Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення безбар’єрного простору з врахуванням потреб учасників бойових дій. В статті розкрито актуальність формування безбар’єрного простору в контексті соціальної підтримки учасників бойових дій. Вивчено наукову думку щодо сутності та складових предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії безбар’єрний простір – це організоване соціальне середовище, в якому кожна людина незалежно від віку, стану здоров’я, рівня мобільності, соціального статусу чи інших індивідуальних особливостей має рівний і зручний доступ до всіх напрямів життєдіяльності: фізичного, економічного, цифрового, інформаційного та суспільно-громадянського. Визначено цільові групи безбар’єрності: ветерани, люди з інвалідністю, особи із тимчасовими порушеннями здоров’я, батьки із малими дітьми, молодь, люди похилого віку. Проаналізовано стан та цільові групи безбар’єрності в Україні, відмічене збільшення кількості потенційно маломобільних груп населення, в тому числі осіб із інвалідністю внаслідок війни протягом 2024-2026 років. Досліджено результати формування безбар’єрного простору в Луцькій міській територіальній громаді. Вдосконалено схему безбар`єрного маршруту громади в контексті потреб учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни, сформовано новий піший маршрут, що дасть додаткові можливості щодо замовлення лікарських засобів, відпочинку, занять спортом та позитивно вплине на ментальне здоров’я маломобільних груп населення. Запропоновано напрями вдосконалення безбар’єрного простору в контексті соціальної підтримки учасників бойових дій: підвищення фізичної доступності інфраструктури через впровадження принципів універсального дизайну та формування безперервних безбар’єрних маршрутів; розвиток цифрової та інформаційної доступності шляхом адаптації електронних ресурсів, розширення доступу до онлайн-послуг; формування інклюзивної культури через проведення просвітницьких та освітніх заходів; вдосконалення управлінських і фінансових механізмів шляхом реалізації місцевих програм безбар’єрності, паритетного фінансування та залучення громадськості до прийняття рішень Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення безбар’єрного простору з врахуванням потреб учасників бойових дій в післявоєнний період.

Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціальної адаптації учасників бойових дій на онові зарубіжного досвіду. В статті розкрито актуальність проблеми соціальної адаптації учасників бойових дій, важливість пошуку ефективних шляхів її забезпечення за умов повномасштабного військового вторгнення. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальна адаптація учасників бойових дій ‒ це складний, тривалий та комплексний процес відновлення, пристосування та інтеграції колишніх військовослужбовців у мирне життя, який охоплює соціальні, психологічні, економічні, правові та культурні аспекти їхнього життя. Вона передбачає відновлення здатності особи виконувати соціальні ролі, адаптацію до умов цивільного середовища, формування нових соціальних зв’язків, подолання наслідків фізіологічних та психологічних травм, зміну ціннісних орієнтацій та професійних навичок. Вивчено особливості соціальної адаптації учасників бойових дій у США, Ізраїлі, Німеччині, Франції, Великій Британії, відмічено що із досвіду даних країн можна використати у вітчизняних реаліях. Досліджено стан соціальної адаптації учасників бойових дій в Україні, встановлено тенденцію до стрімкого зростання кількості учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни протягом 2021–2025 років. Відмічено високий рівень діджиталізації адміністративних та соціальних послуг для учасників бойових дій в Україні у порівнянні із зарубіжним країнами. Запропоновано напрями вдосконалення соціальної адаптації учасників бойових дій: розвиток житлових і соціально-побутових програм; забезпечення освітньої та інформаційної підтримки; розвиток партнерства між державою, громадами та громадськими організаціями; підтримка ветеранського спорту та дозвілля; розвиток ветеранського самоврядування; підтримка родин загиблих та зниклих безвісти; цифровізація соціальних послуг; розвиток системи психологічної реабілітації та підтримки; сприяння працевлаштуванню та професійній реінтеграції. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціальної адаптації учасників бойових дій в післявоєнний період.

