Мета. Визначити клінічні, нейровізуалізаційні та організаційні чинники, асоційовані з посттравматичною гідроцефалією (ПТГ) та іншими пізніми ускладненнями декомпресивної краніектомії (ДК) у пацієнтів із тяжкими вогнепальними пораненнями головного мозку (ВПГМ), а також обґрунтувати період до краніопластики (КП) як цільовий інтервал реабілітаційної нейрохірургії. Матеріали та методи. Проспективно проаналізовано 100 пацієнтів із ВПГМ, оперованих у 2022–2025 рр., усім у подальшому виконано КП, а за показаннями – вентрикулоперитонеальне шунтування (ВПШ). Пацієнтів стратифікували за маршрутом переведення, строками госпіталізації та виконання КП, розміром кісткового дефекту, наявністю субдуральних/субгалеальних скупчень рідини, інфекційних ускладнень і клінічних ознак синдрому трепанованого черепа. Для прогнозування ПТГ застосовано багатофакторну логістичну регресію та ROC-аналіз; огляд літератури проведено за принципами PRISMA. Результати. Підвищений ризик ПТГ асоціювався із затримкою КП понад 12 тижнів, великим кістковим дефектом (>100 см²), субдуральними/субгалеальними скупченнями рідини, інфекційними ускладненнями після ДК, початковим балом за шкалою ком Глазго ≤8 та віком ≥50 років. Комбінована модель продемонструвала добру дискримінативну здатність: AUC 0,842 (SE 0,031; 95% ДІ 0,781–0,903), чутливість 0,82 і специфічність 0,74. Висновки. Для пацієнтів після ДК із незакритим кістковим дефектом період до КП доцільно розглядати як продовжений проміжний післяопераційний період. Своєчасна КП може бути компонентом хірургічної реабілітації та способом зниження ризику пізніх посткраніектомічних ускладнень.
Актуальність. Постковідний синдром супроводжується тривалими порушеннями фізичного, респіраторного, когнітивного та психоемоційного стану, що знижує функціональну спроможність і якість життя пацієнтів. За таких умов особливого значення набуває оцінка ефективності мультидисциплінарних реабілітаційних підходів. Мета роботи. Визначити роль мультидисциплінарних підходів до реабілітації осіб із постковідним синдромом за показниками функціональних результатів і якості життя. Матеріали та методи. Дослідження було проведено у вигляді літературного огляду. Для його виконання проведено аналіз, синтез, узагальнення сучасних літературних даних клінічних досліджень, систематичних оглядів та метааналізів. Результати. Аналіз літературних даних показав, що мультидисциплінарна реабілітація допомагає покращити толерантності до фізичного навантаження, зменшити рівень задишки, підвищити рівень повсякденної активності та функціональної незалежності пацієнтів із постковідним синдромом. При цьому найбільший позитивний ефект встановлюється за показниками фізичного функціонування. Тоді як відновлення якості життя, когнітивного статусу та психоемоційного стану потребувало тривалішого і комплекснішого супроводу. Висновки. Мультидисциплінарний підхід є найбільш ефективним підходом до реабілітації осіб із постковідним синдромом. Він дозволяє впливати на полісистемні прояви захворювання та забезпечує найкращі функціональні результати. Найбільший рівень клінічної ефективності досягають програми, що поєднують фізичну, дихальну, психологічну та когнітивну реабілітацію.
The purpose of the study. To conduct a medical-statistical analysis of the regional characteristics of the mortality of women from cervical cancer in Ukraine in 2014–2023, with an assessment of the indicators of oncological surveillance, timeliness of diagnosis and the quality of case registration. Materials and methods. A retrospective medical-statistical study of mortality rates of women from cervical cancer in Ukraine and its regions (Western, Central, Northern, Southern and Eastern) for 2014–2023 was conducted based on data from the National Cancer Registry of Ukraine. Bibliographic, medical-statistical, systematic, structural-logical and comparative-analytical research methods were used in the work. The dynamics of mortality, the share of unregistered cases during life, the frequency of postmortem diagnosis, mortality within a year after the diagnosis, and indicators of oncological surveillance were analyzed using the methods of descriptive statistics. Research results. It was established that during the years 2014–2023, a decrease in the number of deaths of women from cervical cancer was observed in Ukraine from 1,861 to 1,085 cases, but the share of cervical cancer in the structure of female oncological mortality remained consistently high (5.8–6.1%). Pronounced regional differences in mortality rates and oncological surveillance were revealed: the highest mortality rates were registered in the Western and Eastern regions, while the Central region had the largest share of unregistered lifetime cases and postmortem diagnoses. In 2020–2021, there was a deterioration in early detection rates and an increase in the proportion of deaths within a year of diagnosis, which may be related to the effects of the COVID-19 pandemic. After 2022, a sharp decrease in officially registered mortality rates was noted in the Southern and Eastern regions, probably as a result of hostilities, population migration, and violations of the cancer registration system. Conclusions. In Ukraine, during 2014–2023, there were significant regional differences in the mortality of women from cervical cancer and indicators of oncological surveillance. The revealed high levels of unregistered cases during life, postmortem diagnosis and mortality within a year after the diagnosis indicate insufficient effectiveness of early detection and timely treatment of the disease in certain regions. The obtained results confirm the need to improve the screening system, oncological monitoring and ensure the availability of specialized medical care, especially in the conditions of the COVID-19 pandemic and military challenges.
