Introduction. Glucocorticoid-induced osteoporosis (GIOP) is a bone metabolic disease that develops as a result of glucocorticoid (GC) use, is one of the most frequent causes of secondary osteoporosis, leads to an increase in the risk of low-energy fractures, disability and mortality of GC users. Despite the few stu­dies conducted in Ukraine on the epidemiology and treatment of GIOP, there have been no national recommendations for its ma­nagement until now, which has become the background for their creation. The purpose was to develop national guidelines for the diagnosis, prevention, and treatment of GIOP based on the analytical analysis of modern literary sources to improve the awareness of the medical community of Ukraine, improve management, and reduce the socio-economic burden of the disease. Materials and ­methods. A group of 18 experts, leading Ukrainian scientists in various fields, was created to develop the guideline. An analysis of current literary sources on epidemiology, risk factors, diagnosis, prevention and treatment of GIOP, and monitoring of the effectiveness and safety of its treatment was carried out. Evidence was synthesized ­using the GRADE system, and a critical assessment of the quality of the recommendations was carried out using the AGREE II tool. ­Results. The guideline consists of 12 provisions on screening, diagnosis, prevention, and treatment of GIOP. The authors emphasized the need to increase the awareness of the medical community of Ukraine regarding the problem, as well as patients regarding the possible side effects of GC. They presented the features of the clinical assessment of the osteoporotic fracture risk in GC users, as well as modern and available in Ukraine methods of diagnosis and treatment of GIOP. Conclusion. The first Ukrainian guideline for screening, diagnosis, prevention, and treatment of GIOP is an important national tool for its management, which is recommended by the Board of the Ukrainian Association of Osteoporosis for use in practical health care by doctors of various specialties.

Актуальність. При лікуванні переломів у деяких випадках з’являється можливість вибору способу остеосинтезу, що відображено в «Клінічних рекомендаціях з лікування переломів», затверджених Пленумом асоціації ортопедів-травматологів України 15.05.2013 р. З урахуванням цього важливо знати, яке місце займає кожен із варіантів остеосинтезу, зокрема зовнішній черезкістковий остеосинтез (ЧКО), у практиці травматологічних відділень. Мета дослідження: встановити частоту застосування ЧКО та його співвідношення з внутрішнім остеосинтезом у практиці травматологічного відділення міської лікарні. Матеріали й методи. Проведено ретроспективне дослідження за матеріалами травматологічного відділення КМУ «Міська лікарня № 3» м. Краматорська (лютий 2015 р. — січень 2017 р.). Здійснено тотальну вибірку операцій ЧКО (72 спостереження), досліджено співвідношення зовнішнього та внутрішнього остеосинтезу. Результати. Як основний варіант остеосинтезу при лікуванні переломів ЧКО застосовано в 53 випадках (73,6 %). При наслідках травм його використано в 11 (15,3 %) спостереженнях, як спосіб тимчасової фіксації — у 8 (11,1 %). ЧКО становив 31,9 % серед втручань на аналогічних сегментах (72 із 226, співвідношення — 1 : 2,14). Він виявився домінуючим при діафізарних переломах кісток гомілки (26 із 47, 1,24 : 1), переважав при переломах дистального епіметафізу променевої кістки (2 : 1) та п’яткової кістки (2,5 : 1). Співвідношення ЧКО та внутрішнього остеосинтезу при пошкодженнях надп’ятково-гомілкового суглоба становило 1 : 2,93 (14 проти 41). При лікуванні наслідків травм найбільш часто ЧКО застосовували при наслідках переломів діафіза стегнової кістки (6 спостережень — 8,3 %). Висновки. Зовнішній черезкістковий остеосинтез становив 31,9 % серед усіх операцій остеосинтезу. Як основний вид остеосинтезу ЧКО застосовано у 88,9 % випадків, в 11,1 % — як спосіб тимчасової фіксації. Найбільш часто ЧКО використовували при діафізарних переломах кісток гомілки, ділянки надп’ятково-гомілкового суглоба, дистального епіметафізу променевої кістки.

Впровадження інноваційних засобів навчання при професійній підготовці майбутніх лікарів дозволяє підвищити мотивацію та посилити творчу складову навчального процесу. Володіння практичними навичками, оцінка тяжкості стану дітей знижуєть у майбутнього лікаря ризик виникнення помилок, сприяють своєчасній діагностиці й оптимальному лікуванню.

