Наведено результати аналізу та попереднього оброблення магнітометричних даних для систем виявлення мін на основі мереж Колмогорова-Арнольда. У дослідженні використано дві архітектури мереж Колмогорова-Арнольда, що відрізняються розмірністю прихованих шарів, а саме: KAN₁ (8-17-9-2) та KAN₂ (19-37-20-2). Це дало змогу оцінити вплив складності моделі на якість виявлення магнітних аномалій. Дослідження зумовлене потребою підвищити точність автоматизованого виявлення вибухонебезпечних об'єктів за результатами безпілотного аеромагнітного знімання, оскільки сирим вимірюванням зазвичай характерні висока щільність, часова неузгодженість між сенсорним і навігаційним журналами, дубльовані записи, шум і локальні аномальні відхилення, що обмежують їх безпосереднє використання в завданнях машинного навчання моделей. У дослідженні розроблено конвеєр підготовки магнітометричного набору даних, який поєднує фізично обґрунтоване їх попереднє оброблення, інженерію ознак і формування вхідних змінних, придатних для подальшого моделювання процесу виявлення мін. Для досягнення цієї мети проаналізовано структуру сирих журналів реєстрації знімання, виконано часову синхронізацію навігаційних і магнітних записів, видалено дублікати, перевірено фізичну узгодженість загальної інтенсивності магнітного поля та його векторних компонент, а також нормалізовано ключові просторові й часові параметри. Окрім цього, сформовано інформативні похідні ознаки, зокрема – циклічне кодування курсу, просторове зміщення, швидкість руху платформи, перші різниці магнітного сигналу, горизонтальну складову поля та залишкову магнітну компоненту після локального згладжування фонового поля. Отримані результати показали, що корисний сигнал від підповерхневого феромагнітного об'єкта проявляється як слабке локальне збурення на тлі значно потужнішого геомагнітного фону; відповідно, тільки абсолютна інтенсивність магнітного поля не є достатньою для надійної бінарної класифікації магнітних аномалій. Аналіз магнітометричних даних також засвідчив, що орієнтація сенсора та висота польоту безпілотного літального апарата (висота сенсора над поверхнею) можуть формувати псевдоаномалії, тоді як сильна взаємозалежність між магнітними компонентами вимагає, щоб модель розпізнавала фізично змістовні локальні відхилення, а не випадкові геометричні ефекти. Зокрема, м'яке маркування аномалій дає змогу зберегти діагностично значущі піки сигналу без вилучення потенційно цінних спостережень на етапі попереднього оброблення. Внаслідок запропонований підхід перетворює неоднорідні сирі журнали UAV-аеромагнітного знімання на структурований ознаковий простір, придатний для навчання мереж Колмогорова-Арнольда. Навчена модель досягла accuracy 0.9980, precision 0.7295, recall 0.9628, F1-score 0.7839 і ROC AUC 0.9970, що підтверджує високу розрізнювальну здатність на тестових даних. Практична цінність роботи полягає у створенні відтворюваного конвеєра підготовки даних для інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень у гуманітарному розмінуванні, а подальші етапи дослідження доцільно спрямувати на перевірку підходу на ширших польових вибірках, у мінливіших умовах середовища та для інших класів локальних феромагнітних аномалій.
Досліджено особливості росту, розвитку та природного поновлення дубового підросту під наметом лісу за умов Заліщицького лісництва. Проведено аналіз вікової структури, життєвого стану та біометричних показників підросту дуба звичайного, зокрема – висоти та діаметра в шийці кореня. Встановлено наявність тісного зв'язку між віком підросту та його морфометричними характеристиками, що дає змогу використовувати ці показники для визначення віку дерев у практиці лісового господарства. Виявлено, що підріст дуба характерний повільним ростом і тривалий час здатний зберігати життєздатність навіть за несприятливих умов, однак починаючи з 20-річного віку спостерігається диференціація за станом, а після 60 років – поступове відмирання. Проаналізовано вплив освітлення та лісівничих заходів на ріст і розвиток підросту, зокрема – встановлено, що розрідження верхнього намету сприяє істотному підвищенню інтенсивності росту, тоді як затінення призводить до пригнічення рослин. Досліджено особливості природного поновлення деревних порід на пробних площах, де виявлено значне переважання граба звичайного у складі підросту (понад 94-97 %) та вкрай низьку частку дуба звичайного (менше 1 %). Встановлено, що природне поновлення дубових насаджень є недостатнім (близько 46 % від нормативного рівня), що зумовлює заміну корінних дубових деревостанів малоцінними грабовими молодняками. Узагальнення результатів дало змогу обґрунтувати потребу застосування ефективних лісівничих заходів, спрямованих на регулювання повноти деревостану, покращення умов освітлення та зниження конкуренції супутніх порід задля забезпечення успішного відновлення дубових лісів. Унаслідок обговорення отриманих даних із напрацюваннями вітчизняних і зарубіжних учених встановлено, що, незважаючи на наявність численних досліджень з росту, виживання та екологічних чинників розвитку дубового підросту, вони здебільшого розглядають окремі аспекти цього процесу, тоді як у представленому дослідженні здійснено комплексне оцінювання, що дало змогу глибше виявити закономірності його розвитку. Отримані результати мають важливе значення для вдосконалення ведення лісового господарства та підвищення продуктивності дубових насаджень.