Традиційна кардіореабілітація має доведену клінічну користь, проте її реальне охоплення пацієнтів після гострих серцево-судинних подій залишається недостатнім. У сучасних оглядах зазначено, що до програм кардіореабілітації залучається лише 10-30% осіб, які мають показання до такого втручання. На цьому тлі цифрові реабілітаційні платформи розглядаються як інструмент розширення доступу, підвищення прихильності та посилення безперервності спостереження. Мета. Визначити ефективність інтеграції цифрових реабілітаційних платформ у комплексну терапію пацієнтів після гострих серцево-судинних подій. Матеріали і методи. Для аналітичного огляду літератури пошук проведено в базах PubMed, Scopus і Web of Science. У дослідженні застосовані методи бібліосемантичного аналізу, порівняння, узагальнення та контент-аналізу. Результати. Наукові докази, що підтверджують інтеграцію цифрових реабілітаційних платформ у комплексну терапію пацієнтів після гострих серцево-судинних подій, свідчать про покращення функціональних можливостей, фізичної активності та дотримання реабілітаційних програм. Телемедичні формати сприяють покращенню показника VO₂peak, відстані 6-хвилинної ходьби, обсягу помірної та інтенсивної фізичної активності, а також дотримання режиму лікування. Найбільший ефект спостерігався при поєднанні носимих пристроїв та мобільних додатків у пацієнтів після гострого коронарного синдрому. Це забезпечило краще дотримання реабілітаційних рекомендацій та вищий рівень задоволеності пацієнтів. Водночас інтерпретація клінічно значущих сигналів, коригування інтенсивності фізичних навантажень, аналіз симптомів та прийняття рішень залишаються у компетенції команди. Висновки. Цифрові платформи доцільно розглядати як інтегрований модуль стандартної кардіореабілітації, що підсилює персоналізацію, самоконтроль і безперервність клінічного супроводу.
Background. Chronic stress caused by military conflicts and prolonged security threats in Ukraine and Israel has led to an increased demand for sedative medicinal products. Under these conditions, the analysis of the pharmaceutical market structure and the accessibility of such medicines becomes particularly relevant. Objective. To conduct a comparative analysis of the assortment, origin, and price accessibility of sedative medicinal products on the pharmaceutical markets of Ukraine and Israel as of 2025. Methods. The study was based on data obtained from the State Register of Medicinal Products of Ukraine, the Drug Registry of the Ministry of Health of Israel, and the analytical system Pharmstandard developed by the Morion company. The study employed the ATC classification system, as well as comparative and marketing analysis methods. Results. The results demonstrated that the pharmaceutical market of Ukraine is characterized by a broader assortment of sedative medicinal products (147 trade names within five ATC subgroups), approximately 75–80% of which are produced by domestic manufacturers. In contrast, the Israeli market is characterized by stricter regulation of prescription dispensing and a relatively smaller assortment of over-the-counter herbal medicines. In Ukraine, the availability of sedative medicines is mainly ensured by their relatively low price, whereas in Israel accessibility is largely supported by the national health insurance system and reimbursement mechanisms for medicinal products (Health Basket, Sal HaBriut). Conclusions. The pharmaceutical markets of sedative medicines in Ukraine and Israel differ in terms of the structure of the assortment and mechanisms ensuring medicine accessibility. In Ukraine, accessibility is largely determined by a wide range of herbal medicines and their relatively low price, while in Israel the key factor is the functioning of the health insurance system. The findings of this study may be useful for improving pharmaceutical supply mechanisms and developing reimbursement policies aimed at increasing the accessibility of sedative medicines for the population.