Background. Among the drugs that have a pleiotropic effect on bone, attention is drawn to alfacalcidol – the precursor of the active form of D-hormone. There are studies that have revealed distinctive features of the effect of alfacalcidol on bone regeneration in osteoporosis and in young animals. The purpose was to study bone regeneration after treatment with alfacalcidol in senile animals. Materials and methods. A transcortical defect from the lateral to the medial femur was modeled in rats aged 24 months in the area of the metadiaphysis. A treatment with alfacalcidol was carried out from the 2-nd day and for 10 and 30 days before the animals was withdrawn from the experiment. Histological study of bone regeneration with morphometric analysis of tissues in the areas of callus had been performed. Results. On the 10-th day of the treatment with alfacalcidol in senile animals, connective tissue, osteoid and coarse-fibrous trabecular bone with a high density of osteoblasts were located in the defect area. On the 30-th day in treated animals, the bone tissue of the callus was mature; its area was larger than in untreated animals. In the area of cancellous bone there is a network of newly formed bone trabeculae. Destructive manifestations around the defect were reduced in animals treated with alfacalcidol. In untreated animals there was no dense bone fusion with cortex fragments; trabeculae of cancellous bone were intermittent. In the lateral part of the callus, the area of bone tissue was reduced compared to the medial part. Conclusions. Treatment of animals with alfacalcidol accelerates the formation of bone tissue in the defect and reduces destructive manifestations around the defect compared to untreated animals.

У статті наведений досвід застосування педіатричних симуляторів у симуляційному центрі на базі Донецького національного медичного університету (м. Лиман) для навчання та відпрацювання практичних навичок студентів і лікарів.

Переломи дистального метаепіфіза променевої кістки (ПДМЕПК, переломи променя в типовому місці) зустрічаються досить часто, особливо у людей похилого віку. Незадовільні результати лікування у пацієнтів віком понад 70 років відмічаються у 44 % випадків. Робота присвячена поліпшенню результатів лікування хворих із переломами дистального метаепіфіза променевої кістки. Реабілітаційне лікування включало мультимодальне знеболювання, диференційовано і обґрунтовано застосовану медикаментозну терапію, щадну репозицію із застосуванням запропонованого пристрою, ранню кінезитерапію, масаж і фізіотерапію. Функціональні результати реабілітації хворих із переломами ДМЕПК за шкалою DASH свідчили про її високу ефективність.

Relevance. Fractures of the distal metaepiphysis of the radial bone among all fractures range from 11% to 30%. Unsatisfactory results of treatment in patients over 70 years old are found in 44% of cases. Timely and adequate rehabilitation treatment is important for obtaining good results in the treatment of such patients. Objective: to improve the results of the treatment of patients with fractures of the distal metaepiphysis of the radial bone based on early comprehensive individual rehabilitation treatment. Materials and methods. 97 patients with displaced fractures of the distal metaepiphysis of the radius were observed. Among them, 67 are women (69.1%), over 50 years old – 64 (66%). Used conservative treatment with a sparing technique of one-stage reduction. Upon completion of the correction, according to the indications, measures were prescribed for the prevention of neurodystrophic syndrome, depending on the likelihood of its development (according to the temperature gradient of the fingers of the extremities) in the form of drug therapy. Massage, kinesiotherapy, and physiotherapy began on the second day. The pain intensity was determined using a visual analog scale. The nature of pain was determined by the DN4 questionnaire (questionnaire for the diagnosis of neuropathic pain). For subjective unified assessment of hand function in the long term after a hand injury, I used a specific questionnaire DASH (Disability of the Arm, Shoulder and Hand Outcome Measure) – a questionnaire of outcomes and disability of the hand and hand. Results. Rehabilitation treatment at admission and at the early outpatient stage was complex, individual, taking into account the periods of illness. The debris correction was painless, low-traumatic, rational fixing bandages were used. The volume of drug therapy was determined by the value of the temperature gradient of the fingers. Conclusion. The proposed method for the rehabilitation of patients with fractures of the distal metaepiphysis of the radius is highly effective: good and satisfactory (according to the DASH scale) results were obtained in 97.8% of cases, unsatisfactory – in 2.2%.

-