Проаналізовано загальні особливості впливу едафічних чинників на ерозійні процеси у паркових і лісопаркових насадженнях Львова. З'ясовано, що за кордоном для оцінювання та математико-картографічного моделювання потенційних втрат ґрунту внаслідок водної ерозії найчастіше використовують Переглянуте Універсальне Рівняння Ґрунтової Ерозії RUSLE (англ. Revised Universal Soil Loss Equation). Відзначено, що для розрахунку коефіцієнта ерозійної піддатливості ґрунтів (K-фактор), як одного з параметрів універсального рівняння втрат ґрунту, розроблено багато математичних залежностей, які як параметр використовують текстуру ґрунту (гранулометричний склад), вміст органічної речовини, структуру ґрунту, водопроникність. Досліджено, що у ґрунтах паркових і лісопаркових насаджень Львова існує великий діапазон значень вмісту фракції піску (20,1-89,3 %), пилу (7,2-62,3 %) і низький вміст глини (1,3-20,7 %). З'ясовано, що ґрунти насаджень Львова належать до шести класів текстури ґрунту: пісок (sand), супісок (loamy sand), пилуватий супісок (silty sand), опіщанений суглинок (sandy loam), суглинок (loam), пилуватий суглинок (silt loam). Проаналізовано три математичні вирази для визначення ерозійної піддатливості ґрунтів – номограму Вішмаєра і Сміта, моделі WEP i EPIC. Встановлено, що найбільші відхилення від середніх значень, особливо на межах діапазону, характерні моделі WEP, в якій для обчислень К-фактора використовують середню геометричну величину ґрунтових зерен. Відзначено високу ефективність номограми Вішмаєра і Сміта та моделі EPIC, які рекомендовано використовувати для оцінювання ерозійної піддатливості ґрунту паркових і лісопаркових насаджень Львова. Встановлено, що середнє значення фактора ерозійної піддатливості ґрунтів паркових і лісопаркових насаджень Львова становить 0,032 т×га×год×МДж-1×мм-1×га-1, середнє квадратичне відхилення – 0,011 т×га×год×МДж-1×мм-1×га-1, а діапазон значень – 0,008-0,046 т×га×год×МДж-1×мм-1×га-1. З'ясовано, що ґрунти із низькою схильністю до водної ерозії належать до текстурних класів пісок (sand) і супісок (loamy sand); із середньою схильністю до водної ерозії – до текстурних класів легкий суглинок (sandy loam), суглинок (loam), пилуватий супісок (silty sand); із високою схильністю до водної ерозії – до текстурного класу пилуватий суглинок (silt loam).
Наведено особливості підготовки штучного набору даних на підставі імітаційного моделювання польоту снаряда та рандомізації параметрів моделювання, призначеного для навчання нейромережевих компонент автоматизованих систем управління вогнем (АСУВ) артилерійських установок. Розроблено методику підготовки якісних навчальних наборів даних без проведення ресурсомістких натурних випробувань систем управління артилерійським вогнем із одночасним урахуванням динамічних параметрів польоту снаряда. Методику реалізовано як п'ятиетапний конвеєр виконання дій, що послідовно поєднує підготовку систематичної сітки кутів наведення гармати, рандомізацію фізичних параметрів стрільби згідно з принципом Domain Randomization, результати імітаційного моделювання польоту снаряда за моделлю чотирьох ступенів свободи відповідно до стандарту NATO STANAG 4355, а також багаторівневу фільтрацію та консолідацію отриманих результатів розрахунку. Адаптовано фреймворк CTT (англ. Classical Test Theory) для формалізованого багатовимірного оцінювання якості штучного набору даних у завданнях регресійного балістичного прогнозування траєкторії польоту снаряда за дев'ятьма метриками у трьох вимірах: достовірність, відтворюваність та відповідність. Підготовлений штучно набір даних обсягом 67102 записів для 12 артилерійських установок калібру 155 мм охоплює повний практичний діапазон стрільби за різних погодних умов. Верифікацію якості штучного набору даних виконано шляхом їхнього аналізу за адаптованими метриками CTT та результатами глибокого навчання нейронної мережі за окремими моделями для режимів низької та високої стрільби. Зведений показник якості штучного набору даних за фреймворком CTT становив 0,875. Навчання нейронної мережі продемонструвало MAE у діапазоні 2,2–2,9° для кута підвищення гармати та 2,5–2,9° для азимута стрільби за R² = 0,86–0,87, а класифікаційна точність стрільби становила 93,3–96,7 %, що підтверджує придатність підготовленого штучного набору даних для навчання нейронної мережі щодо прогнозування траєкторії польоту снаряда.
