Background: Although childhood exposure to radioactive iodine-131 (I-131) is an established risk factor for thyroid cancer, evidence for an association with thyroid nodules is less clear. The objective of this study is to evaluate the association between childhood I-131 exposure and prevalence of ultrasound-detected thyroid nodules overall and by nodule histology/cytology (neoplastic/suspicious/non-neoplastic), size (<10 mm/>= 10 mm), and number (single/multiple). Methods: This is a cross-sectional study of radiation dose (mean = 0.53 gray, range: 0.0003-31 gray) and screen-detected thyroid nodules conducted in 1998-2000 (median population age 21.5 years) in a cohort of 13,243 residents of Ukraine who were under 18 years at the time of the Chornobyl accident on April 26, 1986. Excess odds ratios per gray (excess odds ratio [EOR]/Gy) and confidence intervals (CIs) were estimated using logistic regression. Results: Among 13,078 eligible individuals, we identified 358 (2.7%) with at least one thyroid nodule. Significantly increased dose-response associations were found for all nodules and nodule groups with doses <5 Gy except individuals with non-neoplastic nodules. Among individuals with doses <5 Gy, the EOR/Gy for neoplastic nodules (5.35; CI: 2.19-15.5) was significantly higher than for non-neoplastic nodules (0.24; CI: 0.07-0.74), but the EOR/Gy did not vary by nodule size or number. Conclusions: Childhood exposure to I-131 is associated with an increased risk of thyroid nodules detected 12-14 years following exposure, and the risk for neoplastic nodules is higher than for non-neoplastic nodules. Analyses of incident thyroid nodules may help clarify dose-response patterns by nodule characteristics and provide insights into thyroid nodule etiology.

