кіберзахисту в Україні, та процедур формування лінгвістичних змінних, фазифікації інтервалів та побудови еталонів, формування множини характеристик об’єктів огляду, процесу первинного вимірювання, формуванню базових пар і асоціативних правил та візуалізації результатів, які формалізуються відповідними етапами, дозволяє реалізовувати процес оцінювання стану кіберзахисту об’єкту огляду критичної інфраструктури. Описаний метод може стати ефективним інструментом для аналізу та оцінки рівня кіберзахисту критичної інфраструктури держави з метою забезпечення національної безпеки та захисту від кіберзагроз. В подальшому необхідно побудувати систему, яка дозволить автоматизувати процес оцінювання підвищення стану кіберзахисту на об’єктах огляду.

У статті запропоновано концептуальні засади впровадження організаційно – технічної моделі кіберзахисту. Зокрема, визначені її місія, мета, призначення та цілі. Вперше визначені сили та засоби кіберзахисту. Розглянуто архітектуру організаційно-технічної моделі кіберзахисту, яка являє собою структуровану систему, яка складається з трьох інфраструктур кіберзахисту, а саме: організаційно-керуючу інфраструктуру кіберзахисту, як сукупність суб’єктів забезпечення кібербезпеки, що формують та/або реалізують державну політику у сфері кібербезпеки; технологічну інфраструктуру кіберзахисту, як сукупність сил та засобів кіберзахисту, а також інфраструктури, що забезпечує функціонування сил кіберзахисту, інформаційно-комунікаційних мереж та їх ресурсів, що використовуються в інтересах сил кіберзахисту та базисну інфраструктуру кіберзахисту, як сукупність об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, критичних активів, комунікаційних і технологічних систем підприємств, установ та організацій, що віднесені до об’єктів критичної інфраструктури, а також суб’єктів господарювання, громадян України та об’єднань громадян, інших особі, які провадять діяльність та/або надають послуги, пов’язані з національними інформаційними ресурсами, інформаційними електронними послугами, здійсненням електронних правочинів, електронними комунікаціями, захистом інформації та кіберзахистом. Отже, впровадження організаційно-технічної моделі кіберзахисту спрямовано на оперативне (кризове) реагування на кібератаки та кіберінциденти, впровадження контрзаходів та мінімізацію вразливості комунікаційних систем.

Стаття присвячена підходам до забезпечення адекватності ресурсного забезпечення діяльності з кіберзахисту органів державної влади та об’єктів критичної інфраструктури об’єктивним вимогам досягнення нормативного (визначеного Стратегією кібербезпеки України та ЗУ «Про основи забезпечення кібербезпеки в Україні») рівня дієвості та ефективності національної системи кіберзахисту. В статті використовується факторний аналіз організаційно-ресурсних факторів потенційно досяжного і фактично реалізованого рівня кіберзахисту державних установ і об’єктів критичної інфраструктури. Фактори структуровані на дві групи: системні і персоніфіковані. Перші виражають міру відповідності передбачених чинними нормативно-правовими актами регламентів взаємодії учасників та норм ресурсного забезпечення діяльності з кіберзахисту органів державної влади та об’єктів критичної інфраструктури актуальним завданням та об’єктивним потребам досягнення бажаного рівня кібербезпеки. Другі – міру реалізації того потенціалу, що створюється наявними регламентами й нормами. Обґрунтовано, що посилення впливу вертикалі реалізації централізованої національної політики кібербезпеки для компенсації надмірної диференціації організаційно-ресурсних умов діяльності з кіберзахисту, зумовленої специфікою ресурсних можливостей та організаційних рішень певного ОДВ, є вагомим джерелом резервів наближення до нормативного рівня кібербезпеки ОДВ та критичної інфраструктури в Україні. Зокрема, відсутність безперервного ланцюжка передавання управлінських сигналів та забезпечення обігу інформації між об’єктами і суб’єктами управління від центру формування політики кібербезпеки в органах державної влади до центрів їх реалізації та врахування специфіки відповідної галузі, унеможливлює досягнення нормативного рівня кібербезпеки в органах державної влади України.

