Актуальність. Вивчення історії спорту в кризові періоди є актуальним у контексті сучасних воєнних викликів в Україні. Незважаючи на радянські міфи про повне припинення спортивного життя під час Другої світової війни, трансформації, кадрове забезпечення та регіональна специфіка фізкультурного руху на окупо-ваних українських землях у 1941–1944 рр. залишаються малодослідженими соціокультурними феноменами. Мета та методи дослідження. Мета роботи – провести порівняльний аналіз регіональних особливостей спор-тивного життя на основі окупаційної преси. Методологія спирається на принципи історизму та об’єктивності. Застосовано порівняльно-історичний, системно-структурний і проблемно-хронологічний методи. Джерельну базу сформовано методом цільової вибірки 18 репрезентативних часописів різних окупаційних зон. Результати дослідження та висновки. Установлено, що спортивна хроніка посідала другорядне місце в пресі й викорис-товувалась окупантами для пропаганди та створення ілюзії «мирного життя». Натомість українські діячі через спорт реалізовували національне виховання молоді. Виявлено глибоку регіональну диспропорцію руху: найвищу активність із системними лігами та кубками зафіксовано в Галичині й Закарпатті; у Трансністрії спорт було комерціалізовано; у Райхскомісаріаті «Україна» та прифронтовій зоні рух мав занепалий характер й обме-жувався матчами проти військових частин окупантів. Рух локалізувався в містах, утратив довоєнну масовість, фінансувався силами української громади на засадах самоокупності й спирався на довоєнних фахівців. На сторінках преси простежуються відмінності в залученні аудиторії: у Галичині виокремлювали ветеранський спорт, а в Райхскомісаріаті «Україна» та Трансністрії писали про дитячі секції. Доведено, що в умовах воєнної кризи фізкультурно-спортивний рух не припинився, а вимушено реструктуризувався, змістивши фокус із висо-ких досягнень на реалізацію життєво важливих для суспільства соціокультурних, патріотичних, рекреаційних й оздоровчих функцій для підтримки морального духу населення, що повністю відповідає світовим моделям розвитку галузі в кризових умовах.
Актуальність теми дослідження. Здоров’я студентської молоді залишається стратегічним пріоритетом системи вищої освіти в умовах зростаючого академічного та психоемоційного навантаження. Пошук ефектив-них немедикаментозних засобів комплексного оздоровлення здобувачів є актуальним науково-практичним завданням. Мета та методи. Мета статті – комплексно проаналізувати вплив занять фітнес-йогою на фізичне та психоемоційне здоров’я здобувачів вищої освіти. Методи роботи – структуроване анонімне онлайн-анкету-вання (n = 30), крос-табуляційний аналіз зв’язків між вихідними характеристиками й ефектами практики, тема-тичний контент-аналіз відкритих відповідей, методи описової статистики. Усі учасники надали інформовану згоду на дослідження. Результати роботи. Установлено, що за суб’єктивними відчуттями 100 % респондентів відзначили покращення настрою та зростання сили й витривалості; гнучкість покращилась у 96,7 %; рівень стресу знизився в 96,7 % досліджуваних; підвищення концентрації уваги відчули 90,0 %; якість сну покра-щилась у 43,3 % респондентів; 86,7 % використовують йогу як метод релаксації. Крос-табуляційний аналіз показав кількісно залежний зв’язок між регулярністю самостійної практики та вираженістю фізичних ефектів: студенти, які займалися самостійно, значно частіше повністю підтверджували покращення гнучкості (75,0 % проти 33,3 %) і сили (87,5 % проти 0 %), порівняно з тими, хто обмежувався лише груповими заняттями. Контент-аналіз відкритих відповідей виявив домінування психоемоційних змін (67,9 %), попри переважну фізичну мотивацію вибірки. Висновки. Фітнес-йога системно й комплексно впливає на здоров’я здобувачів за мінімальної частоти занять (один раз на тиждень). Рекомендовано збільшення обсягу занять до двох разів на тиждень і включення блоків пранаями як науково обґрунтованого інструменту психоемоційної саморегуляції.
У сучасному футзалі ефективність змагальної діяльності юних спортсменів визначають не лише за рівнем фізичної та техніко-тактичної підготовленості, а й станом психофізіологічних функцій, які забезпечують швид-кість реагування, стійкість уваги і здатність до прийняття рішень в умовах дефіциту часу. У зв’язку з цим особ-ливого значення набуває пошук інформативних критеріїв спортивного відбору, пов’язаних із когнітивною стійкістю підлітків. Мета роботи – визначити вплив експериментальної методики підготовки у футзалі на показники когнітивної стійкості підлітків 13–16 років та обґрунтувати можливість їх використання в системі спортивного відбору перспективних юних футзалістів. Методи дослідження. У дослідженні взяли участь 60 підлітків-футзалістів 13–16 років, розподілених на чотири групи за віком і статтю: хлопці 13–14 років, хлопці 15–16 років, дівчата 13–14 років і дівчата 15–16 років. Використано аналіз науково-методичної літератури, педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, психофізіологічне тестування, методику Шульте-Платонова та методи математичної статистики. Результати. Після застосування експериментальної методики в хлопців 13–14 років середній час реакції скоротився з 341,0±22,84 до 300,1±20,10 мс, у хлопців 15–16 років – із 299,7±26,75 до 269,7±24,08 мс. У футзалісток 13–14 років цей показник зменшився з 354,0±16,19 до 320,0±15,50 мс, у 15–16 років – із 280,9±37,26 до 252,0±33,00 мс. Виявлено також позитивну динаміку показни-ків розподілу, концентрації та стійкості уваги, зменшення кількості помилок і підвищення стабільності когні-тивної діяльності. Висновки. Показники когнітивної стійкості можуть розглядатися як інформативні критерії спортивного відбору юних футзалістів, оскільки вони відображають функціональну готовність центральної нервової системи, швидкість сенсомоторного реагування, здатність до оперативного прийняття рішень і надій-ність дій в умовах інтенсивної ігрової діяльності.