Мета роботи. Порівняльний аналіз асортименту седативних рослинних лікарських засобів (РЛЗ) та дієтичних добавок (ДД) для нормалізації функціонування нервової системи на ринку України. Матеріали і методи. Дослідження проводилося станом на лютий 2026 року на основі даних Державного реєстру лікарських засобів України та довідника "Компендіум". Об’єктами аналізу стали седативні лікарські засоби(ATC-група N05C) та ДД з м’якою седативною дією, що містять компоненти рослинного походження. Результати й обговорення. Проведено маркетинговий та нормативно-правовий аналіз седативних РЛЗ та ДД для нормалізації функціонування нервової системи на фармацевтичному ринку України. Виявлено, що сегмент ДД переважає за кількістю найменувань через спрощене регулювання та нижчі витрати на вихід на ринок порівняно з РЛЗ. У сегменті РЛЗ представлено 28 виробників, з яких 61 % – українські компанії, іноземний сегмент обмежений країнами Європейського Союзу. У сегменті ДД налічується 32 вітчизняні та 53 закордонні виробники з більш широким географічним представництвом. Виявлено суттєві відмінності у підходах до формування компонентного складу: РЛЗ переважно представлені класичними, стандартизованими монопрепаратами, що забезпечує прогнозовану ефективність та безпеку, тоді як асортимент ДД формується складними багатокомпонентними формулами. До складу ДД входить нефармакопейна сировина, також комбінації фітокомпонентів з амінокислотами, вітамінами та нейромедіаторами, що підвищує терапевтичний потенціал, але одночасно збільшує ризики взаємодій та побічних ефектів. Особлива увага приділена аспектам клінічної безпеки застосування дієтичних добавок в умовах самолікування. Висновки. На ринку України категорія дієтичних добавок для нормалізації функціонування нервової системи за номенклатурою кількісно переважає седативні рослинні лікарські засоби через спрощене регулювання. Проте використання багатокомпонентних дієтичних добавок в умовах самолікування створює потенційні клінічні ризики через імовірність небезпечних міжлікарських взаємодій та побічних ефектів. Враховуючи роль аптеки як центру первинного консультування пацієнтів із ментальними розладами, зростає потреба у наданні фармацевтичної опіки. Професійний супровід та глибоке розуміння фахівцями профілю безпеки РЛЗ та ДД є ключовими факторами забезпечення ефективної та безпечної підтримки здоров’я пацієнтів.
Відновне лікування пацієнтів із неврологічними порушеннями залишається однією з найскладніших проблем сучасної реабілітаційної медицини. Навіть за умов тривалої стандартної терапії відновлення втрачених функцій часто є неповним. У зв’язку з цим віртуальна реальність і роботизовані системи розглядаються як інноваційні інструменти підвищення ефективності реабілітації завдяки інтенсифікації тренування, персоналізації навантаження, мультимодальному зворотному зв’язку та зростанню залученості пацієнта. Мета роботи. Провести аналіз сучасних джерел відносно інноваційних технологій у реабілітації (віртуальна реальність роботизованих систем) та проаналізувати ефективності відновлення. Матеріали та методи. У оглядовій роботі використано бібліосемантичний, аналітичний і порівняльний методи. Пошук літератури здійснювали в базі Scopus, Web of Science, PubMed, Google Scholar за 2021–2026 роки. Результати. Виявлено, що ці технології мають найбільшу доказову представленість у трьох клінічних сферах: при церебральному паралічі, у пацієнтів після інсульту та при неповному пошкодженні спинного мозку. У структурі втручань переважають носимі екзоскелети для нижніх кінцівок, м'які роботизовані системи, платформи кінцевого ефектора для верхніх кінцівок та роботизовані рукавички. Показано, що найбільш виражений клінічний ефект спостерігається при поєднанні роботизованих технологій з віртуальними, ігровими або дзеркальними сценаріями, що забезпечує покращення ходи, рівноваги, витривалості, рухового контролю верхніх кінцівок та функціональної незалежності. Водночас ефективність цих технологій не є універсальною та залежить від нозології, стадії захворювання, функціональної цілі втручання та структури реабілітаційної програми. Висновки. Отже, віртуальна реальність і роботизовані системи доцільно розглядати як компоненти персоналізованої мультимодальної реабілітації, здатні підвищувати результативність відновлення за умови їх раціональної інтеграції у стандартні терапевтичні підходи.
