The proliferation of plea bargains across various legal systems has resulted in significant changes to the structure of criminal trial proceedings and has generated substantial debate regarding the interrelationship between efficiency and legality in the administration of criminal justice. Although prior research has examined the use of plea bargains from an analytical perspective by examining either the extent to which such arrangements conform to principles of procedural fairness or are subject to the exercise of prosecutorial discretion, there have been few studies conducted in order to evaluate the structural relationships that exist between substantive criminal law and procedural regulation in this context. Through the development of a comparative, coherent analytical model to examine the degree to which plea bargains remain consistent with the hierarchical structures of criminal responsibility, the author conducts a comparative analysis of thirteen jurisdictions that represent three different types of legal traditions (i.e., adversarial, inquisitorial and hybrid) in order to identify patterns of substantive-procedural inconsistency. In addition to conducting a comparative analysis of legislative frameworks and judicial reasoning, the author also evaluates the potential for plea bargains to be compatible with legality and proportionality and demonstrates that their legitimacy will depend upon their explicit inclusion within the doctrines of criminal law as well as their inclusion within the doctrine of criminal law. The author finds that codification models tend to provide greater levels of normative stability than do decentralized or discretionary models. Finally, the author provides a typology of normative conflict and operational indicators that can be used in comparative criminal law scholarship and as a basis for evaluating the feasibility of implementing European criminal law harmonization.
This piece examines the deployment of non-traditional methods for addressing legal disagreements and conflicts. The need for options outside the traditional court system is argued, stemming from factors like public understanding of the law, the government's role, legal standards, legislation clarity, the enforcement of court rulings, the structure of the court system, its performance, and the sophistication of economic and broader legal interactions. Alternative Dispute Resolution (ADR) encompasses processes both outside of the judicial system and those focused on reconciliation. European legal frameworks identify five main ADR types: arbitration, the intervention of labor inspectors or ombudsmen, conciliation, mediation, and other ADR mechanisms facilitated by social partners. The authors find that ADR is widespread across Europe, though its application varies somewhat by country. ADR methods can be employed at any phase of a legal case; the critical consideration is selecting the approach that best serves both sides, aiming for the quickest, most efficient, and least costly resolution. Foreign nations typically implement ADR across specific stages: steps are undertaken to prevent workplace conflicts, encouraging effective complaint procedures and responses to misconduct, thereby improving management practices and guiding conduct; extrajudicial dispute resolution is carried out within the workplace and/or at higher levels, including management and union representatives, in order to resolve individual disputes. At this stage, depending on the country's laws, a mediator may be involved; within a pre-trial petition or hearing, ADR is facilitated by a conciliation and mediation expert. Agreement between parties may facilitate the utilization of arbitration procedures as well at this stage.
State-Owned Enterprises in Indonesia bear a dual burden as development agents that prioritize public service and, at the same time, as business entities required to generate substantial profits. A paradox arises when SOEs record massive profits, while society continues to experience economic injustice caused by tariffs, interest rates, or monopolistic prices that create public burdens. This article aims to reconstruct SOE regulations based on justice values so that the orientation toward super-profit does not undermine public welfare. This study employs a doctrinal legal research method using statutory, conceptual, and comparative legal approaches to state business systems in Singapore, Norway, and China. The study finds that a clear separation or a profit-distribution formula is needed so that SOE profits can be transparently returned to the public through public subsidies. The reconstruction of SOE regulations should be directed toward separating commercial SOEs from public-service SOEs, regulating profit-margin limits in essential sectors, and allocating a portion of super-profit SOE dividends to public welfare programs. Such reform positions SOEs as financially sound business entities while also serving as instruments of distributive justice in accordance with the mandate of Constitution.
The article explores the role of digital avatars as a tool to enhance the effectiveness of foreign language learning among university students and outlines effective educational strategies for their integration. The quantitative empirical design with elements of a quasi-experiment was used. An experimental group (n = 80) that studied using digital avatars and a control group (n = 80) that studied using traditional methods were used for comparison. The sample included students studying English (n = 84) and German (n = 76). The findings showed a significant advantage for the experimental group in communicative competence in a foreign language (p < 0.001; d = 0.68). A significant main effect of the use of avatars (η² = 0.11) without interaction with the language of instruction was also demonstrated. The intensity of the use of avatars had a positive effect on the aspects of motivation (r = 0.42) and engagement (r = 0.38). It was noted that the use of avatars was a predictor of competence (β = 0.31). The findings summarized that the most pronounced effects were found for listening and speaking.
В статті здійснено аналіз та зроблено узагальнення досвіду зарубіжних країн в орга- нізації діяльності слідчих як основного суб’єкта розслідування в умовах дії правового режиму воєнного стану. Визначено, що організація діяльності слідчих за кордоном у періоди дії режимів воєнного чи надзвичайного стану, а також під час проведення масштабних антитерористичних операцій свідчить про різноманітність доктриналь- них підходів, які варіюються від повної передачі слідчих функцій органам військової юстиції (військовій поліції, жандармерії) до безпрецедентного розширення компе- тенції цивільної поліції зі значним обмеженням інституту судового контролю. Зазначено, що принципова відмінність між мирним та воєнним часом у контексті кримінального судочинства полягає у зміні суб’єктів, уповноважених на проведення слідчих дій, розширенні строків превентивного затримання, обмеженні доступу до захисника та зміні загальних правил підсудності. У науковій доктрині виділяють дві моделі адаптації кримінального процесу до умов збройних конфліктів. Перша модель, військово-орієнтована, передбачає тимчасову передачу функцій поліції та слідчих органів до військового командування або спеці- алізованих органів військової юстиції. Ця концепція історично притаманна державам континентальної правової сім’ї. Друга модель це цивільно-орієнтована з екстраорди- нарними повноваженнями, яка зберігає юрисдикцію цивільних органів досудового розслідування (поліції, прокуратури), проте наділяє їх винятковими повноваженнями щодо проведення обшуків, прослуховування, затримання без попередньої санкції суду. Зроблено висновок, що зміст розглянутих зарубіжних моделей свідчить, що їх цін- ність для України полягає не в можливості відтворення організаційної структури конкретної держави, а у визначенні тих механізмів, які забезпечують її ефективність. Так, Шведський досвід є важливим у чіткій системі прийому та первинного опрацю- вання інформації, досвід Боснії і Герцеговини щодо завчасного планування роботи з великим масивом проваджень після завершення збройного конфлікту. З урахуван- ням цього для слідчих підрозділів Національної поліції України найбільш доцільним є не запозичення однієї іноземної моделі, а вибіркове поєднання окремих елементів різних підходів.