В статті розкрито актуальність розробки та впровадження соціальних програм на рівні територіальних громад, обґрунтовано їхню роль у задоволенні соціальних потреб населення в умовах децентралізації, доведено ефективність локального підходу до надання соціальних послуг та зазначено ключові чинники, що впливають на результативність їх реалізації. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії програма соціального захисту населення ‒ це системно організований комплекс заходів, спрямованих на розв’язання конкретних соціальних проблем вразливих категорій населення, що реалізується у визначений термін з використанням відповідних фінансових, матеріальних, трудових та організаційних ресурсів в межах певної території. Вивчено правове забезпечення формування та реалізації соціальних програм, як на держаному так і місцевому ріні. Досліджено стан виконання державних цільових програм, відмічено затримки в їх реалізації через брак фінансування, за винятком окремих програм спрямованих на підтримку осіб з інвалідністю, дітей-сиріт, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб. Досліджено наявні соціальні програми Луцької міської територіальної громади, зокрема проаналізовано: Комплексну програму соціальної підтримки ветеранів війни та членів їх сімей на 2024–2026 роки; Програму соціального захисту населення на 2023–2025 роки; Програму соціальних виплат дітям на 2024–2026 роки; Програма розвитку надання соціальних послуг на 2021–2025 роки; Програму «Громада без Бар’єрів» на 2024–2026 роки; Програму соціальної адаптації осіб з інвалідністю на 2024–2026 роки; Програму забезпечення виконання рішень суду та виконавчих документів на 2024–2026 роки; Програму забезпечення житлом на умовах співфінансування учасників АТО/ООС та членів їх сімей на 2021–2025 роки, визначено особливості їх формування та впровадження.Запропоновано напрями підвищення ефективності цільових програм соціального захисту населення: посилення адресності соціальної допомоги, цифровізація та автоматизація процесів розробки та реалізації соціальних програм, орієнтування програм на профілактику соціальних ризиків, децентралізація управління соціальними програмами, удосконалення нормативно-правової бази, здійснення постійного моніторингу та оцінки ефективності соціальних програм, забезпечення міжсекторальної взаємодії та партнерства, дотримання гендерно-чутливого підходу у формуванні соціальних програм, залучення громадськості до формування соціальних програм, забезпечення гнучкість соціальних програм до кризових ситуацій. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності місцевих соціальних програм в післявоєнний період.

Introduction. In modern conditions, the development of a green economy is becoming one of the priority areas of modern global development, aimed at ensuring sustainable economic growth taking into account environmental constraints. The integration of the principles of social responsibility into the economic activities of enterprises creates the prerequisites for a harmonious combination of economic, social and environmental interests. All this requires in-depth research into the main aspects of the formation of a green economy on the principles of social responsibility, as well as identifying ways to increase the effectiveness of its implementation in business practice. The purpose of the article. The purpose of the study is to identify key mechanisms for integrating the principles of social responsibility into the business processes of enterprises, assess their effectiveness for economic and environmental development to ensure a harmonious balance between socio-economic goals and the preservation of ecosystems. Methods. The research process used an interdisciplinary approach, which includes an analysis of the theoretical foundations of the green economy and social responsibility, as well as approaches to their implementation. Systems analysis methods were used to assess the relationships between economic, social and environmental components, as well as comparative analysis to study international experience in implementing the green economy. Empirical methods were used to identify current problems and prospects for business development in the context of a socially responsible approach. Results. The article examines the role of social responsibility as a fundamental basis of a green economy, which contributes to the harmonious combination of economic, environmental and social interests. The mechanisms of integrating the principles of social responsibility into business processes are analyzed, which include the introduction of environmentally friendly technologies, the reduction of harmful emissions and the rationalization of resource use in economic processes. The need to implement a strategy of socially responsible development in the activities of business entities is proven to ensure business competitiveness and promote environmentally safe conduct of economic activity. Social responsibility is defined as a functional tool for achieving sustainable economic progress and environmental protection. An organizational and economic mechanism for the functioning of a green economy based on social responsibility is formed. Conclusions. It has been proven that the development of a green economy based on social responsibility is an important tool for ensuring sustainable economic growth that takes into account the environmental and social needs of society. It has been determined that the integration of these principles into the activities of enterprises contributes to increasing competitiveness, preserving natural resources, and forming a positive social reputation of business.

Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціального консультування в умовах територіальної громади. В статті розкрито актуальність проблеми соціального консультування, необхідність пошуку ефективних шляхів його забезпечення в умовах погіршення соціально-економічного стану країни та зниження загального добробуту громадян. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальне консультування – це професійна діяльність, спрямована на надання допомоги людям у вирішенні соціальних, психологічних, фінансових та інших проблем через надання інформації, порад, емоційної підтримки та розробку стратегій подолання труднощів. Вивчено правове забезпечення соціального консультування, відмічено його громіздкість через взаємозв’язок з великою кількістю інших нормативно-правових документів, що ускладнює його розуміння отримувачам соціальних послуг. Досліджено особливості соціального консультування в Україні, відмічено тенденцію до стрімкого зростання кількості звернень внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни та інших категорій населення, які опинились в складних життєвих обставинах. Проаналізовано специфіку соціального консультування в Луцькій міській територіальній громаді, відмічено особливості функціонування місцевого департаменту соціальної політики, щодо здійснення консультування та інформування мешканців громади. Запропоновано напрями підвищення ефективності соціального консультування: впровадження Державного стандарту соціальної послуги консультування, формування загальнонаціональної системи підготовки та сертифікації соціальних консультантів, розвиток онлайн-інструменти та цифрових платформ соціального консультування, координація міжнародної діяльності щодо інформаційного обміну з питань соціального консультування, розвиток інституту мобільних мультидисциплінрних бригад, інтеграція соціального консультування в адміністративні послуги територіальних громад, посилення міжвідомчої координації між соціальними, медичними, освітніми та правоохоронними структурами, проведення інформаційно-просвітницьких кампаній серед населення, спрямованих на формування позитивного ставлення до соціального консультування, забезпечення психологічної підтримки соціальних консультантів, залучення громадських і волонтерських організацій до надання соціального консультування, впровадження системи моніторингу та оцінки якості соціального консультування. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціального консультування в післявоєнний період.

In the context of modern social transformations, innovative administration of social support and interagency cooperation are key to enhancing social service efficiency. Integrated management models using digital technologies, cross-sectoral coordination, and organizational partnerships ensure systematic, coherent support. This study examines the theoretical and methodological foundations of interagency cooperation as a tool for optimizing resources, strengthening social cohesion, and improving community-level social policy. A survey of 876 service recipients and 188 providers revealed high awareness of integrated approaches (59.7% recipients, 75% providers) and positive impacts on vulnerable groups (82.5% recipients, 88.8% providers). However, full implementation of innovative practices remains limited, with barriers including regulatory gaps, a lack of unified methodology, and insufficient professional training, highlighting the need to enhance human, regulatory, and digital support.

У статті розглядається освітній простір як багатовимірне середовище, що поєднує навчальні, соціальні, психологічні та інтеграційні функції у процесі підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб в умовах децентралізації та воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена потребою формування ефективної системи соціальної допомоги дітям, які зазнали травматичного досвіду, у межах освітнього та громаданського середовищ. Метою статті є обґрунтування теоретичних і практичних засад використання освітнього простору як ресурсу соціальної підтримки дітей ВПО та визначення напрямів його удосконалення у територіальних громадах України. Освітній простір громади виконує роль стратегічного ресурсу соціальної політики, спрямованого на відновлення психоемоційного стану, формування соціальних зв’язків і забезпечення рівного доступу до освіти. Визначено, що навчальна, соціалізаційна, інклюзивна та терапевтична функції освітнього середовища сприяють адаптації дітей внутрішньо переміщених осіб, розвитку їхніх когнітивних і комунікативних компетентностей, зменшенню рівня тривожності та ізоляції. Важливою складовою забезпечення ефективної соціальної підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб у закладах освіти визначена злагоджена взаємодія всіх учасників освітнього середовищ. Де кожна професійна група – педагоги, соціальні педагоги та адміністрація – виконує свою унікальну роль у створенні системи безпеки, довіри та розвитку дитини. Розкрито сутність партнерської взаємодії громади й закладів освіти як умови забезпечення комплексної підтримки дітей і сімей переселенців. Обгрунтовані напрями удосконалення освітнього простору: інституційне зміцнення партнерств, цифровізація освіти, розвиток інклюзивного середовища, запровадження супервізійної підтримки педагогів і системний моніторинг ефективності соціально-освітніх програм.