Мета роботи. Визначити організаційні та клінічні аспекти діагностики ВІЛ-інфекції в умовах університетської клініки. Матеріали і методи. Проведено описово-аналітичний огляд з використанням чинних міжнародних рекомендацій, статистичних звітів ВООЗ, ЮНЕЙДС, Європейського центру з контролю та профілактики захворювань (ECDC)/Європейського регіонального бюро ВООЗ, Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, а також публікацій, індексованих у базах даних Scopus, Web of Science та PubMed за період з 2020 по 2026 рік. Проаналізовано дані щодо поширеності ВІЛ, охоплення тестуванням, діагностичних вікон, пізньої діагностики, супутніх захворювань, самотестування та направлення пацієнтів. У оглядовій роботі використано бібліосемантичний, аналітичний і порівняльний методи. Результати та їх обговорення. У 2024 році у світі з ВІЛ жили 40,8 млн осіб, 1,3 млн людей інфікувалися вперше, 630 тис. померли від причин, пов’язаних з ВІЛ. Попри суттєвий прогрес, 13% людей з ВІЛ глобально не знали свого статусу. В Україні станом на 01.04.2026 під медичним наглядом перебували 129 802 людини, які живуть з ВІЛ; у І кварталі 2026 року обсяг тестування зріс на 8,8% порівняно з І кварталом 2025 року, але кількість виявлених ВІЛ-позитивних осіб зменшилася на 14,9%. Університетська клініка має потенціал для ранньої діагностики завдяки поєднанню клінічної настороженості, лабораторного алгоритму четвертого покоління, тестування за індикаторними станами, міжкафедральної взаємодії та швидкого зв’язку з АРТ-сервісом. Висновки. Ефективна діагностика ВІЛ-інфекції в університетській клініці повинна бути не епізодичною процедурою, а безперервним клінічним маршрутом. Ключовими елементами є рутинне тестування у визначених клінічних ситуаціях, використання лабораторних тестів четвертого покоління, доступ до NAT при підозрі на гостру інфекцію, моніторинг пізніх діагнозів, навчання лікарів різних спеціальностей і чітке скерування пацієнта до лікування.
Мета дослідження. Вивчити структуру симптоматичного навантаження у пацієнтів з інкурабельними злоякісними новоутвореннями органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) на етапі паліативної допомоги. Матеріали та методи. Pетроспективний аналіз медичної документації 123 пацієнтів з метастатичним раком органів ШКТ, які перебували на лікуванні у відділенні паліативної допомоги КНП "Київський міський клінічний онкологічний центр" у 2022–2025 роках. Оцінка частоти та структури симптомів, їх залежності від локалізації первинної пухлини та метастазів. Результати. Середній вік пацієнтів становив 71,1 ± 10,4 року, співвідношення чоловіків та жінок – 52% та 48% відповідно. Найчастіше діагностували рак товстої кишки (39,0%), підшлункової залози (22,0%) та шлунка (17,1%). Канцероматоз очеревини виявлено у 100% хворих, метастази в печінку – у 63,4%. Больовий синдром спостерігали у 100% пацієнтів, загальну слабкість – у 99,2%, нудоту – у 85,4%, блювання – у 68,3%, асцит – у 67,5%. Середня кількість симптомів на одного пацієнта становила 4,3 ± 1,0. Встановлено залежність частоти окремих симптомів від локалізації первинної пухлини: кишкова непрохідність частіше виникала при раку товстої кишки (19%), асцит рідше – при раку прямої кишки (35%). Висновки. Пацієнти з метастатичним раком органів ШКТ характеризуються високим симптоматичним навантаженням із середньою кількістю 4–5 симптомів одночасно. Структура симптомів залежить від локалізації первинної пухлини, що необхідно враховувати при плануванні симптоматичної терапії.
Мета. Узагальнити сучасні дані щодо молекулярних механізмів ВПЛ-асоційованого цервікального канцерогенезу, еволюції класифікації передракових станів шийки матки та можливостей їх раннього виявлення. Матеріали та методи. Виконано систематичний наративний огляд публікацій 2019–2026 рр. у PubMed/MEDLINE, Scopus, Web of Science та Cochrane Library. Проаналізовано 94 джерела: оригінальні дослідження, систематичні огляди, метааналізи та міжнародні клінічні настанови. Результати. ВПЛ-індукований канцерогенез є багатоетапним процесом, що включає персистенцію вірусної ДНК, інтеграцію у геном хазяїна, дерегуляцію онкопротеїнів E6/E7, інактивацію p53 і pRb, геномну нестабільність, епігенетичне перепрограмування та імунне ухилення. Двоступенева класифікація LAST/WHO (LSIL/HSIL) з використанням p16INK4a підвищує відтворюваність морфологічної діагностики. Первинне ВПЛ-тестування демонструє чутливість для CIN 2+ ≥95%, що перевищує цитологічний метод. Висновки. Сучасні уявлення про молекулярні, епігенетичні та імунологічні механізми ВПЛ-канцерогенезу є підґрунтям для оптимізації скринінгу шийки матки. Пріоритетним є впровадження організованого популяційного скринінгу на основі ВПЛ-тестування з використанням валідованих тріажних біомаркерів.