Протягом останніх десятиріч дослідженнями, проведеними в різних країнах світу, було обґрунтовано і впроваджено протоколи діагностики, лікування і тактики ведення вузлової патології щитоподібної залози (ЩЗ). Невизначеними залишаються питання особливостей спостереження та тактики ведення хворих на вузловий зоб із наявним фактором опромінення в анамнезі, який може відігравати істотну роль в ініціації та розвитку тиреоїдного вузла. Мета — ретроспективний аналіз результатів довготривалого спостереження вузлового зоба в осіб, які зазнали радіаційного опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Матеріал і методи. Серед 13 243 осіб з областей радіаційного контролю, які протягом 1998-2000 рр. пройшли перший цикл епідеміологічного когортного обстеження ЩЗ в рамках спільного Українсько-Американського проєкту «Науковий проєкт дослідження раку та інших захворювань щитоподібної залози в Україні в результаті аварії на Чорнобильській АЕС» (Проєкт), була відібрана група з 366 осіб із виявленою вузловою патологією ЩЗ розміром >5 мм. Вік суб’єктів на момент аварії на ЧАЕС становив 0-18 років (середній вік: 8,98±0,23 року), на момент виявлення вузлової патології — 13-31 рік (середній вік: 22,74±0,23 року); серед них було 265 жінок та 101 чоловік. Розподіл за дозою опромінення ЩЗ був наступним: 197 осіб (53,8% від загальної кількості) — <0,3 Гр, 95 осіб (26,0%) — від 0,3 до 1,0 Гр і 74 особи (20,2%) — >1,0 Гр. Скринінгове обстеження згідно з протоколом, які проводили кожні 2-3 роки з 1998 по 2015 рр., пройшли: 2-й цикл — 346, 3-й — 330, 4-й — 300, 5-й — 204 і 6-й — 300 осіб. За наявності показань проводили тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію (ТАПБ) вузлів ЩЗ, за необхідності — хірургічне лікування. Виконано аналіз ультразвукових характеристик вузлових утворень ЩЗ (кількість, розмір, локалізація та тип) і результатів лабораторних досліджень рівнів тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (ВТ4), антитіл до тиреопероксидази (АТПО), антитіл до тиреоглобуліну (АТТГ) та тиреоглобуліну (ТГ). Результати. Гормональні дослідження показали, що на момент виявлення вузлового зоба в переважної більшості осіб (90%) рівень ТТГ був у межах референтних значень; у 99 осіб (82%) рівень АТПО не перевищував показники норми; у 58 осіб (16%) виявлено підвищення рівня АТПО; у 287 осіб (78%) базальний рівень ТГ був у межах норми. Надалі суттєвих змін гормонального стану суб’єктів не спостерігалося. За даними ультразвукового дослідження (УЗД) під час першого циклу обстеження розподіл вузлів ЩЗ за типом був таким: у 39 осіб виявляли кістозні вузли, у 140 — солідні, в інших — комбіновані. У клініці ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (Інститут) було прооперовано 88 пацієнтів: 59 жінок і 29 чоловіків. Гістологічні діагнози розподілилися наступним чином: 24 випадки — фолікулярна аденома (ФА), 2 випадки — фолікулярна карцинома (ФК), 44 випадки — папілярна карцинома (ПК), 5 випадків — одновузловий нетоксичний зоб (ОНЗ), 5 випадків — багатовузловий нетоксичний зоб (БНЗ), 3 випадки — змішаний нетоксичний зоб (ЗНЗ), 2 випадки — метастатичне ураження ЩЗ, 1 випадок — рецидивний зоб після видалення ПК та 1 випадок — автоімунний тиреоїдит. Висновки. 1. Регулярне скринінгове обстеження членів Українсько-Американської тиреоїдної когорти за програмою 1-го скринінгу виявило вогнищеві утворення ЩЗ у 366 осіб, що становить 2,8% від усіх обстежених. 2. Динамічне спостереження членів когорти з вогнищевими утвореннями показало, що відбувалася активна трансформація вузлового зоба в багатовузловий. 3. За результатами ультразвукового та цитологічного дослідження в осіб із вогнищевими утвореннями на 1-му скринінгу було скеровано на хірургічне лікування і прооперовано 43 випадки карцином ЩЗ (ПК — 41 і ФК — 2), 22 випадки ФА й 11 випадків вузлового нетоксичного зоба. На 2-4-му циклах скринінгу було прооперовано ще 4 додаткових випадки карцином ЩЗ, 2 випадки ФА і 2 випадки вузлових нетоксичних зобів. 4. Проведення регулярних циклів скринінгового обстеження осіб, що зазнали впливу радіаційного опромінення в дитячому та підлітковому віці, із вогнищевими утвореннями ЩЗ сприяє своєчасному виявленню доброякісних та злоякісних пухлин ЩЗ.

Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (далі — Інститут) є консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям з ендокринною патологією. Також Інститут є провідною в Україні науково-дослідною базою для підготовки аспірантів, клінічних ординаторів, захисту докторських і кандидатських дисертацій за фахом «ендокринологія», підготовки фахівців на курсах стажування та інформації. Мета — аналіз результатів роботи Інституту за 2022 р. Матеріал та методи. Об’єктом дослідження став звіт Інституту за 2022 р., а предметом дослідження — наукові звіти за темами та проєктами, статистичні дані по науці й клініці. Методи дослідження — відбір, групування та аналіз наукових звітів і статистичних даних. Результати. У 2022 р. в Інституті продовжено виконання 5 фундаментальних досліджень у сфері теоретичної та клінічної медицини, 9 прикладних і науково-технічних розробок і 1 міжнародної наукової програми. Створено 1 нову технологію, впроваджено в практику 16 власних нововведень, з яких 5 нововведень із методів діагностики та 11 — із методів лікування. Опубліковано 113 праць, у т.ч. 20 — за кордоном. 18 статей опубліковано у виданнях, що індексуються наукометричними базами Web of Science та/або Scopus. Видано монографію, 2 розділи в книзі та довідник, а також 4 планових номери науково-практичного медичного журналу «Ендокринологія/Endokrynologia». У стаціонарі проліковано 3 038 хворих і проведено 1 046 операцій, у поліклініці прийнято 32 076 хворих. За результатами державної атестації Інститут віднесено до I кваліфікаційної групи та внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. У складі Інституту працюють 2 академіки Національної академії медичних наук (НАМН) України та член-кореспонденти Національної академії наук (НАН) України, 1 член-кореспондент НАМН України, 8 професорів, 20 докторів наук і 36 кандидатів наук, 6 заслужених діячів науки й техніки України і 4 заслужених лікарів України. Висновок. Інститут займає провідні позиції серед наукових установ НАМН України.

Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (далі — Інститут) є консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям з ендокринною патологією. Також Інститут є провідною в Україні науково-дослідною базою для підготовки аспірантів, клінічних ординаторів, захисту докторських і кандидатських дисертацій із фаху «ендокринологія», підготовки фахівців на курсах стажування та інформації. Мета — аналіз результатів роботи Інституту за 2021 рік. Матеріал і методи. Об’єктом дослідження став звіт Інституту за 2021 рік, а предметом дослідження — наукові звіти за темами та проєктами, статистичні дані по науці й клініці. Методи дослідження — відбір, групування та аналіз наукових звітів і статистичних даних. Результати. У 2021 році в Інституті продовжено виконання 3 фундаментальних досліджень у сфері теоретичної та клінічної медицини, 10 прикладних і науково-технічних розробок, 1 міжнародної наукової програми й 1 проєкту за грант міжнародних організацій. Створено 3 нові технології, впроваджено в практику 13 власних нововведень і 1 нововведення іншої установи. Опубліковано 134 праці, зокрема 28 – за кордоном. 21 статтю опубліковано у виданнях, що індексуються наукометричними базами Web of Science та/або Scopus. Видано 1 розділ у книзі, державний формуляр та інформаційний лист. На засіданні спеціалізованої вченої ради зі спеціальності «ендокринологія» захищено 1 докторську дисертацію. У стаціонарі проліковано 3268 хворих і проведено 1307 операцій, у поліклініці прийнято 35 205 хворих. За результатами державної атестації Інститут віднесено до I кваліфікаційної групи та внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. У складі Інституту працюють 2 академіки Національної академії медичних наук (НАМН) України та член-кореспонденти Національної академії наук (НАН) України, 2 член-кореспонденти НАМН України, 10 професорів, 23 доктори наук і 44 кандидати наук, 8 заслужених діячів науки й техніки України й 6 заслужених лікарів України. Висновок. Інститут займає провідні позиції серед установ НАМН України.