Запропоновано середовище імітаційного моделювання явища максимально екстрактованої вигоди MEV (англ. Maximal Extractable Value), реалізоване мовою програмування Python із використанням бібліотеки Gymnasium, яке відтворює взаємодію сховища-мемпулу, конструювальника блоків, агента MEV-екстрактора та AMM-пулу децентралізованої біржі. Формально середовище описано як розширений та частково спостережуваний процес прийняття рішень, у межах якого агент взаємодіє з дискретно-часовою моделлю епізодів, що відображає послідовність надходження транзакцій, побудови блоків і виконання swap-операцій обміну на децентралізованій крипто-біржі. Для моделювання адаптивної поведінки агента використано методи навчання з підкріпленням, а для кількісного аналізу втрат користувачів застосовано контрфактичний підхід до оцінювання, що дає змогу порівнювати результати виконання транзакцій у різних режимах впорядкування за однакових вхідних умов. У дослідженні використано раніше описаний авторами метод зменшення негативних ефектів MEV-екстракції на основі логічних часових міток Лампорта, який реалізує локальне причинно-наслідкове впорядкування транзакцій у межах окремого смарт-контракту без модифікації глобального механізму консенсусу мережі блокчейн Ethereum. Для оцінювання практичної ефективності цього підходу сформовано три сценарії моделювання: базовий сценарій без систематичної MEV-атаки для визначення накладних витрат застосування механізму захисту, сценарій систематичної sandwich-атаки для аналізу та здатності методу зменшувати втрати користувачів та обмежувати можливості MEV-екстрактора, а також сценарій параметричного аналізу, спрямований на дослідження компромісу між рівнем захисту та "вартістю" його застосування. Отримані результати показали, що запропонований метод MEV-захищеного впорядкування може зменшувати цінові втрати користувачів від sandwich-атак і, водночас, впливати на частоту відхилення транзакцій та пов'язані комісійні витрати, що вказує на наявність керованого компромісу між ефективністю захисту та накладними витратами його використання. Практична цінність роботи полягає у створенні відтворюваного середовища імітаційного моделювання для дослідження стратегічної поведінки MEV-агентів і перевірки механізмів зменшення негативних наслідків MEV у контрольованих умовах, що може бути використано для подальшого аналізу безпеки протоколів децентралізованих фінансів та проєктування нових методів впорядкування транзакцій.
Встановлено, що ялиця біла, як один із найпродуктивніших та екологічно цінних деревних видів в Україні, зростаючи на межі її природного ареалу на північно-східному макросхилі Українських Карпат, періодично зазнає негативного впливу абіотичних чинників. Досліджено особливості формування радіального приросту ялиці білої за умов гірського масиву Ґорґан для оцінювання впливу кліматичних чинників дендрохронологічними і статистичними методами для прогнозування життєздатності ялицевих деревостанів. Визначено ширини радіального приросту дерев, на основі яких побудовано тривалі деревно-кільцеві хронології, що охоплюють значний часовий період циклічності приросту. Досліджено взаємозв'язки між кліматом і ростом ялиці білої (Abies alba Mill.) та її часові зміни впродовж життєвого циклу, встановлено статистично значущий від'ємний тренд радіального приросту, який свідчить про системне погіршення екологічних умов для росту дерев на досліджуваній ділянці впродовж останньої чверті століття. З'ясовано, що показник вираженого популяційного сигналу для лісових насаджень підтверджує зниження приросту за останні роки, яке є репрезентативним на 90 % для всієї популяції дерев у цьому регіоні. Визначено екстремальні роки росту, які мають високу синхронність відгуку деревостанів на метеорологічні аномалії набагато частіше зниженням приросту, яке пов'язане із періодами літніх посух та дефіциту вологи у вегетаційний період. Встановлено "оптимальний" період росту 2007–2009 рр., коли дерева демонстрували максимальний приріст, після якого спостерігали згасання амплітуди позитивних відгуків, навіть у сприятливі за опадами роки дерева вже не досягали попередніх показників продуктивності. Виявлено тенденції до зниження індексу приросту, що свідчить про негативний вплив сучасних змін клімату на приріст ялиці, які вказують на втрату адаптаційного потенціалу стиглих і перестійних деревостанів ялиці у гірських лісах Ґорґан.
Виявлено, що в багаторівневих інформаційних системах (БІС) нерівномірний розподіл навантаження між рівнями призводить до зростання тривалості завершення процесів навіть за наявності незайнятих обчислювальних ресурсів на інших рівнях. Встановлено, що за таких умов доцільним є тимчасове переміщення процесу на інший рівень з подальшим виконанням на ньому і поверненням на рівень, на якому процес виконувався до тимчасового перенесення (попередній рівень), якщо короткочасне припинення не порушує виконання основної функції системи, а сумарні часові витрати на збереження стану, переміщення, виконання та повернення є меншими за тривалість завершення процесу на попередньому рівні. З'ясовано, що наявні підходи до динамічного розміщення мікрослужб, перенесення контейнерів, міграції віртуальних машин і прямого надання додаткових обчислювальних ресурсів не формалізують задачу тимчасового переміщення саме процесу між рівнями з обов'язковим поверненням на попередній рівень. Охарактеризовано формалізований опис рівнів, процесів, показників їх зайнятості, умов допустимості тимчасового перенесення та правил вибору рівня-донора за критерієм мінімізації сумарної тривалості завершення процесу. Удосконалено метод динамічного перерозподілу навантаження між рівнями, який передбачає виявлення рівнів з надмірною зайнятістю, відбір процесів, придатних до тимчасового перенесення, визначення скорочення тривалості завершення процесу, вибір рівня-донора, виконання процесу на ньому, повернення на попередній рівень і повторне оцінювання стану системи. Встановлено межі застосування удосконаленого методу для процесів, що допускають короткочасне припинення, мають хоча б один допустимий рівень-донор і забезпечують скорочення тривалості завершення процесу порівняно з продовженням виконання на попередньому рівні. Оцінено вплив запропонованого підходу на часові показники виконання процесів за результатами імітаційного моделювання. Встановлено, що удосконалений метод забезпечує найменшу середню тривалість завершення процесів, найбільшу їх частку, завершених у допустимий проміжок часу, та вищу стійкість часових показників за нерівномірного розподілу навантаження між рівнями.