Background. Type 1 diabetes mellitus remains a major clinical challenge due to difficulties in achieving stable glycemic control and preventing acute and chronic complications. Automated insulin delivery systems are considered a promising approach to optimize diabetes management. Objective. To evaluate the clinical efficacy and safety of an artificial pancreas system compared with conventional insulin pump therapy in patients with type 1 diabetes. Methods. A comparative parallel-group clinical study included 50 patients aged 18–45 years. Twenty-five participants used APS and 25 received conventional insulin pump therapy. The follow-up period was 6 months. Primary endpoints were HbA1c and Time in Range (TIR 3.9–10.0 mmol/L). Secondary endpoints included hypoglycemia frequency, glycemic variability (SD), and quality of life assessed by the Diabetes Treatment Satisfaction Questionnaire (DTSQ). Statistical analysis was performed using Student’s t-test. Results. After 6 months, HbA1c decreased from 8.1 ± 0.6% to 6.9 ± 0.5% in the APS group and from 8.0 ± 0.7% to 7.6 ± 0.6% in the conventional pump group (p < 0.01). TIR was significantly higher in the APS group (78 ± 6%) compared with controls (62 ± 8%; p < 0.001). Hypoglycemia frequency was lower in the APS group (1.2 ± 0.8 vs 3.4 ± 1.1 episodes per week; p < 0.01). Reduced glycemic variability and improved treatment satisfaction were also observed. Conclusions. APS provides superior glycemic control, reduces hypoglycemia, and improves quality of life compared with conventional pump therapy, supporting its clinical relevance in type 1 diabetes management.
Глаукома – це група нейродегенеративних захворювань, що є однією з основних причин слабобачення та сліпоти. Одним з основних напрямків у лікуванні глаукоми є зниження підвищеного рівня внутрішньоочного тиску і стійка нормалізація офтальмотонусу шляхом застосування гіпотензивних лікарських засобів. Мета роботи. Вивчення асортименту антиглаукомних крапель для підвищення ефективності фармакотерапії. Матеріали та методи. Аналіз публікацій у спеціалізованих виданнях та інтернет-джерелах, що стосуються інформації про місцеві лікарські засоби для лікування глаукоми. У роботі використані наступні методи дослідження: системно-оглядовий, аналіз та узагальнення даних. Результати. Для зниження внутрішньоочного тиску при глаукоми використовують високоселективний α-2-адреноміметик бримонідину тартрат, що зменшує секрецію внутрішньоочної рідини циліарним тілом і посилює її відтік через увеосклеральну систему, має нейропротекторну дію. М-холіноміметик пілокарпіну гідрохлорид збільшує відтік водянистої вологи через дренажну систему, викликає міоз та спазм акомодації. Інгібітори карбоангідрази (дорзоламід, бринзоламід) надають гіпотензивну дії шляхом зменшення синтезу водянистої вологи. β-адреноблокатори тимололу малеат і бетаксололу гідрохлорид зменшують утворення внутрішньоочної рідини. Не впливають на акомодацію, рефракцію і розмір зіниці. Аналоги простагландинів (латанопрост, травопрост, тафлупрост, біматопрост, латанопростен бунод) активують увеосклеральний відтік водянистої вологи, надають нейропротекторну дію. Висновки. Сучасні можливості місцевої терапії глаукоми дозволяють досягти стабільного зниження внутрішньоочного тиску до "цільового рівня" у більшості пацієнтів.
Мета. Концептуалізувати зміст, структуру та методичний інструментарій розвитку soft skills у здобувачів вищої медичної освіти для психологічного супроводу пацієнток у гінекологічній практиці. Матеріали та методи. Застосовано системно-структурний і компаративний аналіз компетентнісних рамок CanMEDS, Tomorrow’s Doctors і Tuning-Medicine, концептуально-педагогічне моделювання та наративний огляд джерел 1977–2025 рр. Результати. Обґрунтовано структурно-функціональну модель, що поєднує комунікативно-афективний, рефлексивно-етичний, психоемоційний регулятивний, командно-колаборативний та культурно-сенситивний компоненти. До методичного інструментарію віднесено протоколи Calgary–Cambridge, SPIKES, NURSE, BATHE, LIVES, метод стандартизованого пацієнта, OSCE-станції, балінтівські групи, відеодебрифінг і рефлексивне портфоліо. Висновки. Лонгітюдна інтеграція soft-skills-модулів у додипломну підготовку може підвищити якість пацієнт-центрованої комунікації, підтримати професійне благополуччя лікаря та зменшити ризик комунікативних інцидентів.