На сьогодні існує науково-клінічний консенсус стосовно алгоритму діагностики та лікування вузлової патології щитоподібної залози (ЩЗ). Разом із тим, є низка дискусійних питань щодо динамічного спо- стереження за доброякісними вузлами (зокрема переліку методів та періодичності обстеження). Особливо це стосується тактики ведення пацієнтів із фактором опромінення в анамнезі, який може відігравати істотну роль в ініціації та розвитку тиреоїдного вузла. Мета: ретроспективний аналіз результатів довготривалого спостереження цитологічно підтвердженого вузлового зоба в осіб, які зазнали радіаційного опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Матеріал і методи: серед 13243 осіб з областей радіаційного контролю, які протягом 1998-2000 рр. пройшли перший цикл епідеміологічного когортного обстеження ЩЗ в рамках Українсько-Американського тиреоїдного проєкту, була відібрана група зі 122 осіб із виявленою і цитологічно підтвердженою доброякісною одновузловою патологією ЩЗ розміром >1 см, яка відповідає категорії «вузловий зоб». Вік суб’єктів на момент аварії на ЧАЕС складав 0-18 років (середній вік: 9,82±0,38 року), на момент виявлення вузлової патології — 13-31 рік (середній вік: 23,43±0,40 року); серед них було 33 жінки та 89 чоловіків. Розподіл за дозою опромінення ЩЗ був таким: 72 особи (59,0% від загальної кількості) — <0,3 Гр, 34 особи (27,9%) — від 0,3 до 1,0 Гр і 14 осіб (11,5%) — >1,0 Гр, у 2 осіб (1,6%) — дані відсутні. Скринінгові обстеження згідно з протоколом, які проводили кожні 2-3 роки з 1998 по 2015 рр., пройшли: 2-й — 119, 3-й — 114, 4-й — 100, 5-й — 88 і 6-й — 101 особа. За наявності показань проводили тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію (ТАПБ) вузлів ЩЗ, за необхідності — хірургічне лікування. Виконано аналіз ультразвукових характеристик вузлових утворень ЩЗ (кількість, розмір, локалізація та тип) і результатів лабораторних досліджень рівнів тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (ВТ4), антитіл до тиреопероксидази (АТПО), антитіл до тиреоглобуліну (АТТГ) та тиреоглобуліну (ТГ). Результати. Гормональні дослідження показали, що на момент виявлення вузлового зоба в переважної більшості осіб (91%) рівень ТТГ був у межах референтних значень; у 99 осіб (81%) рівень АТПО не перевищував показники норми; у 23 осіб (19%) виявлено підвищення рівня АТПО; у 101 особи (83%) базальний рівень ТГ був у межах норми. Надалі суттєвих змін гормонального стану суб’єктів не спостерігалося. Попри збільшення кількості пацієнтів (11 на 4-му циклі проти 2 на 1-му) з низькими показниками ТТГ (0-0,29 мМОд/л) рівень ВТ4 був у межах референтних значень. За даними ультразвукового дослідження (УЗД) під час першого циклу солідні утворення склали 82,8%, кістозні — 4,1% і комбіновані — 11,5%. Надалі у частини пацієнтів діагностували багатовузловий зоб, відсоток якого поступово і вірогідно зростав: на 6 циклі в 50% осіб було виявлено по 2-4 вузли. Протягом обстеження об’єм вузлів ЩЗ зменшився на >50% у 26 осіб, зменшився на 10-50% у 8 осіб, зменшився <10% у 6 осіб, збільшився на 10-50% у 8 осіб, збільшився на >50% у 41 особи; вузол зник у 7 осіб. Було прооперовано 11 пацієнтів: 4 випадки фолікулярної аденоми, 4 випадки багатовузлового зоба і 3 випадки одновузлового зоба. Висновки: Серед переважної більшості пацієнтів із цитологічно підтвердженим одновузловим зобом спостерігалася його трансформація в багатовузловий, а в 40% осіб первинний вузол збільшився на >50%. Серед 11 пацієнтів із цитологічно підтвердженим зобом і прооперованих у процесі спостереження не було виявлено злоякісних пухлин ЩЗ, однак у частини з них у позавузловій тканині ЩЗ було виявлено вузлову трансформацію та гіперпластичні зміни (за даними післяопераційного гістологічного дослідження).

Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (далі — Інститут) є консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям з ендокринною патологією. Також Інститут є провідною в Україні науково-дослідною базою для підготовки аспірантів, клінічних ординаторів, захисту докторських і кандидатських дисертацій за фахом «ендокринологія», підготовки фахівців на курсах стажування та інформації. Мета — аналіз результатів роботи Інституту за 2020 рік. Матеріал і методи. Об’єктом дослідження став звіт Інституту за 2020 рік, а предметом дослідження — наукові звіти за темами та проєктами, статистичні дані по науці й клініці. Методи дослідження — відбір, групування та аналіз наукових звітів і статистичних даних. Результати. У 2020 році в Інституті продовжено виконання 3 фундаментальних досліджень у сфері теоретичної та клінічної медицини, 10 прикладних і науково-технічних розробок, 1 міжнародної наукової програми й 1 проєкта за грант міжнародних організацій. Отримано 3 патенти на корисні моделі, створено 2 нові технології, впроваджено в практику 9 власних нововведень і 6 нововведень інших установ. Науково-практичний медичний журнал «Ендокринологія/Endokrynologia» внесено до Переліку наукових фахових видань України (медичні й біологічні науки). Опубліковано 164 праці, у т. ч. 16 — за кордоном. 17 статей опубліковано у виданнях, що індексуються наукометричними базами Web of Science та/або Scopus. Видано монографію (у співавторстві), 2 розділи у підручнику, державний формуляр, інформаційний лист і рекомендації. На засіданнях спеціалізованої вченої ради за спеціальністю «ендокринологія» захищено 2 докторські та 1 кандидатська дисертації. Проведено 8 науково-практичних конференцій «Школа ендокринолога» і 15 навчальних планових циклів. У стаціонарі проліковано 3 143 хворих і проведено 1 116 операцій, у поліклініці прийнято 28 862 хворих. За результатами державної атестації Інститут віднесено до I кваліфікаційної групи та внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. У складі Інституту працюють 2 академіки Національної академії медичних наук (НАМН) України і члена-кореспондента Національної академії наук (НАН) України, 11 професорів, 22 доктора наук і 46 кандидатів наук, 7 заслужених діячів науки й техніки України й 5 заслужених лікарів України. 10 співробітникам Інституту присуджена премія Кабінету Міністрів (КМ) України. Висновок. Інститут займає провідні позиції серед установ НАМН України.

Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка створено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.64 р. № 1244 (Наказ МОЗ України від 18.01.65 р. № 40). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.93 р. № 211 Інститут передано в підпорядкування Академії медичних наук України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 р. № 732 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 року № 1913 «Про затвердження Статуту Академії медичних наук України» внесено такі зміни до найменування установи: Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» (постанова Президії Національної академії медичних наук України від 06.10.2011 р. № 19/8). Наразі Державна установа «Інститут ендокринологiї та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (далі — Інститут) є науковим, консультативним і лікувальним закладом, що надає допомогу дорослим і дітям із захворюваннями щитоподібної залози, цукровим діабетом та іншою ендокринною патологією.

Представлена інформація про клінічні дослідження з використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи згідно з базою даних сайту ClinicalTrials.gov. Станом на 20 квітня 2020 р. на сайті www.ClinicalTrials.gov розміщена інформація про 37 клінічних досліджень із використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи. Середня тривалість цих клінічних досліджень становить 2 роки і 7 місяців (від 8 місяців до 6 років). Поточний статус клінічних досліджень: «невідомий» — 18 досліджень, «завершено» — 10 досліджень, «набір» — 5 досліджень, «активний, без набору» — 2 дослідження, «немає набору» і «відкликано» — по 1 дослідженню. Найбільше клінічних досліджень проводиться в Китаї (8 досліджень), Сполучених Штатах Америки (6 досліджень), Республіці Корея (4 дослідження), Іспанії та Німеччині (по 3 дослідження). 35 клінічних досліджень були інтервенційними, 2 дослідження — обсерваційними проспективними «тільки випадок» з оцінки безпеки препарату. Загальна кількість учасників клінічних досліджень склала 2438 осіб (мінімальна — 4, максимальна — 250, середня — 66). Розподіл для22 клінічних досліджень був рандомізованим і для 3 — не рандомізованим; для 12 досліджень інформація відсутня. За типом інтервенційної моделі 23 клінічні дослідження були призначеннями в паралельних групах, 11 — призначеннями в одинарних групах і 1 — послідовним призначенням. У 25 клінічних дослідженнях маскування не застосовувалося, 5 досліджень були одиночними сліпими, 3 дослідження — подвійними сліпими, 1 дослідження — потрійним сліпим і 1 дослідження — четвертним сліпим; для 2 досліджень інформація відсутня. Основною метою 35 клінічних досліджень було лікування. Для 31 клінічного дослідження були вказані такі фази дослідження: рання фаза I (раніше фаза 0) — для 2 досліджень, фаза I — для 12 досліджень, фаза I/II (поєднання фаз I і II) — для 9 досліджень, фаза II — для 6 досліджень, фаза II/III (поєднання фаз II і III) — для 1 дослідження, фаза III — для 1 дослідження; у 4 дослідженнях визначення фаз не застосовувалося, а у 2 дослідженнях інформація відсутня. Представлено огляд публікацій за результатами 7 клінічних досліджень.