Наведено результати дослідження у паркових насадженнях Коломиї, зокрема у парках ім. К. Трильовського, Т. Шевченка та Молодіжному. Проаналізовано літературні джерела стосовно цієї проблеми, обрано методики та послідовність виконання робіт. У парку ім. Трильовського проведено подеревну інвентаризацію насаджень, у двох інших – маршрутні обстеження. На підставі аналізу літературних джерел виявлено, що два об'єкти (парки Трильовського та Шевченка) є парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва місцевого значення і становлять культурно-історичну цінність для даного регіону. Встановлено, що в усіх трьох парках переважаючими видами у насадженнях виступають Acer platanoides L., Aesculus hippocastanum L., Carpinus betulus L., Fraxinus excelsior L., Robinia pseudoacacia L., Tilia cordata Mill. та ще значна кількість чагарникових видів, які зростають у живоплотах (Ligustrum vulgare L.) та групових посадках (Sambucus nigra L.), а іноді солітерами (Cornus mas L.). Найбільшим видовим представництвом характерний парк ім. Т. Шевченка (80 таксонів), найменшим – Молодіжний парк (26). Частка аборигенних видів у парках Коломиї становить 35 %, екзотів – 51 %, декоративні відміни (гібриди) становлять 14 %. Систематична структура дендрофлори парків Коломиї формується представниками 33 родин, 60 родів та 96 видів. Максимально у насадженнях представлені родини Pinaceae (6 родів та 11 видів), Rosaceae (8 родів та 12 видів), Cupressaceae (3 роди та 14 видів) та Fabaceae (5 родів та 5 видів). У насадженнях досліджуваних парків переважають представники відділу Покритонасінні (72 %), причому значну частку від загальної кількості становлять листяні дерева та листяні кущі (69 %). Також досить чисельно представлені хвойні дерева (15 %). За типами життєвих форм істотно переважають мезофанерофіти – 39 % (Acer platanoides L., Betula pendula Roth., Carpinus betulus L., Robinia pseudoacacia L., Sorbus aucuparia L. та інші). Частка Мегафанерофітів становить 21 % (Abies alba Mill., Acer pseudoplatanus L., Fraxinus excelsior L., Larix decidua Mill.). Також значну частку (28 %) мають мікрофанерофіти: Buxus sempervirens L., Euonymus europaea L., Hibiscus syriacus L. Частка нанофанерофітів – 8 %.
Узагальнено сучасні наукові підходи до формування сортового різноманіття ожини та малино-ожинових гібридів роду Rubus L. Дослідження виконано на основі комплексного аналізу, систематизації та узагальнення вітчизняних і закордонних літературних джерел із використанням порівняльного, аналітичного та структурно-логічного підходів. У роботі враховано результати сучасних селекційних і генетичних досліджень, що дало змогу поглибити уявлення про процеси формування сортименту культури та визначити основні напрями його розвитку, зокрема – підвищення адаптивності та стабільності продуктивності рослин. Встановлено, що формування сучасного сортового різноманіття відбувалося внаслідок поєднання природної генетичної мінливості, поліплоїдії, апоміксису та багатоетапної міжвидової гібридизації, що зумовило значну варіабельність морфобіологічних і господарських ознак рослин. Показано, що сучасні сорти є результатом тривалої цілеспрямованої селекційної роботи, спрямованої на інтеграцію комплексу господарсько цінних ознак, зокрема – безшипності, великоплідності, високої якості плодів, транспортабельності, лежкості, зимостійкості та адаптивності до різних умов вирощування, а також стійкості до біотичних і абіотичних чинників середовища. Визначено роль провідних світових селекційних програм у формуванні генофонду культури та розширенні її адаптивного потенціалу. Обґрунтовано, що сучасний сортимент ожини є динамічною системою, яка формується під впливом селекційних, екологічних і ринкових чинників, зокрема – попиту на високоякісну та транспортабельну продукцію. Для умов України найперспективнішими є сорти, що поєднують безшипність, достатню зимостійкість, стабільну врожайність і високу якість плодів, що зумовлює доцільність розвитку власної селекційно-адаптаційної бази. Додатково встановлено, що окремі сорти ожини мають декоративний потенціал і можуть використовуватися в озелененні. До декоративних ознак належать форма і забарвлення листків, плодів, пагонів, загальна архітектоніка кущів, а також наявність воскового нальоту на пагонах і плодах, що підвищує їх декоративну цінність і розширює напрями використання культури.
Проаналізовано екологічні збитки, завдані довкіллю України внаслідок збройної агресії Російської Федерації у 2022-2025 рр., та встановлено значення Державної екологічної інспекції України (ДЕІ) у процесі їх верифікації та оцінювання. У дослідженні використано системний аналіз, порівняльно-аналітичний та статистичний методи аналізу. Інформаційною базою дослідження були публічні звіти ДЕІ за 2022-2025 рр., а також чинні нормативно-правові та методичні документи, затверджені для умов воєнного стану. Виявлено, що сукупний обсяг екологічних збитків за досліджуваний період досяг 6159,7 млрд грн, що свідчить про масштабний, системний та накопичувальний характер негативного впливу воєнних дій на довкілля України. Встановлено, що найбільші екологічні збитки обсягом 3008,5 млрд грн зафіксовано у 2025 році. З'ясовано, що у структурі загальних екологічних втрат домінують збитки природно-заповідному фонду, частка яких перевищує половину загального обсягу, що свідчить про критичний рівень деградації екосистем, втрату видового біорізноманіття та порушення природоохоронних територій. Завдано значних збитків атмосферному повітрю у 2022 р., які зумовлені масштабними викидами забруднювальних речовин від пожеж унаслідок атак на паливну-енергетичну інфраструктуру в перші місяці війни. Встановлено регіональність екологічної шкоди, де найвищі показники зафіксовано у Донецькій та Луганській областях і Південному окрузі, що підтверджує найбільші екологічні втрати у східних і південних регіонах України. Встановлено, що територіальні органи ДЕІ мають особливе значення у формуванні первинної доказової бази шляхом проведення польових обстежень, лабораторного аналізу, застосування затверджених методик для розрахунку розміру збитків. Отримані результати можна використати для розроблення стратегій післявоєнного відновлення довкілля та формування міжнародних компенсацій.