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню соціально-економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці рекомендацій для ефективної соціально-економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство, зокрема шляхом визначення ключових понять, аналізу факторів та бар’єрів, а також розробки основних засад формування інклюзивних програм. Методологія цієї статті ґрунтується на комплексному підході до вивчення теоретичних основ соціально-економічної реінтеграції ветеранів у цивільне суспільство. Використано аналіз нормативно-правових актів України, зокрема Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для визначення правового статусу ветеранів та ключових понять, пов’язаних із реінтеграцією. Огляд наукової літератури та публікацій дав можливість сформувати понятійний апарат та визначити основні підходи до реінтеграції. Використання даних соціологічних опитувань та досліджень, таких як аналітичний звіт SCORE та опитування Українського ветеранського фонду, допомогло ідентифікувати основні проблеми та виклики, з якими стикаються ветерани при поверненні до цивільного життя. На основі порівняльного аналізу різних підходів до реінтеграції ветеранів, визначено фактори, що впливають на її успішність, та розроблено рекомендації для забезпечення її ефективності. Запропоновано створення спеціальних програм, спрямованих на організацію туристичних подорожей і рекреаційних заходів для ветеранів, що сприятиме їхньому психологічному відновленню та зміцненню соціальних зв’язків. Синтез та узагальнення результатів аналізу сприяли виробленню науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження інклюзивних підходів до соціально-економічної реінтеграції ветеранів. Новизна полягає у систематизації та узагальненні інформації з цього питання та розробці конкретних рекомендацій для покращення ефективності реінтеграційних програм для ветеранів. У статті вперше систематизовано та обґрунтовано принципи та критерії формування інклюзивних програм для соціально-економічної реінтеграції ветеранів. Загальні висновки статті підкреслюють важливість впровадження інклюзивних підходів у реінтеграційні програми для забезпечення успішної адаптації ветеранів у цивільне суспільство. Дослідження також вказує на потребу в подальших дослідженнях для вдосконалення підходів до реінтеграції ветеранів та підтримки їхнього соціально-економічного відновлення.

Метою статті є дослідження рівня діджиталізації соціальних послуг та визначення переваг їх надання засобами електронного урядування. У статті досліджено теоретичні аспекти та визначено основні проблеми діджиталізації надання соціальних послуг, проаналізовано структуру соціальних послуг та контингент їх отримувачів у Луцькій міській територіальній громаді, визначено переваги надання соціальних послуг засобами електронного урядування. Сформовано власне розуміння категорії діджиталізація соціальних послуг – це процес застосування цифрових технологій у сфері соціального обслуговування населення, що включає використання електронних систем, програмного забезпечення та інтернет-ресурсів для покращення надання соціальних послуг та спрощення взаємодії між соціальними службами та користувачами. Досліджено особливості використання базових програмних комплексів в системі Міністерства соціальної політики: Автоматизована система обробки документації отримувачів пенсій та допомог на базі комп’ютерних технологій (АСОПД/КОМТЕХ), Програмно-технологічний комплекс з надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (ПК «Житлові субсидії»), Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП), Програмний комплекс «Інтегрована інформаційна система «Соціальна громада», Єдина інформаційна система соціальної сфери (ЄІССС). Визначено переваги надання соціальних послуг засобами електронного урядування з використанням Єдиної інформаційної системи соціальної сфери: нівелювання корупційних ризиків шляхом усунення безпосереднього контакту між службовцями та соціальними клієнтами; прискорення документообігу та мінімізація витрат на нього, повне усунення необхідності паперових довідок; забезпечення інтероперабельності усіх баз даних соціальної сфери; формування єдиного вікна по отриманню будь-якої соціальної послуги; забезпечення швидкого обміну інформацією між державними службами; підвищення адресності та ергономічність надання соціальних послуг. Перспективи подальших досліджень полягають в удосконаленні процесів надання соціальних послуг засобами електронного урядування.

The article examines the main aspects of transforming the labor market in Ukraine in the context of the destructive impact of the war and the associated economic instability. The primary factors affecting the labor market, such as migration processes, changes in the structure of employment, digitization of the economy, and the introduction of the latest technologies, are considered. The consequences of military operations on the transformation of the labor market are analyzed. Current trends in the demand for new professions, demographic changes, and the impact of state regulatory policy on employment support are explored. The prospects for developing the labor market in the context of Ukraine's European integration and the potential for increasing the competitiveness of Ukrainian workers in the European labor market are determined. The necessity of enhancing the adaptability of the workforce to modern challenges and optimizing state employment programs to ensure sustainable economic development of the country in the future has been demonstrated.

Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в умовах територіальної громади. В статті обґрунтовано актуальність проблеми соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, необхідність пошуку ефективних шляхів соціальної адаптації даної категорії громадян у нових місцях проживання. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальний захист внутрішньо переміщених осіб – це система соціальної та фінансової підтримки внутрішньо переміщених осіб, яка включає фінансову, матеріальну та соціально-психологічну підтримку даної категорії громадян до їх повної реінтеграції у суспільство на новому місці проживання. Вивчено законодавче забезпечення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, відмічено його складність для розуміння потерпілими особами, та необхідність вдосконалення щодо обліку даної категорії громадян, верифікації їх даних та прозорості надання соціальної допомоги. Досліджено зарубіжний досвід соціального захисту внутрішньо переміщених осіб Молдови, Сербії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, відмічено можливості його застосування в українських реаліях. Проаналізовано соціальний захист внутрішньо переміщених осіб протягом 2023 року в Луцькій міській територіальній громаді, визначено наявні проблеми та тенденції. Запропоновано напрями вдосконалення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб: посилення соціального діалогу та співпраці між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та жителями громади; розподіл та перерозподіл внутрішньо переміщених осіб між територіальними громадами країни, для усунення локальних перенавантажень та оптимізації можливостей системи соціального захисту; фінансування потреб внутрішньо переміщених осіб на паритетних засад з максимальним залучення ресурсів вітчизняних та міжнародних благодійних організацій; комплексність надання соціальної допомоги (матеріальна, медична, юридична, психологічна, соціальна). Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціального захисту внутрішньо переміщених в післявоєнний період.

У статті розглянуто сучасні підходи до інтеграції екологічних принципів у стратегії корпоративної відповідальності підприємств в контексті їх ролі у вирішенні екологічних проблем виробництва. Досліджено взаємозв’язок між екологічними ініціативами бізнесу, ефективним використанням ресурсів та економічною конкурентоспроможністю. Розкрито роль соціальної відповідальності бізнесу у формуванні екологічно свідомої корпоративної культури, що сприяє досягненню Цілей сталого розвитку ООН. Визначено інструменти, які допомагають підприємствам відповідати вимогам «зеленої» економіки на основі запровадження принципів циркулярної економіки та прозорості бізнес-процесів. Розглянуто перешкоди, з якими стикаються підприємства під час адаптації до екологічних стандартів, та запропоновано механізми подолання цих бар’єрів. Доведено необхідність формування державно-приватного партнерства для формування сприятливих умов впровадження соціальної відповідальності у контексті «зеленої» економіки для забезпечення екологічної стійкості.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності соціального захисту ветеранів війни шляхом їх соціально-економічної реінтеграції у цивільне суспільство. В статті обґрунтовано актуальність проблеми соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, необхідність пошуку нових шляхів ефективної соціально-економічної реінтеграції даної категорії населення у післявоєнне суспільство. Досліджено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальний захист ветеранів війни – це система заходів та програм, спрямованих на забезпечення прав та гарантій, створення належних умов життя, підтримку соціального та матеріального добробуту осіб, які брали участь у військових діях, їхніх сімей та інших пов’язаних з ними осіб. Досліджено нормативно-правову базу соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, визначено значну громіздкість, суперечливість та необхідність вдосконалення законодавства в аспектах практичної реалізації соціальних гарантій даній категорії населення. Вивчено зарубіжний досвід соціального захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей, визначено низький рівень соціальної підтримки ветеранів у порівнянні із аналогічними системами країн, що входять до НАТО. Проаналізовано комплексну програму соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей на 2024–2026 роки в Луцькій міській територіальній громаді, визначено наявні проблеми та тенденції. Запропоновано напрями вдосконалення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей: створення єдиного реєстру всіх категорій ветеранів; розвиток регіональних мереж соціальних центрів для ветеранів; розроблення інклюзивних програм соціальної підтримки для кожного ветерана; надання комплексної соціальної підтримки (фінансової, матеріальної, психологічної, медичної, тощо); забезпечення повної соціально-економічної реінтеграції ветеранів; здійснення постійного моніторингу та корекції програм соціальної підтримки ветеранів. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні інклюзивних програм соціально-економічної реінтеграції ветеранів війни та членів їх сімей в умовах територіальної громади.