Актуальність. В умовах сучасної інклюзивної освіти особливої актуальності набуває проблема формування стійкої мотивації учнів із порушенням слуху до занять фізичною культурою. Мета дослідження – виявити мотивацію школярів із порушеннями слуху до занять фізичною культурою; виконати аналіз провідних чинників, що сприяють або перешкоджають їхній руховій активності, а також визначити динаміку мотива-ційних переваг здобувачів освіти цієї категорії у віковому діапазоні 7–16 років. Методи. Застосовано аналіз й узагальнення наукової літератури, авторське анкетування, методи описової статистики та порівняльний аналіз. У дослідженні взяли участь 185 учнів віком 7–16 років із порушеннями слуху, яких розподілено на п’ять вікових груп. Анкетування охоплювало питання щодо мотивів участі в заняттях фізичною культурою, чинників, які знижують мотивацію, труднощів під час занять і переваг щодо змісту уроків. Результати. Установлено вікові відмінності в мотиваційній сфері школярів із порушеннями слуху. Провідним мотивом у всіх вікових групах визначено прагнення до поліпшення здоров’я, значущість якого зростала від 63 % у молодших школярів до 89 % – у старших. Водночас інтерес до спортивних досягнень збільшувався з віком. Серед чинників, що зни-жують мотивацію, респонденти найчастіше зазначали лінощі, брак часу й невпевненість у власних силах. Учні молодшого шкільного віку переважно віддавали перевагу рухливим іграм, тоді як серед старших школярів переважав інтерес до нових видів спорту. Висновки. Отримані результати свідчать про наявність вікових відмінностей у мотивації та вподобаннях учнів із порушеннями слуху щодо занять фізичною культурою. Вони можуть бути використані як інформаційна основа для вдосконалення змісту програм адаптивної фізичної культури й планування уроків з урахуванням вікових особливостей здобувачів освіти цієї категорії.
Актуальність. Службова діяльність військовослужбовців пожежно-рятувальних підрозділів значно відріз-няється від діяльності військовослужбовців інших родів військ (сил). Особливості службових обов’язків на різних військових об’єктах негативно впливають на стан соматичного здоров’я. Упровадження авторської про-грами спеціальної фізичної підготовки дало змогу знизити вплив негативних факторів службової діяльності на показники здоров’я військових рятувальників. Мета дослідження – експериментально перевірити ефективність авторської структури та зміст спеціальної фізичної підготовки військовослужбовців пожежно-рятувальних підрозділів Збройних Сил України щодо підтримання показників їхнього соматичного здоров’я під час службо-вої діяльності. Методи та матеріали. Для одержання об’єктивних даних використано такі методи: теоретичні (аналіз та узагальнення літературних джерел) – для розкриття сутності проблеми й визначення шляхів її розв’язання; педагогічні методи (тестування, експеримент) – для оцінювання рівня соматичного здоров’я військовослужбовців ПРП; обґрунтування та визначення ефективності програми спеціальної фізичної підго-товки військовослужбовців у школі підготовки фахівців ПРП; методи математичної статистики – для обробки експериментальних даних й оцінювання достовірності. Тестування проводили за методикою якісної експрес-оцінки рівня соматичного здоров’я (за Апанасенком Г. Л.), у санітарній частині школи підготовки медичними працівниками. Педагогічний експеримент тривав із червня 2025 по травень 2026 р. з військовослужбовцями ПРП ЗСУ віком 24–28 років, із яких сформувано контрольні (n=96: КГ-1, n=33; КГ-2, n=32; КГ-3, n=31) та експериментальні групи (n=93: ЕГ-1, n=34; ЕГ-2, n=31; ЕГ-3, n=28). Усі учасники проінформовані про мету дослідження й надали письмову згоду. Дослідження відповідало етичним нормам, прийнятим у галузі фізичного виховання та спорту. Результати. Проведення занять за авторською програмою позитивно впли-нуло на рівень соматичного здоров’я військовослужбовців ПРП. Установлено, що рівень соматичного здоров’я у військовослужбовців ЕГ-1 був достовірно вищим, порівняно з КГ-1, на 2 бали (р<0,01). У військовослуж-бовців ПРП ЕГ-2 показники достовірно кращі в зіставленні з контрольною на 1,53 бала (р<0,05) та виявлено вищий рівень здоров’я в ЕГ-3, порівняно з контрольною групою, на 1,76 бала (р<0,01). Окрім того, виявлено вищий за середній рівень соматичного здоров’я у військовослужбовців ПРП експериментальних груп, де ЕГ-1 – 5,9 %, ЕГ-2 – 9,7 % і 3,6 % – в ЕГ-3. Кількість військовослужбовців, які мають низький та нижчий за середній рівні здоров’я, значно переважає в контрольних групах (ЕГ-1 – 29,4 %, КГ-1 – 63,6 %; ЕГ-2 – 45,2 %, КГ-2 – 59,4 %; ЕГ-3 – 32,1 %, КГ-3 – 61,3 %).