26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) сталася найбільш масштабна техногенна аварія в історії людства. Мета — представити інформацію про клінічні дослідження медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Результати. Станом на 31 березня 2020 р. на сайті ClinicalTrials.gov була розміщена інформація про 6 клінічних досліджень із медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Середня тривалість досліджень становить 15 років і 9 місяців, а 2/3 із них виконуються понад 20 років. Поточний статус досліджень: «завершено» — 3 дослідження, «набір», «активний, без набору» і «призупинено» — по 1 дослідженню. 4 клінічних дослідження проводяться в Україні: 3 — на базі ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України» і 1 — на базі ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»; 1 дослідження проводиться в Республіці Білорусь на базі Республіканського науково-практичного центру радіаційної медицини та екології людини (м. Гомель), а 1 завершене дослідження проводилося в Спо- лучених Штатах Америки на базі Національного інституту раку (National Cancer Institute). У всіх дослідженнях головний дослідник є співробітником National Cancer Institute (США). Спонсором усіх досліджень є National Cancer Institute (США). Загальна кількість учасників клінічних досліджень становила 51 051 особу (мінімальна — 673, максимальна — 23 143, середня — 8 508). Тип дослідження у всіх випадках був обсерваційний. За моделлю дослідження розподіл наступний: когортне дослідження — 2 дослідження, дослідження «випадок-контроль» — 2 дослідження, дослідження сімей — 1 дослідження (для одного дослідження інформація відсутня). За часовою перспективою дослідження були ретроспективними — 3 дослідження, проспективними і поперечними — по 1 дослідженню (для одного дослідження інформація відсутня). За методом вибірки клінічні дослідження були випадковими (2 дослідження) і невипадковими (3 дослідження); для одного дослідженняінформація відсутня. Представлено огляд 20 публікацій за результатами 5 клінічних досліджень. Висновок. На сайті ClinicalTrials.gov зареєстрована вкрай мала кількість клінічних досліджень медичних наслідків аварії на ЧАЕС.

Одним з альтернативних методів терапiї стiйких гiпофункціональних станів ендокринних залоз є трансплантацiя відповідних тканин або клітин.Уникнути необхідності застосування імуносупресивної терапії можна

Мета — провести бібліометричний аналіз наукових публікацій у журналі «Ендокринологія». Матеріал і методи. Об’єктом дослідження стали всі номери Журналу за 1996-2020 роки, а предметом дослідження — заголовки рубрик і наукових публікацій, а також (вибірково) наукові публікації абореферати до них. Методи дослідження — відбір, бібліографічна характеристика, групування та системний контент-аналіз наукових публікацій у Журналі. Контент-аналіз, або кількісний аналіз документів полягає в переведенні масової текстової інформації в кількісні показники. Результати. У Журналі опубліковано 935 наукових праць: оригінальних статей, оглядів, лекцій, коротких повідомлень тощо. Останніми роками зростання кількості публікацій пояснюється збільшенням вдвічі кількості номерів на рік (4 замість 2) і зміною формату журналу. Найбільша кількість публікацій припадає на 2012 (54 записи) та 2013 (50 записів) роки. Переважну частину публікацій становлять оригінальні статті (65,4% від загальної кількості). Співвідношення між публікаціями оригінальних експериментальних і клінічних досліджень становить 1:3. Найбільшу кількість публікацій за клінічною тематикою присвячено цукровому діабету (47,6% від загальної кількості) та патології щитоподібної залози (25,5%); понад третина з них — безпосередньо методам лікування. Співвідношення між публікаціями з питань діагностики та лікування перевищує 1:2. У цілому безпосередньо питання діагностики винесено в заголовки 13,0% публікацій, а питання лікування — 30,3%. Найбільшу кількість публікацій за експериментальною тематикою присвячено наднирковим (24,1% від загальної кількості), щитоподібній (23,5%) і підшлунковій (21,8%) залозам. У 297 публікаціях (31,8% від загальної кількості) зазначено по 1 автору, у 186 публікаціях (19,9%) — по 2, у 161 публікації (17,2%) — по 3, у 129 публікаціях (13,8%) — по 4, у 66 публікаціях (7,0%) — по 5 і в 96 публікаціях (10,3%) — по 6 і більше. Авторами 483 публікацій зазначено співробітників 153 інших установ або організацій, 16 з яких мали понад 10 публікацій. Співробітники Інституту були авторами 576 публікацій; 37 із них були авторами в 10 і більше публікаціях. Висновки. Останніми роками публікаційна активність залишається стабільною.