Purpose. To conduct a systematic review of scientific papers highlighting the role and clinical effectiveness of modern endoscopic methods in digestive tract surgery over the past ten years, with an emphasis on comparing endoscopic and traditional surgical approaches in the treatment of patients. Materials and methods. A thorough selection of scientific publications from leading international scientific databases, such as Scopus, PubMed, and Web of Science, was carried out. Articles were selected based on meta-analyses, randomised controlled trials, and systematic reviews. Particular attention was paid to studies comparing traditional surgical methods with endoscopic innovations, particularly in the context of safety, postoperative recovery, and long-term treatment outcomes. Results. Modern endoscopic methods allow for significant improvements in the treatment of digestive diseases. They reduce the risk of complications, shorten the postoperative period, and promote faster patient recovery compared to traditional surgical methods. Endoscopic procedures provide more accurate diagnosis, particularly in the early stages of cancer, allowing for timely treatment and reducing mortality. Conclusions. Endoscopic methods of surgical treatment of the digestive organs continue to develop and are an important tool for reducing the risk of postoperative complications and improving the quality of life of patients. Innovative methods, such as endoscopic submucosal dissection and oral endoscopic myotomy, demonstrate high efficacy in the treatment of early stages of cancer, as well as functional disorders of the gastrointestinal tract, significantly improving treatment outcomes.
Актуальність. Дослідження медико-соціальних потреб населення у реабілітаційній допомозі в умовах збройного конфлікту потребує спеціальної методології, яка поєднує підходи соціальної медицини, епідеміології, медичної соціології та управління охороною здоров’я. Мета. Обґрунтувати й описати багаторівневу методологічну модель оцінки реабілітаційних потреб населення, адаптовану до умов війни в Україні. Матеріали та методи. Запропоновано конвергентний паралельний змішаний дизайн на основі парадигми прагматизму з інтеграцією трьох рівнів аналізу: макро-, мезо- та мікрорівня. Кількісна складова передбачає стандартизоване опитування чотирьох цільових груп (n = 2450) із застосуванням WHODAS 2.0, EQ-5D-5L, PHQ-9, PCL-5 та MSPSS; якісна – глибинні інтерв’ю (n = 45), фокус-групи (n = 8) та експертні опитування (n = 25). Для популяційного моніторингу запропоновано Комплексний індекс реабілітаційних потреб (КІРП). Результати. Модель забезпечує тріангуляцію методів, джерел і рівнів аналізу, а КІРП демонструє прийнятні показники валідності та надійності (S-CVI = 0,91; CFI = 0,93; α = 0,89; ICC = 0,84). Описано специфічні методологічні виклики досліджень під час війни та стратегії їх подолання. Висновки. Запропонована модель придатна для комплексної оцінки потреб у реабілітації, планування послуг і подальшої адаптації в інших конфлікто-уражених контекстах.
Доведено, що 13 із 1000 новонароджених мають типи вроджених вад серця, які у процесі росту дитини потребують хірургічного або інтервенційного втручання. Серед дітей із вродженими вадами серця, діагностованими у ранньому віці, 7,7% пацієнтів мають анатомічні особливості, що відповідають фізіології єдиного шлуночка серця. Поетапне формування тотального кавапульмонального сполучення є одним з основних методів хірургічної корекції складних вроджених вад серця з одношлуночковою фізіологією. Двонаправлений кавапульмональний анастомоз є ключовим етапом паліативної хірургії при функціонально єдиному шлуночку. Мета роботи. Узагальнення історичної еволюції двонаправленого кавапульмонального анастомозу та визначення основних етапів його становлення. Результати. Показано, що перехід від односпрямованих до двонаправлених анастомозів покращив розподіл легеневого кровотоку, міжетапну стабільність та підготовку до завершальної паліації. Практична цінність полягає у систематизації історичного досвіду для оптимізації сучасної хірургічної тактики. Висновок. Сучасні модифікації кавапульмонального анастомозу, що базуються на класичних підходах, запропонованих Маріо Догліотті та співавторами, суттєво розширили можливості хірургічного лікування вроджених вад серця. Двонаправлений кавапульмональний анастомоз є важливим етапом підготовки до циркуляції Фонтена та ефективним інструментом індивідуалізованої хірургічної тактики, що покращує віддалені результати, водночас ризик ускладнень, зокрема артеріовенозних фістул і тромбоемболічних подій, зумовлює необхідність подальших досліджень.