Актуальність. Сучасний розвиток фізичної культури й спорту характеризується широким упровадженням інноваційних технологій контролю, моніторингу та оцінювання фізичного стану людини. Зростання вимог до ефективності навчально-тренувального процесу, забезпечення об’єктивності оцінювання фізичної підготовле-ності, функціонального стану й спортивної працездатності актуалізує необхідність використання науково обґрунтованих методів вимірювання. У цьому контексті спортивна метрологія є одним із провідних напрямів сучасної спортивної науки, що забезпечує отримання достовірної кількісної інформації про показники фізично-го розвитку, фізичної підготовленості, функціональних можливостей організму та техніко-тактичної майстер-ності спортсменів. Мета дослідження – теоретичне обґрунтування ролі спортивної метрології як ефективного засобу контролю й вимірювання у фізичній культурі та спорті, а також визначення основних напрямів викорис-тання сучасних метрологічних технологій для підвищення ефективності педагогічного контролю, оцінювання фізичної підготовленості й управління навчально-тренувальним процесом. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано комплекс взаємодоповнювальних методів дослідження: аналіз й узагальнення науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; педагогічне тестування; антропометричні вимірю-вання; фізіологічні методи оцінювання; функціональні проби; тестування фізичної підготовленості; методи спортивної метрології щодо оцінювання точності, надійності, відтворюваності та інформативності результатів вимірювань. Результати дослідження. Результати проведеного дослідження підтвердили, що застосування сучасних засобів спортивної метрології суттєво підвищує ефективність педагогічного контролю у фізичній культурі та спорті. Аналіз антропометричних показників засвідчив, що більшість досліджуваних характеризу-валися нормальними показниками фізичного розвитку. Значення індексу маси тіла відповідали фізіологічній нормі, що свідчить про відсутність виражених відхилень у фізичному стані учасників. Середнє значення індексу Руф’є відповідало достатньому рівню функціонального стану серцево-судинної системи. Отримані результати підтверджують достатній рівень адаптації студентської молоді до дозованих фізичних навантажень. Висновки. Спортивна метрологія є одним із фундаментальних напрямів сучасної спортивної науки, який за-безпечує науково обґрунтовану систему контролю, вимірювання та оцінювання показників фізичного розвитку, фізичної підготовленості й функціонального стану осіб, які займаються фізичною культурою та спортом.
Актуальність. У статті досліджено показники спеціальної фізичної підготовленості стрибунок у висоту на етапі попередньої базової підготовки. На етапі попередньої базової підготовки в спортсменок 13–14 років відбувається інтенсивний розвиток функціональних можливостей організму та формування основних фізичних якостей, що створює передумови для досягнення високих спортивних результатів у майбутньому. У зв’язку з цим особливого значення набуває визначення найбільш інформативних показників спеціальної фізичної підготовленості, які мають найбільший вплив на спортивний результат у стрибках у висоту. Мета дослідження – визначення рівня розвитку фізичних якостей спортсменок та встановлення взаємозв’язку між показниками спеціальної фізичної підготовленості й спортивним результатом. У процесі дослідження застосовано такі методи: теоретичний аналіз науково-методичної літератури, педагогічне тестування та методи математичної статистики. Оцінювали показники швидкості, вибухової сили, швидкісно-силових якостей, силової підготовленості, швидкісної витривалості й гнучкості. Результати дослідження та висновки. Установлено, що найбільш розвиненими в стрибунок у висоту на етапі попередньої базової підготовки є швидкісні та окремі показники вибухової сили. Тоді як показники сили м’язів верхнього плечового пояса, швидкісно-силові якості й швидкісна витривалість потребують подальшого вдосконалення. Виявлено тісний кореляційний взаємозв’язок між спортивним результатом і показниками вибухової сили: стрибком угору (r= 0,837), стрибком у довжину з місця (r= 0,893), а також швидкісними здібностями (r= –0,749) і потрійним стрибком із місця (r= 0,797). Наші резуль-тати досліджень указують на необхідність корекції тренувальних програм та зміну акцентів на пріоритетний розвиток швидкісно-силових і силових показників у стрибунок у висоту на етапі попередньої базової підготов-ки, оскільки підтверджено провідну роль швидкісно-силової підготовленості в процесі підготовки стрибунок у висоту на етапі попередньої базової підготовки.