Мета дослідження — наукометричний аналіз публікаційної активності науковців ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України» (далі — Інститут) за даними наукометричної бази даних SciVerse Scopus. Матеріал і методи. Метод дослідження — наукометричний аналіз наукових публікацій за даними наукометричної бази даних SciVerse Scopus. Об’єктом дослідження стали всі публікації науковців Інституту за даними SciVerse Scopus, а предметом дослідження — кількість публікацій, кількість статей із бібліографічними посиланнями на публікації, кількість бібліографічних посилань на публікації та індекс Хірша (h-index).

З метою отримання науково обґрунтованих даних щодо медичних наслідків Чорнобильської катастрофи в ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» сумісно з Національним інститутом раку (США) з 2003 року виконується програма «Дослідження наслідків опромінення у внутрішньоутробному стані (In Utero) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» (Проект In Utero). Метою цих досліджень є епідеміологічний аналіз і встановлення зв’язку між індивідуальною дозою опромінення щитоподібної залози (ЩЗ) плода та захворюваністю на патологію ЩЗ дітей і підлітків, які пренатально зазнали дії радіоактивного йоду, а також оцінка впливу чинників ризику (опромінення та йодна забезпеченість матері) на перебіг і результати вагітності, на ріст і розвиток потомства. Очікуваним результатом буде науково обґрунтована інформація про медичні наслідки пренатального опромінення, порівняльна оцінка ефекту екологічного відносно лікувального опромінення in utero, на підставі якої можна прогнозувати ризики та розробляти відповідні методичні рекомендації та яку можна буде використовувати в майбутньому в надзвичайних ситуаціях. Мета — бібліографічний огляд наукових публікацій за результатами виконання Проекту. Результати. У 2 публікаціях вказано мету та задачі Проекту, описано принципи формування когорти, дизайн дослідження, процедуру обстеження членів когорти, створення бази даних Проекту, наведено результати першого скринінгового обстеження, а також попередньої оцінки ризику розвитку новоутворень ЩЗ. У першій статті на підставі результатів двох стандартизованих скринінгових обстежень створеної когорти пренатально опромінених осіб наведено розрахунки ризику раку та доброякісних вузлів ЩЗ, проаналізовано радіаційний ризик за розміром пухлин, описано методи оцінки внутрішньоутробної та неонатальної доз йоду‑131 на ЩЗ та запропоновано загальну схему розрахунку внутрішньоутробних доз для осіб із радіаційно забруднених територій та осіб ізтериторій порівняння. У другій викладено результати аналізу антропометричних даних із використанням багатоваріантних лінійних регресійних моделей, які вказують на суттєву модифікацію залежності маси та індексу маси тіла від дози за наявності/відсутності захворювання ЩЗ. Одна публікація стосується ретроспективного аналізу відповідної медичної документації та моделювання за допомогою лінійної регресії співвідношення дози з неонатальною антропометрією та тривалістю гестації. Висновок. В опублікованих працях наведено результати довгострокового клініко-епідеміологічного когортного дослідження осіб, які зазнали опромінення in utero внаслідок аварії на ЧАЕС. Тривале спостереження за членами когорти дозволяє провести науково обґрунтовану оцінку медичних наслідків пренатального опромінення.