Метою статті є дослідження теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності соціального захисту пільгових категорій громадян. У статті досліджено теоретичні аспекти та визначено основні проблеми соціального захисту пільгових категорій населення, проаналізовано динаміку кількості пільговиків та профінансованих сум виплат у Луцькій міській територіальній громаді, запропоновано пріоритетні напрями підвищення ефективності соціального захисту даної категорії громадян. Визначено власне розуміння категорії соціального захисту пільгових категорій громадян – це система заходів державного та соціального характеру, спрямована на підвищення рівня життя та забезпечення соціального благополуччя громадян, які знаходять у складних життєвих ситуаціях та потребують допомоги. Сформовано пріоритетні напрями підвищення ефективності соціального захисту пільгових категорій громадян: впровадити єдину інформаційну систему обліку усіх пільговиків та виплат по ним, забезпечивши сумісність з іншими базами даних Пенсійного Фонду України, Державної служби зайнятості, Державної податкової служби України, Департаментами соціального захисту та Центрами соціальних служб територіальних громад; сформувати єдиний нормативно-правовий документ, який би регулював процедури призначення усіх видів пільг; максимізувати адресність соціальної пільги прив’язавши її до конкретного отримувача, за принципом «гроші ходять за пільговиком»; підняти мінімальні соціальні стандарти та збалансувати таким чином відношення кількості пільговиків до населення держави в цілому; забезпечити паритетне фінансування соціальних пільг з державного та місцевих бюджетів, максимально залучати кошти міжнародних соціальних програм та благодійних фондів. Перспективи подальших досліджень полягають в удосконаленні механізмів адресного розподілу фінансових ресурсів з метою забезпечення ефективного соціального захисту пільгових категорій громадян.

Метою дослідження є аналіз зарубіжного досвіду соціального захисту населення та визначення перспектив його застосування в Україні. У статті досліджено континентальну, англосаксонську, скандинавську, південно-європейську, неоліберальну моделі соціального захисту населення, виокремлено властиві їм характеристики, переваги та недоліки, зазначено країни де вони застосовуються. Сформовано основні тенденцій характерні адміністративному і правовому регулюванню системи соціального захисту в розвинутих державах світу: стале зростання асортименту та якості соціальних послуг; пріоритетне соціальне обслуговування дітей з особливими потребами і дітей, позбавлених батьківської опіки; максимальне делегування функцій соціального захисту від органів центральної державної влади до місцевого самоврядування, а також передання відповідного фінансового ресурсу; активне залучення громадських організацій, волонтерів, благодійних фондів до вирішення проблем осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах; створення конкурентних умов для приватних надавачів соціальних послуг; забезпечення громадянам права на соціальне обслуговування та постійний контроль за якістю наданих соціальних послуг та особами які їх отримали. Вказано, що у вітчизняній системі соціального захисту необхідно поєднати кращі сторони англосаксонської, континентальної та скандинавської моделей, нівелюючі їх негативні якості. Зокрема, в англосаксонської моделі слід перейняти підходи щодо обмеження кількості пільговиків, отримувачів субсидій та інших видів соціальної допомоги; в скандинавської необхідно запозичити всеохоплюючу систему соціального страхування, за принципом мінімізації відсотка страхування та максимізації кількості застрахованих від всіх можливих соціальних ризиків; в континентальної моделі необхідно перейняти стабільність законодавства, правил соціального страхування та отримання соціальних допомог і виплат. Перспективи подальших досліджень полягають в удосконаленні механізму забезпечення соціальних гарантій населенню в післявоєнний період з урахуванням зарубіжного досвіду.