Актуальність. В умовах воєнного стану проблема формування здоров’язбережувального освітнього середовища в закладах вищої освіти України набуває особливої актуальності у зв’язку зі зростанням безпекових ризиків, психоемоційного навантаження, поширенням дистанційних і змішаних форм навчання та необхідністю забезпечення психофізичного благополуччя учасників освітнього процесу. Мета дослідження – здійснити аналіз нормативно-правових засад формування здоров’язбережувального освітнього середовища в закладах вищої освіти та визначити рівень практичної реалізації його основних компонентів в умовах воєнного стану на основі експертного оцінювання. Методи дослідження – теоретичний аналіз, узагальнення й систематизація нормативно-правових документів і наукової літератури, експертне оцінювання, методи описової статистики. Результати дослідження. Установлено, що в Україні сформовано достатньо розвинену нормативно-правову базу, яка регламентує основні засади формування здоров’язбережувального освітнього середовища в закладах вищої освіти. Визначено, що нормативне забезпечення охоплює безпекові, санітарно-гігієнічні, психосоціальні, організаційні, цифрові й інклюзивні аспекти функціонування освітнього середовища. Результати експертного оцінювання засвідчили достатній рівень адаптації закладів вищої освіти до сучасних кризових і безпекових викликів, насамперед у межах безпекового та нормативно-організаційного компонентів. Водночас установлено, що найбільш уразливими залишаються психосоціальний і цифровий компоненти здоров’язбережувального освітнього середовища, що пов’язано з високим рівнем психоемоційного навантаження, недостатньою систем-ністю психологічної підтримки та проблемами цифрового перевантаження учасників освітнього процесу. Обґрунтовано необхідність інтеграції здоров’язбережувальних практик у систему внутрішнього забезпечення якості вищої освіти й удосконалення інституційних механізмів формування здоров’язбережувального освітнього середовища у ЗВО. Висновок. В умовах воєнного стану здоров’язбережувальне освітнє середовище набуває стратегічного значення як складова частина забезпечення якості вищої освіти, психосоціальної безпеки та стійкості освітньої системи до кризових викликів.
Актуальність дослідження зумовлена змінами в Україні внаслідок повномасштабної війни. В умовах руйнування інфраструктури, обмеження ресурсів, зміни логістики, зростання психологічного навантаження особливо важливим є науковий аналіз того, як тренери й спортсмени в різних видах спорту адаптують трену-вальний процес, забезпечують безпеку учасників та підтримують їхню фізичну й психологічну стійкість. Результати дослідження дають змогу визначити ефективні моделі організації занять, які можуть бути засто-совані в умовах тривалої нестабільності. Мета дослідження – виявити основні труднощі, із якими стикаються тренери під час організації тренувань у воєнний час, та визначити ефективні практичні підходи до їх подолання. Методи та структура дослідження – аналіз науково-методичної літератури, опитування тренерів, педаго-гічне спостереження за тренувальним процесом та методи математичної статистики. Результати дослідження. Результати опитування тренерів свідчать про те, що воєнний стан спричинив комплексні зміни в тренувальному процесі, що охоплюють організаційні, змістовні та психомотиваційні аспекти спортивної діяльності. Установ-лено, що найістотніші зміни пов’язані зі складнощами доступу до спортивної інфраструктури, що зумовлено обмеженнями безпеки та необхідністю частих змін місць проведення тренувань. Це призвело до поширення альтернативних форматів тренувань, зокрема тренувань у нетрадиційних місцях, використання онлайн-платформ, збільшення частки індивідуальних та малогрупових занять, а також адаптації методів тренувань з урахуванням наявних ресурсів. Психологічний стан спортсменів характеризується підвищеною тривожністю, що відображає загальний емоційний клімат воєнного часу. Висновки. Серед основних труднощів, із якими стикаються тренери – недостатня кількість тренувальних баз (36,4 %) та обладнання (22,7 %), психологічний стрес (31,8 %) і нерегулярність тренувань (18,2 %). Майже всі респонденти відповіли, що найбільша складність та небезпека – це постійні обстріли.
Актуальність. У наукових працях немає остаточного рішення щодо того, які саме фізичні якості потрібно розвивати в процесі підготовки військовослужбовцям вогнеметних підрозділів. Тому нами проведено дослі-дження щодо визначення найбільш пріоритетних фізичних якостей для ефективної професійної діяльності військовослужбовців-вогнеметників. Мета нашого дослідження – визначити взаємозв’язки між показниками професійної діяльності та виконання фізичних вправ військовослужбовцями вогнеметних підрозділів. Мате-ріал і методи. Для одержання об’єктивних даних використано такі методи, як аналіз, систематизація й узагаль-нення літературних джерел, тестування, методи математичної статистики. Тестування проводили на спортивній базі та навчально-тренувальному полігоні 704 ПРХБз. Виконано тестування військовослужбовців із вправ, які характеризують рівень фізичної й професійної підготовленості. У тестуванні з оцінювання загальної та спеці-альної фізичної підготовки, виконання вправ бойової підготовки для визначення кореляційного взаємозв’язку результатів виконання нормативів із бойової підготовки та фізичних вправ; кореляційного взаємозв’язку результатів виконання нормативів із бойової підготовки й подолання перешкод брало учать 30 військово-службовців віком 25–47 років із досвідом служби у вогнеметних підрозділах не менше ніж три років. Методи математичної статистики застосовували з метою доведення закономірностей, виявлених у процесі дослідження. Використовували одно- та двовимірний статистичний аналіз. Результати. Проведений кореляційний аналіз виявив, що більшість результатів бойової підготовки військовослужбовців вогнеметних підрозділів мають достовірний зв’язок із результатами з бігу на 5 км, виконання загальної контрольної вправи на смузі перешкод та бігу на 1100 метрів із подоланням смуги перешкод (р<0,05–0,01). Аналіз підтвердив, що однією з найваго-міших вправ із подолання перешкод є виконання вправи в складі підрозділу. Це пояснюється тим, що більшість бойових завдань виконується військовослужбовцями вогнеметних підрозділів у складі розрахунків та співпраці з підрозділами інших родів військ. Результат виконання цієї вправи має такий зв’язок із більшістю нормативів бойової підготовки: приведення вогнемета в бойове положення (р<0,01), стрільба по нерухомій цілі (р<0,01), стрільба після переміщення (р>0,05), зміна вогневої позиції після пострілу (р<0,01), дії в засобах індивідуаль-ного захисту (р<0,01), евакуація пораненного зі штатним озброєнням (р>0,05), комплексна тактично-вогнева вправа (р<0,01). Висновки. Результати досліджень довели, що для підвищення рівня професійної готовності військовослужбовців вогнеметних підрозділів та їх ефективності в бойових умовах зміст форм фізичної підго-товки потрібно спрямовувати на виконання вправ у подоланні перешкод із моделюванням небезпечних ситуацій, наближених до бойової обстановки.
