Стаття присвячена дослідженню арт-текстилю як сфери творчого експерименту сучасних дизайнерів одягу та аксесуарів в контексті взаємодії традиційних ремесл і новітніх художніх практик. В центрі уваги аналіз взаємозв’язку класичних текстильних технік із сучасними методами проєктування, що формують нову естетику матеріальності та розширюють межі дизайну. Розглянуто особливості використання нетрадиційних матеріалів у створенні арт-текстилю, зокрема експериментів із вторинної сировини, синтетичними компонентами та комбінованими фактурами, які сприяють формуванню інноваційних дизайнерських рішень. Окремо увагу приділено техніці ткацтва та її сучасним трансформаціям – маніпуляціям із переплетеннями, об’ємними структурами і реконструкції традиційних підходів, що активно застосовуються в дизайні одягу та аксесуарів. Проаналізовано роль ручних текстильних практик: аплікації та текстильного колажу, вишивки, батіку, печворку та авторського принта як інструментів створення індивідуалізованої художньої мови сучасної моди. Визначено, що поєднання традиційних і експериментальних технік сприяє переосмисленню одягу як арт-об’єкта, що можна носити, де матеріал виступає засобом концептуального висловлювання. На прикладах творчості сучасних світових та українських дизайнерів висвітлено практичне застосування арт-текстильних методів у fashion-дизайні. Підкреслено, що інтеграція ремісничих технологій із новітніми матеріалами та авторськими експериментами формує актуальні тенденції розвитку дизайну одягу на початку ХХІ століття. Результати дослідження можуть бути використані у мистецтвознавчих студіях, освітніх програмах з дизайну та практичній діяльності дизайнерів одягу.
The purpose of the work was to identify innovative principles in packaging design that integrate functionality, aesthetics and environmental responsibility, contributing to the spread of a culture of sustainable consumption. The work used a systematic approach to the design of eco-friendly packaging, which is based on the integration of analytical-comparative, functional and morphological analysis methods and covers interdisciplinary research in the fields of design, ecology, materials science, marketing, consumer psychology, etc. A systematic analysis of eco-packaging has led to the development of three principles for its design: the use of biodegradable materials, multifunctionality, and the visualisation of natural aesthetics. It has been proven that the key area of innovation is the creation of packaging from biodegradable materials (paper, fabric, wood, plant raw materials, bioplastics, combined raw materials) that are capable of decomposing naturally without leaving environmentally harmful waste. The essence of the principle of multifunctionality has been substantiated, demonstrating the possibilities of eco-packaging design to form new ways of interacting with people and products (edible packaging, transformer packaging, organiser packaging, scented packaging). It has been found that the principle of visualising natural aesthetics emphasises the ecological orientation of the product and shapes the eco-conscious behaviour of the consumer through design. The principles considered ensure systematic design aimed at sustainable development of the natural environment, minimisation of negative impact on the environment, and improvement of aesthetic appeal. The results of the study outline the prospects for the implementation of innovative strategies in the practice of enterprises that seek to combine economic efficiency with care for the environment. The practical results of the research open up opportunities for creating conceptual models of eco-packaging that demonstrate a synthesis of functionality, aesthetics and environmental responsibility. This can be used in the design, educational and manufacturing activities of designers
Метою дослідження був всебічний аналіз механізмів функціонування ворожого архітектурного планування в сучасних містах та визначення його впливу на соціальну справедливість, права людини та принципи інклюзивного міського розвитку. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс міждисциплінарних методів: структурно-функціональний аналіз міських просторів, компаративний аналіз міжнародних практик, критичний дискурс-аналіз, типологічний аналіз архітектурних рішень та емпіричний аналіз задокументованих випадків з міст Північної Америки, Європи та Австралії за період 2010–2025 рр. У результаті дослідження проаналізовано еволюцію концепції від теорії «захищеного простору» Оскара Ньюмана (1970-і рр.) через принципи запобігання злочинності через екологічний дизайн до сучасних практик систематичного виключення. Визначено чотири основні типи ворожого дизайну та їх функціональні характеристики: антибездомні шипи як найбільш агресивну форму фізичного відштовхування, поділені лавки з підлокітниками як завуальований засіб запобігання лежанню, бар’єрне озеленення та каміння як псевдоестетичні перешкоди, а також демонтаж публічних зручностей як стратегію створення «примарних просторів». Встановлено, що вороже планування функціонує як складна система просторової сегрегації, яка маскується під нейтральні безпекові та естетичні рішення і забезпечує «чисті» простори для споживання та інвестицій шляхом виштовхування вразливих груп до менш видимих та менш безпечних районів міст. Доведено негативний психологічний вплив на безпритульних, включно з посиленням почуттів ізоляції, маргіналізації, стресу та втрати гідності. Емпірично встановлено географічні закономірності розміщення ворожих архітектурних елементів: концентрацію у бізнес-районах з високими доходами, віддаленість від соціальних служб та притулків, тісний зв’язок з процесами джентрифікації. Виявлено різноманітні форми громадського опору: тактичний урбанізм, демонтаж ворожих елементів, медійні кампанії та законодавчі ініціативи.
The article examines methods of architectural interpretation of brands in commercial and public spaces. These methods are considered within a contemporary paradigm in which the interior is not only a functional environment but also an effective tool of interaction between a brand and its target user, directly influencing business performance. Based on a generalisation of local and global design practices, a typology and methodology for integrating brands into public interiors are formulated for the first time. As a result, four methods are identified. The method of direct transformation is based on the direct transfer of identity elements into space. The morphological method considers these same identity elements as form-generating components of the spatial environment. The atmospheric method focuses on creating interiors with clear emotional and stylistic references that are inherently tied to a particular brand. The scenario-based method enables visitors to understand the brand through the experience of interacting with the space. The proposed methods reveal the brand through four comprehensive aspects: graphics, form, atmosphere, and user experience. The article analyses the specific features of each method's application, considering each as a distinct approach to translating brand identity: from simple visual identification to the formation of a particular emotional response, depending on the commercial objective. The developed methodology systematises the process of forming technical briefs for architects, designers, and marketers. It may be used as a practical foundation for developing competitive spatial solutions, ensuring conceptual integrity and contributing to the potential enhancement of business attractiveness.
Актуальність дослідження зумовлена переходом виставкового простору від моделі демонстрації об’єктів до організації цілісного досвіду відвідувача, у якому взаємодіють просторові, комунікативні, цифрові, інклюзивні та екологічні чинники. Мета роботи полягає у систематизації етапів еволюції дизайну виставкового простору та визначенні проєктних наслідків цієї еволюції для сучасної музейної, культурної та комерційної практики. Дослідження ґрунтується на сукупності методологічних інструментів: системному аналізі, історико-типологічному, аналітичному, порівняльному та культурологічному методах. Методологія базується на двоступеневому алгоритмі: на першому кроці за допомогою контент-аналізу виділено ключові маркери еволюції (адресат, публічність, модель експонування, логіка маршруту, інтерпретація, медіація, участь відвідувача); на другому – здійснено хронологічне групування стадій. Обґрунтовано комплексну періодизацію еволюції дизайну виставкового простору, що охоплює шість послідовних стадій – від приватно-колекційного та публічно-музейного до індустріально-видовищного, професіоналізованого, наративно-людиноцентричного й сучасного цифрово-гібридного, інклюзивного та сталого середовища. Виявлено ключові закономірності: поступове зміщення проєктного центру від експоната до системи взаємодії з відвідувачем, кумулятивне нашарування попередніх моделей та розширення меж об’єкта проєктування. Практична цінність полягає в розробці комплексної аналітичної моделі, що інтегрує історичні типи виставкового середовища з актуальними вимогами дизайну, яка може бути використана для кураторського планування, аналізу, оцінювання та проєктування сучасних експозиційних середовищ.