Мета дослідження. Проаналізувати сучасні організаційні підходи до застосування екстракорпоральної серцево-легеневої реанімації (E-СЛР) при позагоспітальній зупинці кровообігу, узагальнити міжнародний досвід та оцінити перспективи впровадження E-СЛР в Україні. Матеріали та методи. Робота виконана у форматі навчально-методичного дослідження з елементами аналітичного огляду сучасної літератури. Проведено аналіз міжнародних рекомендацій European Resuscitation Council (ERC), Extracorporeal Life Support Organization (ELSO), American Heart Association (AHA), а також сучасних клінічних досліджень ARREST, Prague OHCA Trial та INCEPTION, присвячених застосуванню E-СЛР при рефрактерній позагоспітальній зупинці кровообігу. Результати. Встановлено, що ефективність E-СЛР значною мірою залежить від швидкості досягнення ЕКМО-потоку, організації маршрутизації пацієнтів, міждисциплінарної взаємодії та досвіду ECMO-центру. Проаналізовано сучасні моделі організації E-СЛР, включаючи догоспітальну канюляцію та стратегію транспортування пацієнта до спеціалізованого ECMO-центру. Показано, що найбільш реалістичною моделлю для України є централізована стратегія транспортування пацієнтів до ECMO-центрів із проведенням канюляції у катетеризаційній лабораторії. Запропоновано поетапний алгоритм імплементації E-СЛР-програми в Україні. Висновки. Екстракорпоральна серцево-легенева реанімація є перспективним напрямком розвитку сучасної критичної допомоги пацієнтам із рефрактерною позагоспітальною зупинкою кровообігу. Впровадження E-СЛР в Україні потребує створення регіональних ECMO-центрів, стандартизованої системи маршрутизації пацієнтів, simulation-based training та формування національного реєстру E-СЛР.
Актуальність. Карієс зубів та захворювання пародонту залишаються домінуючими хронічними захворюваннями ротової порожнини, що свідчить про те, що профілактика, заснована лише на епізодичних консультаціях або ізольованих процедурах у кабінеті лікаря, є недостатньою. Сучасна профілактична стоматологія все більше спирається на моделі, що базуються на ризику, в яких професійна гігієна, індивідуалізований догляд вдома, повторні інструктажі, дієтичні консультації та структурований огляд пацієнтів інтегровані в єдиний профілактичний шлях. Мета. Визначити роль професійної гігієни та індивідуальних програм у профілактиці стоматологічних захворювань на підставі аналітичного огляду сучасних джерел. Матеріали і методи. Роботу виконано як наративний аналітичний огляд наукової літератури. Пошук проведено в базах PubMed, Scopus і Web of Science за публікаціями 2017–2026 років. До аналізу включено 21 джерело, що висвітлювали професійну гігієну, індивідуалізоване навчання, інтердентальний контроль, цифрову освіту, шкільні та сімейно орієнтовані програми профілактики. Було проведено бібліосемантичний аналіз, порівняння, систематизацію та клініко-аналітичну інтерпретацію. Результати. Отримані дані свідчать про те, що професійну гігієну слід розглядати як контрольований клінічний етап зменшення біоплівки та повторної інструкції пацієнта, а не як окрему процедуру. Найвищу профілактичну цінність мають програми, у яких професійне очищення поєднується з добором інтердентальних засобів, індивідуалізованим навчанням техніці, регулярним контролем прихильності та довгостроковими recall-візитами. Ефективність профілактики підвищується, коли до клінічного компоненту додаються освітні, сімейні, шкільні та організаційні інтервенції. Висновки. Професійна гігієна та індивідуальні програми разом формують ефективну модель профілактики стоматологічних захворювань. Саме їх інтеграція, а не фрагментарне застосування окремих засобів, забезпечує кращий контроль зубного нальоту, зменшення запальних проявів, підвищення прихильності до гігієни та стійкіший довгостроковий профілактичний ефект.
