The Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University is a university located in Vinnytsia, Ukraine. Created in 1912. 33 doctors and 30 professors work there..
Актуальність. Реформування системи загальної середньої освіти дозволило розширити зміст навчальних програм з фізичної культури, запровадивши модульну систему та можливість вибору видів спорту учнями. З огляду на це, актуальним постає аналіз результативності впровадження оновлених програм та ідентифікація сучасних тенденцій у цій сфері. Мета дослідження – проаналізувати сучасний стан фізичного виховання в закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО) та науково обґрунтувати напрями підвищення ефективності уроків фізичної культури шляхом проєктування розвивального ігрового середовища. Матеріал та методи дослідження. У дослідженні брало участь127 здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра (1-4 курсу) та 27 учителів закладів загальної середньої освіти. Для об’єктивізації стану фізичного виховання було застосовано комплекс методів: теоретичний аналіз наукових джерел, узагальнення та систематизації отриманих даних, соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання). Результати дослідження. Проведене анкетування дало змогу визначити якість викладання уроків фізичної культури окремо за різними аспектами, що здебільшого показало переважну задоволеність об’єктивністю оцінювання (69,8 %), безпекою під час занять (65,9 %), професіоналізмом вчителя (59,5 %) дещо менший відсоток здобувачів вказали на задоволеність різноманітністю вправ (49,2). На думку респондентів середня оцінка якості викладання становила 4,3 бали за 5 бальною системою. Відповідно до отриманих відповідей здобувачів вищої освіти «дуже часто» та «часто» використовувалися інноваційні/нестандартні методи навчання приблизно в 30,7 % ЗЗСО, випускниками яких вони були. Серед навчальних модулів, що найчастіше вивчаються в міських і сільських школах на уроках фізичної культури названо: волейбол (96,1 %), футбол (94,5 % відповідей) і баскетбол (83,5 %). Випускники останніх років, здебільшого міських шкіл, зазначають і нові ігрові види спорту, які впроваджувалися на уроках, зокрема: стрітбол (7,4 % відповідей), регбі-5 і фрізбі (по 3,3 %), флаг-футбол і доджбол (по 1,6 %), хокей на траві та флорбол (по 0,8 %). Загальна середня оцінка матеріально-технічної бази ЗЗСО за суб’єктивною оцінкою наших респондентів складала 3,77 бали (за 5-бальною шкалою). Висновки. З’ясовано, що проблеми викладання на уроках фізичної культури мають спільні системні корені, пов’язані з матеріально-технічним і методичним забезпеченням та іншими об’єктивними чинниками, що є наслідками військового стану в країні та стосуються фізичного виховання як в міських, так і в сільських школах. У той же час на сьогодні актуальним є створення розвивального ігрового середовища в закладах загальної середньої освіти для подолання гіподинамії та проблем, пов’язаних з її наслідками, підвищення рівня фізичних і когнітивних здібностей, спортивної підготовленості, а також формування психологічної резильєнтності та ефективної комунікації в освітньому середовищі.
Вступ. Географи й ландшафтознавці приділяють достатньо уваги природничо-географічному районуванню. Однак ці районування, здебільшого, мало враховують антропогенний чинник, що приводить до неповного висвітлення реального стану виділених природних структур. Мета – на прикладі рівнинної частини України обґрунтувати наявність сучасних природно-господарських структур для їх подальшого раціонального використання. Методи. Для вирішення поставленої мети використано концепцію взаємодії природи й суспільства, вчення про антропогенні ландшафти та відповідні їм принципи історизму, адаптивності й комплексності, а також методи аналізу й синтезу та ГІС-технологій. Результати. Здійснено термінологічний аналіз застарілої назви «природна зона», співвідношення меж минулих природних смуг і сучасних природно-господарських структур рівнинної частини України. Виокремлено й обґрунтовано три природно-господарські структури – лісолучнопасовищну, лісопольову й польову, розглянуто питання, які можуть виникнути при виділенні їхніх меж, особливо між лісопольовою та польовою природно-господарськими структурами. На відповідних картосхемах показано їхні сучасні межі й зазначено, що площі, наповнення й межі можуть зазнавати змін у процесі подальшого господарського використання. Висновки. На початку ХХІ ст. і в подальшому головною природно-господарською структурою рівнинної частини України є і залишиться лісопольова. Її кращому пізнанню, особливо сучасного стану та напрямам раціонального використання наявних природних ресурсів у майбутньому, географам-природничникам і ландшафтознавцям України необхідно приділяти значно більше уваги. У лісопольовій природно-господарській структурі буде зосереджений основний економічний потенціал країни.