З розвитком інформаційних технологій збільшились потреби щодо вирішення задачі захисту інформації, оскільки вона стала найважливішим стратегічним ресурсом. Водночас, збільшується вразливість сучасного інформаційного суспільства до недостовірної інформації, несвоєчасного надходження інформації, промислового шпигунства, комп’ютерної злочинності, тощо. В такому разі швидкість виявлення загрози, в контексті добування системної інформації про зловмисників і можливих технік та інструментів реалізації кібератак з метою їх опису та оперативного реагування на них є однією з актуальних задач. Зокрема, постає задача у застосуванні нових систем збору інформації про кіберподії, реагування на них, зберігання та обмін цією інформацією, а також на її основі способів та засобів пошуку зловмисників за допомогою комплексних систем, або платформ. Для вирішення задач такого типу досліджується перспективний напрямок Threat Intelligence як новий механізм отримання знань про кібератаки. Визначено Threat Intelligence в задачах забезпечення кіберзахисту. Проведено аналіз індикаторів кібератак та інструменти їх отримання. Здійснено порівняння стандартів опису індикаторів компрометації та платформ їх обробки. Розроблено методику Threat Intelligence в задачах оперативного виявлення та блокування кіберзагроз державним інформаційним ресурсам. Ця методика дає можливість покращити продуктивність роботи аналітиків кібербезпеки та підвищити захищеність ресурсів та інформаційних систем.

Стаття присвячена оцінці характеристик регіональної структури підготовки кадрів за 125-ою спеціальністю «Кібербезпека» в контексті співвідношення наявного ресурсного потенціалу ЗВО й масштабів підготовки фахівців з кібербезпеки в розрізі регіонів України. У фокусі уваги неоднорідність параметрів підготовки кадрів по різних регіонах, зокрема щодо забезпеченості освітнього процесу кадрами, рейтингу ЗВО та здатності випускаючих кафедр 125-ої спеціальності одержувати вигоди (поліпшення кадрового забезпечення освітнього процесу) від великого масштабу діяльності ЗВО. Для одержання агрегованих регіональних показників використано метод аналітичного групування, а для забезпечення зіставності показників різних ЗВО і регіонів – методи нормування та розрахунку агрегованих характеристик масштабів підготовки кадрів за 125-ою спеціальністю «Кібербезпека» й позицій ЗВО регіону в консолідованому рейтингу ЗВО України. Виявлені ознаки наявності інституціональних перешкод для поліпшення кадрового забезпечення 125-тої спеціальності завдяки більшому масштабу діяльності ЗВО, а також ознаки недовикористання наявного потенціалу ЗВО східного регіону щодо підготовки бакалаврів та магістрів за 125-ою спеціальністю. Водночас спостерігається надмірно інтенсивне використання меншого за обсягами потенціалу ЗВО південного регіону, що може трактуватись на користь необхідності раціоналізації розподілу обсягів державного замовлення на підготовку фахівців 125-ої спеціальності. Виявлені ознаки високої готовності ЗВО східного регіону для розширення масштабів підготовки та ефективної участі в державних програмах розвитку освіти за 125-ою спеціальністю.

Стаття присвячена огляду передумов, що вітчизняні заклади вищої освіти (ЗВО), де ліцензована спеціальність 125 «Кібербезпека», мають для якісної підготовки спеціалістів відповідної кваліфікації у зв'язку з характеристикою якості підготовки (позицією ЗВО у консолідованому рейтингу українських вишів). До таких передумов віднесені масштаби освітньої діяльності ЗВО; їх спеціалізація; відповідність спеціалізації кафедри набору компетенцій, що набувають випускники спеціальності 125 «Кібербезпека»; забезпеченість освітнього процесу викладачами з кандидатським і докторським ступенем. Визначені агреговані, придатні для порівняння оцінки ресурсного потенціалу ЗОВ для якісної підготовки фахівців з кібербезпеки та показники рівня використання такого потенціалу. За результатами 56 ЗВО, де готують фахівців з кібербезпеки розподілено на чотири групи. До першої групи віднесені ЗВО, що обіймають провідні позиції як за наявністю передумов якісної підготовки фахівців з кібербезпеки, так і за оцінкою якості підготовки. До другої групи увійшли ЗВО, що мають вищі за середні, але не кращі показники передумов якісної підготовки фахівців з кібербезпеки, і високі показники якості підготовки: таке позиціювання свідчить про успішну реалізацію середнього і високого потенціалу. До третьої групи увійшли ЗВО, що обіймають високі позиції в рейтингу якості підготовки, маючі гірші медіанних передумови якісної підготовки фахівців з кібербезпеки. Нарешті, до четвертої групи увійшли ЗВО, що за наявними даними не мають достатніх передумов для якісної підготовки фахівців з кібербезпеки, що підтверджується позицією ЗВО в консолідованому рейтингу українських вишів.