Актуальність. Зростання поширеності факторів ризику серцево-судинних захворювань, психоемоційного напруження в жінок другого періоду зрілого віку зумовлює необхідність упровадження комплексних корекційно-профілактичних програм. Актуальним є вивчення ефективності програми «Школа здоров’я жінок», спрямова-ної на покращення психологічного стану, підвищення рухової активності та формування здоров’язберігальної поведінки. Мета дослідження – оцінка ефективності корекційно-профілактичних заходів програми «Школа здоров’я жінок» на психологічний стан жінок другого періоду зрілого віку шляхом аналізу динаміки показників реактивної й особистісної тривожності після впровадження комплексного фізкультурно-спортивного реабіліта-ційного втручання. Методи дослідження – оцінювання психологічного стану, яке проводили за допомогою шкали Спілбергера-Ханіна, що дає змогу диференційовано виміряти рівень реактивної (SHTreak) та особис-тісної тривожності (SHTlich); методи математичної статистики. Результати. До скринінгового обстеження залучено 79 жінок віком 36–45 років із наявними факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань, яких, відповідно до віку, розподілено на дві групи: Гр. 1 – жінки віком 36–40 років (n=36) та Гр. 2 – жінки віком 41–45 років (n=43). Після впровадження програми «Школа здоров’я жінок» простежено позитивну динаміку показників психологічного стану учасниць. У жінок Гр. 1 середній показник реактивної тривожності знизився на 6,94 бала, а особистісної тривожності – на 6,0 балів (p<0,01). У 87,5 % жінок цієї групи відзначено зменшення показників тривожності. У жінок віком 41–45 років після завершення програми зафіксовано зниження проявів психоемоційного напруження: жодна учасниця не мала високого рівня тривожності, а в 100 % жінок відзначено позитивні зміни хоча б одного з компонентів тривожності. Висновки. Комплексне поєднання засобів фізкуль-турно-спортивної реабілітації, психологічного супроводу, дихальних і релаксаційних практик, освітніх заходів та цифрового моніторингу сприяло достовірному зниженню рівнів реактивної й особистісної тривожності, покращенню емоційної стабільності та підвищенню адаптаційного потенціалу організму.
Актуальність. Зростання інтенсивності змагальної діяльності в сучасному баскетболі зумовлює необхід-ність удосконалення тренувального процесу, зокрема його підготовчої частини. Традиційні підходи до роз-минки не завжди забезпечують достатній рівень специфічності та функціональної готовності спортсменів, що актуалізує пошук більш ефективних засобів, серед яких важливе місце займають рухливі й малі ігри. Мета та методи дослідження. Метою роботи було експериментально перевірити ефективність застосування ігрових форм у підготовчій частині тренувального заняття в студентів. У дослідженні взяли участь 15 спортсменів 18–22 років. Застосовано педагогічний експеримент із внутрішньогруповим перехресним дизайном, який уключав два етапи – використання традиційного та ігрового підходів. Оцінювання здійснювали за допомогою тестів на швидкість, координацію, вибухову силу, точність технічних дій і показників змагальної діяльності. Результати роботи. Установлено, що застосування ігрових форм забезпечує статистично достовірне покращення швид-кісних, координаційних і швидкісно-силових показників: час бігу на 20 м скоротився з 3,20 до 3,10 с, показники спритності – із 16,45 до 16,05 с, довжина стрибка збільшилася з 242,0 до 250,5 см (p<0,05). Також зафіксовано підвищення точності штрафних кидків (із 7,5 до 9,6 влучань), точності кидків із гри (із 45,2 до 52,6 %), збільшення кількості результативних передач (із 8,1 до 10,3) та зменшення втрат м’яча (із 5,2 до 4,1) (p<0,05). Висновки. Ігрові засоби підготовчої частини тренування є більш ефективними, порівняно з традиційними, завдяки високій специфічності навантаження та комплексному впливу на фізичні, технічні й когнітивні компоненти діяльності спортсменів.
