National Pirogov Memorial Medical University, Vinnytsya is a medical university located in Vinnytsia, Ukraine. It was founded in 1921. Its predecessors were the Vinnytsia Pharmaceutical Institute (1921), the Vinnytsia Branch of the All-Ukrainian Institute of Correspondence Medical Education (1930), the Vinnytsia Evening Industrial Medical Institute (1932), the Vinnytsia Medical Institute (1934).In 1960 the institute was named after Nikolai Pirogov, in 1984 it was awarded the Order of the Badge of Honour. Since 1994, Vinnytsia Medical Institute has been certified and accredited by IV level of accreditation as a university. In 2002, the university acquired national statusRector of the University - Moroz Vasyl’ Maxymovych, Doctor of Science, Professor, Honored Worker of Science and Technology of Ukraine, Member of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine and Hero of Ukraine.
Мета. Узагальнити сучасні уявлення про молекулярно-генетичні механізми регуляції експресії генів у нормі та при патологічних станах організму людини, а також оцінити їх роль у підтриманні клітинного гомеостазу і розвитку захворювань. Методи. Проведено аналітичний огляд і систематизацію сучасних наукових публікацій вітчизняних та зарубіжних авторів останніх років, присвячених транскрипційній, посттранскрипційній та епігенетичній регуляції експресії генів, механізмам ремоделювання хроматину, а також ролі некодуючих РНК у фізіологічних і патологічних процесах. Результати. Встановлено, що експресія генів контролюється складною багаторівневою системою регуляторних механізмів, які забезпечують просторово-часову специфічність реалізації генетичної інформації, клітинну диференціацію та адаптацію організму до змін навколишнього середовища. Показано, що порушення транскрипційного контролю, епігенетичних модифікацій ДНК і гістонів, а також дисфункція некодуючих РНК є ключовими ланками патогенезу спадкових, онкологічних і мультифакторіальних захворювань. Висновки. Дослідження молекулярно-генетичних механізмів регуляції експресії генів має важливе значення для поглиблення розуміння молекулярних основ патології, удосконалення методів молекулярної діагностики, прогнозування перебігу захворювань та розвитку персоналізованої медицини.
Мета. Оцінити, як носіння м'яких контактних лінз (МКЛ) впливає на цитологічний стан бульбарної кон'юнктиви та стабільність слізної плівки до та після трансепітеліальної фоторефракційної кератектомії (ТФРК), та дослідити зв'язок цих показників із процесами післяопераційного загоєння. Методи. У проспективному порівняльному дослідженні взяли участь 120 пацієнтів, розділених на дві групи: група 1 (n=60) — пацієнти, які не носили МКЛ, та група 2 (n=60) — пацієнти, які протягом п'яти років перед операцією носили МКЛ. Усім пацієнтам було проведено ТФРК [1]. Стан поверхні ока оцінювали за допомогою імпресійної цитології (за класифікацією Нельсона, 0–3 ступені) [2], тесту Ширмера І та часу розриву слізної плівки (NIBUT) до операції та через два місяці після неї. Ступінь помутніння рогівки (хейз) оцінювали через два місяці. Для статистичного аналізу використовували тести Манна — Уітні, Вілкоксона, точний тест Фішера та коефіцієнт кореляції Спірмена. Результати. До операції пацієнти з групи 2 мали статистично значуще гірший цитологічний статус порівняно з групою 1 (середній бал 2,35 ± 0,66 проти 1,38 ± 0,69; p < 0,001). Через два місяці після операції у пацієнтів групи 2 спостерігалося статистично значуще покращення (p=0,003), однак їхні показники залишалися гіршими, ніж у групі 1 (2,15 ± 0,61 проти 1,33 ± 0,54; p < 0,001). Виявлено помірний позитивний кореляційний зв'язок між ступенем цитологічних змін після операції та вираженістю хейзу через два місяці (ρ = 0,47, p < 0,001). Також підтверджено слабкий негативний зв'язок між цитологічними змінами та показником NIBUT як до (ρ = –0,20), так і після операції (ρ = –0,18). Висновки. Тривале носіння контактних лінз призводить до стійких патологічних змін епітелію очної поверхні, які не зникають повністю через два місяці після припинення їх використання та проведення ТФРК. Порушений цитологічний статус є прогностичним маркером, асоційованим із ризиком розвитку післяопераційного хейзу.
Мета. Дослідити внесок видатних учених-біологів, які отримали Нобелівську премію, проаналізувати їхні відкриття та оцінити їхній вплив на розвиток науки, медицини та біотехнологій. Методи. Проведено літературний огляд праць лауреатів, історичний аналіз їхнього внеску в розвиток біологічних наук, порівняльний аналіз значущості відкриттів у різних сферах біології та медицини, а також систематизацію інформації для визначення ключових тенденцій та перспектив подальших досліджень. Результати. Дослідження показало, що відкриття нобелівських лауреатів зробили значний внесок у розвиток біології та медицини. Вони сприяли розумінню механізмів спадковості, роботи клітин, адаптації організмів до змін довкілля та еволюційних процесів. Отримані результати стали основою для створення нових методів лікування, розвитку генної інженерії, антибіотикотерапії та палеогеноміки. Висновки. Відкриття Нобелівських лауреатів зробили революційний внесок у сучасну біологію та медицину, вплинули на розвиток нейронаук, молекулярної біології, генетики та еволюційної біології. Завдяки їхнім дослідженням стало можливим створення інноваційних підходів у лікуванні захворювань, розробка нових терапевтичних стратегій і вдосконалення методів генетичної модифікації. Подальший розвиток цих напрямків відкриває перспективи для глибшого розуміння механізмів життя та розробки новітніх біотехнологій, що можуть змінити майбутнє медицини та науки загалом.
Background. Nervous system involvement in systemic lupus erythematosus (SLE) is frequent and diverse. The causes and mechanisms underlying these manifestations remain poorly understood. Recently, the biomolecule endoglin, which is associated with certain neurological and autoimmune diseases, has garnered the attention of researchers; however, its role in the pathogenesis of neuropsychiatric systemic lupus erythematosus (NPSLE) remains unclear. The purpose was to investigate the serum level of soluble endoglin in patients with SLE, to evaluate its association with demographic parameters and inflammatory activity, and to determine its diagnostic value as a potential marker of NPSLE. Materials and methods. A total of 96 patients with SLE aged between 19 and 55 years were examined. The level of soluble endoglin in the blood serum was determined using an enzyme-linked immunosorbent assay. Results. In patients with SLE, the level of endoglin was significantly higher by 90.4 % (p < 0.001) compared to the control group. The increase in soluble endoglin concentration was associated with longer disease duration and higher disease activity, as measured by the SLEDAI-1 index. It was not related to sex factors, patient age, or glucocorticoid use. As the level of soluble endoglin increased, the proportion of patients with nervous system involvement also rose. Analysis of mental health indices in patients with SLE, depending on the quartile distribution of endoglin levels, showed that nearly all assessed mental health parameters significantly worsened from the 1st to the 4th quartile. In the Q4 group, the proportion of patients with confirmed anxiety disorders, depressive disorders, and cognitive dysfunction was statistically significantly higher by 2.4, 5.52, and 2.74 times, respectively (p < 0.05), compared to the Q1 group. A high frequency of memory and sleep disturbances was observed in all quartile groups, without statistically significant intergroup differences. Conclusion. The serum level of soluble endoglin in patients with SLE was 90.4 % higher than in healthy individuals. Elevated serum levels of soluble endoglin were associated with worsening mental health indices, specifically a significant increase in the proportion of individuals with pronounced anxiety, depressive and cognitive disorders, and insomnia.