Проаналізовано клейові з'єднання деревини та клеї для їх склеювання. Основну увагу приділено меблевому щиту, який виготовлений із деревини бука, де короткомірні заготовки, склеєні між собою за довжиною на зубчастий міні-шип термопластичним полівінілацетатним клеєм із класом довговічності D4 у ламелі, які з'єднанні між собою по крайці у щит. Встановлено, що важливе значення за з'єднання деревини на зубчастий міні-шип у меблевому щиті має зміна міцності клейового з'єднання деревини за дії температурно-вологісних навантажень під час експлуатації. Розроблено методику проведення експериментального дослідження впливу температурно-вологісних навантажень на міцність клейових з'єднань букової деревини, що з'єднана на зубчастий міні-шип, оскільки загальноприйнятої методики, яка б дала можливість забезпечити достовірність таких результатів експериментального дослідження, не існує. Запропоновано, для дослідження впливу температурно-вологісних навантажень на міцність клейових з'єднань деревини бука на зубчастий міні-шип за виготовлення меблевого щита використати методику тривалого експериментального дослідження. Ця методика передбачає довготривале зберігання клейових з'єднань деревини за дії природних температурно-вологісних навантажень. Для цього меблевий щит піддавали природнім температурно-вологісним навантаження впродовж тривалого часу за знакозмінної дії вологи та температури без прямого попадання опадів у вигляді дощу або снігу та сонячного опромінення. Тривалість такого випробування становила 72 місяці. Після цього, відповідно до стандарту, із меблевого щита випилювали зразки відповідних розмірів та форми і піддавали руйнуванню на статичний згин. Встановлено, що тривала дія змінних температурно-вологісних навантажень як на деревину бука, так і їх клейові з'єднання на зубчастий міні-шип призводить до зміни границі міцності клейового з'єднання за статичного згину. А саме, міцність за статичного згину букової деревини після змінних температурно-вологісних навантажень зменшується від 86,08 МПа до 81,30 МПа, що становить 5,55 %. Міцність клейових з'єднань на зубчастий міні-шип деревини бука за статичного згину становила 64,03 МПа, а після змінних температурно-вологісних навантажень – 54,19 МПа. Тобто міцність зменшилась на 15,36 %. Результати дослідження дали змогу встановити закономірності впливу температурно-вологісних навантажень на зміну міцності меблевого щита.
Досліджено особливості росту 3-5-річного підросту лісових культур та інвазійних деревних рослин у різних кварталах Білогрудівського лісу, розташованого на північно-східній околиці Умані. Дослідження проведено впродовж 2020-2024 рр. на дев'яти модельних ділянках площею 100 м2 кожна, закладених за умов узлісся, початку та середини лісового масиву. Визначено чисельність 3-5-річного підросту лісових культур та інвазійної дендрофлори. Встановлено чітку тенденцію до збільшення чисельності агресивних інвазійних видів, які зростають на території модельних ділянок, котрі розташовані на узліссі досліджуваного лісового масиву й ускладнює формування високопродуктивних насаджень, збільшуючи витрати на здійснення заходів із їх догляду. Відзначено досить високу чисельність підросту лісових культур на модельній ділянці № 1 (54,6 %) та дещо меншу їх кількість на ділянках № 2 та 3 (45,2 та 45,5 % відповідно). Найбільшу кількість підросту інвазійних рослин (55,8 %) виявлено на модельній ділянці № 3, а найменшу (43,4 %) – на модельній ділянці № 1, а на модельній ділянці № 2 це співвідношення становило 55,3 %. Відзначено, що на модельних ділянках початку Білогрудівського лісу частка інвазійного підросту дещо зменшується, найбільшу його частку (57,3 %) встановлено на модельній ділянці № 1, на модельній ділянці № 3 це співвідношення становило 52,1 %, а найменшу частку (28,7 %) встановлено на модельній ділянці № 2. Визначено, що співвідношення 3-5-річного підросту лісових культур рослин до його загальної кількості на модельних ділянках початку лісу становило 72,5 %, а найменшу кількість його підросту спостережено на першій (56,7 %) та третій (44,6 %) ділянках. Найменшу кількість 3-5-річного підросту (в середньому 12 особин на ділянку) виявлено в середині лісового масиву, що можна пояснити більшою зімкнутістю намету та обмеженим поширенням насіння. На модельних ділянках № 1 та 2 співвідношення 3-5-річного підросту інвазійних деревних рослин до його загальної кількості становило 50,0 %, а на модельній ділянці № 3 – відповідно 42,3 %. На модельних ділянках № 1 та 3 співвідношення 3-5-річного підросту лісових культур до його загальної кількості становило 50,0 %, а на модельній ділянці № 2 – 34,5 %. Встановлено, що впродовж досліджуваного періоду (2020–2024 рр.) відбулися істотні трансформації дендрофлори, зокрема – у складі підросту лісових культур та інвазійних деревних видів на модельних ділянках Білогрудівського лісу.