Aim. The present study aimed to examine the relationship between self-confidence and emotional intelligence in female soccer players, with particular emphasis on their associations with performance across different playing positions. Methods. A descriptive–correlational design was employed. The sample consisted of 16 female soccer players (mean age = 15 years) representing four playing positions (goalkeepers, defenders, midfielders, and strikers). Self-confidence was assessed using the self-confidence subscale of the Competitive State Anxiety Inventory-2 (CSAI- 2). Emotional intelligence was measured using the Emotional Intelligence Questionnaire (INEM), which evaluates intrapersonal and interpersonal dimensions. Results. Pearson correlation analysis revealed a strong positive association between self-confidence and intrapersonal intelligence (r = 0.66, p = .005). In contrast, the relationship between self- confidence and interpersonal intelligence was weak and negative (r = −0.17, p = .524) and not statistically significant. Position-specific differences in self-confidence were also observed. Defenders and midfielders demonstrated the highest levels, likely reflecting their key roles in maintaining team structure and tactical balance. Goalkeepers exhibited moderate levels of self-confidence, which may be associated with the high responsibility and decision-making demands of the position. Strikers reported the lowest levels of self-confidence, possibly due to the psychological pressure associated with scoring expectations. Conclusions. The findings highlight the importance of position-specific psychological training in women’s soccer, targeting both intrapersonal and interpersonal domains. Given the positive association between self-confidence and intrapersonal intelligence, interventions aimed at enhancing self-confidence may contribute to improved self-regulation, attentional control, and emotional resilience. However, the absence of a significant relationship with interpersonal intelligence suggests that team-related skills (e.g., communication, empathy, and collaboration) require targeted development. Therefore, coaches and sport psychologists should implement integrated training programs that simultaneously foster individual psychological resources and interpersonal competencies to optimize both individual and team performance.
Актуальність. Складність практичної реалізації проблеми удосконалення системи підготовки в бодібілдингу на різних етапах, полягає в використанні достатньо різноманітних та не завжди обґрунтованих шляхів корекції навантажень та методів діагностики рівня резистентності систем організму спортсменів різних вікових груп. Мета. Дослідити особливості адаптаційно-компенсаторних реакцій бодібілдерів-початківців підліткового віку з різним типом регуляції ритму серця в умовах використання різних за інтенсивністю та обсягом моделей режимів силового навантаження. Методи. Обстежено 48 бодібілдерів-початківців віком 15-16 років. Сформовано дві групи за типом регуляції ритму серця: норматоніки, симпатотоніки. Для оцінки адаптаційно-компенсаторних реакцій на тестові випробування в умовах використання трьох режимів силового навантаження використовували метод варіабельності серцевого ритму. Результати. Виявлено, що у відповідь на подібний стресовий подразник, після використання режиму навантажень «А», фіксуємо послаблення центрального контуру регуляції синусового ритму, як серед спортсменів першої (VLF -3,3%) так і другої групи (VLF -3,9%). Одночасно, у представників першої групи після фіксуємо зниження вегетативного балансу (LF/HF-5,9%), а у спортсменів другої групи, навпаки – спостерігаємо підвищення рівня напруження систем регуляції ритму серця (LF/HF +5,9%). Встановлено, після використання режиму навантажень «В» серед обох груп учасників достовірних змін потужності показника низькочастотного спектру кардіоінтервалів (LF) у відповідь на запропонований стресовий подразник, не відбулось. При цьому, також не відбулось змін рівня активності парасимпатичного тонусу (HF) після завершення даного тестового випробування у бодібілдерів-початківців першої групи. Однак, у обстежених спортсменів другої групи у відповідь на дане тестове навантаження, фіксували підвищення потужності показника HF на 8,0% порівняно з результатами виявленими на початку досліджень. Висновки. Виявлено, що у спортсменів-підлітків з різним типом регуляції ритму серця (норматоні- ки та симпатотоніки), які мають певний (3±0,3 років) досвід занять бодібілдингом, лише за умов використання під час тестового випробування навантажень середньої інтенсивності та обсягу (режим «Б»), відбувається зміщення вегетативного балансу з бік парасимпатичної активності на тлі послаблення центрального контуру регуляції синусового ритму та зниження симпатичного тонусу.
Актуальність дослідження зумовлено сучасними викликами в сфері оборони та необхідністю забезпечення високого рівня бойової готовності офіцерів оперативного рівня. Сучасні умови ведення бойових дій вимагають системної, науково обґрунтованої фізичної підготовки, яка враховує індивідуальні, морфофунк- ціональні та психофізіологічні особливості військовослужбовців. Інтеграція міжнародних стандартів та впровадження цифрових технологій моніторингу забезпечують підвищення ефективності бойової підготовки й досягнення належного рівня взаємосумісності українських підрозділів із силами союзників. Таким чином, розроблення концептуальних засад побудови моделі фізичної підготовки офіцерів оперативного рівня Збройні Сили України є соціально значущим і теоретично обґрунтованим напрямом удосконалення системи військової освіти та бойової готовності держави. Метою дослідження є розробка та обґрунтування концептуальних засад побудови моделі фізичної підготовки офіцерів оперативного рівня. Методи дослідження. Теоретичні методи містили аналіз, синтез, узагальнення та систематизацію наукових джерел з проблеми фізичної підготовки військовослужбовців. У межах нашого наукового дослідження, відповідно до принципів біомедичної етики та згоди учасників було проведено дослідження у групи офіцерів оперативного рівня (n=201), середній вік дослі- джуваних 36,4 роки. Результати дослідження показали, що концептуальні засади побудови моделі фізичної підготовки офіцерів оперативного рівня визначають систему взаємопов’язаних теоретичних положень, принципів побудови, наукових підходів і організаційно-методичних рішень, спрямованих на формування високого рівня фізичної, психофізіологічної та когнітивної готовності до виконання службово-бойових завдань. Висновки. Розроблені концептуальні засади передбачають побудову моделі фізичної підготовки на принципах безперервності, адаптивності, варіативності та функціональної спрямованості. Реалізація запропонованих концептуальних засад сприятиме підвищенню ефективності фізичної підготовки офіцерів оперативного рівня, зміцненню їх професійної надійності та підвищує спроможність держави до своєчасного й ефективного реагу- вання на воєнні виклики. Узагальнення результатів теоретичного аналізу дозволяє визначити, що концептуальні засади побудови моделі фізичної підготовки офіцерів оперативного рівня ЗСУ становлять цілісну методоло- гічну систему, яка включає взаємоузгоджені наукові підходи, принципи побудови та концептуальні положення.