The paper is about the scientific category "social management". A number of derived theoretical and methodological problems regarding the essence of the category are formed. Differences between the interpretation of the general categories "management" and "managing" are given. Various definitions of the studied term are presented. The fact of terminological uncertainty and absence of a universal scientific approach to the interdisciplinary research object "social management" is noted, which is due to the polycomprehensiveness and certain uncertainty of the structural components. The author made an attempt to form a universal definition of the category "social management", which is based on a combination of two main aspects: management of social systems in combination with solving social problems. Various aspects of management of social systems (enterprises, organizations, collectives) and peculiarities of the researched category are presented. The general scientific principles and ideas formed by management classics: F. Taylor, H. Fayol, H. Emerson, are summarized. The role of the team as a kind of stabilizer in the process of enterprises and organizations functioning is analyzed, and various shortcomings in its evaluation are given. The fact of an integrated approach in forming methodological core, which synthesizes three interrelated paradigms: managerial, psychological, social and economic, is established. A number of specialized theories are singled out: the system theory of the firm, the theory of social action, and the theory of service state. Attention is focused on the methodology of the system theory of the firm, which is characterized by a certain fragmentation, different research subjects in the main areas: the processes of forming and implementing management decisions, the search for key factors of the firm's market success (strategic theory), concentration on the problems of the production sphere. A number of specific features of social management are given. It was concluded that modern management is primarily socially oriented.

Метою дослідження є аналіз теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності управління соціальним захистом безробітних. У статті досліджено теоретичні аспекти менеджменту соціального захисту безробітних в Україні, сформовано власне розуміння категорії соціальний захист безробітних – це система соціального забезпечення осіб, які втратили місце постійної роботи, шляхом надання їм тимчасових фінансових виплат протягом визначеного періоду, та пошуку нового місця роботи за спеціальністю, чи безкоштовну перекваліфікацію згідно вимог ринку праці. Розглянуто функції Державної служби зайнятості, як основної управлінської структури із забезпечення соціального захисту безробітних в Україні. Вказано, що система соціального захисту безробітних в Україні побудована на принципах: універсальності; справедливості; стимулювання та передбачає такі засоби соціальної підтримки безробітних: виплата допомоги по безробіттю; професійна реабілітація; сприяння активному пошуку роботи. Проаналізовано динаміку та структуру зареєстрованих та працевлаштованих безробітних громадян на ринку праці Волинської області за 2021-2023 роки. Відмічено загальну тенденцію зменшення кількості зареєстрованих безробітних протягом січня-квітня 2023 року у порівнянні з аналогічними періодами попередніх років, що пояснюється активним призовом на військову службу та значним відпливом працездатного жіночого населення за кордон. Сформовано напрями збільшення ефективності соціального захисту безробітних: підвищити рівень загального добробуту населення; забезпечити функціонування другого та третього рівня пенсійної системи; зберегти наявні робочі місця шляхом підтримки роботодавців; забезпечити ефективну перепідготовку осіб, що втратили робоче місце; посилити координацію міжнародної діяльності з питань зайнятості; збалансувати пропозицію навчальних закладів з потребами ринку праці; проводити спеціалізовані ярмарки праці спільно з навчальними закладами; інтенсифікувати співпрацю між соціальними партнерами. Перспективи подальших досліджень полягають в розробці ефективного менеджменту соціального захисту безробітних в післявоєнний період.

The article analyzes various definitions of the essence and content of the concepts of "social design", "pedagogical design" and "social-pedagogical design", identifies the most well-known approaches to their interpretation. The study deals with topical issues of the educational process aimed at the implementation of social-pedagogical design in higher education institutions. In particular the main requirements are summarized for the design of the educational environment of higher education institutions in general and the professional training of future teachers. The article notes that the concept of "project" appeared in the scientific literature, is interpreted as a "technical project", "public project", "project of social order". The formation of design takes place within the framework of engineering activities. This is due to the need to transfer the graphic image by the engineer to production. Again, the purely technical properties of social design of that time are tracked. At that time, the concept of social engineering is more common. In fact, social design is separated from technical and at the stage of development absorbs the properties and features of planning, forecasting and design. The development of social design begins since the middle of XX century. Scientists interpret the essence of the concept of "design" differently, and there is no single accepted definition. But the leading idea of many definitions is that design is the creation of an image of the desired future. Social design is the construction by an individual, group or organization of an action aimed at achieving a socially significant goal that is localized in place, time and resources. The essence of social design is to design the desired states of the future. Social design can be considered as innovation activity, since it involves clearly designed actions localized in time, place and resources. There are certain differences between social and educational projects are noted. Unlike social projects aimed at transforming and improving society, social relations and processes, the pedagogical project is focused on solving the problems of education and upbringing. But this happens in its pure form. When goals and problems are combined, social and pedagogical design arises. Its objects are: social-cultural environment (creation of a favorable sociocultural space and optimization of conditions for self-development of the individual, social group, territory as a whole); lifestyle (support of certain types and directions of activity of the individual, which contribute to the growth of quality indicators of life); spheres of personality life (educational, educational, production, sports, information, etc.). Therefore, the social-pedagogical project is a constructed social innovation, the purpose of which is to improve pedagogical processes (development, education, upbringing, social formation of the individual) in certain sociocultural conditions. The conclusion is substantiated based on the theoretical analysis of scientific literature, that socio-pedagogical design is a preliminary purposeful definition and design of the program of activities of the subjects of the pedagogical process in their interaction, as well as the further implementation of this program aimed at providing a personal-development approach to education and training. Prospects for further scientific research are seen in identifying topical problems of using social and pedagogical design.