Встановлено, що для інформаційних систем на мобільних платформах поєднання часткової спостережуваності, переривчастої зв'язності, нерівномірної доступності ресурсів і наявності функціонально пов'язаних компонентів зумовлює розвиток індукованих порушень, які за короткий інтервал часу можуть поширюватися між рівнями даних, процесів і ресурсів та призводити до зриву виконання критичних функцій. Показано, що наявні підходи переважно орієнтовані на інтегральне оцінювання поточного стану, вибір керувальної дії або формування відновлювальних кроків, тоді як завдання побудови прогнозної структури поширення порушень на скінченному інтервалі прогнозування залишається недостатньо опрацьованим. Тому виходом з цієї ситуації є розроблення методу графового прогнозування каскадних переходів на міжрівневих залежностях інформаційної системи на мобільній платформі з оцінюванням каскадного ризику за умов часткової спостережуваності та вікон зв'язності зі змінною тривалістю та пропускною здатністю. Запропоновано формалізацію графа міжрівневих залежностей, яка поєднує належність вузлів до рівнів системи, критичність вузлів, поточну активність ребер і множини допустимих шляхів досягнення вузлів. Визначено правила реалізації та поширення каскадних переходів, що враховують стан вузла-джерела, локальну вразливість вузла-приймача, параметри вікна зв'язності та допустимість реалізації переходу в поточному такті. Розроблено процедуру побудови прогнозної структури каскадного розвитку, яка дає змогу формувати репрезентативні шляхи досягнення критичних вузлів і визначати міжрівневу глибину поширення. Удосконалено підхід до оцінювання каскадного ризику шляхом його подання як інтегральної характеристики прогнозної структури поширення порушень з урахуванням критичності залучених вузлів, інтегральної інтенсивності та конфігурації прогнозних шляхів поширення, міжрівневої глибини поширення і моментів досягнення критичних станів. За результатами реалізації обчислювального експерименту встановлено, що запропонований метод графового прогнозування каскадних переходів з оцінюванням каскадного ризику забезпечує стале зменшення інтегрального каскадного ризику порівняно з локальним реагуванням без прогнозування та з підходом, який обмежується оцінюванням тільки поточного стану. Найбільший ефект виявлено за середньої та високої повноти спостереження, а також у режимах, де параметри вікон зв'язності є достатніми для підтвердження поточних залежностей і уточнення прогнозної структури каскаду. Практичне використання запропонованого методу графового прогнозування каскадних переходів з оцінюванням каскадного ризику є доцільним як прогнозного модуля в контурі підтримки живучості, оскільки він формує випереджальну інформаційну основу для локалізації порушень, пріоритизації ресурсної підтримки та обґрунтування подальших керувальних рішень.
Наразі актуальною проблемою є підвищення ефективності функціонування сучасних енергетичних систем, що зумовлено необхідністю зниження споживання первинних енергоресурсів, підвищення надійності енергогенерування та мінімізації екологічного навантаження. Встановлено доцільність застосування системного підходу до модернізації теплових електростанцій на основі інтеграції технології цифрових двійників із процесами оновлення генеруючого обладнання та оптимізації режимів його експлуатації. З'ясовано особливості функціонування теплових електростанцій у конденсаційному та когенераційному режимах навантаження із використанням методів системного та порівняльного аналізу, а також цифрового моделювання енергетичних процесів. Охарактеризовано відмінності формування енергетичного та теплового балансів зазначених режимів генерування, що визначають ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Встановлено, що конденсаційні електростанції орієнтовані на максимізацію виробництва електричної енергії шляхом підвищення ефективності турбоустановок й оптимізації теплового режиму конденсаційних систем, тоді як когенераційні станції забезпечують одночасне виробництво електричної та теплової енергії з урахуванням збалансованого використання різних видів палива. Оцінено вплив конструктивних й експлуатаційних параметрів конденсаторів на показники роботи енергоблоків, зокрема – встановлено залежність їх характеристик від температури охолоджувальної води на вході та кількості теплообмінних трубок. З'ясовано можливості підвищення енергоефективності енергогенеруючих комплексів шляхом інтеграції додаткових генеруючих потужностей, зокрема – газопоршневих і газотурбінних установок, а також малих модульних ядерних реакторів. Встановлено, що застосування газопоршневих установок дає змогу досягати економії первинної енергії до 30-40 %, тоді як використання газотурбінних установок забезпечує високі показники ефективності за роботи на повному навантаженні. Оцінено потенціал використання технології цифрових двійників для прогнозування режимів роботи енергетичного обладнання, оптимізації енергетичних потоків і підвищення надійності функціонування теплових електростанцій.
Проаналізовано значення маркетингового управління якістю продукції як ключового фактора підвищення її конкурентоспроможності в аграрному секторі. Проаналізовано, як взаємодія економіки підприємства та стратегічного маркетингу впливає на ухвалення управлінських рішень, забезпечення стабільного прибутку та врегулювання операційних витрат. Також наведено перехід від традиційної виробничої парадигми до концепції холістичного маркетингу у формуванні конкурентних переваг. Досліджено процес застосування показників (ROI, ROMI, ROAS) для об'єктивного оцінювання ефективності маркетингових інвестицій, які допомагають підприємствам перевести управлінські процеси у строгу фінансову площину та оцінювати рентабельність рекламних кампаній. Вивчено вплив диференціації якості на цінову еластичність попиту, зокрема, як зниження еластичності може сприяти встановленню преміальних цін та отриманню надприбутків без ризику втрати аудиторії. Окремо розглянуто питання капіталізації нематеріальних маркетингових активів, де закцентовано на важливості впровадження міжнародних систем безпеки (ISO 22000, HACCP) як репутаційних інструментів для виходу на глобальні ринки. Зроблено висновок, що управління якістю та брендинг географічних зазначень сприяють зниженню купівельних ризиків, підвищенню довіри споживачів та захисту автентичності продукту на міжнародній арені. Обговорено значення стратегічного маркетингу для довготермінового планування та швидкої адаптації до макроекономічних і кліматичних викликів конкурентного середовища. Показано, як техніко-економічна інтеграція може допомогти керівництву в оцінюванні клієнтського капіталу, підвищенні рентабельності та забезпеченні виживання підприємства. Встановлено, маркетингове управління якістю продукції виступає як незамінний елемент управлінського процесу, що сприяє довготерміновій конкурентоспроможності та успішному розвитку агропідприємств. Окрему увагу приділено важливості формування комплексної моделі оцінки конкурентних переваг. Доведено, що тільки синергія точного фінансового аналізу маркетингових витрат та послідовної політики диференціації якості здатна забезпечити сталий економічний розвиток агропідприємств у мінливому ринковому середовищі.