Актуальність. Висока поширеність серцево-судинних захворювань та їхні значні економічні та соціальні наслідки диктують нагальну потребу в розробці та впровадженні ефективних профілактичних і реабілітаційних програм [12, 16, 18]. Фізкультурно-спортивна реабілітація розглядається як один із найбільш ефективних засобів профілактики серцево-судинних захворювань, зокрема попередження атеросклеротичних змін судин і серця. Мета. Обґрунтування ефективності комплексної програми з використанням засобів фізкультурно- спортивної реабілітації шляхом порівняльного аналізу динаміки морфофункціональних показників волейбо- лістів аматорів. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 44 чоловіки віком від 42 до 54 роки. Для педагогічного експерименту чоловіків поділили на основну групу (ОГ, n=22), яка виконала комплексну інтегровану програму з елементами аматорського волейболу, та контрольну групу (КГ, n=22), яка тренувалася за базовою програмою. Оцінено морфофункціональні показники і стан кардіореспіраторної системи. Отримані дані обробляли за допомогою пакету «STATISTICA 13.0» (StatSoft) з використанням параметричних та непараметричних методів дослідження. Результати дослідження та ключові висновки. Результати дослідження підтвердили, що редукція маси тіла та індекс маси тіла у чоловіків основної групи виступали морфологічною основою для підвищення екскурсії грудної клітки, тоді як у контрольній групі відсутні достовірні зміни масо-ростових показників обмежувала розвиток функціональних резервів дихальної системи.
Актуальність. В сучасній системі фітнес індустрії питанню щодо пошуку ефективних механізмів стабілізації роботи систем організму людей різного віку з надмірною вагою тіла внаслідок тривалої гіподинамії, певних нозологічних проявів, патологічних станів, приділяється увага науковцями не лише з фізичного виховання, але й дослідниками з біології, медицини. Мета. Дослідити ефективність використання біомаркерів крові для оцінки характеру адаптаційно-компенсаторних реакцій на тестові навантаження у чоловіків першого другого періодів зрілого та похилого віку з надмірною вагою тіла та гіпокінезією. Методи. Обстежено 60 чоло- віків різних вікових груп з вираженою гіпокінезією внаслідок проблем з надмірною вагою тіла. Сформовано 3 групи по 20 осіб: А (вік 32±1,3 років, жирова маса тіла – 46,2%), Б (вік 52±2,2 років, ЖМ – 50,3%), В (вік 64±2,4 років, ЖМ – 48,7%). Для оцінки адаптаційно-компенсаторних реакцій на тестове навантаження використовували біохімічні показники крові (КФК, ЛДГ, кортизол та креатинін). Результати. Виявлено, що у відповідь на тестове навантаження у представників групи А, активність ферменту КФК крові знижується на 6,9%, а у обстежених осіб групи Б – навпаки, спостерігаємо підвищення на 15,1% (p<0,05), що свідчить про активацію достатньо різних механізм енергозабезпечення м’язової діяльності в даних умовах. При цьому, у обстежених чоловіків всіх груп, не залежно від їх вікових особливостей, фіксуємо суттєве достовірне підвищення активності ЛДГ в сироватці крові. Однак, виявлені зміни досліджуваного біомаркера крові у чоловіків групи А (+36,9%) та В (+22,9%) у відповідь на стресовий подразник виходять за верхні межі референтних значень, що свідчить про можливі прояви активації компенсаторних механізмів. Встановлено, що у відповідь на тестове навантаження серед учасників дослідження спостерігаємо одночасно суттєве підвищення рівня кортизолу в крові (група Б +42,7%) навіть за верхні межі референту, а також зниження концентрації даного стероїдного гормону в крові представників груп А (-19,1%) та В (-16,6%) порівняно зі станом спокою. При цьому, у представників групи Б виявлено підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові на 13,9% (p<0,5), а у обстежених чоловіків групи А (-19,1%) та В (-9,3%) фіксуємо інший напрямок змін. Висновки. Виявлено, що серед учасників обстежених груп, саме у чоловіків першого періоду зрілого та представників похилого віку з надмірною вагою тіла та гіпокінезією, спостерігаємо виражені наслідки можливо хронічної дезадаптації, що під час тестового випробування призвело до провів компенсаторних реакцій на тлі виснаження резервів анаеробного механізму енергозабезпечення та додаткової активації процесів глюконеогенезу.