Нині реабілітація військових і спортсменів набуває особливого значення. Все більше людей потребують якісної медичної допомоги. Однак низька доступність фізичної терапії обмежує її клінічний результат. Втручання за допомогою інноваційних технологій спрямовані на покращення результату. Мета. Теоретично обґрунтувати застосування інноваційних технологій у фізичній терапії та реабілітації військовослужбовців і спортсменів, визначити їхні переваги, обмеження та клінічні ситуації, у яких такі технології є найбільш доцільними. Матеріали і методи. Проведено оглядово-аналітичне дослідження публікацій наукометричних баз "Scopus", "Web of Science", "PubMed" за 2021–2025 роки. До аналізу включено систематичні огляди, метааналізи, клінічні дослідження та протоколи рандомізованих досліджень щодо телереабілітації, цифрових фізичних вправ, штучного інтелекту, віртуальної реальності, wearable-технологій, роботизованої реабілітації, BFR-тренування та нейрокогнітивних підходів. Результати та їх обговорення. Інноваційні технології фізичної терапії для військовослужбовців та спортсменів включають застосування цифрових систем моніторингу, роботизованих пристроїв, електроміостимуляції та інтерактивних тренажерів. Вони сприяють прискореному відновленню після травм, підвищують ефективність реабілітації та дозволяють персоналізувати лікування. Особлива увага приділяється методам, що враховують психофізіологічний стан особистого складу, що критично важливо як у воєнних, так і в спортивних умовах. У статті показано, що найбільш ефективними технологіями є телереабілітація, цифрові платформи вправ, AI-асистований аналіз руху, VR-терапія, wearable-сенсори, роботизоване тренування ходи, BFR-тренування та dual-task підходи. Висновки. Інноваційні технології слід розглядати як допоміжні засоби, що покращують вимірювання, моніторинг, індивідуалізацію та безпеку реабілітації, а не як повну заміну очному сеансу фізіотерапії.
Фармакорезистентна епілепсія у дітей залишається однією з найскладніших проблем дитячої неврології. Тривале збереження нападів асоціюється з когнітивним дефіцитом, поведінковими порушеннями, затримкою нейророзвитку та зниженням шансів на успішне хірургічне лікування. Структурної нейровізуалізації часто недостатньо, особливо при MРТ-негативних або мультифокальних формах епілепсії. Саме тому 18F-ФДГ ПЕТ/КТ розглядається як функціональний метод, здатний виявити міжнападову гіпометаболічну зону, що відповідає епілептогенному осередку або патологічній нейрональній мережі. Ціль. Теоретично обґрунтувати діагностичні та прогностичні можливості ПЕТ/КТ з 18F-фтордезоксиглюкозою у дітей з фармакорезистентною епілепсією, а також визначити невирішені питання її клінічного застосування. Матеріали і методи. Дослідження виконано у форматі наративного аналітичного огляду. Пошук літератури проведено в базах PubMed, Scopus і Web of Science за період 2018 - квітень 2026 року. Застосовано методи бібліосемантичного аналізу, порівняння, узагальнення та контент-аналізу. Результати та їх обговорення. Показано, що 18F-ФДГ ПЕТ/КТ відображає не лише локальний дефект метаболізму, але й ступінь залучення патологічної мережі. У великому мультицентровому дослідженні чіткий патерн гіпометаболізму виявлено у 62% пацієнтів, а збіг ПЕТ з іктальним ЕЕГ становив 74% при скроневій та 56% при екстратемпоральній епілепсії. ПЕТ вплинула на передопераційне рішення у 47% випадків. За даними метааналізу 98 досліджень, локалізований гіпометаболізм асоціювався з вищою ймовірністю сприятливого післяопераційного результату, OR 2,68; 95% CI 2,08-3,45. У педіатричній популяції використання віковоспецифічного ПЕТ-шаблону забезпечувало частоту виявлення епілептогенного осередку 89,2% і точність 80,0%, а в підгрупі пацієнтів із післяопераційною ремісією частота відповідності зоні резекції досягала 95,0%. У дослідженні цифрової ПЕТ/КТ у дітей правильна локалізація осередку становила 90,9% проти 72,7% для аналогових систем, а міжспостерігацька узгодженість підвищувалася з ICC 0,63 до 0,91. Водночас залишаються невирішеними питання стандартизації часу сканування після останнього нападу, відокремлення первинної епілептогенної зони від мережевої дисфункції, а також створення стабільних вікових норм для кількісного аналізу. Висновки. 18F-ФДГ ПЕТ/КТ є клінічно значущим функціональним методом у передопераційній діагностиці фармакорезистентної епілепсії у дітей, особливо в MРТ-негативних і дискордантних випадках. Її цінність зростає при інтеграції з ЕЕГ, МРТ, асиметричним аналізом і віковоспецифічними педіатричними шаблонами. Найперспективнішими напрямами є цифрова ПЕТ/КТ, стандартизовані кількісні алгоритми та проспективні педіатричні дослідження з прив’язкою до хірургічних результатів.