Виявлено особливості формування самосійного поновлення адвентивного виду C. occidentalis у межах експозиційної ділянки арборетуму ім. В. В. Пашкевича Національного дендрологічного парку "Софіївка" НАН України. Встановлено, що просторовому розподілу сіянців характерні виражена мозаїчність та залежність від світлового режиму і відстані до материнських дерев. З'ясовано, що за умов низької освітленості (до 20 тис. лк) можлива поява сіянців у межах проєкції крони материнського дерева, проте їх конкурентоспроможність залишається обмеженою. Виявлено, що за умов помірної освітленості (20-40 тис. лк) визначальним чинником є конкурентна взаємодія з аборигенними видами, яка істотно обмежує чисельність підросту досліджуваного виду. Оцінено вплив високої освітленості (понад 40 тис. лк) на інтенсивність росту та щільність самосіву, що сприяє формуванню локальних осередків підвищеної чисельності. Охарактеризовано закономірності співвідношення між сіянцями адвентивного виду та аборигенних деревних порід, що дало змогу виявити прояви біотичного опору у вигляді зниження частки досліджуваного виду за умов високої щільності місцевих видів. З'ясовано, що інвазійний потенціал виду має контекстно-залежний характер і реалізується тільки за поєднання сприятливого світлового режиму, достатньої кількості діаспор та ослабленої конкуренції аборигенних видів. Проаналізовано сумісний вплив показників освітленості, щільності самосіву, конкурентної взаємодії та дистанції до джерела насіння, що дало змогу виділити ділянки з низьким, помірним і високим рівнями ризику. Встановлено, що за умов регульованого догляду досліджуваний вид не формує стабільних інвазійних популяцій, однак за наявності світлових "вікон" може демонструвати тенденції до локального домінування. Зроблено висновок про доцільність врахування світлового градієнта та структури підросту під час розроблення заходів контролю та регулювання поширення адвентивних видів у штучно сформованих фітоценозах залежно від функціонального призначення ділянок парку.
The study presents the development and evaluation of an intelligent system for optimizing indoor plant irrigation based on a multi-agent architecture. The proposed system integrates real-time environmental data, including soil moisture, air temperature, light intensity, and humidity, with mathematical models of plant growth and condition assessment to enable adaptive and data-driven decision-making. A heuristic irrigation demand model was employed to estimate water requirements as a function of environmental conditions, while Monte Carlo simulations were used to identify optimal irrigation strategies and minimize deviations from target soil moisture levels under uncertainty. The multi-agent framework consists of sensor, data processing, prediction, parameter selection, decision, and control agents, each responsible for a specific stage of data acquisition, analysis, and actuation. Such a distributed structure allows agents to operate semi-independently while coordinating their actions to ensure efficient irrigation management. The prediction component utilizes regression-based models to estimate plant condition through an integrated index, enabling continuous monitoring of plant condition and environmental impact. The system was evaluated through simulation experiments involving multiple plant scenarios, demonstrating that adaptive control significantly improves plant condition indicators compared to conventional rule-based irrigation methods. In addition, the proposed approach achieved more efficient water utilization by dynamically adjusting irrigation volumes in response to environmental variability. The results confirm that the integration of stochastic optimization and multi-agent coordination enhances the robustness and flexibility of indoor irrigation systems. Furthermore, the proposed framework provides a scalable foundation for intelligent agricultural applications, supporting real-time operation and low computational cost. Future research will focus on extending the model by incorporating additional environmental parameters, improving agent autonomy, and integrating advanced machine learning techniques to further enhance prediction accuracy and decision-making efficiency.
Вивчення старовікових лісів, їх лісівничих особливостей, методичних підходів до їх виділення, природоохоронного значення та функціональної специфіки стало актуальним напрямом сучасних екологічних досліджень, що відображено у багатьох наукових публікаціях. Проаналізовано проблему збереження первинних і старовікових лісів як природних оселищ біоти (hаbіtаts). Розкрито етапи онтогенезу лісу у його філогенезі, їх часові параметри, охарактеризовано види стиглості деревостанів, показано доцільність використання віку їх технічної стиглості деревних порід як додаткового критерію для означення старовіковості деревостанів. Відзначено важливість національних природних парків для збереження старовікових деревостанів. Наголошено, що функціональне зонування парків і заборона всіх видів рубок лісу у їхніх заповідних зонах призводить до постійного збільшення в них старовікових деревостанів, до накопичення мертвої деревини як джерела депонування вуглецю. Показано, що у Шацькому національному природному парку збереглися старовікові сосняки, вільшаники, ялинники, березняки та осичники, і наявність саме таких деревостанів є специфікою цього парку, відображаючи поліські ознаки рослинності Західного Полісся. Проаналізовано екологічні особливості старовікового острівного ялинника, який у парку є давнім об'єктом регіонального моніторингу. З'ясовано, що старі сосняки і ялинники мають афектуючий вплив на відвідувачів парку і важливі для розвитку рекреації, прокладання інформаційних стежок для ознайомлення відвідувачів із специфікою лісової рослинності. Встановлено, що старовікові ліси парку мають вагоме природоохоронне значення, бо є оселищами для багатьох рідкісних видів птахів та рослин. Зроблено висновок, що наявність у Шацькому національному природному парку старовікових лісів, як своєрідних природних екосистем з домінуванням типово поліських деревних порід, має важливе наукове, рекреаційне і дидактичне значення, підтверджує високу соціальну і природоохоронну значущість парку для регіону Західного Полісся.