Метою дослідження є аналіз менеджменту соціальних послуг Луцької територіальної громади в умовах воєнного стану та розробка рекомендацій щодо підвищення його ефективності. У статті досліджено практичні аспекти надання соціальних послуг у Луцькій територіальні громаді. Проаналізовано організаційні структури Департаменту соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації, Департаменту соціальної політки Луцької міської ради, Територіального центру соціального обслуговування міста Луцька. Виявлено наступні тенденції: розділення виконавчої та контролюючої функції; передача частини адміністративних повноважень з центральних органів влади до органів місцевого самоврядування; чітке розмежування фінансування соціальних послуг та допомог з різних бюджетів; діджиталізація соціальних послуг, централізація та перенесення усіх соціальних реєстрів у хмарні сховища та їх інтеграція у єдину систему. Сформовано власне розуміння поняття менеджмент соціальних послуг – це процес управління, направлений на максимальне задоволення соціальних та матеріальних потреб населення, що опинилося в складних життєвих обставинах за умов недостатності фінансових та кадрових ресурсів. До першочергових заходів з підвищення ефективності менеджменту соціальних послуг у воєнний період віднесено: надання якісної соціальної послуги кожному отримувачу; визначення загальної потреби територіальної громади у соціальних послугах та впровадження нових видів соціальних послуг пов’язаних з воєнним станом; залучення до керівництва та роботи у соціальних службах та їх підрозділах лише працівників із профільною вищою освітою, та відповідним досвідом; недопущення переведення працівників соціальних служб на 2/3 окладу чи інших форм зменшення заробітної плати. Перспективи подальших досліджень вбачаються в аналізі результатів управління соціальними службами та пошуку шляхів підвищення ефективності надання соціальних послуг населенню в післявоєнний період.

Метою статті є аналіз соціального захисту населення в умовах територіальної громади та розробка рекомендацій щодо підвищення його ефективності на місцевому рівні. У статті досліджено практичні аспекти соціального захисту населення у новостворених територіальних громадах. Проаналізовано доходи загального фонду місцевих бюджетів, виявлену позитивну тенденцію до збільшення фінансового ресурсу сільських територіальних громад, що позитивно впливає на їх здатність забезпечувати необхідний рівень соціального захисту населення. Детально розглянуто сільські Боратинську, Зимнівську, Колодяжненську та Луцьку міську територіальні громади Волинської області. На їх прикладі, досліджено особливості фінансування соціальної сфери та надання соціальних послуг у сільській та міській територіальних громадах. Сформовано висновок, що децентралізація позитивно вплинула на соціальний захист населення, оскільки місцева влада краще розуміє наявні проблеми та раціональніше витрачає кошти на їх вирішення. Відмічено, що в соціальній сфері залишилась велика кількість досі не вирішених проблем. Розроблено пріоритетні напрямки покращення ефективності соціального захисту населення у територіальних громадах: впровадження Єдиної інформаційної системи соціальної сфери; фінансування системи соціальних послуг на паритетних засадах; профілактика виникнення складних життєвих обставин; формування додаткових джерел доходів у місцеві бюджети для фінансування соціально важливих видатків; вдосконалення нормативно-правової бази соціальної сфери; покращення матеріально-технічного забезпечення фахівців з соціальної роботи; розмежування функцій між структурними підрозділами соціальної сфери, усунення дублювань та протиріч; організація постійного навчання, стажування та підвищення кваліфікації фахівців з соціального захисту. Перспективи подальших досліджень вбачаються в аналізі результатів діяльності місцевих органів соціального захисту населення та пошуку шляхів підвищення ефективності їх функціонування.