Актуальність. Успіх виконання завдань за призначенням залежить від багатьох чинників, які характеризують рівень готовності військовослужбовців за усіма напрямками діяльності. Специфіка сучасних військових конфліктів та бойової діяльності проти агресора рф вимагають від кожного воїна нових підходів щодо удосконалення засобів навчання, виховання та формування фізичної та психологічної підготовленості до дій у складних умовах з метою успішного виконання завдань військово-професійної діяльності. Таким чином, актуальним питанням залишається формування та удосконалення рівня бойової готовності військово- службовців силових структур. Мета роботи – проаналізувати рівень бойової готовності військовослужбовців (на прикладі експериментальної та контрольної груп фахівців механізованих підрозділів) та визначити вплив розвитку фізичних якостей та військово-прикладних навичок військовослужбовців на ефективність виконання завдань військово-професійної діяльності. Методи – аналіз наукової та методичної літератури за темою дослідження, тестування, методи математичної статистики. Результати. Встановлено, що запропонована авторська програма удосконалення психологічної підготовленості військовослужбовців до військово-профе- сійної діяльності під час занять з рукопашного бою позитивно впливає на вдосконалення бойової готовності курсантів механізованих підрозділів. Отримані дані вказують на те, що зміст вправ за розробленою програмою дає змогу покращити показники й сформувати важливі психологічні якості воїна – сміливість, рішучість, упевненість у своїх силах, у прийнятті рішення в умовах, максимально наближених до бойових, згуртувати підрозділ для якісного та успішного виконання бойових завдань на тлі значних фізичних і психологічних навантажень під впливом екстремальних чинників бойової обстановки. Висновки. Проведені дослідження дали змогу з’ясувати, що запропонований зміст вправ за авторською програмою вказує на позитивний вплив щодо удосконалення бойової готовності воїнів-піхотинців у процесі виконання завдань військово-професійної діяльності.
Актуальність. Олімпійський рух є важливою складовою світової та національної спортивної культури, що поєднує змагальну діяльність, гуманістичні цінності та міжнародну співпрацю. У контексті розвитку фізичної культури і спорту в Україні особливого значення набуває дослідження регіонального внеску у формування олімпійського потенціалу держави. Волинська область, маючи сталі спортивні традиції та розвинену систему підготовки спортсменів, відіграє помітну роль у представництві України на Літніх Олімпійських іграх. Водно- час у наукових дослідженнях недостатньо систематизовано історико-аналітичні дані щодо участі волинських спортсменів в олімпійському русі та ролі регіональних інституцій у цьому процесі. Мета дослідження – здійснити історико-аналітичний аналіз участі спортсменів Волинської області в Літніх Олімпійських іграх у період 1960–2024 років, а також визначити роль і внесок Відділення Національного олімпійського комітету України у Волинській області у розвитку олімпійського руху, підготовці спортсменів та формуванні спортивного іміджу регіону. Методи дослідження: історико-хронологічний аналіз, аналіз архівних і документальних джерел, контент-аналіз офіційних статистичних матеріалів Національного олімпійського комітету України, узагальнення та систематизація емпіричних даних. Результати дослідження. У статті подано хронологізований огляд участі волинських спортсменів у Літніх Олімпійських іграх, визначено динаміку представництва регіону та проаналізовано видовий спектр спортивних дисциплін. Встановлено, що найбільшу кількість учасників і виступів представлено у легкій атлетиці, веслуванні, боротьбі та велоспорті. Узагальнено основні спортивні досягнення та окреслено організаційну роль Відділення НОК Волинської області у підтримці олімпійського руху. Висновки. Результати дослідження підтверджують вагомий внесок Волинської області та її олімпійських інституцій у розвиток національного олімпійського руху й створюють підґрунтя для подальших регіональних досліджень.
Relevance. Static balance represents a fundamental component of neuromuscular control in combat sports, where efficient postural stability is essential for technical execution, performance optimization, and injury prevention. Objective. The aim of this study was to investigate the relationships between static balance indicators in performance Sambo athletes under bipedal and unipedal conditions. Methods. The study included 13 Sambo athletes aged 14–19 years. Static balance was assessed using the Sensamove platform under three conditions: bipedal stance (B), unipedal right (UR), and unipedal left (UL). The analyzed variables included performance (%) and directional deviations (front, back, left, right). Descriptive statistics and Pearson correlation analysis were applied. Statistical significance was set at p < 0.05. Results. The highest performance was observed in the unipedal left stance (84.31%), while the lowest was recorded in the bipedal stance (80.23%). Lower variability was found in the unipedal left condition (CV = 4.09%), indicating greater stability consistency. Correlation analysis revealed weak to moderate relationships between conditions (r = 0.09–0.37), suggesting condition-specific balance control. Strong associations were identified between anterior deviations (r = 0.76) and asymmetrical patterns in lateral deviations. Conclusions. Static balance performance differs significantly depending on stance condition, with unipedal left stance demonstrating superior stability. The findings highlight the presence of asymmetrical neuromuscular control and emphasize the importance of individualized and condition-specific balance training in Sambo athletes.