The authors present a review of scientific publications on innovative use of stem cells in complex therapy of diabetic foot.

Introduction. For a detailed study of the medical consequences of the Chernobyl accident (ChNPP), a joint Ukrainian-American project ≪Scientific protocol for the study of thyroid cancer and other thyroid diseases in Ukraine following the Chornobyl accident≫ (Project) has been implemented. The Project provides the survey of Ukrainian residents: a) who at the time of the accident at the ChNPP had been permanently resided or temporarily had been stayed in the most radiation-contaminated areas of Zhytomyr, Kyiv and Chernihiv regions; b) who were up to 18 years of age at the time of the accidentt at the ChNPP; c) whom the thyroid radiometry was performed during the first weeks after the accident at the ChNPP; d) which were selected by random sampling. A cohort was formed in 13 243 individuals who during the 1998-2016 period passed 5 screening examinations, which included: an overview of the endocrinologist, ultrasound and hormonal tests of thyroid, fine needle aspiration biopsy and surgical treatment (if necessary), and also the determination of the level of iodine excretion from urine. Objective. Bibliographic review of the scientific publications based on the results of the Project. Results. In 2 publications on general issues, the methodology of the organization and implementation of the Project was outlined. In 8 publications on epidemiology, the procedure of forming the cohort for the Project, the procedure of a screening survey and the characteristics of members of the cohort were presented; the prevalence was analyzed and the relative risk for the main types of thyroid pathology (3612 cases) among the members of the cohort, related with the place of permanent residence, age at the time of examination and sex, was established. In 7 publications on dosimetry the dynamics of 131I and 137Cs deposition on the surface of the soil was reconstructed, the dosimetric model of the thyroid exposure was developed and individual thyroid doses for 13 204 cohort members were calculated; the influence of dose errors on the radiation risks assessment was analyzed. In 4 publications on iodine secretion both the iodine deficiency among cohort members and the dependence between the absorbed doses of thyroid irradiation and iodine status were shown. Conclusion. In the published papers a methodology for a long-term clinical and epidemiological cohort study among people who were exposed to radiation due to the accident at the ChNPP was presented. Long-term follow-up of the cohort members allows for a reasonable estimate of the risk of thyroid cancer and other thyroid pathology, depending on the dose of thyroid radiation by radioiodine.

The authors present a review of scientific publications on clinical pathology in the framework of the Ukrainian-American thyroid project.

Iodine 131 (I-131), the principal component of nuclear fallout from the Chernobyl accident, concentrates in the thyroid gland and may pose risks to fetal development. To evaluate this, neonatal outcomes following the accident in April of 1986 were investigated in a cohort of 2582 in utero-exposed individuals from northern Ukraine for whom estimates of fetal thyroid I-131 dose were available. We carried out a retrospective review of cohort members' prenatal, delivery and newborn records. The relationships of dose with neonatal anthropometrics and gestational length were modeled via linear regression with adjustment for potentially confounding variables. We found similar, statistically significant dose-dependent reductions in both head circumference (−1.0 cm/Gy, P = 0.005) and chest circumference (−0.9 cm/Gy, P = 0.023), as well as a similar but non-significant reduction in neonatal length (−0.6 cm/Gy, P = 0.169). Gestational length was significantly increased with increasing fetal dose (0.5 wks/Gy, P = 0.007). There was no significant (P > 0.1) effect of fetal dose on birth weight. The observed associations of radioiodine exposure with decreased head and chest circumference are consistent with those observed in the Japanese in utero-exposed atomic bomb survivors.

Microencapsulated human parathyroid tissue preserves the viability and high ability to secrete parathormone in the remote terms after transplantation to rats with experimental hypoparathyroidism, which suggests good prospects for using this tissue in the presence of compensated hypofunctional state of parathyroid system in clinical practice.