Мета – розглянути правомірне використання усталених та нових термінів і понять в антропогенному ландшафтознавстві. У процесі дослідження використано, переважно, методи аналізу та узагальнення, а також вчення про антропогенні ландшафти. Зазначено, що ландшафтознавці мало приділяють уваги понятійно-термінологічному апарату своєї науки, особливо у процесі розвитку антропогенного ландшафтознавства. Зокрема, це стосується навіть таких базових термінів як «ландшафт» із класичного ландшафтознавства і «природно-антропогенний ландшафт» із антропогенного ландшафтознавства. Доведена неправомірність використання терміну «природно-антропогенний ландшафт». Звернено також увагу на спроби заміни уже усталених в антропогенному ландшафтознавстві термінів на нові не міняючи їх змісту. Особливо це стосується терміну «селитебний ландшафт» та бажанням замінити його новотвором «поселенський ландшафт». У зв’язку з тим, що антропогенне ландшафтознавство в Україні розвивається активно, проблема формування його понятійно -термінологічного апарату буде актуальною і у майбутньому. Особливо це буде стосуватися таких термінів та їх змісту, як белігеративний (від лат. – beliqero – як вести війну), воєнно-фортифікаційні, оборонні ландшафти та інші. Зазначено, що оновлення й збагачення термінології антропогенного ландшафтознавства процес неминучий. Однак спеціальну лексику необхідно запроваджувати обґрунтовано
У статті запропоновано математичну модель динаміки формування компетентностей здобувачів освіти у процесі навчання, побудовану на основі аналогії з компартментними та епідеміологічними моделями. Модель враховує п’ять рівнів сформованості компетентностей (вхідний, низький, середній, достатній і високий) та описує як прогресивні, так і регресивні переходи між ними з урахуванням контактних і безконтактних механізмів взаємодії. Отримано систему нелінійних диференціальних рівнянь, що описує часову еволюцію відповідних груп здобувачів освіти. Для побудованої моделі досліджено задачу Коші: доведено обмеженість розв’язків, а також існування і єдиність розв’язку за допомогою стандартних результатів теорії диференціальних рівнянь. Запропонований підхід дозволяє формалізувати процес формування компетентностей та створює основу для подальшого аналізу, зокрема дослідження стійкості, чутливості параметрів і задач оптимального керування освітнім процесом.
У статті проаналізовано особливості відображення подій Другої світової війни в романі Джоді Піколт «Розповідачка» у контексті сучасної зарубіжної літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. Мета дослідження полягає у виявленні провідних тенденцій осмислення трагедії війни у новітньому художньому дискурсі. Використання компаративних стратегій у вивченні воєнної прози ХХІ століття дозволяє магістрантам опанувати навички типологічного зіставлення текстів, що належать до різних національних літератур, проте об’єднані спільним проблемно-тематичним вузлом — етикою пам’яті про Голокост. Це перетворює літературознавчий аналіз на активний процес розшифрування культурних кодів та пошуку універсальних гуманістичних смислів.В роботі використані компаративний, структурно-типологічний, наратологічний та культурно-історичний методи, що дозволяють простежити міжтекстові зв’язки, поетику відображення травматичного досвіду і механізми передачі постпам’яті. Роман Дж.Піколт «Розповідачка» розглянутий у співставленні його з романами про Другу світову війну, написаними в кінці ХХ – на початку ХХІ ст., а саме: В.Стайрон «Вибір Софі», Б.Шлінк «Читець», Дж.Літтелл «Благоволительки», Дж.Бойн «Хлопчик у смугастій піжамі», М.Зузак «Крадійка книжок», Б.Елтон «Два брати», К.Генна «Соловей», Т.Кениллі «Список Шиндлера». У центрі уваги взаємодія таких феноменів, як постпам'ять, контрпам'ять і посттравма, розглянутих крізь призму художнього осмислення Голокосту. Доведено, що роман Дж.Піколт акумулює ключові тенденції сучасної літератури про Другу світову війну: деконструкцію образу зла, ускладнення психології злочинця, зміщення фокусу з воєнних подій на внутрішній світ особистості. Зазначено, що трагедія війни продовжується у «постпам’яті» нащадків жертв, а тема провини й пробачення набуває глобального морально-філософського звучання. Визначено, що важливою ознакою новітнього воєнного наративу є поєднання двох хронотопів — минулого і сучасного — та поліфонічна система оповіді, де взаємодіють голоси жертви й ката, прямі й опосередковані свідчення. Роман «Розповідачка» демонструє перехід до етапу етичного діалогу між минулим і сучасністю, коли пам'ять про Голокост стає основою моральної рефлексії людства. Зроблено висновок, що твір Дж.Піколт втілює світову тенденцію формування «постгероїчної» моделі художнього осмислення війни, у якій гуманістичний акцент зміщується на психологію травми, відповідальності та складну амбівалентність людської природи.
