Odessa National Medical University

Дослідження присвячене оцінці впливу терапевтичного комплексу препаратів на показники мінерального обміну – концентрацію кальцію та неорганічного фосфору в ротовій рідині пацієнтів з хронічним генералізованим пародонтитом на тлі остеопенії та остеопорозу. Тридцять п'ять дорослих (віком 25–55 років) були розподілені на три групи: інтактну здорову контрольну групу, групу порівняння, яка отримувала механічну та фармакологічну пародонтальну терапію відповідно до клінічних настанов, та основну групу, яка отримувала ту саму стандартну терапію, доповнену лікувально-профілактичним комплексом. Результати досліджень свідчать про те, що запропонований терапевтичний комплекс препаратів чинить виражений мінералізуючий ефект та покращує біохімічні показники ротової рідини у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом, що супроводжується остеопенією та остеопорозом.

Дослідження було присвячене оцінці впливу терапевтичного комплексу препаратів на показник мікробного забруднення порожнини рота – активність уреази в ротовій рідині пацієнтів після хірургічного видалення пухлин та хіміотерапії. До дослідження було залучено 35 дорослих осіб (віком 25–55 років): контрольну групу здорових осіб, групу порівняння, яка отримувала лише стандартну онкологічну допомогу, та основну групу, яка отримувала стандартну допомогу разом із терапевтичним і профілактичним комплексом. Нестимульовану цільну слину збирали на початку дослідження та через 1, 3, 6 і 12 місяців після операції. Визначали активність уреази. Результати аналізували за допомогою t-критерію Стьюдента (p

Introduction. In reconstructive pelvic floor surgery using synthetic implants, several laparoscopic techniques have evolved as alternatives to sacrocolpopexy. Laparoscopic vaginocervicopexy is intended to correct apical descent together with anterior compartment failure. Since its first publication, the technique has been repeatedly modified, emphasizing the need to evaluate outcomes of different technical refinements across clinical scenarios. The aim of this study was to report a single-center experience with a modified laparoscopic vaginocervicopexy technique and to assess its effectiveness in relation to defect location and severity. Methods. Outcomes of 137 women with apical and combined prolapse (apical defect with cystocele), including women with a preserved uterus and women after hysterectomy, operated on in 2018–2024 were analyzed. The modification included intraoperative individualization of mesh dimensions based on measured dissection length and width, followed by bilateral fixation to the aponeurosis of the anterior abdominal wall. The assessment included intraoperative and postoperative complications, recurrences, repeat surgeries, operative time, length of hospital stay, and patient-reported satisfaction measured with a standardized satisfaction questionnaire using a five-point response scale. Mean follow-up was 12.8 months. Results. Mean age at surgery was 61.56 ± 9.59 years. The complication rate was 1.46 %, and the recurrence rate was 3.65 %. Mean operative time was 90.36 ± 14.33 minutes, and mean hospitalization duration was 52.20 ± 6.27 hours. Intraoperative blood loss did not exceed 150 mL. Patient-reported satisfaction was high, with a mean score of 4.54 ± 0.41 points, without meaningful differences across clinical groups. Discussion. The modified laparoscopic vaginocervicopexy with individualized mesh sizing and bilateral fixation to the anterior abdominal wall aponeurosis demonstrated favorable mid-term outcomes, combining high effectiveness with low complication and recurrence rates in women with apical prolapse and cystocele.

Мета: провести аналіз поширеності адаптивних і дезадаптивних поведінкових установок щодо здоров’я в пацієнтів із постковідним станом (post-COVID-19 condition) та їхнього зв’язку з рівнем тривоги, депресії й якістю життя. Методи. Проведено одномоментне (cross-sectional) дослідження за участю 142 пацієнтів із постковідним станом, верифікованим за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) (тривалість симптомів понад 12 тиж). Поведінкові установки оцінювали за опитувальником HPLP-II (Health-Promoting Lifestyle Profile II), скринінг депресії здійснювали за шкалою PHQ-9 (Patient Health Questionnaire-9), тривогу — за шкалою GAD-7 (Generalized Anxiety Disorder-7), якість життя — за опитувальником SF-36 (Short Form 36 Health Survey). Статистичне опрацювання передбачало обчислення описових показників, кореляційний аналіз за Спірменом та множинну логістичну регресію. Результати. Дезадаптивні поведінкові установки зафіксовано у 58% осіб (n=82), адаптивні — у 42% (n=60). Підвищений рівень тривоги (GAD-7 ≥10) виявлено у 64% пацієнтів, депресії (PHQ-9 ≥10) — у 58%. Дезадаптивна поведінка мала прямий зв’язок із тривогою (rs=0,642; p<0,001) та депресією (rs=0,598; p<0,001) й обернений — з якістю життя (SF-36 PCS: rs=–0,536; MCS: rs=–0,621; p<0,001). За результатами регресійного аналізу, дезадаптивна поведінка асоціювалася з депресією (відношення шансів (OR)=3,24; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,87–5,62), тривогою (OR=2,87; 95% ДІ 1,52–5,18), жіночою статтю (OR=2,16; 95% ДІ 1,14–4,09) та тривалістю симптомів (OR=1,12 на кожні 3 міс; 95% ДІ 1,03–1,21). Крім того, серед компонентів HPLP-II найнижчі значення зафіксовано за субшкалами фізичної активності, керування стресом та відповідальності за власне здоров’я, що зумовлювало загальний профіль дезадаптивної поведінки. Висновки. У пацієнтів із постковідним станом дезадаптивні поведінкові установки є поширеними та пов’язані з гіршими показниками психічного здоров’я й якості життя. З огляду на це, поведінкові установки доцільно враховувати під час скринінгу та в реабілітаційних програмах. Отримані результати обґрунтовують застосування мультидисциплінарних реабілітаційних підходів, спрямованих на корекцію поведінкових установок з урахуванням психоемоційного стану пацієнтів. Подальші дослідження доцільно зосередити на вивченні динаміки зазначених змін у межах тривалого спостереження.

Haematohidrosis is an exceptionally rare and poorly understood clinical phenomenon characterized by the spontaneous excretion of blood through intact skin or natural orifices, with episodes often reported in association with extreme emotional or psychological stress. Owing to its rarity, the condition often poses significant diagnostic challenges and may be misinterpreted as a bleeding disorder, self-inflicted injury, or factitious illness. We report the case of an 11-year-old boy who presented with a 1-month history of recurrent, painless, self-limiting episodes of bleeding from the eyes, nose, and ears. These episodes were temporally associated with periods of academic and parental stress. Comprehensive hematological, biochemical, and radiological investigations, including coagulation studies and von Willebrand factor assays, were within normal limits, effectively excluding systemic or inherited bleeding disorders. Cytological examination and a positive benzidine test confirmed the presence of blood in the secretions. A temporal association between psychosocial stressors and symptom onset was observed. The patient was managed with propranolol to attenuate sympathetic hyperactivity and cognitive behavioral therapy aimed at stress management and coping strategies. This case highlights the importance of recognizing haematohidrosis as a rare clinical condition in which psychosocial factors may play a contributory role, and emphasizes the role of multidisciplinary management to achieve favorable outcomes.