Перебудова застарілих інформаційних систем потребує не тільки технічного оновлення програмного забезпечення, а й відновлення, уточнення та перевірки специфікацій ІТ-проєктів, які мають відображати реальну поведінку системи. Можливим вирішенням цієї проблеми є розроблення інформаційної технології синтезу та валідації специфікацій ІТ-проєктів у задачах реінжинірингу legacy-систем. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування специфікацій ІТ-проєктів, що коректно відображають бізнес-логіку системи, її функціональні залежності та поведінку в умовах модернізації. Особливістю розробленої інформаційної технології є поєднання декомпозиції та аналізу legacy-систем, синтезу вимог на основі реверс-інжинірингу, формалізації бізнес-процесів на основі мереж Петрі та статистичної валідації специфікацій ІТ-проєктів за меж єдиного ітеративного циклу. У роботі розроблено методологію синтезу та валідації специфікацій ІТ-проєктів, визначено її методологічні принципи, сформовано структуру інформаційної технології практичної реалізації цієї методики, розроблено сукупність взаємопов'язаних методів і алгоритмів, а також виконано програмну реалізацію у вигляді експериментального кросплатформного програмного комплексу. Для окремих складових технології наведено математичні моделі у вигляді кортежів, які описують декомпозицію та аналіз legacy-систем, синтез вимог, формалізацію бізнес-процесів і статистичну валідацію специфікацій ІТ-проєктів. Практичну придатність розробленої інформаційної технології показано на прикладі специфікації продукту Consumer Credit Report (SRS v1.1.37), зокрема – для валідації вхідних запитів, бізнес-логіки оброблення та формування вихідного звіту. Вимоги та правила валідації сформовано на основі реверс-інжинірингу, валідовано шляхом паралельного тестування, формалізовано у вигляді мережі Петрі та перевірено засобами стохастичної симуляції поведінки системи. Експериментальні результати підтвердили працездатність розробленої інформаційної технології та показали, що застосування статистичної валідації дає змогу зменшити обчислювальні витрати приблизно в 1,5–3,0 рази порівняно з повною формальною перевіркою зі збереженням потрібного рівня достовірності результатів. Отримані результати підтвердили доцільність використання розробленої інформаційної технології для підтримки процесів реінжинірингу legacy-систем, уточнення специфікацій ІТ-проєктів і контролю їх узгодженості з реальною поведінкою системи. Результати дослідження можуть бути використані під час модернізації та реінжинірингу складних legacy-систем.
Наведено результати розроблення інтелектуальної системи моніторингу та оптимізації якості програмного забезпечення (ПЗ) за умов динамічного, розподіленого та високо навантаженого середовища сучасних мікросервісних та хмарних архітектур. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційних підходів до адаптивних інтелектуальних систем, здатних функціонувати за умов невизначеності, змінності навантаження та гетерогенності інфраструктури. Запропоновано формалізацію задачі як багатокритеріальної моделі керування, що інтегрує метрики якості ПЗ, користувацькі сценарії, контекст виконання та стани системи, що дає змогу враховувати технічні й поведінкові аспекти функціонування. Розроблено узагальнену архітектуру інтелектуальної системи, яка містить модулі збирання телеметричних даних, їх оброблення та агрегації, аналітичний модуль на основі методів машинного навчання, модуль прийняття рішень і компонент зворотного впливу, що забезпечує замкнений контур керування. Сформовано модель інтегрального оцінювання якості ПЗ на основі агрегування нормалізованих показників продуктивності, надійності, безпеки та користувацького досвіду. Запропоновано методи інтелектуального моніторингу, зокрема виявлення аномалій у потоках метрик і журналів подій, аналіз логів, причинно-наслідковий аналіз інцидентів та прогнозування деградації якості. Розглянуто підходи до оптимізації якості ПЗ, що містить rule-based стратегії, методи машинного навчання та навчання з підкріпленням, які забезпечують адаптивне прийняття рішень. Особливу увагу приділено механізмам самовідновлення, масштабуванню ресурсів і динамічній перебудові конфігурації системи. Проведене експериментальне дослідження у середовищі, що моделює умови функціонування розподілених сервісів, продемонструвало підвищення точності виявлення аномалій, зменшення затримки оброблення запитів та покращення QoS і QoE порівняно з базовими підходами. Отримані результати підтверджують ефективність запропонованої системи, її адаптивність і доцільність практичного застосування. Запропонований підхід також забезпечує узгодження технічних і бізнес-показників та підтримку прийняття рішень. Це підвищує ефективність експлуатації систем та їх стійкість у реальному часі за умов змін систем.
